Аудит фінансового стану підприємства

• виявлення і попередження (профілактика) порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств;

• реальність визначення фінансових результатів;

• оцінка ефективності внутрішнього контролю;

• надання консультаційних  послуг з питань обліку, аналізу, права, менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.

 

 

2. Зміст і основні процедури  аналізу 

фінансово-господарської діяльності  за даними бухгалтерської звітності

Особливе значення у  роботі аудитора має читання та аналіз балансу, оскільки використання інформації, отриманої за результатами аналізу, дає можливість прийняти обґрунтовані управлінські рішення, оцінити динаміку та перспективи зміни прибутку (доходу) підприємства, ресурси підприємства, зміни, що відбулися в них, а також ефективність їх використання.

Деталізація аналізу  бухгалтерської звітності може бути різною.

У межах експрес-аналізу  здійснюється розрахунок, контроль та аналіз у динаміці невеликої кількості  основних показників.

Поглиблений фінансовий аналіз більш трудомісткий: разом  із розрахунком та оцінкою в динаміці низки показників будується система взаємопов'язаних аналітичних таблиць, а також можуть використовуватися простіші моделі жорстко детермінованого факторного аналізу.

Розглянемо докладніше поглиблений аналіз фінансово-господарської діяльності. У загальному вигляді програма поглибленого аналізу може бути представлена такими процедурами:

1. Попередній  огляд економічного та фінансового  стану ПІД' приємства.

1.1. Характеристика загальної  спрямованості фінансово-господарської діяльності.

1.2. Виявлення "хворих" статей балансу.

2. Оцінка та аналіз  економічного потенціалу підприємства.

2.1. Оцінка майнового  стану.

2.2. Оцінка фінансового  стану.

3. Оцінка та аналіз  результативності фінансово-господарської  діяльності підприємства.

3.1. Оцінка ділової активності.

3.2. Аналіз рентабельності.

3.3. Оцінка ринкової  та інвестиційної активності.

Інформаційною базою  цієї програми є річний бухгалтерській звіт. Отримані аналітичні показники  та коефіцієнти мають бути розглянуті у просторово-часових порівняннях, а аналітична робота побудована за принципом від загального до одиничного.

Порівнюючи динаміку підсумків розділів активу балансу, можна виявити тенденції зміни майнового стану. Результативність і перспективність діяльності підприємства можуть бути узагальнені оцінками за даними аналізу динаміки прибутку, а також порівняльного аналізу темпів зростання коштів підприємства, обсягів його виробничої діяльності та прибутку.

Важливою аналітичною  процедурою є вертикальний аналіз, тобто подання балансу у вигляді відносних показників.

Останнє дає змогу  простежити за часткою кожної статті балансу, його загальним підсумком. Обов'язковий елемент аналізу — динамічні ряди величин, за допомогою яких можна прогнозувати структурні зміни в складі активів та джерел їх покриття.

Крім того, за допомогою  відносних показників можна здійснити міжгосподарські порівняння підприємств, згладжувати негативні впливи інфляційних процесів.

Горизонтальний  аналіз балансу полягає в побудові однієї або кількох таблиць, в яких абсолютні балансові показники доповнюються відносними темпами зростання (зниження). Як правило, Досліджують базисні темпи зростання за ряд років, що дає змогу не тільки аналізувати зміни окремих балансових статей, а й прогнозувати їх значення.

Горизонтальний і вертикальний аналізи взаємодоповнюють один одного. Тому нерідко будують таблиці, які характеризують і структуру звітної бухгалтерської форми, і динаміку окремих її показників.

Велике значення аналізу  бухгалтерської звітності надається  в умовах ринкової економіки. Методика такого аналізу зводиться до виконання обов'язкових процедур:

1) ознайомлення  із звітом аудитора;

2) ознайомлення  з основними обліковими принципами  та методами, що використовуються на підприємстві;

3) нормативна  база визначення фінансового стану підприємств.

Основні документи, які регламентують  проведення аналізу фінансового  стану підприємства, такі:

1.  Методика проведення  поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій, затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 27 червня 1997 р. № 81 [135];

2. Положення про  порядок здійснення аналізу фінансового  стану підприємств, що підлягають приватизації, затверджене наказом Мінфіну України, Фонду державного майна України від 26 січня 2001 p. M 49/121 [94];

3.  Методичні  рекомендації щодо підготовки  аудиторського висновку при перевірці  відкритих акціонерних товариств  та підприємств — емітентів  облігацій (крім комерційних банків), схвалені Аудиторською палатою  України від 23 лютого 2001 р. протокол № 99 [128];

4.  Положення про  порядок створення і державної  реєстрації банків, відкриття їх  філій, представництв, відділень,  затверджене постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 р. № 375 [145];

5. Методичні рекомендації  щодо аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, викладені в листі Державної податкової адміністрації України від 27 січня 1998 р-M 759/10/20-247 [126].

 

3. Методика проведення  аудиту  фінансового стану підприємств

 

3.1. Оцінка оборотності  майна підприємства

При визначенні тенденції зміни  оборотності коштів підприємства, крім зміни показника загальної оборотності, вивчають співвідношення динаміки необігових та обігових коштів, а також використовують показники мобільності усіх коштів підприємства й обігових коштів.

Коефіцієнт мобільності  коштів підприємства визначають із співвідношення вартості обігових коштів до вартості усіх коштів.

Коефіцієнт мобільності  обігових коштів підприємства розраховують діленням найбільш мобільної їх частини (грошей та фінансових вкладень) на вартість обігових коштів.

Збільшення коефіцієнтів мобільності цих коштів підприємства та обігових коштів свідчить про тенденцію  прискорення обіговості коштів підприємства.

Низька мобільність обігових коштів не завжди означає негативну тенденцію. Висока рентабельність виробництва та продукції дають змогу підприємству цілеспрямовано спрямовувати вільні кошти на розширення виробництва.

 

3.2. Оцінка виробничого  потенціалу

Фінансовий стан підприємства значною мірою зумовлюється його виробничою діяльністю. Тому аналізуючи фінансовий стан підприємства, особливо за попередній період, слід оцінити його виробничий потенціал.

Для характеристики виробничого  потенціалу використовують такі показники:

• наявність, динаміка та частка всіх виробничих активів у  загальній вартості майна;

• наявність, динаміка й  частка основних засобів у загальній  вартості майна;

•  коефіцієнт зносу  основних засобів (амортизації);

•  середня норма  амортизації;

• наявність, динаміка і частка капітальних вкладень та їх співвідношення з фінансовими вкладеннями.

Виробничі активи визначають додаванням основних засобів виробничих запасів та незавершеного виробництва. На промислових підприємствах цей показник, як правило, не повинен бути нижчим за 50%. Однак за основу порівняння треба брати галузеві стандартні показники.

Показник частки вартості основних фондів у загальній вартості коштів підприємства розраховують як відношення залишкової вартості основних фондів до суми балансу. Розрахункові показники порівнюють із стандартними значеннями підприємств галузі, а також із показниками високорентабельних виробників.

Коефіцієнт зносу (амортизації) розраховують із співвідношення суми зносу основних засобів та нематеріальних активів до їх первісної вартості. Зменшення цього показника не слід оцінювати негативно, якщо воно відбулося в результаті надходження нового обладнання.

Для оцінки інтенсивності  накопичення зносу (амортизації) основних засобів слід використовувати, крім того, показник середньої норми амортизації, який розраховують відношенням суми амортизаційних відрахувань за звітний період до первісної вартості основних засобів на початок періоду.

Розрахований показник середньої амортизації порівнюють з показниками інших підприємств та стандартними значеннями цього показника.

Певні висновки про виробничу  та фінансову політику підприємства можна зробити за співвідношенням капітальних вкладень і авансів та довгострокових фінансових вкладень. Вищі темпи зростання фінансових вкладень можуть суттєво знизити виробничі можливості підприємства.

Важливим показником фінансового стану підприємства є наявність власних обігових коштів. Розраховуючи його, слід мати на увазі, що частина основних засобів та капітальних вкладень, відображених у розділі І активу балансу, може бути відтворена за рахунок довго- і середньострокових кредитів та інших довгострокових позичених коштів. Тому при розрахунку власних обігових коштів до підсумку розділу І пасиву балансу додають довго та середньострокові кредити і довгострокові позичені кошти, а від одержаної суми віднімають підсумок розділу І активу балансу. Зменшення власних обігових коштів оцінюють звичайно негативно, особливо, якщо вони не покривають матеріальних обігових коштів.

Дані про структуру  джерел господарських коштів використовують також для оцінки фінансової стабільності підприємства та його платоспроможності.

 

3.3. Оцінка фінансової  стабільності

Фінансова стабільність підприємства характеризується такими коефіцієнтами: власності, позичених коштів, співвідношення позичених і власних коштів, мобільності власних коштів, співвідношення необігових та власних коштів, співвідношення необігових і власних коштів та довгострокових фінансових вкладень, окупності процентів, співвідношення видатків з виплати процентів та позичених коштів.

Коефіцієнт  власності визначають відношенням власних коштів до загальної величини коштів підприємства. Особливе значення цей показник має для інвесторів і кредиторів. Для країн Західної Європи та США нормальним значенням цього коефіцієнта є 0,6, хоча за останні роки воно знизилося. В Японії цей показник знизився з 0,61 у 1936 р. до 0,19 — у 1979 р. Однак останніми роками цей показник почав підвищуватися.

Коефіцієнт  позичених коштів розраховують відношенням позичених коштів до загальної величини коштів підприємства. Він характеризує структуру коштів підприємства з погляду частки позичених коштів і пов'язаний з попереднім показником. Його також можна обчислити відніманням від 1 (одиниці) коефіцієнта власності.

Коефіцієнт співвідношення позичених та власних коштів розраховують діленням позичених коштів на власні. Він показує, скільки позичених коштів припадає на 1 грн. власних. За критичне значення цього показника приймають одиницю. Якщо показник перевищує одиницю, то фінансова стійкість підприємства ставиться під сумнів.

Коефіцієнт  мобільності власних коштів визначають як частку від ділення власних обігових коштів (розрахункова величина) на загальну величину власних коштів. Отриману величину доцільно порівняти із стандартними значеннями показника.

Коефіцієнт  співвідношення необігових та власних  і довгострокових позичених коштів розраховують як відношення величини необігових коштів до сукупної величини власних і довгострокових позичених коштів.

Коефіцієнт  окупності процентів за кредити визначають із такого співвідношення: в чисельнику сума чистого прибутку та витрат на сплату процентів, у знаменнику — витрати на сплату процентів за кредити. Він показує, скільки разів упродовж року підприємство заробляє кошти для сплати процентів, і характеризує ступінь захищеності виданих кредитів.

Коефіцієнт  співвідношення витрат на виплату процентів  і залучених коштів характеризує частку процентів у позичених коштах і показує, скільки коштує підприємству залучення позикових коштів.

 

3.4. Оцінка ліквідності  (платоспроможності) підприємства

Під платоспроможністю  підприємства розуміють його готовність погасити короткострокову заборгованість власними коштами.

Розрізняють три показники  платоспроможності: коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття та загальний коефіцієнт покриття.

При розрахуванні цих  показників використовують загальний  знаменник — короткострокові  зобов'язання. Вони розраховуються як сукупна величина короткострокових кредитів, позик, не погашених у строк, короткострокових позичених коштів та кредиторської заборгованості.

Коефіцієнт  абсолютної ліквідності — це співвідношення коштів та короткострокових фінансових вкладень до короткострокових зобов'язань. Теоретичне значення коефіцієнта становить приблизно 0,2-0,25.

Цей показник має особливе значення для постачальників матеріальних ресурсів та банків, які кредитують підприємство.

Проміжний коефіцієнт покриття визначають як частку від ділення сукупної суми коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості до короткострокових зобов'язань.

 Теоретичне значення  цього показника визнається достатнім на рівні 0,7-0,8. Особливий інтерес цей показник становить для власників акцій підприємства.