Сутність та принипи антикризове управління

 

 Термін «санація» походить від латинського «sanare», що означає лікування, оздоровлення, одужання. Застосування цього терміна в економічній теорії є закономірним, оскільки при наближенні підприємства до стану неплатоспроможності та банкрутства потрібне саме оздоровлення та лікування підприємства, яке потрапило в кризу [5].

 Метою санації суб'єктів  господарювання є ліквідація  чи попередження загрози банкрутства,  забезпечення найбільш ефективного  використання потенціалу з метою  адаптації підприємств до нових умов господарювання та створення передумов для відновлення конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі.

Завданням санації є:

 реалізація мети за рахунок кращого використання чи додаткового залучення ресурсів;

збереження підприємства діючим, у тому числі збереження кількості існуючих робочих місць;

створення можливості проведення розрахунків з кредиторами та отримання прибутку підприємства на основі наявних фінансових, організаційних, правових, виробничих, техніко-технологічних можливостей.

Санація підприємства - це складова антикризового управління, яка передбачає застосування системи фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових, соціальних та екологічних важелів, спрямованих на досягнення узгодженості пріоритетних інтересів підприємства з інтересами суб'єктів зовнішнього  середовища та внутрішньої гармонізації його діяльності, з метою відновлення  платоспроможності та створення  передумов для сталого розвитку підприємства у майбутньому.

 Об'єктом санаційних заходів є одночасно усі елементи діяльності підприємства: засоби виробництва, праці, фінанси, управління, зовнішнє і внутрішнє середовище.

Залежно від напрямків  санаційних заходів потрібно розрізняти: організаційну, правову, фінансову, техніко-технологічну, виробничу, соціальну та екологічну санацію підприємства.

Організаційна санація підприємства передбачає розробку нової організаційної структури підприємства, впровадження нових прогресивних форм і методів управління, відбувається звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, проводиться ротація керівників та фахівців підприємства з метою поліпшення виробничих відносин між членами трудового колективу.

 Правова санація має на меті удосконалення організаційно-правової форми бізнесу, що здійснюється шляхом різноманітних видів реорганізації.

 Фінансова санація підприємства полягає в ефективному управлінні фінансовими ресурсами, залученими в процесі санації підприємства, спрямованому на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, поліпшення структури балансу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Техніко-технологічна санація втілює у собі такі напрямки, як: модернізація виробничих фондів підприємства, впровадження нового устаткування.

Виробнича санація підприємства передбачає здійснення заходів пов'язаних, передусім, із поліпшенням структури виробничої програми шляхом закриття нерентабельних виробництв, поліпшенням асортименту продукції, що випускається, зменшенням простоїв, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції і зниженням її собівартості.

Соціальна санація підприємства містить заходи, направлені на забезпечення соціального захисту працівників підприємств-боржників: надання соціальних гарантій звільненим працівникам, створення і фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, виплати з безробіття, виплата заробітної плати, вихідної допомоги.

Екологічна санація передбачає здійснення заходів, спрямованих на захист навколишнього середовища, шляхом мобілізації резервів для спорудження очисних пристроїв, екологізації виробництва.

Для цілісного розуміння  сутності санації розглянемо процес та етапи організації фінансового  оздоровлення підприємства за допомогою так званої «класичної моделі санації», яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою та пропонується як приклад вітчизняними економістами.

 Класична модель санації підприємства передбачає послідовне здійснення відповідних етапів.

Процес починається з ідентифікації кризового стану підприємства та усвідомлення потреби здійснення оздоровчих заходів.

 На етапі оцінки  фінансового стану проводиться  всебічна діагностика підприємства: санаційний аудит.

 Ревізія фінансово-господарської  діяльності, як правило, проводиться  зовнішніми незалежними від підприємства спеціалізованими аудиторськими фірмами чи аудиторами. На основі результатів перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства-боржника аудитор повинен зробити висновки щодо санаційної спроможності суб'єкта господарювання.

Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його.

 Наступним етапом згідно  з класичною моделлю санації  є прийняття рішення щодо ліквідації чи санації підприємства. У тому разі, коли підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, приймається рішення про оздоровлення підприємства та розробку санаційної концепції.

 Розробка концепції  оздоровлення підприємства починається з визначення мети проведення санації. У роботах О.О.Терещенко, О.В. Мозен-кова визначено, що проведення заходів санації передбачає два види цілей: оперативні і стратегічні.

 Зазначені науковці  виділяють такі найбільш важливі  оперативні цілі:

 а)забезпечення ліквідності;

 б)управління прибутковістю і оптимізація використання готівкових

ресурсів.

 Об'єктами управління, на які направлені ці цілі є, відповідно, ліквідність і прибутковість.

 Стратегічна мета санації  визначена як забезпечення життєдіяльності  підприємства і активної позиції на ринку. Об'єктами управління в цьому випадку є всі процеси, що впливають на конкурентоспроможність підприємства, що санується.

 Однак поряд із локальними  цілями, наведеними вище, потрібно  розглядати цей процес і на  макрорівні, встановлюючи мету санації  відповідно до встановлених напрямків  розвитку держави та політики  забезпечення її економічної  безпеки.

 Кожна мета передбачає  здійснення відповідних заходів  для ЇЇ досягнення і відповідно  до встановлених цілей визначається  стратегія і тактика проведення  санації.

 Стратегія санації  - це вказівки про переведення  підприємства із стану кризи в стан конкуренто- і платоспроможності; це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставленої мети шляхом координації та розподілу ресурсів компанії.

 За допомогою стратегії  виробляється сам характер поведінки  на ринку та концепція, яка  відображає ідеологію проведення  санації. Під час оздоровчих заходів підприємство може застосовувати як оборонну, так і наступальну концепцію здійснення санації підприємства. Вибір тієї чи іншої моделі поведінки здійснюється за результатами оцінки внутрішнього потенціалу протидії розвитку кризи. .Якщо керівництво підприємства оцінює свій потенціал як високий і за суттю управління схильне до ризику, тоді слід застосовувати наступальні дії, в іншому випадку доцільною є оборонна модель поведінки.

 Відповідно до обраних  стратегічних дій розробляється  програма санації, яка являє  собою узагальнений план проведення  оздоровчих заходів, спрямованих  на вихід підприємства з кризи. Визначаються основні напрямки оздоровлення підприємства, встановлюються внутрішні резерви підприємства, робляться висновки про можливість залучення капіталу, обираються форми здійснення санаційних заходів.

 І.О. Бланк визначає  два основних напрямки здійснення  санаційних заходів:

- санація підприємства, спрямована на рефінансування його боргу, застосовується, на думку автора, під час тимчасового кризового стану, коли підприємство в змозі самостійно відновити свою ліквідність, платоспроможність та ефективну діяльність. Відновлення підприємства відбувається шляхом домовленості з кредиторами щодо пролонгації чи списання заборгованості. На нашу думку, такий напрямок більше тяжіє до мирової угоди, аніж до санації;

- санація підприємства, спрямована на його реструктуризацію (реорганізацію), застосовується при більш тяжких масштабах кризового стану, коли підприємство для відновлення його діяльності та подальшого функціонування потребує здійснення ряду реорганізаційних процедур, результатом яких буде впровадження більш ефективних організаційних форм господарської діяльності. Як правило, зазначає автор, цей вид санації пов'язаний із зміною статусу юридичної особи.

 Наступним етапом класичної  моделі оздоровлення є проект  санації, який розробляється на  основі санаційної програми і  містить у собі більш докладний перелік оздоровчих заходів та їх техніко-економічне обґрунтування, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

 На основі проекту  санації розробляється план фінансового  оздоровлення, який охоплює фінансові,  виробничі й трудові ресурси  підприємства, процеси господарської діяльності. План санації представляє собою комплексну програму фінансового оздоровлення боржника, застосування спеціальних заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, строк реалізації і будується на загальних принципах складання бізнес-плану підприємства.

 Після складання та затвердження кредиторами плану санації наступає основна частина цього процесу - реалізація заходів щодо відновлення платоспроможності. Згідно з класичною моделлю санацію можна вважати успішною, якщо після виконання усіх намічених заходів оздоровлення підприємство вдалося вивести з кризи, відновити його платоспроможність, розрахуватись з кредиторами і відновити конкурентні позиції на ринку.

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Таким чином, важливим для  розвитку вітчизняних підприємств  у сучасних умовах є знання про  кризу, її характер, можливі прояви у життєдіяльності окремого підприємства, процеси антикризового управління. Що більше відомо про його технології, тим ефективніше відбуватиметься  саме управління, тим стійкіше будуть працювати вітчизняні підприємства.

Отже, для підприємств, незалежно  від їхньої форми власності, формування системи антикризового управління має першочергове значення, адже вона визначає життєздатність, стійкість  та рівновагу підприємства, формує фінансову стабільність, спрямовану на досягнення економічних результатів.

Застосування сучасними  підприємствами методичної бази з питань діагностики кризового стану  та загрози банкрутства, як складової  політики антикризового управління господарюючих суб'єктів, дозволить  розробити пропозиції з антикризових заходів, використання яких дозволить  відновити платоспроможність підприємства і вивести його із кризового стану, а також домогтися фінансової стабільності й забезпечити довгострокову  фінансову рівновагу.

Ключовим інструментом антикризового  управління є санація. Це система  фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових і соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості й конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто сана­ція – це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення [7, с.163].

Форма санації безпосередньо  характеризує механізм, за допомогою  якого досягаються її основні  цілі. Вона вибирається в межах  конкретного напрямку санації, обраного підприємством, з урахуванням особливостей його кризової ситуації .

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Кудіна В. / Антикризове фінансове управління підприємством

2. Калінеску Т.В. Фінансовий  менеджмент: навчальний посібник/ Т.В.Калінеску,  В.С.Альошкін, В.Г.Кудіна – Луганськ: вид-во СНУ  ім. В. Даля, 2010. – 372с.

3. Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер. кол. авт. і  наук. ред. проф. А.М. Подєрьогін. –  К.: КНЕУ, 2005. – 535 с.

4.   Бланк И.А. Финансовый  менеджмент: Учебный курс. – К.: Ника  Центр, 1999. – 528 с.

5. Тюріна Н. М. та ін. Економіка промислового підприємства / За ред. Тюріної Н. М. - Львів: "Новий світ - 2000", 2008. - 312 с.

6. Устенко С. В., Павловська Н. О. Застосування інформаційних технологій для діагностики банкрутства на підприємствах

7. Штангрет А.М., Копилюк О.І. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – 335 с.