Контрольна робота з "Антикризового менеджменту"

     керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому ст. 27 Закону (ці витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом).

     У другу чергу задовольняються  вимоги, що виникли із:

     а) зобов'язань банкрута перед своїми працівниками (за винятком повернення

     внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених  у першу чергу;

     б) зобов'язань, що виникли внаслідок  заподіяння шкоди життю та здоров'ю  громадян (у тому числі до Фонду  соціального страхування від нещасних випадків на

     виробництві та професійних захворювань України  за громадян, які застраховані в

     цьому Фонді, у порядку, встановленому  Кабінетом Міністрів України) зобов'язань

     зі  сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

     та  інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування (шляхом

     капіталізації відповідних платежів у встановленому  законом порядку);

     в) вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших

     суб'єктів підприємницької діяльності, які залучають майно (кошти) довірителів

     (вкладників).

     У третю чергу задовольняються  вимоги щодо сплати податків та інших  обов'язкових платежів; вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

     У четверту чергу задовольняються  всі включені до реєстру вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів, що виникли  із зобов'язань у процедурі розпорядження  майном боржника чи в процедурі санації  боржника;

     У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового  колективу до статутного фонду підприємства.

     У шосту чергу задовольняються  інші вимоги.

     Юридичне  значення черговості задоволення вимог  кредиторів: вимоги кожної наступної  черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої черги; у разі недостатності коштів банкрута для задоволення всіх вимог кредиторів однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

     Після завершення усіх розрахунків з кредиторами  ліквідатор складає звіт та ліквідаційний  баланс, які з урахуванням думки  членів комітету кредиторів затверджуються господарським судом. Наслідки затвердження ліквідаційного балансу: а) якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна банкрута або майна, що залишилося, не вистачає для функціонування банкрута відповідно до вимог законодавства, - виноситься ухвала про ліквідацію юридичної особи-банкрута; б) якщо після розрахунків по боргах у банкрута залишилося майно, достатнє (згідно з законодавством) для його фінансування, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.

     Незатвердження  звіту ліквідатора може мати місце у разі, якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для задоволення вимог кредиторів. У такому випадку виноситься ухвала про призначення нового ліквідатора, який очолює ліквідаційну комісію і забезпечує виконання покладених на нього функцій. 
 
 

     2. Закордонний досвід  антикризового управління  підприємствами (будь-які  країни, крім країн  Східної Європи). 

                      Досвід антикризового управління в Німеччині

            Особливості антикризового управління у Германії обумовлені специфікою її розвитку в попередні роки і в період створення єдиної держави. Загальна економічна і фінансова ситуація в країні визначається наступними моментами.

               1. Висока міра концентрації капіталу  і виробництва, посилення впливу  крупного бізнесу, зростання його  політичної потужності. Процес концентрації і централізації у Германії пройшов дві фази: перша (період утворення ФРН і до середини 60-х рр.) характеризувалася реставрацією і зміцненням капіталістичних структур в двох головних формах - відновлення крупних банків і сталеливарних концернів; друга (що почалася з кризи 1966-1967 рр. і що продовжується до цих пір) характеризується концентрацією у формі злиття фірм і поглинань.

              Наприклад, найбільший концерн  «Даймлер – Бенц» поглинув  останніми роками такі гіганти,  як МТУ, «Дорье», АЕГ. Починаючи  з 80-х рр. виробництво 510 найважливіших  видів промислової продукції  для трьох найбільших компаній складає в середньому 41,8%. В цілому рівень концентрації німецької промисловості досить високий і має тенденцію до зростання.

              Спостерігається посилення дії  крупного капіталу на державну  політику по двох напрямах: масштаби  концернів і їх народногосподарське значення вимушують державу діяти на користь цих гігантів; концерни здійснюють певну цілеспрямовану стратегію дії на державу шляхом використання лобістів, союзу підприємців, преси і інших важелів.

                2. Хвиля злиття і поглинань в промисловості відбилася на банківській сфері і сприяла подальшій монополізації в банківській справі. Число відділень «гроссбанков», наприклад «Дойче банку», нестримно збільшується. Серед банківських гігантів безперервно міняється співвідношення сил. Створюються банківські консорціуми за поданням особливий крупних кредитів. Альтернативним методом надання особливо крупних кредитів є так званий паралельний кредит, при якому декілька банків, заздалегідь погодивши між собою умови і загальні розміри майбутньої операції, окремо укладають угоду з позичальником і надають йому кредити. Значний розвиток отримали операції по лізингу.

                3. Різко зростає роль державно-монополістичного  регулювання у зв'язку з переходом  до нової моделі економічного  зростання, для якої характерний прискорений розвиток нових технологій, основні межі яких: висока міра використання науково-технічних знань; високий рівень витрат на НІОКР; широкий спектр вживання нових технологій в різних галузях економіки; взаємне переплетення цих технологій; сильна дія на темпи економічного зростання і структуру народного господарства на макро- і мікроекономічному рівні, а також на соціальну сферу, міжнародні економічні відносини і довкілля. Високі темпи розвитку підгалузей - носіїв нових технологій визначають підвищення загальних темпів економічного розвитку в країні, зростання зайнятості, зростання доходів сприяють зміцненню і збереженню позицій на світових ринках. За рахунок державних коштів (до 40% в мікроелектроніці) фінансується значна частина нових технологій. Крім того, використовуються різні державні фонди для кредитування і гарантування кредитів в цілях розвитку нових технологій.

            Урядові органи беруть активну участь у фінансуванні ризикових досліджень і створенні технологічних (індустріальних) парків або центрів. У останнє десятиліття у Німеччині зростає активність держави в області заохочення нових технологій. 

         Уряд і монополії Гермїані прагнуть до активної співпраці в області нових технологій з партнерами по Європейському Союзу, беруть активну участь в американських проектах і залучають партнерів із США до наукових розробок у Німеччині і країнах ЄС. Понад чверть німецьких зарубіжних інвестицій доводиться на США. Один із спонукальних мотивів цього - діставання доступу до новітньої американської технології.

                 4. На діловому світі існує чітке  розуміння того, що період спокійного  розвитку кінчився і надалі  можливі бурхливі потрясіння, викликані  звуженням ринків збуту, загостренням  проблеми забезпечення сировиною, коливаннями валютних курсів. У таких умовах можуть вижити лише ті фірми, які уміють пристосовуватися до швидко змінних умов, правильно визначати вирішальні напрями господарської політики і сконцентрувати на них наявні обмежені ресурси.

           Керівники підприємств прийшли до виводу, що потрібна обширна, достовірна і оперативна інформація, щоб впоратися із зростаючим ризиком і невизначеністю. Тому проблемі інформаційного забезпечення внутріфірмового планерування, маркетингу і інших сторін господарського життя підприємства приділяється особлива увага.

           Підприємці прийшли до розуміння того факту, що процес виробництва неможливий без необхідної інформації і тому інтенсивно розвивається ринок економічних банків даних: реферативний або бібліографічний банк даних; банк даних повних текстів; цифровий банк даних, орієнтований на текст; банк даних «реального часу».

            Проте вміст банку даних вимагає  спеціальних знань, тому часто  відсутні саме ті види банків  даних, які особливо потрібні  підприємцям. Переважне число керівників віддає перевазі найпряміший метод доступу до здобуття інформації: на основі особистих контактів.

            Загальноекономічна ситуація в  країні і стан фінансового  ринку багато в чому визначають  особливості механізму проведення  банкротства і санації підприємств. Так, банкротами стають в основному відносно дрібні і середні підприємства. Причому близько 70% німецьких підприємств ліквідовується без відкриття конкурсного виробництва. Звичайно це що мають в своєму розпорядженні мінімально допустимий капітал невеликі підприємства, які беруть в банках кредити, що значно перевищують їх власний капітал. Оскільки на початковій стадії входження в бізнес витрати значительни, а доходи вельми скромні, малі підприємства не в змозі виплачувати відсотки і погашати кредити. Кредити банку видаються під заставу товарів, і тому для інших кредиторів не залишається вільного майна і, отже, коштів для оплати конкурсного керівника.

         Інша особливість проведення санації у Німеччині полягає в тому, що фінансово-економічні заходи держави по санації підприємства не передбачені. Виключенням може бути лише дуже крупний завод, що має важливе значення для всього регіону, керівництво якого знаходитиме засоби для того, щоб зберегти підприємство і робочі місця.

         Як правило, як інструмент своєї економічної політики державу використовує надання комерційним банкам гарантій по кредитах, без яких банки не надавали б подальші кредити підприємствам. Лише у окремих випадках держава на короткий період може узяти на себе участь в справах підприємства, перепродавши його потім приватним особам. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

III. Діагностика фінансового стану підприємства за інтегральною оцінкою ймовірності банкрутства студенти здійснюють використовуючи відповідні алгоритми розрахунку (з використанням звітності підприємств):

  1. Модель Альтмана  Е. (1968 р.)

  ІБ = 1,2х (ОА : А) + 1,4х [(ЧП-Д) : СА] + 3,3х (ОП : СА)+0,6х (РВ : ЗК) +

  + 1,0х (ЧД : СА).

  ОА = 22448                                А = 53155                         ВК = 21476

  ОП = -1099                                СА = 28576                       РВ = 21476

  ЗК = 0                                         ЧП = 3890                              Д = 0

  ЧД = 38837 

  ІБ=1,2*(22448/53155)+1.4*[(3890-0) /28576]+3.3*(-1099/28576)+0,6*(21476/0)+1.0*(38837/28576)=0.507+0.19-0.127+0+1.359=1.929

  де  ОА – оборотні активи; А – активи; ВК – власний капітал; ОП – операційний  прибуток; СА – середньорічна вартість активів; РВ – ринкова вартість власного капіталу; ЗК – залучений капітал; ЧП – чистий прибуток; Д – дивіденди; ЧД – чистий дохід.

  Рівень  ІБ >2,99 визначає фінансово стійкі підприємства. У проміжку 1,81 – 2,99 – формується зона невизначеності, і якщо < 1,81 – неплатоспроможності. Граничне значення показника 2, 675.

  Виходячи  з даних розрахунків ІБ = 1.929, при ІБ у проміжку 1,81 – 2,99 – бачимо, що банкрутство для підприємства знаходиться у зоні невизначеності. Але зважаючи на те,що коефіцієнт не набагато більший за 1.81, то підприємство знаходиться на грані банкрутства, і слід прийняти заходи задля уникнення цього. 
 
 

  2. Модель Альтмана  Е. (1983 р.):

  ІБ = 0,717х (ОА : А) + 0,847х [(ЧП – Д) : СА] + 3,107х (ОП : СА) + 
+ 0,42х (ВК : ЗК) + 0,995х (ЧД : СА),