Теоретична соціологія: мікросоціологічні теорії: теорія обміну, етнометодологія, теорія керування враженнями

 

 

 

План

 

1. Поняття про теоретичну соціологію…………………………………. 3
2. Теорія обміну Джордж Хоманс………………………………………. 6
3. Етнометодологія Гарфінкеля…………………………………………. 8
4. Теорія керування враженнями Гоффман…………………………….. 15
5. Теорія символічної взаємодії (інтеракціонізм)……………………… 18

Література………………………………………………………………  19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття про теоретичну соціологію

Сучасна соціологія - це складно  структурована галузь наукового  знання.

Є різні підходи до розуміння  структури соціології. Найбільш відомим  є

підхід до розуміння структури  соціології, започаткований Р.Мертоном -

сучасним американським  соціологом. За його концепцією, соціологія має

трирівневу структуру.

Перший рівень - загальна соціологія або теоретична соціологія , або загальна соціологічна теорія. Вона подає абстрактно-узагальнений аналіз суспільства як такого, досліджує соціально-повні процеси, виявляє загальні закони функціонування суспільства, його окремих частин, визначає концептуальні засади соціології, в межах загальної соціології формулюються

та обґрунтовуються концепції  соціальної дії, соціальної взаємодії, соціального обміну, структурного функціоналізму, конфліктології тощо.

Другий рівень - соціологія конкретного суспільства, яка описується двома відносно самостійними теоретичними підсистемами:

• спеціальними соціологічними теоріями, що вивчають соціальні зв'язки між суспільством уцілому і даною сферою спільного життя, тобто, власне соціальну сферу, а також утворення людьми окремих груп, спільнот (наприклад, соціологія особистості, гендерна соціологія, соціологія міста, соціологія соціальних відхилень, соціологія адаптацій, соціологія бідності

тощо);

• галузевими соціологіями, які вивчають соціальні аспекти  різних видів людської діяльності, (наприклад, соціологія бізнесу, соціологія праці, соціологія освіти, соціологія релігії, соціологія політики тощо).

Спеціальні соціологічні теорії та галузеві соціології мають  більш вузьку зону вжитку порівняно із загальною соціологією, тому їх інколи називають "малі соціології".

Третій рівень - рівень конкретних соціологічних (емпіричних) досліджень, які проводяться за допомогою спеціальних процедур та дослідницьких методик з метою отримання нового знання про соціальну реальність.

Теоретична соціологія вирішує низку завдань:

— створення засад для  опису і пояснення явищ, фактів соціальної дійсності у термінах і категоріях, які відображають їх сутнісні характеристики, спільні та відмінні риси;

— орієнтація на комплексний  підхід до вивчення соціальних явищ і  процесів; 
— розкриття сутності соціальних законів (загальних і спеціальних); 
— формування методологічної бази для соціологічного пізнання дійсності; 
— виявлення загальних закономірностей соціального розвитку суспільства, а також вироблення методологічних засад розвитку спеціальних соціологічних теорій та емпіричних досліджень;

— інтеграція, синтез, узагальнення розрізнених знань, здобутих емпіричним шляхом, формування їх у систему  висновків, узагальнень, понять, категорій, законів тощо.

Структуру теоретичної соціології формують такі компоненти: 
— система загальних і специфічних законів, що виявляють і закріплюють типові, відносно сталі зв'язки в суспільстві, його соціальних інститутах і системах; 
— система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне життя суспільства; 
— логіка висновків і доведень, використовуваних для обґрунтування соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностей у соціальному житті суспільства;

— загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат; 
— обґрунтування різних підходів до аналізу об'єкта і суб'єкта досліджень; 
— система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту опису, пояснення і передбачення соціальних явищ і процесів на певному рівні соціальної організації суспільства;

— емпірична база (зафіксовані  факти), що потребує теоретичної інтерпретації. 
Західні вчені поділяють соціологічну науку на макро- і мікросоціологію:

• макросоціологію, яка спрямована на вивчення суспільства як цілісного організму або окремих його складових (увага зосереджена на дослідженні структурних компонентів суспільства, великих соціальних груп, світових систем тощо);

• мікросоціологію, яка спрямована на вивчення повсякденного життя людини у її найближчому оточенні (у центрі уваги міжособистісні взаємодії людей з акцентом на дослідженні ) особливостей поведінки, мотивацій, спілкування тощо). Мікросоціологію ще називають інтерпресивною (пояснюючою), або

гуманістичною соціологією, тому що вона спрямована на вивчення життєвого світу людини, її поведінки у малих групах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теорія обміну Джордж Хоманс

Теорію соціального обміну розвивали найбільш інтенсивно американські соціологи Джордж Хоманс і Пітер Блау.       Коріння теорії обміну лежать в теоретичному напрямку, який називається біхевіорізм (від англ. Behaviour-поведінка). Це напрям, який виник в американській соціології та психології, стало однією з підстав формування так званої «поведінкової» парадигми в соціології. В основі біхевіорісткіх теорій лежить розуміння поведінки як сукупності реакцій (відповідей) на вплив зовнішнього середовища (стимулів). Тому схема поведінки виглядає в ньому досить жорстко: стимул - реакція. Людина прагне до максимальних нагород при мінімальних витратах. Подібний підхід призводить до можливості трактувати поведінку людини як певну реакцію на дію того чи іншого стимулюючого фактора.             Взаємодія між людьми розглядається соціологами як обмін «вигодами». Відповідно до теорії обміну, поведінка людини в даний момент обумовлено тим, винагороджувалися чи як саме його вчинки в минулому. Дж. Хоманс виділяє Шість аксіоматичних положення� (постулатах) теорії обміну. 1. Аксіома успіху: чим частіше відповідні дії людей отримують винагороди, тим імовірніше, що ці дії будуть здійснюватися ними з певною частотою і далі. Приклад. Дівчина мала успіх на танцях. Звичайно, є і надалі захочеться відвідувати танцювальні вечори. 2. Аксіома стимулу: якщо в минулому той чи інший стимул (або набір стимулів) був пов`язаний з винагородою дії індивіда, то чим більш схожі на нього стимули в сьогоденні, тим імовірніше, що людина зробить таке ж (або схоже на нього) дію. Приклад. Упоспіх супроводжував дівчину на танцях в школі, і набагато менше - на міський дискотеці. Вона завжди віддасть перевагу бувати на шкільних танцях. 3. Аксіома цінності: чим більшу цінність представляє для індивіда результат його дії, тим більше ймовірно вчинення ним даного дії і в подальшому. Якщо на танцях у школі дівчина зустріла молодого чоловіка, який їй сподобався, вона не пошкодує зусиль для того, щоб танці відбулися (умовить директора, напише сценарій вечора і т.д.). 4. Аксіома депривації-пересичення: чим частіше в недавньому минулому індивід отримував певну нагороду, проте цінним стає для нього будь-яке подальше отримання цієї нагороди . Якщо у дівчини встановилися близькі стосунки з молодим чоловіком, вона може не прагнути на танці, тому що є інші варіанти для зустрічей. 5. Аксіома агресії - схвалення: а) якщо дія індивіда не викличе очікуваної винагороди або призведе до покарання, він випробує стан гніву, і зросте ймовірність того, що більш цінним для людини стане агресивна поведінка; б) якщо дія індивіда веде до очікуваного винагороди або не призведе до очікуваного покарання, то він відчує почуття задоволення, і тоді зросте ймовірність того, що він відтворить одобряемое поведінку, оскільки воно буде для нього більш цінним. 6. Аксіома раціональності: при виборі між альтернативними діями індивід обере те, для якого цінність результату, помножена на ймовірність його отримання, найбільша.             Теорія обміну критикується  за надмірно спрощений підхід  до взаємодії. Наприклад, мати наполягає, щоб син з`їв шпинат і обіцяє йому за це похід в кіно. Здавалося б, стався звичайний обмін вигодами. Але може виявитися, що син з`їдає шпинат не для того, щоб піти в кіно. Він поступається матері, думаючи: прийде батько, і буде лаятися, що знову куплено багато шпинату. Син може відмовитися від шпинату не тому, що мала нагорода, а тому що в діях матері він побачить її бажання продемонструвати свою владу. Усередині даної взаємодії можна знайти набагато більшу кількість смислів, ніж ми розглянули. Крім того, в логіці обміну є протиріччя між 1 і 4 постулатами. Дослідження, проведене Харрієт Цукерман (1967), показало, що вчені, удостоєні Нобелівської премії, надалі трудятся менш продуктивно. А згідно з першим принципом теорії Хоманса, така висока нагорода, як Нобелівська премія, повинна стимулювати творчу активність. Можна припустити, що Нобелівська премія є дуже великим винагородою, що викликає втрату інтересу до творчої діяльності. Лауреат, нещодавно удостоєний цієї високої нагороди, вважається не тільки великим ученим, а й знаменитістю, крім того, коли люди знаходять новий статус, вони по-новому оцінюють себе.

Етнометодологія Гарфінкеля

«Етнометодологія», створена Гарольдом  Гарфінкель (1917) ("Дослідження з  етнометодологіі" (1967)).

У 1960-х рр.. група соціологів, що називалися етнометодологі (очолював їх Гарольд Гарфінкель), спробувала виробити методи для з`ясування того, які правила використовують люди при осмисленні поведінки інших  людей і для того, щоб зробити  свою власну поведінку зрозумілим іншим. Поняття «правило» тут розумілося як те, що використовується для встановлення того, яке значення дій у конкретній ситуації. Таке правило становить  соціальну дію як таке.

"Етнометодологія" в приблизному  перекладі з грецької означає  методи, які використовують люди, що належать до певної культури  для опису та осмислення своїх  власних дій у повсякденному  житті, а також способи, за  допомогою яких індивіди приходять  до згоди в комунікативних  процесах.

Всі форми соціальної комунікації  зводяться етнометодологі до мовної комунікації, до повсякденної мови. По-перше, соціальна взаємодія ототожнюється  з мовною комунікацією, по-друге, дослідження  ототожнюються з тлумаченням  та інтерпретацією дій та мови іншого співрозмовника, по-третє, виділяється  два шари в інтерпретації розуміння  і розмови, по-четверте, структурна організація розмови ототожнюється  з синтаксисом повсякденної мови. Згідно етнометодологіі, необхідно  побудувати соціологічне дослідження  на взаімосопряженності дослідника та досліджуваного. Тому Етнометодологія  приймає методи організації мови і життєдіяльності, характерні для примітивних культур, не тільки як об`єкт, а й засоби опису.

Поставить партнера в екстремальну ситуацію і таким способом з`ясувати  приховані реакції - загальна для  етнометодологі процедура «всматріванія» в соціальну реальність. Гарфінкель несподівано наближав своє обличчя, майже утикаясь в ніс говорить, і стежив за його реакціями. Одні звинувачували  його в сексуальних домаганнях, інші пропонували звернутися до психотерапевта. Але головне було досягнуто: руйнувалася  буденна структура ситуації.

Руйнування звичних норм спілкування  відбувається і в тому випадку, коли культурні норми однієї нації  вторгаються звичаї іншої. Відомо, що у німців і голландців цілком природно, коли в ресторані чоловік і  жінка порівну ділять рахунок  і розплачуються кожен за себе. Але варто, не попереджаючи про те партнера, англійцю чи російській повісті  себе тим же зразком, наприклад чоловік  пропонує жінці заплатити за себе самої, як виникає повне замішання. Руйнуються звичні стереотипи сприйняття і оцінки соціальної реальності. Етнометодологія  вчить нас не сприймати повсякденність як само собою зрозуміле, пропонує зазирнути  по той бік одномірної реальності і з`ясувати приховані механізми, якими ми конструюємо своє буття.

Були запропоновані, по суті, новий  предмет дослідження і нові методи, які дозволяли аналізувати спонтанні  соціальні зміни, викликані латентними, несвідомими механізмами соціальної комунікації між людьми.

Люди на основі здорового глузду в основному здійснюють рутинні  дії, які не завжди усвідомлюються і не піддаються рефлексії самими діючими індивідами. Загальне розуміння індивідами соціального життя аж ніяк не тільки приходить ззовні через прийняття спільних культурних норм і цінностей, воно може конструюватися зсередини. Соціальний порядок є продукт власної спонтанної активності індивідів, який виходить саме таким, яким його створили самі учасники соціальної взаємодії, зрозуміло, з урахуванням раніше придбаних правил і знань, отриманих від їх культурної групи.

Соціальна структура впливає на свідомість індивіда через "фонові очікування", під якими маються на увазі соціально схвалювані установки на ті чи інші дії, які можуть не усвідомлювати і не піддаватися рефлексії самими діячами. Фонові очікування є своєрідним соціально-культурну квінтесенцію соціальних взаємодій. Вони «видимі, але не замечаемості», не усвідомлювані учасниками взаємодії, та й іншими членами суспільства. Однак фонові очікування не пасивно сприймаються: індивіди надають їм особистісний, практично раціональний сенс, переробляють, а іноді й істотно деформують. Іншими словами, фонові очікування задають індивідам напрямок соціальної взаємодії, характер комунікації, залишаючи при цьому можливість для власної творчої активності. Тим самим рядовий індивід, не усвідомлюючи того, у своїй повсякденній діяльності стає суб`єктом соціальної взаємодії і творцем соціальної реальності. Зрозуміло, люди в своїх соціальних діях завжди культурно обмежені конкретними "фоновими очікуваннями", що в підсумку позначається і на характері їх соціальних дій, і самої соціальної реальності.

Фонові очікування, як вважає Гарфінкель, є фундаментальними латентними структурами суспільного життя, які можуть вивчатися практично тільки за допомогою запропонованих ним методів Етносоціологія. Соціальна життя представляється упорядкованим в певному виді тільки тому, що члени товариства активно зайняті доданням сенсу всього того, що відбувається в процесі інтеракцій. Завдання ж етнометодологіі полягає в тому, щоб показати механізм людської активності в контексті конструювання мінливою соціальної дійсності, виходячи в підсумку на вивчення фонових очікувань.

Члени суспільства в повсякденному  житті користуються так званим "документальним методом". Він складається з  вибірки певних аспектів нескінченної кількості характеристик, що містяться  в будь-якій ситуації або контексті, визначенні їх особливим чином, а  потім розгляді їх як свідчення наявності  того чи іншого суспільного зразка, його параметрів. Іншими словами, документальний метод передбачає частина зразка будь-якого об`єкта чи явища (наприклад, оплески або свист аудиторії під час виступу артиста, або особливий мову тіла самого артиста) уявити, як "документ", що дозволяє дати певну інтерпретацію явища (виступу).