Концепція управлінського обліку та його організація

Для обліку витрат важливим є їх класифікація.

Витрати підприємства можна  класифікувати за різними ознаками.

Необхідність виділення  різних класифікацій витрат зростає  з ускладненням господарської діяльності підприємства.

За класифікацією витрат, яку пропонує Бутинець Ф.Ф.[13;с.623] у табл. 3.1

Таблиця 3.1 Класифікація витрат

Ознаки класифікації	Група витрат
1	2
За відношенням до виробничого  процесу	Основні витрати Накладні витрати
За відношенням до обсягів  виробництва	Постійні витрати Змінні витрати
За єдністю складу	Одноелементні витрати Комплексні витрати
За способом включення  до собівартості	Прямі витрати Непрямі витрати
За доцільністю	Продуктивні витрати Непродуктивні витрати
За економічними елементами	Матеріальні витрати Витрати на оплату праці Відрахування на соціальні  заходи Амортизація Інші операційні витрати
За статтями калькуляцій	Підприємство самостійно обирає статті калькуляції
За видами діяльності	Витрати звичайної діяльності (витрати операційної, фінансової, інвестиційної  діяльностей) Витрати надзвичайної діяльності

 

До основних відносяться  витрати, безпосередньо повязані з виробничим процесом виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг). У будь-якому виробництві вони складають найважливішу частин витрат. Накладні витрати повязані з організацією, обслуговуванням виробництва та управління ним.

За відношенням до обсягів  виробництва витрат поділяються  на змінні та постійні.

Змінними називаються  витрати, величина яких змінюється пропорційно  зміні обсягу виробництва. Звідси розмір цих витрат на кожну одиницю продукції  незмінним. До постійних відносяться  витрати. велечина яких не змінюється або майже не змінюється (умовно-постійні витрати) при зміні обсягу виробництва.

За єдністю складу витрат можуть бути одноелементними або  комплексними.

Одноелементні витрати включають  економічно однорідні витрати, які  не поділяються на різні компоненти. На цьому принципі побудована класифікація витрат за економічними елементами. Комплексні витрати складаються з декількох  економічних елементів. Характерним  прикладом статті комплексних витрат є загальновиробничі витрати.

За способом включення  до собівартості окремих видів продукції  витрати поділяються прямі та непрямі.

Витрати на виробництво конкретного  виду продукції, які безпосередньо  включаються до її собівартості економічно доцільним шляхом, тобто на підставі первинних документів без додаткового  розподілу називаються прямими. Непрямі витрати – це витрати  на виробництво, Які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного  обєкту витрат економічно доцільним шляхом, а тому потребують розподілу.

За доцільністю витрачання виділяють продуктивні витрати, до яких відносяться виправдані або  доцільно для даного виробництва  витрати. Відповідно, до непродуктивних відносяться витрати, що виникають з причин, які свідчать про недоліки в технології та організації виробництва.

Організація обліку витрат за економічними елементами мас велике значення для складання фінансової звітності та проведення економічного аналізу. Перелік калькуляційних статей встановлюється підприємством самостійно виходячи з особливостей технології та організації виробництва. На його основі складаються форми калькуляційних розрахунків, кошторисів та внутрішньої  звітності.

Залежно від видів діяльності всі витрати можна розподілити  на дві великі групи: витрати, які  виникають у процесі звичайної  діяльності, та витрати, які виникають  внаслідок надзвичайних подій. В  свою чергу витрати, що виникають  в процесі звичайної діяльності, можна розподілити на витрати  від операційної (основної та іншої), інвестиційної, фінансової діяльностей.

 Отже, розглянувши поняття  „витрат" в нормативних джерелах та в спеціальній літературі, ми бачимо, що різні автори трактуючи це поняття, не розкривають всіх його аспектів, не враховують всіх особливостей функціонування підприємства як самостійного суб'єкта господарювання. Так, при визначенні економічної сутності витрат необхідно враховувати вище перераховані недоліки, знайти єдине найбільш повне тлумачення, що в кінцевому результаті допоможе зрозуміти сутність витрат та приймати раціональні та правильні рішення щодо управління витратами на підприємстві.

 

 

 

 

3.Методи обліку витрат

Під методом обліку витрат необхідно розуміти сукупність способів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення  конкретного завдання.

Методи обліку витрат залежать від типу організації, технології виробництва  тощо.

За вибором об’єкта  обліку всі існуючі методи можна  поділити на:

·  позамовний;

·  попередільний (попроцесуальний).

         За способом збирання інформації, що забезпечує контроль над  витратами та способом розрахунку  собівартості:

·  нормативний.

Позамовний метод обліку собівартості використовується при  виготовленні унікального або виконуваного по спеціальному замовленню виробу.

У промисловості він застосовується, як правило, на підприємствах з одиничним  типом організації виробництва. Такі підприємства організуються для  виготовлення виробів обмеженого споживання.

Сутність даного методу укладається  в наступному: всі прямі витрати (витрати основних матеріалів і заробітна  плата основних виробничих робітників з нарахуваннями на неї) ураховуються в розрізі встановлених статей калькуляції  по окремих виробничих замовленнях. Інші витрати враховуються по місцях їхнього виникнення й включаються  в собівартість окремих замовлень  відповідно до встановленої бази (ставкою) розподілу.

Об’єктом обліку витрат і об’єктом калькулювання за цього  методу є окреме виробниче замовлення. Його фактична собівартість визначається після виконання замовлення. До повного виконання замовлення всі витрати, які відносяться до нього, вважаються незавершеним виробництвом.

Облік видатків по окремих  замовленнях починається з відкриття  замовлення. «Відкрити замовлення» - значить заповнити відповідний  бланк в бухгалтерії.

При виборі позамовного методу калькулювання на виробництві повинна  бути виконана хоча б одна з наступних  умов:

— кожен зразок чи партія ідентичних зразків готової продукції  легко відокремлюється відповідно від інших зразків чи партій зразків  готової продукції;

— кожен зразок чи партія ідентичних зразків готової продукції  виконується за технічним замовленням  чи просто за завданням замовника;

— випускається відносно невелика кількість продукції;

— виготовлення кожного  зразка партії ідентичних зразків готової, продукції потребує значних витрат.

При цьому методі: фактична собівартість = незавершеному виробництві  на початок місяця + витрати за місяць – незавершене виробництво на кінець місяця – брак. Така методика калькулювання випливає з необхідності розподілу витрат певного періоду  між випуском і залишками незавершеного  виробництва.

Даний метод обліку витрат має певні проблеми. Першою проблемою, яка ускладнює облік витрат і  калькулювання витрат при цьому  методі випливає з наявності непрямих витрат. Друга проблема – є необхідність так званого часткового випуску  по даному замовленню. Річ у тім  що при цьому методі фактична собівартість всього випуску визначається при  виконанні замовлення в повному  обсязі.

Синтетичний облік ведуть на рахунках № 23, 91, 92, а для аналітичного обліку відокремлюють по кожному  замовленню прямі витрати й по кожному виду витрат - непрямі. Непрямі  витрати щомісяця розподіляють між  замовленнями.

Фактичну собівартість окремих  замовлень (виробів, робіт, послуг) визначають або після передачі на склад, або  перед здаванням замовнику безпосередньо.

Сутність попередільного (попроцесного) методу обліку витрат полягає в тому, що прямі витрати відображаються в поточному обліку не за видами продукції, а за переділами (стадіями) виробництва, навіть якщо в одному переділі можна отримати продукцію різних видів. Отже, об'єктом обліку витрат зазвичай є переділ.

Переділ - це частина технологічного процесу,, що завершується отриманням готового напівфабрикату, який може відправлятись  в наступний переділ або реалізовуватись  на сторону.

Попередільний метод має два варіанти: одно та багато-передільний. Однопередільний метод. При застосуванні цього методу технологічний процес не поділяється, а від першої операції до останньої становить єдине ціле, наприклад, хлібопечення тощо. Багатопередільний метод застосовують, коли технологічний процес поділяють на декілька технологічних фаз (стадій, переділів) й наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють виробничу собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують наприкінці останнього переділу.

При калькулюванні собівартості продукції застосовується еквівалент кількості зразків – це вимірювач  продукції обробленої за звітний  період. Кількість таких зразків  визначається добутком кількості оброблених виробів на відсоток їх готовності.

 Калькулювання по переділах  включає такі стани:

1.  Розрахунок еквівалента  кількості зразків готової продукції.

2.  Визначення виробничих  витрат за місяць.

3.  Калькулювання собівартості  еквівалента зразка готової продукції.

4.  Калькулювання собівартості  готової продукції та оцінка  напівфабрикатів.

Синтетичний облік ведуть на рахунку № 23 "Виробництво". Аналітичний облік обмежують  переділами та фазами. На дебеті рахунка  № 23 "Виробництво" відображають прямі  витрати. Усі непрямі витрати  обліковують на : рахунках № 23, 91, 92 в  цілому по підприємству, а потім  розподіляють пропорційно параметрам, які найбільш відповідають тій чи іншій галузі. Після зведення витрат розпочинають калькулювання собівартості продукції. Для цього визначають ? незавершене виробництво по кожному  переділу або фазі технологічного процесу, оцінюють його за галузевими рекомендаціями та згідно з чинним законодавством про оцінку ресурсів.

В кінці 20-х років на основа засвоєння ідей та технічних прийомів стандарт-косту в нашій країні було розроблено нормативний облік. У 1931р. Інститут техніки управління розпочав детальне вивчення можливих шляхів реалізації і практичного застосування системи стандарт-кост, яку у вигляді нормативного методу обліку представив професор М.Х. Жебрак.

 Важливими завданнями  нормативного обліку є своєчасне  попередження нераціонального використання  ресурсів підприємства, оперативний  аналіз витрат на виробництво,  який дозволяє розкривати невраховані  при плануванні і в практичній  роботі резерви.

Характерним для системи  нормативного обліку є своєчасне  оновлення нормативів в результаті здійснених заходів з технічного розвитку та удосконалення організації  виробництва.

В основу системи нормативного обліку виробничих витрат покладені  наступні найважливіші принципи:

- розробка нормативних  калькуляцій на початок звітного  періоду;

- систематичний та своєчасний  облік змін норм і оперативне  визначення впливу цих змін  на собівартість продукції;

- передчасний контроль  витрат на основі первинних  документів і фіксація відхилень  від норм в момент їх виникнення  з одночасним виявленням причин  та винних;

- щоденна інформація про  відхилення від норм.

Для широкого використання у вітчизняній практичній діяльності цій методиці потрібно, з одного боку, щоб керівники захотіли отримувати таку інформацію, а з іншого –  зацікавити морально і матеріально  бухгалтерський апарат у виконанні  такої роботи.

Отже, методи обліку витрат на виробництво повинні бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти  в оперативному порядку отримати необхідну інформацію. При цьому  оперативність інформації значно важливіша  від точності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Взаємозвязок елементів  витрат та статей калькуляції.

Будь-які ресурси, які  використовуються в операційній  діяльності підприємств, тобто усі  речовини та сили природи, у кінцевому  підсумку повинні знайти відображення у витратах за елементами, а пізніше  у собівартості продукції чи витратах операційної діяльності.

Елементи витрат – це сукупність економічно однорідних операцій.

Різноманітність речовин  і сил природи, які використовуються у процесі виробництва, в економічній  літературі називають «фактори виробництва». У різні часи таке групування мало свої особливості, але з 01.01.2000 р. в  Україні прийнята єдина система  елементів витрат для всіх підприємств, незалежно від галузевої належності. Ці елементи витрат не підлягають ні розширенню, ні скороченню.