Предмет і метод антимонопольного регулювання підприємницької діяльності

1. Нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору.

2. Обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін.

3. Часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін.

4. Інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців.

5. Встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

6. Встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів.

7. Встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції [10].

Зловживання монопольним становищем на ринку складає одну групу порушень антимонопольного законодавства. Другу групу порушень складають неправомірні угоди між підприємцями. Такими угодами між підприємцями стаття 5 Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» визначає угоди (погоджені дії), спрямовані на:

- встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), скидок, надбавок (доплат), націнок;

- розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації;

- усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.

Монопольна діяльність - це не лише дії чи бездіяльність підприємців, що займають монопольне становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції. Антимонопольне законодавство під органами влади (управління) розуміє органи державного управління, місцеві органи влади і управління, органи управління громадських організацій, а також асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання при виконанні ними функцій управління в межах повноважень, переданих підприємствами, організаціями, делегованих органами державного управління [6].

З боку зазначених органів  порушення антимонопольного законодавства  виявляється в дискримінації  підприємців. Дискримінація підприємців  органами влади і управління становить  третю групу порушень антимонопольного законодавства України, яка включає в себе:

- заборону створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

- примушення підприємців до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;

- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;

- встановлення заборони на реалізацію товарів із одного регіону в інший;

- надання окремим підприємствам податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару;

- обмеження прав підприємців щодо набуття та реалізації товарів;

- встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців.

Дискримінацією підприємців  визначається також укладення між  органами влади і управлінням  підприємств угод, створення структур державного управління або наділення  існуючих міністерств, державних комітетів, інших структур державного управління повноваженнями для впровадження вищезазначених дій.

Законодавчими актами України  можуть бути встановлені винятки  із цих положень з метою забезпечення національної безпеки та охорони суспільних інтересів [7].

 

 

3. Монопольне становище на Україні та діяльність антимонопольного комітету України

 

Основною особливістю  антимонопольного регулювання української  економіки є те, що довгий час  Україна перебувала під господарсько-адміністративним контролем, а починаючи з дев'яностих років ХХ століття на її території почали відбуватись ринкові перетворення. Тобто на території нашої держави діяла повна державна монополія на виробництво товарів і надання послуг, отже на ринку була відсутня конкуренція. З переходом до ринкових відносин, на українському ринку з'явилась безліч виробників, відносини між якими вимагали відповідного регулювання з боку держави. Функціонування ринкових відносин передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів, які потребує споживач.

З конкуренції, що існує в  умовах розвинутих товарно-грошових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї «соціалістичний» монополізм народився в умовах досить специфічних форм економічно-організаційного розвитку української держави в складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів управління економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її в єдиний народногосподарський комплекс.

Монополізм в Україні  є також породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому, визначивши у Законі України від 3 серпня 1990 р. «Про економічну самостійність України» мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організацію фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію цього закону включила до переліку законодавчих актів, які забезпечили б дію Закону «Про економічну самостійність України» антимонопольне законодавство.

Одним зі специфічних обставин, характерних для сучасного періоду  розвитку України, є те, що вирішення  завдання подолання елементів надмірного державного адміністративного монополізму  припускає в найближчій перспективі  певне пожвавлення самого ж цього  монополізму. Так хоча надмірний  адміністративний монополізм - негативна  риса, але становлення ефективних ринкових структур, прискорений вихід  країни зі стану кризових явищ не можуть бути здійснені без посилення  прямого втручання держави в  економіку [2].

У українській промисловості  існують близько чотири тисячі підприємств - монополістів й їхня продукція  становить 7% від загального числа виготовленої продукції. З них природних монополій - 500. Класичним прикладом природних монополій є передача електроенергії, нафти й газу, залізничні перевезення, а також окремі підгалузі зв'язку, а на регіональному рівні - комунальні послуги - тепло - і водопостачання, каналізація. Такі галузі або регулюються державою, або перебувають у його власності.

Монополія означає певну  ступінь влади над ціною. І  ця влада може базуватися на різних передумовах: захоплення значної частки галузевого виробництва (концентрація й централізація виробництва  й капіталу), таємні або явні угоди  про розділ ринків і рівень цін, створення  штучних дефіцитів тощо. Енергетичні  і транспортні монополії накрутили  ціни, як тільки могли. І щоб поставити  певний заслін деструктивним чинностям  монополізації необхідно продумано  розроблене антимонопольне законодавство  України та послідовну практику його щоденної реалізації як зваженої, вивіреної системи регулювання державою монопольних процесів і конкурентних відносин [10].

Антитрестовська політика повинна  являти собою захист і посилення  конкуренції шляхом створення перешкод для виникнення, використання або захисту монопольної влади. Застосування такого економічного регулювання необхідно для:

- забезпечення балансу інтересів споживачів і підприємств;

- забезпечення структури тарифів на основі принципів справедливого і ефективного віднесення витрат на тарифи для різних типів населення;

- стимулювання підприємств до скорочення витрат і надлишків зайнятості, покращення якості обслуговування, підвищення ефективності інвестицій;

- створення умов для розвитку конкуренції.

Другою особливістю антимонопольного регулювання економіки України  є те, що державна політика у сфері  обмеження монополізму в підприємницькій  діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюються уповноваженими на це органами влади і управління. З метою забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту інтересів підприємців та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган - Антимонопольний комітет України.

Основними завданнями. Антимонопольного комітету України є:

- здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

- захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;

- сприяння розвитку добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки [9].

Правове становище Антимонопольного комітету України визначено Законами «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» та «Про Антимонопольний комітет України», а його процесуальна діяльність щодо розгляду справ регламентується згаданими тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України [10].

Антимонопольний комітет  та утворені ним територіальні відділення (у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) становлять систему  органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету.

Антимонопольний комітет  з метою розвитку конкуренції  має право:

- визначати монопольне становище підприємців на ринку;

- давати підприємцям обов'язкові для виконання розпорядження, про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища;

- давати органам управління обов'язкові для виконання розпорядження про припинення порушень і укладання ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству;

- здійснювати контроль за дотриманням антимонопольних вимог при створенні, реорганізації або ліквідації монопольних утворень, а також при придбанні часток (паїв, акцій), що можуть призвести до монопольного становища підприємців на ринку;

- вносити у відповідні органи влади і управління пропозиції щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємців у разі порушення ними антимонопольного законодавства;

- приймати розпорядження про накладання штрафів;

- звертатися до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушеннями антимонопольного законодавства, в тому числі про визнання недійсними актів органів державної влади та припинення ними дій, що обмежують конкуренцію, в разі невиконання ними у встановлені строки розпорядження Антимонопольного комітету, відшкодування збитків, заподіяних порушенням антимонопольного законодавства, вилучення прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства, з інших підстав, передбачених чинним законодавством, а також надсилають до суду протоколи про адміністративні порушення для накладання штрафів на посадових осіб відповідно до чинного законодавства;

- давати рекомендації державним органам щодо проведення заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції;

- здійснювати дії з метою контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.

Антимонопольний комітет  України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених  Верховною Радою України, і у  своїй діяльності підзвітний їй і  підпорядкований Кабінету Міністрів України [9].

Питанням відповідальності за порушення антимонопольного законодавства присвячений розділ V Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, а також деякі окремі статті як зазначеного Закону, так і Закону «Про Антимонопольний комітет України» [2].

Загалом, виходячи з уже  відомих положень про відповідальність у господарському праві та спираючись на зміст актів антимонопольного законодавства, можна виділити такі види санкцій, що застосовуються за порушення  антимонопольного законодавства до суб'єктів підприємницької діяльності:

1. Майнова відповідальність як санкція за порушення антимонопольного законодавства (в тому числі - за зловживання монопольним становищем на ринку, укладання неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію) передбачена статтею 19 Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» у формі штрафу, що накладається на підприємців - юридичних осіб. Розмір штрафів та порядок їх обчислення залежать від виду порушення. Крім того ст. 21 зазначеного Закону встановлена майнова відповідальність у вигляді стягнення до державного бюджету прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства (зловживання монопольним становищем, неправомірних угод між підприємцями та недобросовісної конкуренції), а за статтею 22 цього Закону - у вигляді відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією.