Технології соціальної роботи із жертвами сімейного насилля

План

Вступ

1. Домашнє насилля, його особливості та види.

2. Причини виникнення насильства в сім’ї.

3. Соціально-психологічні характеристики жінок та дітей  –жертв сімейного насилля.

4. Методи соціальної роботи з жертвами сімейного насилля.

5. Центри соціальної допомоги сім'ї та дітям

Висновок

Список використаної  літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Соціально-економічні потрясіння останніх десятиліть викликали до життя негативні соціальні явища: жорстоке поводження з дітьми, насильство над залежними членами сім'ї, зростання соціального сирітства, правопорушень і злочинів неповнолітніх.

В  останні роки проблема насильства над жінкою  та дитиною в сім'ї все більше привертає увагу фахівців. У США та Західній Європі перші роботи, присвячені цій проблемі, стали з'являтися, починаючи з 70-х років. Пізніше були розроблені різні соціальні програми для профілактики наслідків такого насильства.

В Україні проблема насильства над жінкою та дитиною  в сім'ї тривалий час не була предметом  спеціальних досліджень соціологів, психологів та соціальних працівників. Нею займалися, в основному, криміналісти при вивченні злочинів, які здійснювалися в сімейно-побутовій сфері. Однак, практика останніх років доводить концептуальне осмислення цього питання на державному рівні. Свідченням цього є і сприйняття законодавчої бази, і створення кризових центрів роботи з тими, хто потерпає від насильства в  родині.  
В Україні відбуваються перші спроби запровадження й реалізації певних моделей роботи: превентивної, навчально-тренінгових програм, роботи з правоохоронними органами, організації притулків для жінок, кризових консультативних центрів (очних та заочних), центрів реінтеграції, груп взаємопідтримки чи самодопомоги, психотерапевтичних програм (індивідуальних та групових). 
 
 
 
 
 
 
 

1. Домашнє насилля,  його особливості та види.

Домашнє насилля - це проблема, яка часто замовчується сім'ями. Але від мовчання ситуація не вирішується, а навпаки - образи переростають у бійки, тривожність - у депресію, страх - в апатію. Насилля - це проблема всієї сім'ї, але найбільш від нього страждають жінки.[1]

На відміну  від інших типів насильства домашнє  насильство має свої особливості:  
♦   Це не одноразова дія. Це - процес, який складається із циклів насильства, які тримаються на продовженні стосунків потерпілої і кривдника.  
♦   Якщо насильство виявилось в сім'ї хоч один раз, воно обов'язково повториться!  
♦   Це насильство завжди відбувається протягом тривалого проміжку часу і має тенденцію до зростання!  
♦   Це насильство між особами, які є, як правило, залежними один від одного. Найчастіше домашнє насильство замовчується і приховується обома сторонами від оточуючих.

♦   На думку винуватця, воно є ефективним, швидким способом досягнення мети, без великих І затрат. Інші, ненасильницькі, методи вимагають значних зусиль. Людина не відмовиться від того, що дає ефект, якщо їй не запропонувати альтернативи. Якщо насильник не навчиться іншому ефективному способові спілкування з близькими людьми, то він буде продовжувати здійснювати над ними насильство.

Слід зауважити, що реакція як суспільства, так і  міліції на випадки домашнього насильства часто є неадекватною і навіть ворожою стосовно потерпілої жінки, а кримінальні покарання домашніх кривдників бувають більш м'якими  порівняно з покараннями за аналогічні порушення, здійснені проти сторонніх осіб. 

2. Причини виникнення  насильства в сім’ї.

Однією з причин загострення проблеми домашнього насильства над дітьми є соціально-економічна нестабільність у суспільстві. За даними статистики в Україні відомо про  існування близько 2 мільйонів неповних і проблемних сімей, де немає когось з батьків, або ж батьки знаходяться  у постійних пошуках роботи. Із них – близько 60 тисяч сімей, де проживає 150 тисяч підлітків, офіційно вважаються неблагополучними.

Дуже часто  жорстоке поводження з дітьми це результат  того, що самі батьки страждали від  насильства у дитинстві. Намагаючись  виправити свої помилки, вони використовують своїх дітей; іноді батьки не знають інших шляхів «виховання», бо у своїй  родині бачили тільки це. Найжахливіше те, що це може повторюватися багато поколінь. [2]

Інша причина  – раннє батьківство. У деяких батьків ще не сформувалося почуття  батьківської відповідальності. Від  незнання того, як поводитися з дитиною  в різних ситуаціях, людина стає агресивною і всі проблеми вирішує одним  способом – образами чи побиттям. Такі батьки часто не сприймають всерйоз  потреби своїх дітей. Вони висміюють  їх, не дозволяють їм виражати свої істинні  почуття, їм важко поважати свої дітей  як окремих особистостей зі своєю  власною свободою. Вважаючи дітей  причиною своїх проблем, вони їх б’ють, ображають, брешуть, погрожують їм, ізолюють, не довіряють, зневажають. Такі батьки можуть використовувати своїх дітей  як засіб задоволення власних  егоїстичних потреб, не усвідомлюючи при цьому, якої шкоди завдають своїм  дітям. Такі діти страждають від психологічних  травм. 
Часто батьки впевнені в тому, що такий стиль виховання корисний для дитини, для їх же добра. Вони або не хочуть зіпсувати дитину, або виправдовують свою жорстоку поведінку розмовами про дисципліну і суворе виховання. [2]

Як вже зазначалося, однією з причин насильства над дітьми є неправильне поводження з батьками, коли ті самі були малими. Як наслідок виникає ще одна причина: поводячись так зі своїми дітьми, вони намагаються  довести, що їхні батьки справді їх любили; їм важко подивитися в обличчя  факту, що батьки не любили і, можливо  не могли любити їх так сильно, як вони мали втому потребу. Практично  кожна травмована дитина дає собі таємну клятву в тому, що ніколи так  не буде поводитися зі своєю дитиною, не буде казати образливих слів, бити, принижувати їх. Але найжахливіше те, що майже всі, ставши дорослими, в ситуації сімейного конфлікту  переконуються, що порушують цю клятву, говорять або роблять свої дітям  саме те, що робили їм, і часто використовують ті самі методи або ті самі слова. 

3. Соціально-психологічні  характеристики жінок та дітей   –жертв сімейного насилля.

92-97% насильницьких дій стосовно жінок здійснюють чоловіки. Чому так відбуваються? Не тому , що чоловіки від природи гірші, а тому, що існують в  системі, в якій перевагу мають влада, сила, гроші.  
Утримання чоловіком сім'ї призводить до залежності жінки, адже домашня праця (виховання дитини, догляд за оселею тощо) суспільством працею необґрунтовано не вважається.  
У ставленні до дітей чоловіки і жінки  здійснюють акти насильства однаковою мірою. Дитина найбільше може стати жертвою, тому що вона не може себе захистити. Жінки потерпають від чоловіків-кривдників, а діти потерпають як від чоловіків так і від жінок – жертв домашнього насильства. Так утворюється страшний ланцюг насильства. Це слід пояснити жінкам, які потерпіли, тоді вони в більшості випадків припиняють насилля над своїми дітьми.  
Насильство дорослих дітей над батьками має свої корені в минулому: часто це ті діти, які вже виросли і повертають батькам насильство, що здійснюють проти них в дитинстві.  
Насильство старших дітей над молодшими здійснюється як відображення ситуації "батько - мати". Старші діти відчули смак влади. Вони вважають, що свою владу, свої переваги над слабшими слід використовувати.  
У насильстві одних членів сім'ї над іншими беруть участь свекри, невістки, тещі, зяті, дідусі, бабусі, діти, дядьки. Насильство здійснюється над більш слабкими і беззахисними: людьми старшого віку чи дітьми; людьми з обмеженими фізичними і психічними можливостями; людьми, які залежать від інших.  
Фізичне насильство: вбивство, спроба вбивства, побиття, знущання, нанесення фізичних ушкоджень, штовхани, опіки, шпурляння різними предметами.  
Психологічне і емоційне насильство: позбавлення свободи чи утримання під наглядом мимо волі жінки, постійне висліджування, погрози, залякування, шантаж, постійний контроль життя і спілкування з оточуючими, ізоляція, заборона на спілкування (навіть з рідними).  
Поведінка, яка призводить до емоційного розладу, що включає залякування, погрози чи емоційний шантаж, у тому числі навіювання почуття страху за власну безпеку, за здоров'я дітей чи близьких, погрози стосовно права опіки над дітьми, а також агресивна поведінка, ігри з ножами, пістолетом чи рушницею.  
Примус жінки силою чи погрозами до будь-якої поведінки чи дії, від яких жінка має право ухилитися; постійна поведінка, мета якої - зганьбити, дискредитувати чи принизити особисту гідність жінки, глузування над розумовими і фізичними даними, висміювання і словесні образи, приниження жінки перед нею самою чи перед близькими. Безпідставні обмеження можливості розпоряджатися спільним майном, нанесення шкоди домашнім тваринам. Позбавлення можливості належним чином харчуватися і  відпочивати. Примусові аборти і примусові вагітності.  
Сексуальне насильство: ґвалтування чи сексуальне домагання (іноді в присутності дітей, інших людей).  
Економічне насильство: фінансовий контроль і фінансові обмеження, заборона займатися певним видом діяльності, працювати взагалі, заборона вчитися чи підвищувати кваліфікацію. Свідоме знищення майна, навмисне нанесення шкоди особистому майну людини, позбавлення можливості користуватися одягом чи майном. Позбавлення їжі, позбавлення медичної допомоги. [2]  
Але найбільш поширеним видом домашнього насилля є насилля чоловіка над жінкою та батьків над дитиною.  
Як відомо з досліджень жінки - жертви насилля в сім'ї стикаються з різними видами соціально-педагогічних та психологічних проблем. Розглядають такі соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок - жертв домашнього насилля:  
—  фрустрація та депресія;  
—  соціальна ізоляція;  
— самознищення (суїцид);  
—  залежність (емоційна, психологічна, економічна, фізична, сексуальна);  
—  відчуття провини;  
—  низька самооцінка;  
—  криза ідентифікації;  
—  втрата відчуття загрози;  
—  сумирність.  
Це основні соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок - жертв домашнього насилля на основі зарубіжного досвіду. Не всі вони притаманні українським жінкам, але необхідно розглянути їх і виділити основні шляхи корекції.

Ображена жінка  проходить крізь довгі страждання, її переживання стражденне, і вона схильна до фрустрації. Її депресивний  стан виявляється в такій поведінці, як істерика, скарги на відчуття безпорадності  або втоми, психосоматичні симптоми. Корекція такого стану має бути направлена на роботу з релаксації, роботу з  відчуттями.  
Інша видима характеристика жінки-жертви - це підвищення соціальної ізоляції. Поступово ці жінки відчувають, що в них перериваються родинні зв'язки. Вони більше не відвідують свою сім'ю, друзів, бо їх кривдник вважає це не потрібним, таким, що засмучує його та дружину. Це процес контролю та ревнощів з боку чоловіка. Корекція: психолого-педагогічна робота з особистою ідентифікацією (робота над підвищенням самооцінки, відгородження себе від гнітючих стосунків), соціальна робота з налагодження зв'язків.  
Суїцид - це головна проблема жертв насильства. Жінки-жертви мають низький рівень уміння вирішувати проблеми та прийняти рішення, і одним з виходів вони вважають смерть. Також жінки-жертви мають підвищений ризик наркотичної та алкогольної залежності. Корекція має бути направлена на зняття внутрішнього хвилювання методами релаксації, підвищення самооцінки. Необхідно навчити жінку навичкам прийняття адекватних рішень.  
Жінка-жертва знаходиться в залежності від свого партнера. Емоційна залежність проявляється в тому, що жінка висловлює свої емоції згідно з настроєм кривдника, щоб не кликати в нього агресії.  
Психологічна залежність - поступове пристосування жертви до ситуації насильства. Дуже часто чоловік маскує контроль турботою, і дружина повільно потрапляє в повну залежність. Коли ж починає розуміти свій стан, наштовхується на агресію з боку нападника, і для того, щоб уникнути актів насильства, напрацьовує захисні реакції (це може бути замовчування своїх відчуттів, постійне відчуття страху тощо). Чоловік постійно ображає жертву словами (найчастіше використовуються висміювання її помилок, образи її тіла); контролює її зовнішній вигляд, вчинки.

Економічна залежність виражається в повному контролі сімейного бюджету з боку партнера: жінка-жертва віддає свою зарплатню  чоловіку, і з цього часу він  розпоряджається фінансами. У цьому випадку жертва втрачає самостійність, не має права витрачати гроші на особисті потреби або потреби дітей без дозволу чоловіка. Це спричиняє жінці додатковий стрес, викликає відчуття заниженої самозначущості.  
Фізична залежність проявляється в тому, що жінка не має права відчувати втому, відпочивати, якщо це не подобається кривднику. Чоловік, незважаючи на фізичний стан жінки, її біль або погане самопочуття, продовжує вимагати виконання домашньої роботи, при цьому не маючи наміру взяти на себе допомогу. Ситуація може стати критичною, якщо жінка вагітна або має серйозне захворювання.  
Сексуальна залежність виражається в повному підкоренні жертви бажанням чоловіка. Він може вимагати сексуальних стосунків, коли жінка не бажає цього, ґвалтувати її уві сні чи в непритомному стані, виконувати сексуальні фантазії без згоди жінки, примушувати її мати сексуальні стосунки з іншими партнерами або заробляти гроші проституцією.  
Корекція всіх видів залежності повинна базуватися на підвищенні самооцінки жінки: потрібно навчити її висловлювати свої емоції, любити своє тіло, відчувати свою значущість; також необхідні знання психологічного захисту.  
Жінка-жертва намагається знайти пояснення вчинкам свого кривдника. Дуже часто знаходить його в невмінні чоловіка контролювати або висловлювати свої емоції, у проблемах на роботі. Потім з'являється думка, що винна вона сама, бо це вона провокує чоловіка на насильство. Жертва відчуває провину, постійно контролює свої відчуття й поведінку, щоб не засмутити партнера, не викликати в нього агресію. Корекція цієї поведінки має бути спрямована на відокремлення своїх відчуттів і помилок від проблем партнера, навчання вміння висловлювати реальні, а не очікувані відчуття й емоції, підвищення самооцінки.  
Насильник, який постійно ображає жертву, ставить під сумнів її фізичні та інтелектуальні здібності, контролює її вчинки, поступово досягає своєї мети - повної залежності й самознищення жінки як особистості. Корекція - це основна робота з жінками-жертвами.  
Жертва домашнього насильства втрачає своє его. Це означає, що вона вже не впевнена в тому, хто вона, і ідентифікує себе з роллю матері, берегині, господарки, не називаючи себе жінкою, спеціалістом, красунею, розумницею. Жінка перестає турбуватися про свою особистість: врода, гігієна, професійний зріст тощо. Корекція: пошук усіх ролей, повернення ідентифікації з роллю жінки, навчання навичок турботи про своє тіло.  
Скривджена жінка втрачає відчуття межі загрози, вона не до кінця розуміє, що насилля веде до серйозних наслідків як для неї, так і для дітей. Жінка звикає до страху, синців, поламаних кісток, залежності, дитячих сліз, для неї вже немає межі болю. Корекція має бути направлена на поглиблене вивчення та аналіз насилля, усвідомлення жінкою повної картини домашнього насильства та його наслідків, а потім навчання вміння приймати адекватні рішення.  
Жінки-жертви, які були дітьми насильників або вже довго знаходяться в ситуації насильства, дуже звикають до цього стану і навіть бачать у ньому свою долю. Корекція сумирності - це комплексна робота над зняттям відчуття провини, підвищення самооцінки, навичкам адекватного реагування та прийняття рішень. [3]

Жорстоке поводження з дітьми - це феномен, існування  якого відоме з моменту появи  історичних записів людства і  яке, мабуть, існуватиме завжди. Зв'язано це з тим, що насильство - це не тільки соціальне явище, але етимологія його мультифакторальна і тісно пов'язана з природою людини.  
Основними формами жорстокого поводження з дітьми є: фізичне, сексуальне, емоційне (психологічне) насильство і зневага основними потребами дитини.  
Про поширеність жорстокого поводження з дітьми можна судити по такому показнику як відібраних протягом року у батьків, які були позбавлені батьківських прав. Кількість таких дітей збільшилася за 5 років в 3 рази. За той же проміжок часу число дітей, що відбираються щорічно у батьків без позбавлення останніх їх батьківських прав, виросло в 2 рази. Цей показник відображає як число дітей, що піддалися жорстокому поводженню, так і випадки зневаги основними потребами дітей. Неухильно росте число "соціальних сиріт" - дітей, що залишилися без піклування батьків. Якщо в 1992 р. їх було враховано 428,4 тис., то в 2000 р. офіційні дані дають 662,5 тисячі.  
Важливим інтегрованим показником, що відображає поширеність зневаги потребами дітей, є смертність дітей від неприродних причин (нещасні випадки, отруєння, втопили, вбивства, самогубства). У структурі смертності дітей від 7 до 15 років смерть від неприродних причин стійко займає перше місце, складаючи 25% від всіх причин смерті дітей цього віку.  
У процесі і після насильства у дитини розвивається первинна реакція на травму - хворобливі фізичні і емоційні явища, які залежно від характеру і тривалості дії, віку дитини, її особових особливостей, можуть мати різний ступінь вираженості, тяжкість і спектри проявів.  
Це можуть бути:  
- посттравматичні стресові розлади;  
- фізичні прояви;  
- емоційні реакції;  
- когнітивні розлади.  
Далі наступає стадія адаптації, під час якої дитина починає розвивати навики, що допомагають йому справитися з тим, що трапилося. Вона вибирає такі прийоми, такі форми поведінки, які, як дитина вважає, допомагають їй забезпечити безпеку і зменшити фізичний і психологічний біль. Найбільш поширеним видом є витіснення або забування. Тобто дитина прагне не думати про ті епізоди, які заподіюють йому такі хворобливі страждання, примушують переживати знов і що знов принижують її гідність епізоди.  
Щоб "забути" події, які, здається, забути неможливо, щоб припинити згадувати про них, переживши насилля знов і знов кошмар, жах, сором, приниження, дитина витрачає значну психічну енергію, яка в нормальних умовах використовується на оволодіння навиками, знаннями, властивими даному віку дитини. От чому важливо визначити контекст травми, що відбулася, або насильства, тобто вік дитини і стадію його розвитку. Як правило, у маленьких дітей (хоча не у всіх), що переживають фізичне, психологічне або сексуальне насильство, відбувається затримка мовного і психічного розвитку. Порушується когнітивна сфера - спостерігаються незрозумілі провали пам'яті, диссоціативні розлади, блокада спогадів, пов'язаних з певними подіями. Ряд емоційних і поведінкових особливостей дітей, що переживають насильство, є результатом пристосування до ситуації, в якій вони живуть, і спроби з нею справитися.  
Віддалені наслідки перенесеного насильства є інтеграційним процесом, який складається з особливостей 1 і 2 стадій - первинної реакції і стадії адаптації, особових особливостей дитини, а також велике значення має реакція дорослих на насильство, що розкрилося, чи отримала дитина яку-небудь допомогу і підтримку. Віддалені наслідки перенесеної травми можуть виявитися, коли дитина стає дорослою і обзаводиться сім'єю. Як батьки вони можуть нехтувати основними потребами і інтересами дітей, проявляти емоційну холодність, бути нездібними захистити власних дітей від насильства або, навпаки, встановлювати над ними гіперопіку. [4]