Сутність та принипи антикризове управління

 

1. Сутність, причини та фази фінансової кризи підприємства

 

В умовах ринкової економіки  вітчизняні підприємства здійснюють свою фінансово-господарську діяльність, знаходячись  під постійним впливом несприятливих  внутрішніх та зовнішніх чинників, які можуть призвести до фінансової кризи та банкрутства. Тому проблема дослідження можливостей виживання в умовах глобальної економічної кризи являється на сьогодні однією із самих актуальних для всіх господарюючих суб'єктів [1].

Фінансова криза – це фаза розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини.

Можливе настання банкрутства  є такою стадією фінансової кризи, на якій підприємство вже нездатне здійснювати фінансове забезпечення своєї господарської діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: 

• джерелами факторами виникнення;
• видом кризи;
• стадією її розвитку.

Ідентифікація цих ознак  дає змогу правильно діагностувати  фінансову неспроможність підприємства та підібрати найбільш ефективний каталог  антикризових заходів.

Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, поділяють на зовнішні (див. табл. 1.1).

 

Таблиця 1.1

Фактори фінансової кризи  на підприємстві

Зовнішні фактори	Внутрішні фактори
- спад кон’юнктури в  економіці в цілому	- низька якість менеджменту
- зменшення купівельної  спроможності населення	- дефіцити в організаційній  структурі
- значний рівень інфляції	- низький рівень кваліфікації  персоналу
- нестабільність господарського  та податкового законодавства	- недоліки у виробничій  сфері

Продовження таблиці 1.1

- нестабільність фінансових  ринків	- прорахунки у галузі  постачання
- посилення конкуренції  в галузі	- низький рівень маркетингу  та втрата ринків збуту продукції
- криза окремої галузі	- прорахунки в інвестиційній  сфері
- сезонні коливання	- брак інновацій та  раціоналізаторства
- посилення монополізму  на ринку	- дефіцити у фінансуванні
- політична нестабільність  у країні місцезнаходження підприємства  або в країнах – постачальників  сировини (споживачів продукції)	- відсутність або незадовільна  робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль
- конфлікти між засновниками (власниками)

 

Розрізняють три види фінансової кризи (табл. 1.2):

стратегічна криза – коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху;

криза прибутковості - перманентні (постійні) збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу;

криза ліквідності – підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності. 

 

Таблиця 1.2

Фактори, що зумовлюють різні  види кризи 

Стратегічна криза	Криза прибутковості	Криза ліквідності
неправильний вибір  місця розташування підприємства	несприятливе співвідношення цін та собівартості	невраховані вимоги золотого правила фінансування
неефективна політика збуту  та асортиментна політика	невиправдане завищення  цін	незадовільна структура  капіталу
недосконале планування та прогнозування	ризиковані великі проекти	відсутність або незначний  рівень страхових (резервних) фондів
помилкова політика диверсифікації	зростання собівартості за стабільних цін	незадовільна робота з  дебіторами
неефективний апарат управління	зменшення обороту від  реалізації продукції	надання незабезпечених товарних кредитів

 

Продовження таблиці  1.2

відсутність виробничої програми	збитковість окремих структурних підрозділів	великий обсяг капіталовкладень із тривалим строком окупності
зайві виробничі потужності	придбання збиткових підприємств	великі обсяги низько ліквідних  оборотних активів
відсутність або недієздатність системи контролінгу	значні запаси готової  продукції на складі	зниження кредитоспроможності  підприємства
форс-мажорні обставини	високі витрати на персонал	високий рівень кредиторської  заборгованості
	високі процентні ставки	форс-мажорні обставини
	форс-мажорні обставини

 

 

Між розглядуваними видами фінансової кризи існують причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, в свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності.

Виділяють три фази (стадії) кризи:

фаза кризи, яка безпосередньо  не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим  антикризового управління);

фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою  правильної та своєчасної реакції на неї.

 

 

2. Сутність та принципи антикризового фінансового менеджменту

 

 Основою метою антикризового фінансового управління є розробка та реалізація заходів, спрямованих на швидке відновлення платоспроможності та забезпечення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства для виходу з кризового стану.

Основними завданнями антикризової політики на мікрорівні є:

• оперативне виявлення ознак кризового стану;
• недопущення банкрутства підприємства;
• локалізація кризових явищ;
• фінансова стабілізація підприємства;
• запобігання повторенню кризи.

Антикризове управління на підприємстві можливе та необхідне з ряду причин:

кризові явища можна передбачати, прискорювати та пом'якшувати; до кризових явищ можна та необхідно готуватися;

управління в умовах кризи  потребує особливих підходів, спеціальних знань, досвіду та мистецтва;

кризові процеси можуть бути до певної міри керованими;

управління кризовими  процесами здатне прискорювати їх та мінімізувати наслідки .

В загальному вигляді антикризове  фінансове управління – це система  прийомів та методів управління фінансами, спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства [2, с. 248].

Антикризовий фінансовий менеджмент у значній мірі повинен  спиратися на функціональний та методологічний інструментарій контролінгу, а також враховувати вимоги Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом», який визначає механізм фінансової санації та банкрутства підприємств.

Антикризове фінансове управління підприємством можна розглядати в двох ракурсах:

по-перше, – це система  профілактичних заходів, спрямованих  на попередження фінансової кризи: постійний  аналіз сильних та слабких сторін підприємства, прогнозування банкрутства, управління ризиками (мінімізація та нейтралізація), впровадження системи  попереджувальних заходів тощо;

по-друге, – це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, в тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб’єкта господарювання [3, с. 478].

Мету та інструментарій антикризового  фінансового управління залежно  від реального фінансового стану підприємства наведено на рис 2 .1.

 

 

Рис.2.1. Мета та інструментарій антикризового фінансового управління

Розробка конкретної політики антикризового управління базується на таких принципах, як:

- необхідність запобіжного управління кризовими явищами у фінансово-господарській діяльності підприємства шляхом ранньої їх діагностики та розробки превентивних заходів;

- диференційований підхід до кризових явищ (факторів виникнення, виду кризи та стадії її розвитку) залежно від рівня небезпеки для фінансового розвитку підприємства;

- своєчасне та адекватне реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства;

- першочергова реалізація внутрішніх можливостей фінансової стабілізації;

- використання при необхідності відповідних форм санації підприємства для уникнення його банкрутства.

Відповідно до зазначених принципів обов’язковими етапами формування і реалізації політики антикризового фінансового управління є:

1) постійний моніторинг  фінансового стану підприємства  з метою своєчасного виявлення  ознак кризових явищ;

2) ідентифікація основних  факторів, що зумовили кризовий  стан підприємства;

3) виявлення масштабів  фінансової кризи;

4) формування мети антикризової  політики;

5) вибір адекватних інструментів  антикризового управління і розробка  комплексу антикризових заходів;

6) контроль за своєчасністю  та ефективністю впроваджених  заходів;

7) внесення коректив у  антикризову політику з урахуванням  досягнутих результатів та зміни  факторів зовнішнього і внутрішнього  середовища.

 

3. Діагностика банкрутства підприємства

 

Оцінка кризових симптомів  підприємства та діагностування його фінансової кризи здійснюється задовго до проявлення його явних ознак. Така оцінка та прогнозування розвитку кризових симптомів фінансової діяльності підприємства являється предметом діагностики фінансової кризи. Діагностика банкрутства являє собою систему цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення можливих тенденцій і негативних наслідків кризового розвитку підприємства. У залежності від цілей і методів здійснення діагностика банкрутства підприємства підрозділяється на дві основні системи:

систему експрес-діагностики  банкрутства;

систему фундаментальної  діагностики банкрутства.

Експрес-діагностика банкрутства  характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, здійснюваної на базі даних його фінансового обліку за стандартними алгоритмами аналізу.

Основною метою експрес-діагностики  банкрутства є раннє виявлення  ознак кризового розвитку підприємства і попередня оцінка масштабів кризового його стану [4, с. 486-487].

Фундаментальна діагностика  банкрутства характеризує систему  оцінки параметрів кризового фінансового  розвитку підприємства, здійснюваної на основі методів факторного аналізу і прогнозування.

На відміну від експрес-діагностики, фундаментальна діагностика, орієнтована  на специфіку конкретного підприємства, ураховує його відмінності [6].

Але часто підприємства потрапляють  у пастку вибору: фундаментальна діагностика  потребує досить значного часу та зусиль з боку працівників-аналітиків, вона коштовна й не зовсім оперативна; натомість  експрес-діагностика вимагає набагато менше часу та коштів, проте не враховує важливих чинників стосовно специфіки діяльності підприємств, не є ґрунтовною та докладною, а відтак не може забезпечити впевненість у правильності розрахунків.

Діагностика погроз фінансової безпеки припускає визначення і  моніторинг чинників, що визначають стійкість  фінансово-економічного положення  на короткострокову і середньострокову перспективу, а також показників (індикаторів) оцінки рівня економічної  безпеки, визначення їх граничних значень. При визначенні граничних значень індикаторів економічної безпеки використовуємо наступну класифікацію, що характеризує стан підприємства:

1. Нормальне, що характеризує  високий рівень економічної безпеки,  при якому ступінь використання  потенціалу максимальна або близька  до обґрунтованих нормативів, що  визначають здібність підприємства  до відтворення.

2. Критичне, при якому  рівень економічної безпеки є  мінімально допустимим. Подолання  цього рівня означає перехід  підприємства в економічно небезпечну  зону, що характеризується недостатністю  ресурсів для здійснення фінансової  і виробничої діяльності, неефективним  використанням ресурсів і т.д.

 

 

 

 

 

 

 

4.  Санація як ефективний захід попередження банкрутства підприємств