Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Апреля 2013 в 21:30, реферат
Соціологія дитинства - порівняно молода галузь знання. Оформлення уявлень про дитинство в особливу галузь соціології зумовлено, по-перше, зміною самого суспільства і місця дитинства в ньому. По-друге, безперервно збільшується обсяг знань про дитинство, накопичених всілякими науками, насамперед такими, як психологія, педагогіка, юриспруденція, історія, культурологія, етнографія. Нині місце дитинства у суспільстві є таким, що значною мірою розширюється коло споживачів наукових знань про дітей і дитинство. «У зв'язку з новими реаліями таку потребу окрім «традиційних» спеціалістів (педагогів, психологів) відчувають керівники дитячих об'єднань, працівники соціальних закладів, юристи, працівники держструктур, комітетів з молодіжної політики, творці дитячих засобів масової комунікації».
Вступ.........................................................................................................................................3
1. Місце соціології дитинства у структурі соціологічного знання......................................4
2. Наукові знання про дитинство.............................................................................................5
3. Дитинство як соціокультурне явище..................................................................................12
4. Основні категорії і дослідницькі проблеми........................................................................14
Список використаних джерел...................................................................................................21
І. Кон, аналізуючи позицію Арієса, вважає, що останній виділяє три основні кола питань, на котрі потрібно відповідати при історичному дослідженні дитинства: еволюція поняття і образу дитинства - періодизація життєвого шляху, історія усвідомлення дитинства як особливого соціокультурного явища, еволюція дитячого одягу, ігор і розваг, цілей і методів морального виховання; історія шкільного життя - віку школярів, зміна типів закладів, принципи і походження шкільних класів, перехід від денної школи до системи інтересів і вплив всього цього на поведінку дітей; місце і функції дітей у «старій» і «сучасній» сім'ї.
Характеризуючи історичний підхід до дослідження дитинства, необхідно торкнутись і праць Л. де Мосса, котрий всю історію дитинства (у філогенезі) підрозділяє на шість періодів. Кожному із цих періодів він приписує свій характерний і особливий стиль виховання, а також взаємовідносин батьків і дітей:
інфатицидний стиль (зі стародавності до IV ст. н. е.) характеризується масовим дитиновбивством і насиллям стосовно дітей;
кидальний стиль (ІV-ХIII століття) характеризується зниженням інфатициду. Однак батьки прагнуть позбавитись від маленької дитини: зростають популярність годувальниць, виховання дітей у монастирях або в інших сім'ях;
амбівалентний стиль (ХІV-ХVІІ століття). З'являються інтерес і увага до дитини, їй злегка дозволяють увійти в емоційне життя сім'ї, і основний стиль виховання в даний період - «ліплення» характеру дитини в рамках батьківських планів. Дитина не має самостійної душевної цінності;
нав'язливий стиль (XVIII століття). Відбувається значне зближення батьків і дітей, котре виражається в тому, що батьки вже ставляться до останніх як до небезпечних істот або об'єктів фізичного догляду. Однак прагнення контролювати весь внутрішній світ і поведінку дитини все ще залишається;
соціалізуючий стиль (XIX - середина XX століття) робить метою виховання не стільки завоювання і підкорення дитини, скільки тренування її волі, підготовку до майбутнього самостійного життя;
допомагаючий стиль (починається в середині XX ст.) передбачає, що дитина краще знає, що їй потрібно на кожній стадії життя. Тому батьки прагнуть не стільки дисциплінувати або «формувати» її особистість, скільки допомагати їй в індивідуальному розвитку.
Хоча не все, зроблене цими вченими, в подальшому розвитку науки було прийнято, неминуща значущість внеску Арієса і де Мосса у вивчення історії дитинства полягає в тому, що вони окреслили область історії дитинства і стимулювали наступні історичні дослідження останнього.
Історики, котрі досліджують дитинство, згодні з тим, що саме Новий час (особливо ХVІІ-ХVІІІ ст.) позначився зародженням «нового образу дитинства». Зростає інтерес до дитини у сфері літератури і мистецтва, більш чітко розрізняються дитячий і дорослий світ (за хронологією і змістом). Більш того, дитинство починає визнаватись як самостійна і психологічна цінность. Хоча, як зазначає І. Кон, віднесення «відкриття дитинства» до старого відповідного історичного періоду викликає заперечення і сумніви. Адже з приводу періоду визнання самоцінності дитинства висловлюються суперечлива думки. Більш виразно визнання його самоцінності відносять до епохи Романтизму. «Для педагогів XVII століття, - пише Л.Ф. Обухова, - любов до дітей висловлювалась не в балуванні й звеселянні їх, а в психологічному інтересі до виховання і навчання».
Як бачимо, завдяки дослідженням у різних галузях соціології, а також суміжних з ними галузях (перш за все в психології і соціопедагогіці, історії та етнографії) накопичено значний матеріал, який дозволяє синтезувати знання про дитинство.
3. ДИТИНСТВО ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНЕ ЯВИЩЕ
Нині дитинство розуміється
як складне соціальне явище (що є
структурним елементом
Соціологія дитинства як інтегративне знання відповідно передбачає використання різних соціологічних підходів: соціально-економічного і культурно-ціннісного, символічного. У рамках першого з'ясовується роль соціально-економічних чинників, що зумовлюють місце дитини в суспільстві й сім'ї, їхнє значення для формування різних її характеристик. Завдяки другому (підходу) визначаються образи дитинства у свідомості суспільства, той символічний простір, котрий також формує ставлення суспільства і батьків до дітей, зумовлює зміст і характер виховних впливів. Ці два підходи нерозривно пов'язані один з одним, і без їх поєднання неможливе вивчення дитинства як певної єдності. Вони забезпечують розуміння дитинства як соціокультурного явища. Охарактеризуємо кожен з них (підходів) детальніше.
Соціально-економічний підхід широко використовується при вивченні дитинства в рамках соціології сім'ї. У низці досліджень показано вплив соціально-економічних криз на скорочення числа дітей в сім'ях. При цьому, як виявилось, загальна соціально-економічна ситуація породжувала не стільки реальні життєві проблеми, скільки «почуття страху і невпевненості в тому, що народжені діти отримають належне виховання і освіту». Було встановлено, таким чином, зв'язок між соціально-психологічною атмосферою в сім'ї і соціально-економічними умовами її існування. Соціально-економічна зумовленість дитинства найбільшою мірою проявляється і при вивченні так званої «дитячої бідності». При цьому виявляється, що це наднаціональне явище, про що свідчать дані про бідних дітей такої багатої країни як Америка. Роздуми про причини дитячої бідності в різних країнах у багатьох відношеннях корисні й при вивченні становища бідних дітей на пострадянському просторі.
Соціально-економічний аналіз дав можливість виявити особливості становища дітей у неповних сім'ях. Деякі соціологи пов'язують неблагополучне виховання в таких сім'ях із впливом, перш за все, негативних економічних чинників. Як відзначає І. Калабіхіна, переважна більшість цих сімей мають характеристики «бідних» і «залежних від підмоги». Але дослідження дітей, котрі виховуються в неповних сім'ях (а також так званих «дітей розлучення») свідчать і про те, що неправильно абсолютизувати значення соціально-економічного фактору. Як у західних, так і в російських дослідженнях, де приділяється увага виховній дієздатності неповної сім'ї, зафіксовано низку суттєвих відмінностей в поведінкових установках дітей розлученого подружжя -«дітей розлучення».
Найбільш значущим і розповсюдженим проявом даних установок є показник ідентифікації дітей зі своїми батьками. Цей показник, на думку педагогів, є одним із основних критеріїв ефективності сімейного виховання. У випадку ідентифікації дитина начебто висловлює прийняття моральних та ідеологічних норм своїх батьків. Дослідження неповних сімей (котрі, зазвичай, знаходяться на відносно низькому матеріальному рівні) засвідчило, що і в даному випадку доцільно враховувати вплив комплексу факторів, для вивчення котрих необхідно використовувати соціологічні підходи і уявлення.
Про багатоаспектність дитинства і необхідність врахування як соціально-економічних, так і ціннісно-символічних чинників при його вивченні свідчать дослідження сімей різного типу і, зокрема, явища однодітності сім'ї. Ці питання розглядались, зокрема, в доповідях Всеросійської науково-практичної конференції «Сім'я в Росії: теорія і реальність». Серед чинників, котрі зумовлюють ставлення суспільства до дитинства, вказувалось на роль символіки. Одна з доповідей була присвячена аналізу дитячої символіки в портретному живописі останньої чверті XIX і кінця XX століття. Дослідники говорили про те, що якщо в XIX столітті діяли репродуктивні норми багатодітності й існував певний імідж дитинства (пов'язаний з тендерною соціалізацією), то наприкінці XX століття репродуктивною нормою затверджується однодітність. Тендерна соціалізація дитини відбувається в освітніх закладах, а не в рамках сім'ї, в результаті чого відбувається знеособлення тендера.
Соціологи проводять дослідження, метою котрих є виявлення ролі ЗМІ і масової культури у формуванні іміджу сім'ї і ролі дітей в ній. У цих дослідженнях (присвячених виявленню значення символічного впливу) звертається увага на подання в журнальних статтях прикладів життя «зіркових» матерів. У статтях створюється образ самостійної і незалежної жінки, котра сама (без чоловіка) несе відповідальність за своє власне життя і виховання своєї дитини. При цьому подібний образ подається як досить позитивний, достойний наслідування, і таким чином цінності «зіркових» сімей мають пряму чи побічну проекцію на цінності широкої маси населення.
При аналізі проблеми знецінення сім'ї як цінності, зникнення мотивів (котрі спонукають вступати в шлюб і заводити дітей) було виявлено, що економічний чинник суттєво не впливає на збільшення числа дітей в сім'ї. Найбільшою популярністю користується модель однодітної сім'ї - 35,1% «зіркових» сімей мають лише одну дитину. А 31,3% подібних сімей узагалі не мають дітей. Вивчаючи дані сім'ї, дослідники дійшли висновку, що покращання умов для наближення бажаного й очікуваного числа дітей у сім'ї нічого зараз не вирішує, бо багатство не призводить до вільного вибору будь-якого числа дітей, тобто до демографічного вибуху серед багатих.
Для вивчення дитинства в аспекті
цінностей суспільства інтерес
представляють дослідження
Ідеали та цінності (що транслюються) суттєво впливають на місце дитинства в суспільстві. Тим не менш, дослідники постійно стикаються з необхідністю враховувати значущість інших (таких, що не зводяться до символів і цінностей суспільства) чинників. Так, аналіз причин збільшення віку, в якому жінки заводять дітей, дав можливість виявити досить прагматичні міркування: зацікавленість жінки у власній кар'єрі і самореалізації. Усе це свідчить про те, що дитинство -складне соціокультурне явище, характеристика і аналіз котрого можливі лише при використанні різних соціологічних засобів і підходів.
4. ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ І
Соціологія дитинства
У соціології дитинства широко використовуються, наприклад, поняття, котрі відносять до базисних соціологічних категорій: соціальна дія, соціальна взаємодія, соціальні відносини, соціальна система, а також такі як соціалізація, референтна група, соціальна роль, лідерство тощо. Утворюються і свої, специфічні для соціології дитинства, категорії, такі, наприклад, як «соціальне сирітство». Хоча дана категорія цілком вписується і в систему категорій, котрі належать до соціології сім'ї. Іншою такою, відносно новою і для соціології сім'ї, і для соціології дитинства категорією є «батьківство». Дана категорія поки ще відносно рідко використовується у вітчизняній соціології.
У зв'язку з дослідженням батьківства вводиться таке поняття, як «концентрація на дітях». Соціологи пропонують і способи вимірювання даної концентрації. Цікавим також є висновок дослідників про те, «що в реальності «концентрація» на дітях виражена менше, ніж в уявленнях». Завдання соціологів, таким чином, полягає в пошуку способів вивчення дитинства не тільки таким, як воно виглядає в уявленнях, але й таким, яке воно «в реальності».
Зрозуміло, основоположна роль у соціології дитинства належить категорії «дитинство», котра в різні періоди суспільного розвитку наповнювалась різним культурно-історичним смислом. Дитинство як конкретно-історичне, соціо-культурне утворення є реальністю, котра залежно від умов свого функціонування володіє специфічними характеристиками. Дослідники вважають, що є підстави говорити про культурно-історичний тип дитинства, наприклад про американське або російське дитинство, або дитинство початку XXI століття. Зміна статусу дитинства у суспільстві призвела до того, що на зміну найпростішій двоступеневій періодизації дитячого віку прийшла шестиступенева, котра нині визнана у всіх розвинених країнах (немовлячий вік, раннє дитинство, дошкільне дитинство, молодший шкільний вік, підлітковий вік і рання юність).
Основний смисл категорії
До числа важливих категорій соціології дитинства належить «соціальне сирітство». На з'ясуванні смислу поняття, а також на характеристиці тих проблем, котрі пов'язані з дослідженням «соціального сирітства», слід зупинитись детальніше. Поняття «соціальне сирітство», котре декілька років тому вважалось новим і незнайомим, нині набуває статусу соціологічного поняття, котре використовують не лише соціологи, але й різні спеціалісти, які працюють з неблагополучними дітьми. Формалізація згаданого явища розпочалась з того моменту, коли впевнились у тому, що все різноманіття визначень (сирітство, бездоглядність тощо) не дає можливості описати ту категорію людей, котра виявилась фактично непотрібною ні суспільству, ні сім'ї, ні школі.