Соціологія села

Виправлення демографічної  ситуації, що склалася, вимагає вироблення цілком нових підходів у соціальній сфері, насамперед у галузі охорони здоров’я й пенсійного забезпечення населення.

4. Посилюється диспропорційність  структури сільського населення  по відношенню до міського  за статтю: в сільській місцевості чисельність жінок перевищує кількість чоловіків на 14,3 %, у міських поселеннях це співвідношення складає 17,8 %, що вказує на значний відплив жінок фертильного віку до міста навіть за даними офіційної статистики, яка не враховує значну частку міграційних потоків всередині країни. Порушення статевого співвідношення загрожує погіршенням процесу відтворення сільської частини населення. Розмивається відтворювальний потенціал для заміщення поколінь батьків поколіннями дітей [1,c. 202].

5. Ситуація з відтворенням  населення також погіршується  високою кількістю розлучень  та відносно низькою кількістю шлюбів порівняно з даними 1991 р., коли кількість зареєстрованих шлюбів і розлучень фіксувалися на рівні 8,4 та 1,7 відповідно.

6. До процесу скорочення  чисельності сільського населення  додається також міграційний  рух: внутрішньорегіональний, міжрегіональний і міждержавний, який є достатньо точним індикатором економічного і соціального становища. Внутрішньодержавна та міждержавна міграція сільського населення змінює кількісні та якісні його характеристики, посилює непривабливість проживання (особливо для молоді) на сільських територіях.

ІІ. На ринку праці.

1. За матеріалами вибіркових  обстежень сільського населення  України, станом на 1 січня 2006 р., рівень економічної активності населення працездатного віку становив 71,8 % загальної кількості населення відповідної вікової групи. При цьому в період 2005-2006 рр. зміни рівня не відбувалося, і лише в першому півріччі 2007 р. відбулося незначне підвищення активності сільського населення – на 0,3 в.п. порівняно з аналогічним періодом 2006 р. (за цей же період активність міського населення підвищилося на 0,5 в.п.) [3, c.225].

2. Більш виражена негативна  динаміка спостерігається щодо  рівня зайнятості сільського  населення працездатного віку. За даними Держкомстату, за період 2005-2006 рр. він знизився на 0,1 в.п., у той час як рівень зайнятості міського населення за цей же період – підвищився на 0,8 %. Водночас, за І півріччя 2007 р. порівняно з аналогічним періодом 2006 р. відбулося зростання рівня зайнятості населення як у міській, так і в сільській місцевостях – на 0,6 та 0,4 в.п. відповідно [3, c. 250].

3. Залишається гострою  проблема безробіття. Головною причиною  безробіття сільського населення  є, на нашу думку, структурні чинники, пов’язані з різким падінням обсягів сільськогосподарського виробництва, про що свідчать різке зменшення посівних площ і поголів’я великої рогатої худоби як у період трансформаційної кризи, так і в останні роки, а також повільність упровадження ринкових перетворень у сільській місцевості та диверсифікації економіки села.

Незважаючи на помітне  нині зниження темпів міграції сільського населення, показовим цей процес назвати неможливо, оскільки, на нашу думку, це зниження пов’язане з тим, що на даний час найбільш активна та працездатна частина населення, що не знаходила можливостей для реалізації свого потенціалу в сільській місцевості, вже виїхала. Населення, що залишилося на сьогодні в селі, або не має змоги виїхати, або адаптувалося до сучасної ситуації, відтак, нездатне до активної міграції, яка фіксувалася раніше.

Попри те, що кількість  новостворених робочих місць  зростає (у 2006 р. їх було створено на 15,7 % більше ніж у 2005 р.), проблему працевлаштування це не вирішує. Кількість звільнених працівників у сільському господарстві в півтора рази перевищує кількість прийнятих. Станом на 1 січня 2007 р. навантаження на одне робоче місце в сільській місцевості становило 14 осіб проти 5 осіб в середньому по Україні, що призводить до перерозподілу робочої сили й форсованого відтоку її до інших сфер економіки [3 c. 254].

5. Зазначені особливості  ринку праці знаходять відображення  й у значній диференціації  доходів та витрат домогосподарств у міських і сільських поселеннях. Зокрема, у 2006 р. частка населення із середньодушовими грошовими витратами, нижчими прожиткового мінімуму, становила в сільській місцевості 63,9, у місті – 44,6 %. Грошові витрати 49 % домогосподарств складали менш ніж 300 грн на місяць, у той час як у місті таких було лише 19,9 %. Аналогічні показники для сукупних витрат (з урахуванням споживання продуктів особистого господарства, пільг та субсидій) складало 29 та 15 % відповідно. Статистичні дані свідчать також про збереження значного рівня натуралізації сільських домогосподарств: надходження від особистого підсобного господарства складали 14,9 % грошових доходів та 25,9 % сукупних ресурсів домогосподарств у сільській місцевості. З нашої точки зору, структурні зміни у сфері сільгоспвиробництва та відповідних цінових співвідношеннях вестимуть до зменшення цього джерела фінансових надходжень мешканців села [3, c. 256].

Висновки. Під час проведення аналізу сучасних тенденцій зайнятості сільського населення необхідно враховувати істотну викривленість статистичних даних, які базуються на досить недосконалому обліку зайнятості в особистому селянському господарстві та сільської трудової міграції. Тому незважаючи на виявлені в процесі проведеного дослідження позитивні тенденції щодо рівнів економічної активності та зайнятості сільського населення, а також враховуючи соціальну та демографічну ситуацію, загалом стан соціально-трудової сфери села є незадовільним.

Головною особливістю  нинішньої трудової діяльності сільського населення є надзвичайно низький рівень зайнятості на підприємствах і організаціях, розташованих у сільській місцевості. За даної ситуації задля оптимізації зайнятості сільського населення необхідне зменшення зайнятих в особистих селянських (непідприємницьких) господарствах і певне зростання чисельності фермерських сімейних господарств. Останнє вимагає стимулювання детінізації підприємницької діяльності в господарствах населення. Необхідно також всіляко підтримувати й поширювати розвиток позааграрних видів діяльності на  сільських територіях, особливо на засадах малого і середнього бізнесу. Це особливо стосується тих видів діяльності, які раніше надавалися сільському населенню в рамках багатогалузевих сільськогосподарських підприємств.

Також гостро стоїть проблема міграції сільського населення. На відміну від поширеної раніше «маятникової» міграції, нині вона пов’язана з тривалими виїздами «на заробітки», у тому числі за межі України, що має дуже негативні соціальні наслідки. Значну частину сільських трудових мігрантів можна вважати вилученою з трудового потенціалу села. Можливе повернення мігрантів залежатиме не просто від створення нових робочих місць на селі, а й від їх якості, тобто від їх відповідності соціальним стандартам щодо умов і оплати праці, якщо не прийнятим у розвинених країнах світу, то принаймні поширеним у містах. Останнє, у свою чергу, стало б підґрунтям для формування нового рівня життєвого середовища на сільських територіях.

Подолання кризових явищ, що склалися у соціальній і трудовій сфері сільських територій, потребує відповідної державної та регіональної політики. У регіональних програмах особлива увага має приділятися заходам зі створення додаткових робочих місць у сільській місцевості, розвитку підприємництва із сільськогосподарських та несільськогосподарських видів діяльності і на цій основі підвищення фактичного рівня зайнятості та доходів сільського населення.

 

3. Соціально-економічні та культурні проблеми села

ІІІ. У сфері розвитку соціальної та побутової інфраструктури.

Сучасний стан соціальної-економічної  інфраструктури сільських територій  підтверджує наявність глибокої кризи. Скрутне становище економіки села, тривале недофінансування соціальної сфери призвели до загрози фізичного руйнування її матеріально-технічного потенціалу.

1. Незважаючи на більш  високий рівень забезпеченості  житловою площею (25 кв. м. на 1 мешканця  в сільській місцевості проти 20,9 кв. м. у місті в 2006 р.), рівень благоустрою сільського житла здебільшого не відповідає сучасним вимогам. Станом на 2006 р. лише 20,6 % житлової площі в сільській місцевості були  обладнані водогоном, 16,3 – каналізацією, 25,3 – центральним опаленням, 5,7 % – гарячим водопостачанням [3, c. 255].

2. У незадовільному  стані в селі перебувають об’єкти  освіти, охорони здоров’я та культури. Наявна матеріальна база культурно-побутових об’єктів не відповідає нормам. Об’єкти освіти в більшості випадків не мають сучасних технічних обладнань для навчання, не вистачає педагогічного персоналу, а рівень його фахової освіти нижчий, ніж у місті. Охоплення дітей дошкільними закладами складало в 2006 р. в селі лише 28 %, у місті – 68 %. Уведення в експлуатацію нових дитячих дошкільних установ відбувається вкрай нерівномірно та повільно [2, c. 18].

До негативних наслідків  у соціальному плані призводить руйнування інфраструктури сільських лікувальних установ. Потенціал сільських дільничних лікарень скорочувався із року в рік, і лише в 2006 р. позначилася слабка тенденція до певного виправлення ситуації. Поспіль було практично припинені виїзні форми медичного обслуговування, знизилися обсяги та якість профілактичних медичних заходів.

При дуже низькому рівні  введення в експлуатацію установ  культури форсовано старіють та зношуються їх основні фонди, збільшується кількість об’єктів, що закриваються без подальшого відновлення їх функціонування. Чисельність закладів культури клубного типу в сільській місцевості скоротилась за 2001 – 2006 рр. на 5 % (900 одиниць), а порівняно з 1990 р. – на 20 % [3, c. 258].

 

Протягом кількох останніх десятиліть спостерігається стійка міграція сільського населення у  місто. Мотиви її різноманітні: ширші  можливості для працевлаштування, кращі  побутові умови, задоволення культурних потреб. З другої половини 80-х років міграція сільського населення дещо стабілізувалася. У 90-х роках у зв'язку з погіршенням рівня життя міського населення намітився зворотний міграційний потік — з міста до села. Загалом українське село за останні 50 років внаслідок міграційних процесів втратило понад 10 млн. осіб, тобто щороку з села виїжджало 100 тис. осіб, внаслідок чого сільське населення не тільки зменшилось, а й значно постаріло. Особливо складна демографічна ситуація у Чернігівській, Хмельницькій, Житомирській, Київській, Вінницькій областях.В останні роки на селі намітилися і певні позитивні зміни:

— руйнування монополії  колективних форм господарства;

— розширення економічної  самостійності та свобода вибору форм господарювання відповідно до потреб, інтересів і можливостей індивідів;

— формування ринку землі, усвідомлення значущості землі як капіталу;

— зародження ринкової свідомості, розвиток підприємливості, підвищення соціальної активності;

— формування ефективного  власника, менеджера;

— відновлення фермерських  господарств, поява сільської буржуазії.

Водночас реформи загострили соціальні проблеми на селі, пов'язані  з майновою диференціацією, недостатньою адаптованістю значної кількості  сільського населення до нових економічних  умов, з появою синдрому соціальної невпевненості. З комерціалізацією вищої освіти важчим став доступ вихідців із села до вузівських аудиторій, що негативно позначається на його соціально-психологічному самопочутті, а також на його перспективах.

У зв'язку з реформами аграрної сфери особливої актуальності набуває аграрна політика держави, яка, з одного боку, повинна враховувати особливості сільського укладу життя, а з іншого — сприяти інтегруванню села в обновлюваний соціально-економічний простір, забезпеченню його мешканцям стабільних умов і життєвих перспектив. Адже нові відносини, які формуються на селі, суттєво вплинуть на звуження сфери застосування праці сільських мешканців, спричинять нові хвилі масової міграції, зміну демографічних параметрів як сільського, так і міського соціумів.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Городяненко В.Г.  Соціологія Підручник  К.: ВЦ  «Академія», 2003

2. Дєгтяр А. О. Підвищення  ефективності державно-управлінських  рішень щодо розв’язання демографічних проблем в Україні / А. О. Дєгтяр, Д. В. Карамишев // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2006. – № 2 (29). – Ч. 2. – С. 16–24.

3. Статистичний щорічник  України за 2007 рік / за ред. О.  Г. Осауленка; відп. за вип. П.  П. Забродський. – К. :Консультант, 2008. – 552 с.