Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Февраля 2013 в 18:30, реферат
Вплив Дюркгейма на західну соціологію в наш час загальновизнаний. Учений звернув увагу на фундаментальні проблеми соціологічної науки — і цим пояснюється його популярність у Франції кінця XIX — першої третини XX ст., розповсюдженість впливу його ідей в інших країнах Європи та Америки, а також цікавість до його вчення в наш час.
Вступ
1. “Соціологізм” як філософське обґрунтування соціології.
2. Принципи "соціологізму" як методологічне підґрунтя у
дослідженні самогубств.
3. Вчення Е.Дюркгейма про соціальні факти.
Висновок
Список використаної літератури.
Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана
Кафедра політології та соціології
Реферат на тему:
«Соціологізм Е. Дюркгейма»
Підготувала:
студентка І курсу 8 групи
фінансово-економічного факультету
Максіанович Галина
Перевірила:
Гаєвська Оксана Борисівна
Київ 2010
План
Вступ
1. “Соціологізм” як філософське обґрунтування соціології.
2. Принципи "соціологізму" як методологічне підґрунтя у
дослідженні самогубств.
3. Вчення Е.Дюркгейма про соціальні факти.
Висновок
Список використаної літератури.
Вступ
Французьке суспільство останньої чверті минулого сторіччя переживає добу криз і потрясінь. Досить згадати хоча б такі події, як падіння прогнилого режиму Другої імперії, виникнення і придушення Паризької Комуни, поразка у Франко-пруській війні, формування Третьої республіки. Водночас цей період досить плідний в інтелектуально-культурному відношенні, доба розвитку блискучих літературних та мистецьких талантів, бурхливих політичних та наукових дискусій. Започатковану Кантом позитивістську традицію продовжують "психологісти" Р.Тард і Р.Лебон, історики культури І.Теп і Е.Ранан, історик права Фюстель де Куланж та ін. Широкої популярності набувають ідеї раціоналістичного "неокритицизму" Ренув'є і персоналістичного Е.Бутру. На зламі століть стає очевидною обмеженість методології традиційного натуралістичного позитивізму, наростає суперечність між новими фактами про суспільне життя і старими теоретичними схемами. Соціологія, як і ряд інших наук, вступає у переломну фазу свого розвитку. Тим мислителем, який виявився спроможним опрацювати грандіозний масив нових факторів і певних ідей, переплавивши їх у нову чітку і переконливу парадигму соціології, був Еміль Дюркгейм.
Вперше я познайомилась з цим науковцем на лекціях та семінарах з соціології. У процесі вивчення його праць найбільше мою увагу привернуло пояснення вченим такого явища в житті суспільства, як суїцидальна поведінка людей. Цьому досить актуальному питанню Еміль Дюркгейм присвятив цілу наукову роботу — "Самогубство". Але французький соціолог відомий не тільки як автор вищеназваної праці, в його творчій спадщині нараховується багато цікавих праць, які мають важливе значення і місце у світовій соціології. Ця людина є фундатором соціології як науки, як предмету викладання і як професії. Тому у своєму рефераті буду намагатись дослідити соціологію Е.Дюркгейма в цілому, а також дещо детальніше хочу зупинитися на його праці "Самогубство".
“Соціологізм” як філософське обґрунтування соціології
Основополагаючі принципи соціології Дюркгейма часто позначають як «соціологізм». Цей термін, безперечно, огрублює та спрощує представлення про дюркгеймівську теорію. Тим не менш, він може служити корисним орієнтиром, що вказує на деякі важливі особливості соціологічних світобачень французького вченого.
Для розуміння дюркгеймівського «соціологізма» необхідно виділити та розпізнати в ньому два аспекти: онтологічний і методологічний.
«Онтологічний бік соціологізма», тобто концепція соціальної реальності, виражена в наступних базових положеннях.
1. Соціальна реальність
включена в універсальний
2. Суспільство – це реальність особливого роду, що не зводиться до інших її видів.
Мова йде перш за усіх про всесвітнє підкреслення автономії соціальної реальності по відношенню до індивідуальної, тобто біопсихічної реальності, втілену в індивідах. «...Суспільсво - не проста сума індивидів, але система, утворена їх ассоциацією та представляє собою реальність, яка наділена своїми особливими властивостями. Звичайно, колективне життя припускає існування індивідуальної свідомості, але цієї необхідної умови недостатньо. Потрібно ще, щоб ця загальна свідомість була асоційована, скомбінована, причому скомбінована певним чином», - пише Дюркгейм. Ідея дихотомії індивіда і суспільства червоною ниткою проходить через усю наукову творчість французького соціолога. У різних його дослідженнях ця дихотомія виступає у формі понятійних пар, так чи інакше втілюють протилежність цих реальностей. «Індивідуальні факти -соціальні факти», «індивідуальні представлення - колективні представлення», «індивідуальна свідомість - колективна свідомість»- такі деякі з основних дихотомій соціології Дюркгейма.
Зазначені дихотомії, у свою чергу, безпосередньо зв'язані з загальною концепцією людини в Дюркгейма. Як уже відзначалося, у всякій загальній теорії суспільства присутня загальна теорія людини, усяка загальна соціологія чи так чи інакше базується на якійсь філософській антропології. Соціологія Дюркгейма не складала в цьому змісті виключення. Для людини існує двоїста реальність, у якій співіснують, взаємодіють і борються дві сутності: соціальна й індивідуальна .
3. Онтологічний бік «соціології» зводиться до визнання обґрунтованості й автономії соціальної реальності. Затверджується примат соціальної реальності стосовно індивідуального і її виняткове значення і детермінації людської свідомості і поводження; значення ж індивідуальної реальності визнається вторинним.
У зазначених вище дихотомічних парах ті сторони, що втілюють іншу реальність, безроздільно панують: «колективні представлення» - над індивідуальними, «колективна свідомість» - над індивідуальним, «священне» - над «світським» і т.п. Соціальні факти, по Дюркгейму, володіють двома характерними ознаками: зовнішнім існуванням стосовно індивідів і примусовою силою стосовно них. Суспільство в його інтерпретації виступає як незалежна від індивідів, поза- і надіндивідуальна реальність. Воно - «реальний» об'єкт усіх релігійних і цивільних культів. Воно являє собою більш багату і більш «реальну» реальність, чим індивід, воно домінує над ним і створює його, будучи джерелом усіх вищих цінностей.
Таким чином, характерна онтологічна риса «соціологізму» - це «соціальний реалізм». Дюркгейм визнає, що генетично суспільство виникає в результаті взаємодії індивідів; але, раз виникнувши, воно починає жити за своїми власними законами.
Методологічний аспект «соціологізму» тісно пов'язаний з його онтологічним аспектом і симетричний йому.
1. Оскільки суспільство
- частина природи, остільки
Основний принцип його методології виражений у знаменитій формулі, відповідно до якої асоціальні факти потрібно розглядати як речі. Дослідженню повинні піддаватися в першу чергу не поняття про соціальну реальність, а вона сама безпосередньо; із соціології необхідно усунути всі поняття, що утворилися поза наукою.
Необхідно підкреслити, що ця теза Дюркгейма має не стільки онтологічний, скільки методологічний зміст. «Розглядати факти визначеного порядку як речі - не значить зараховувати їх у ту чи іншу категорію реальності; це значить займати по відношенню до них визначену розумову позицію. Це значить приступати до їхнього вивчення, виходячи з принципу, що ми нічого не знаємо про те, що вони собою представляють, а їхні характерні властивості, як і невідомі причини, від яких вони залежать; не можуть бути виявлені навіть самою уважною інтроспекцією», - писав він. Цю обставину нерідко ігнорували інтерпретатори і критики Дюркгейма.
Методологічний монізм Дюркгейма різко контрастував з дуалістичними трактуваннями наукової методології, що протиставляли «пояснення» і «розуміння» (В. Дильтей), «номотетический» і «ідеографічний» (В. Виндельбанд), «генерализирующий» і «индивидуализирующий» (Г. Риккерт) методи в природничих науках і науках про культуру. Ця тенденція, характерна для німецької філософії того часу, у цілому не була присуща Франції, де в соціальних науках панували позитивістська методологія і представлення про єдність наукового знання.
2. З визнання специфіки
соціальної реальності
3. Однак «соціологізм» Дюркгейма виходить за рамки цього методологічного принципу. Оскільки відповідно до його «соціального реалізму» суспільство виявляється домінуючою, вищою реальністю, оскільки відбувається соціологізація як пояснювальних, так і пояснюючих фактів. Соціологічний спосіб поясненні проголошується єдино вірним, що виключає інші способи чи включає їх у себе. Соціологія в результаті виступає не тільки як специфічна наука про соціальні факти, але і як свого роду наука наук, покликана обновити і соціологізувати усілякі галузі знання: філософію, гносеологію, логіку, етику, історію, економіку й ін.
Таким чином, визнання соціології специфічною наукою доповнюється в «соціологізмі» своєрідним соціологічним експансіонізмом ( позначається іноді як «соціологічний імперіалізм»). Соціологія мислилася Дюркгеймом не просто як самостійна соціальна наука в ряді інших, але і як «система, корпус соціальних наук». У результаті «соціологізм» з'являється не тільки як базова соціологічна концепція, але і як філософське навчання. Ті глобальні проблеми природи моралі, релігії, пізнання, категорій мислення, що прагнув дозволити у своїх дослідженнях Дюркгейм, нерідко виходили за рамки власне соціологічної проблематики, будучи філософськими в самій своїй постановці. Звідси його двоїсте відношення до філософії. З одного боку, Дюркгейм відзначав у якості одного з відмітних ознак соціологічного методу незалежність від усякої філософії; з іншого боку – він, по власному визнанню, завжди залишався філософом.
Вимога відокремити соціологію від філософії в Дюркгейма було значною мірою зв'язано з нею негативним відношенням до умоглядних спекуляцій у соціальній науці, що, з його погляду, тільки дискредитують її. Соціологія повинна будуватися на емпіричному і раціональному методичному фундаменті.
Такі основні принципи «соціологізму», за допомогою яких Дюркгейм обґрунтовував необхідність і можливість соціології як самостійної науки. Розробку цих принципів він здійснював у безупинній полеміці з найрізноманітнішими концепціями людини і суспільства: спиритуалистской філософією, утилітаристською етикою, індивідуалістською економікою, біологічним редукционизмом у соціальній науці. Але особливо важливе значення мав його антипсихологізм, що містив у собі одночасно критику психологічного напрямку в соціології і прагнення звільнити останню від впливу психології. Психологізм у той час був головним утіленням методологічного редукционизма й індивідуалізму; не дивно, що саме в ньому Дюркгейм бачив явну і сховану перешкоду на шляху становлення соціології як самостійної науки.
Необхідно уточнити, що критика психологізму здійснювалася Дюркгеймом власне кажучи з позицій соціальної психології, що зароджувалася тоді. «Коли ми говоримо просто "психология", - писав Дюркгейм, - ми маємо на увазі індивідуальну психологію, і коштувало б для ясності в обговореннях обмежити в такий спосіб зміст слова. Колективна психологія - це вся соціологія цілком: чому ж не користатися тільки останнім вираженням?». Трактування ж самих соціопсихичних сутностей, таких, як «колективна свідомість», «колективні представлення». «колективні почуття», «колективна увага» і т.д., у нього була суто «соціологітською»: останні розглядалися як надіндивидуальні сутності, і станам, що зводяться не до відповідного фактам, індивідуальної психіки. Цим «соціологіська» соціальна психологія Дюркгейма істотно відрізнялася від «психологіської» соціальної психології його постійного опонента Г. Тарда, що зводив соціально-психологічної закономірності до індивідуально-психологічного.
Під впливом труднощів методологічного характеру і критики з боку інших напрямків Дюркгейм згодом зм'якшив ригоризм своїх первісних «соціологіських» і антипсихологіських формулювань. Багато інтерпретаторів Дюркгейма характеризували еволюцію його ідей як рух убік усе більшого спіритуалізму, але це навряд чи правомірно, хоча б тому, що вже на самому початку своєї наукової діяльності він посилено підкреслював духовний характер усіх соціальних явищ (включаючи економічні). Взагалі еволюція його думки відбувалася в іншій площині, ніж рух від матеріалізму до спіритуалізму. Цей рух з'явився результатом зміни методологічної ситуації в соціальній науці і поступовому усвідомленні недостатності і неадекватності механістичного детермінізму в підході до проблем людського поводження.
Спочатку Дюркгейм підкреслював зовнішній і примусовий характер соціальних фактів. При поясненні соціальних явищ він часто апелював до демографічних і соціально-психологічних факторів (обсяг і щільність населення, структура і ступінь складності соціальних груп і т.п.), до «соціального середовища» і соціальним умовам» (не дуже ясно обумовленим). Згодом же він вага частіше звертається до понять «почуття боргу», «морального авторитету» суспільства й іншим психологічним і символічним посередникам між суспільством і індивідом.
Ця зміна понятійних пріоритетів виражає часткове усвідомлення Дюркгеймом того факту, що соціальні норми (і, ширше, соціальні фактори в цілому) впливають на індивідуальне поводження не безпосередньо, а через визначені механізми їхніх інтеріоризацій, що зовнішня детермінація здійснюється через ціннісні орієнтації індивідів, що дієвість соціальних регуляторів визначається не тільки їхньою примусовістю, але і бажаністю для індивідів. Звідси ріст інтересу Дюркгейма до власне ціннісної проблематики наприкінці життя.