Бухгалтерський облік

У вітчизняній економічній літературі при визначенні предмета наявні різноманітні підходи, проте найбільш поширені три  концепції: кругообігу, процесу розширеного  відновлення та фактів господарської  діяльності. Конкретизація двох перших на рівні підприємства зводиться, як правило, до того, що найчастіше в традиційній  вітчизняній теорії бухгалтерського  обліку його предметом вважається стан господарських засобів (майна) підприємства та використання (зміни, факти, процеси) господарських засобів при здійсненні господарської діяльності. Третя  концепція пов’язує факти зі змінами  у складі господарських засобів  та величиною джерел їх формування .

Відтак предметом бухгалтерського  обліку є засоби господарства і господарські процеси.

 Предметом бухгалтерського  обліку є окремі сторони багатогранного процесу розширеного відтворення: господарські факти, явища і процеси (операції), що зумовлюють рух господарських засобів, а також джерел їх утворення. Предмет бухгалтерського обліку охоплює весь процес відтворення -тобто виробництво, розподіл, обіг та споживання. Так, на цукровому заводі предметом бухгалтерського обліку є процес виробництва, реалізації цукру тощо; на машинобудівельному підприємстві - процес виробництва машин, обладнання тощо та їх відтворення. Таким чином, предмет бухгалтерського обліку вивчає стан і використання засобів підприємства в процесі господарської діяльності та джерел їх утворення.

Об'єктами бухгалтерського обліку підприємства є господарські засоби й джерела господарських засобів.

Об'єкти бухгалтерського обліку є  дуже різноманітними. Це цілий комплекс процесів і операцій, пов'язаних з  виробничою та фінансово-господарською  діяльністю, збереженням майна, ефективним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Без чітко  визначених об'єктів неможлива реалізація предмета бухгалтерського обліку.

Об’єкти бухгалтерського обліку традиційно визначаються як складові його предмета. Мало того, поширене твердження, що поняття  „предмет” та „об’єкт” рівнозначні, але об’єкт обліку, як поняття, –  це частина предмета, його конкретизація  стосовно окремої ланки господарства.

Об'єкти бухгалтерського обліку можна  розподілити на активи, зобов’язання, власний капітал.

Аналіз національних П(С)БО, зокрема  П(С)БО 2 „Баланс”, дає можливість виявити  основні характеристики згадуваних об’єктів бухгалтерського обліку.

Активи – це ресурси, контрольовані  підприємством, що виникли як наслідок минулих подій, використання яких, очікується, приведе до отримання економічних  вигод у майбутньому.

Зобов’язання – це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок  минулих подій і погашення  якої, як очікується, викличе зменшення  ресурсів підприємства, що втілюють у  собі економічні вигоди.

Власний капітал – це частина  в активах підприємства, що залишається  після вирахування його зобов’язань та визнання.

Актив визнається, якщо:

· його вартість може бути достовірно визначена;

· очікується отримання в майбутньому  економічних вигод, пов’язаних з  його використанням.

Зобов’язання визнається, якщо:

· його оцінка може бути достовірно визначена;

· існує ймовірна залежність економічних  вигод у майбутньому від його погашення.

Власний капітал визнається одночасно  з визнанням активів або зобов’язань, які викликають його зміни.

Щоб бути віднесеним до активів підприємства він певний економічний ресурс має  відповідати чотирьом вимогам:

1. Перебувати під контролем підприємства. Контроль ресурсів з боку підприємства  означає право контролювати майбутні  вигоди, які очікуються від використання  цих ресурсів. З погляду бухгалтерського  обліку не можуть бути  віднесені  до складу активів його працівники, оскільки підприємство не поширює  на них права власності, хоча  вони, ймовірно, – найбільш цінний  ресурс підприємства.

2. Втілювати майбутні економічні  вигоди – потенційно сприяти  (прямо чи непрямо) надходженню  до підприємства грошових коштів  або їх еквівалентів.

3. Бути отриманими внаслідок  минулих подій, тобто господарська  операція чи інша подія, що  забезпечує збільшення прав на  економічну вигоду або контроль  над нею, має відбутися. Найчастіше  активи отримують шляхом їх  придбання чи створення. Проте  інші операції або події також  генерують активи, як, наприклад,  безоплатне надходження майна,  одержання його від держави  задля підтримки економічного  розвитку тощо. Операції або події,  що очікуються в майбутньому,  не зумовлюють появи активів.  Тому намір придбати запаси  не веде до їх визнання як  активів.

4. Оцінюватися за достовірною  оцінкою ( у вимірюваній вартості).

Активи підприємства класифікуються за різними ознаками. Так, відповідно до П(С)БО 2 „Баланс”, активи поділяються  на довгострокові й поточні.

Зокрема, виділяють:

- поточні активи - ресурси, які  належать підприємству і напевно  будуть перетворені на гроші  чи використані іншим чином  протягом року або нормального  операційного циклу підприємства, якщо він коротший від року. Нормальний операційний цикл  тут – середній час, необхідний  для перетворення вкладених коштів  у гроші. Звичайно, поточні активи - це грошові короткострокові  інвестиції, попередня оплата та  інші кошти, які можуть бути  отримані ;

- інвестиції – цінні папери, що не можуть бути продані  протягом найближчого року, векселі,  видані на термін, який перевищує  рік чи операційний цикл, якщо  тривалість останнього більша  року, невикористані засоби, капітальні  вкладення, постійні вкладення  в інші  компанії з метою  контролю їх діяльності;

- операційні матеріальні активи  – нерухомість, устаткування  тощо – довгострокові активи, використовувані в процесі господарської  діяльності, які, як правило, амортизуються;

- нематеріальні активи - довгострокові  активи, в яких відсутня фізична  субстанція (матеріальність), але які  мають вартість, засновану на  правах і привілеях власності  (права, торгові марки, „гудвіл”  тощо);

- інші активи – різні активи, не включені в жодну з попередніх  груп.

Розмежування активів на поточні  й непоточні за П(С)БО 2 „Баланс” в цілому відповідає наведеній класифікації.

Традиційно у вітчизняному бухгалтерському  облікові активи класифікуються за їх функціями:

а) засоби виробництва, до яких належать засоби праці (основні засоби) й предмети праці, які у бухгалтерському  обліку представлені виробничими запасами та незавершеним виробництвом;

б) засоби обігу, серед яких розрізняються  грошові кошти, предмети обігу (готова продукція і товари), грошові кошти  та кошти в розрахунках (дебіторська  заборгованість).

Ці дві групи являють собою  господарські засоби підприємства. У  більшості галузей засоби виробництва  становлять основу майна, перше місце  серед якого займають засоби праці. Засоби праці - невід'ємний елемент  процесу виробництва. За допомогою  засобів праці працівник діє  на предмети праці, в результаті відбуваються виробничі процеси з виготовлення продукції, надання послуг, виконання  робіт.

Засоби праці відрізняються  від інших видів майна тим, що вони:

1) використовуються в процесі  виробництва як предмети, за допомогою  яких людина діє на предмети  праці, або використовує їх  для створення матеріальних умов, без яких процес праці є  неможливим або недосконалим (земля,  виробничі споруди, будівлі, транспортні  засоби тощо);

2) переносять свою вартість на  новостворений продукт частинами,  у міру зносу, зберігаючи натуральну  форму протягом усього періоду  експлуатації (використання), до остаточного  зношування. Завдяки цим ознакам  засоби праці вважають основними  засобами господарства.

До основних засобів належать такі засоби праці, строк служби яких перевищує  один рік: машини, устаткування, транспортні  засоби, обчислювальна техніка, будівлі, споруди і т. д. Решту засобів  праці, які не відповідають названим вимогам, виділено в окрему групу, яка  називається „Малоцінні та швидкозношувані  предмети”.

Основні засоби відображаються в поточному  бухгалтерському обліку за первісною  вартістю, яка складається з витрат на їх придбання, доставку, установку, державну реєстрацію, спорудження та виготовлення з урахуванням страхових  платежів за час транспортування  та спорудження.

Первісну вартість може бути змінено  у разі добудови, дообладнання, реконструкції, капітального ремонту та часткової  ліквідації відповідних об'єктів.

Погашення вартості основних засобів  підприємства здійснюється віднесенням  зносу (амортизаційних відрахувань) за встановленими нормами на витрати виробництва та обігу протягом строку, за який первісна вартість повністю переноситься на зазначені витрати.

Одиницею обліку основних засобів  є інвентарний об'єкт - закінчена  споруда чи конструктивно відособлений предмет, призначений для виконання  певних самостійних функцій чи відповідних  робіт.

Особливим об'єктом бухгалтерського  обліку є нематеріальні активи. В  їхньому складі відображають придбані підприємством права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної  власності, іншими аналогічними майновими  правами. Нематеріальні активи відображають у балансі в сумі витрат на придбання  та доведення їх до стану, в якому  вони стають придатними для використання згідно із запланованою метою. Відтак первісна оцінка нематеріальних активів - це собівартість їх придбання чи створення.

 

 

3. Синтетичні і аналітичні рахунки, їх взаємозв’язок

 

Залежно від обсягів інформації і рівня узагальнення рахунки  бухгалтерського обліку поділяються  на синтетичні і аналітичні.

Рахунки бухгалтерського обліку, які  відкриваються на підставі статей балансу  для обліку господарських засобів  та їх джерел, містять загальні (синтетичні) показники у грошовій оцінці. Так, рахунок „ Основні засоби ” відображає наявність і рух основних засобів на підприємстві (земельні ділянки, будинки і споруди, машини та обладнання, транспортні засоби тощо); рахунок „ Виробничі запаси ” – наявність і рух матеріальних цінностей даної групи (сировина і матеріали, паливо, будівельні матеріали, запасні частини тощо); рахунок „ Розрахунки з постачальниками та підрядниками ” – загальну суму кредиторської заборгованості всім постачальникам і підрядникам за одержані від них матеріальні ресурси, виконані роботи та надані послуги й зміни цієї заборгованості в результаті сплати боргів та інше. Такі рахунки прийнято називати синтетичними.

Термін „ синтетичний ” походить від лат. Syntetis, що означає зведений, узагальнений, об’єднання в одне ціле окремих елементів. Щодо рахунків бухгалтерського обліку, то синтетичними рахунками називають рахунки признанні для обліку економічно однорідних груп засобів, їх джерел та господарських процесів у грошовому вимірнику. Облік, який здійснюють на підставі таких рахунків, називається синтетичним обліком. Дані синтетичного обліку використовують при складанні бухгалтерського балансу та інших форм звітності.

Однак для оперативного управління підприємством, здійснення контролю за збереженням і використанням  ресурсів проведення узагальненої інформації недостатньо, потрібна детальна інформація про конкретні види засобів, їх джерел, а також господарських процесів. Таку інформацію одержують за допомогою аналітичних рахунків.

Термін „ аналітичний ” походить від лат. Analysis – розкладання, розчленування цілого на складові (елементи). Облік, здійснюваний на підставі аналітичних рахунків, називається аналітичним. Це облік, крім грошового, застосовують натуральні і трудові вимірники. Наприклад, до синтетичного рахунка „ Розрахунки з оплати праці ” відкривають аналітичні рахунки за прізвищами працівників, „ Адміністративні витрати ” – за видами витрат, „ Готова продукція ” – за видами готової продукції тощо. Кількість аналітичних рахунків за відповідним синтетичним рахунком визначається залежно від наявності об’єктів обліку і поставлених завдань з деталізації.

Синтетичні рахунки конкретизуються  в аналітичних рахунках. Між синтетичними і аналітичними рахунками існує  нерозривний взаємозв’язок, оскільки на них на підставі одних і тих  же документів відображаються дні і  ті самі операції, але за різним ступенем деталізації: на синтетичному рахунку  відображається загальна сума, а на його аналітичних рахунках – часткові суми.

Взаємозв’язок між синтетичними і аналітичними рахунками виявляється наступним чином:

1. На рахунках синтетичного і аналітичного обліку залишок (сальдо) розміщується на одній і тій же стороні рахунка.

2)Якщо  дебетується чи кредитується  синтетичний рахунок, то       однаково дебетуються чи кредитуються  його аналітичні рахунки.

3. Кожну операцію на рахунках синтетичного обліку записують загальною сумою, а на відповідних аналітичних рахунках – частковими сумами.
4. Сума залишків (сальдо) і оборотів за всіма аналітичними рахунками має дорівнювати залишку (сальдо) й оборотам, відповідного синтетичного рахунка. Відсутність такої рівності свідчить про наявність  помилок у бухгалтерських записах, які треба знайти і негайно виправити.