Контрольна робота З дисципліни "Банковські операції"

г) ризики форфейтіровання, які виникають, коли форфейтер (часто їм є банк) бере на себе всі ризики експортера без права регресу. Операції з рахунком-фактурою в доларах США, швейцарських франках, німецьких марках найчастіше піддаються форфейтингу. Це відбувається тому, що вони є;

найбільш ходової  євровалютою. Сума, яку отримує експортер, дорівнює сумі очікуваних грошових надходжень від експортних операцій мінус знижка;

Розмір знижки базується на євровалютних процентній ставці операційної валюти. Але в той же час форфейтіровання (метод рефінансування комерційного ризику) має свої переваги, за допомогою яких може бути знижений рівень ризику шляхом:

wСпрощення балансових взаємин можливих зобов'язань;

w Поліпшення (хоча б тимчасово) стану ліквідності, що дає можливість подальшого зміцнення фінансової стійкості;

w Зменшення ймовірності та можливості втрат шляхом страхування можливих труднощів, які майже неминуче виникають у період пред'явлення застрахованих раніше вимог;

w Зниження або навіть відсутності ризиків, пов'язаних з коливанням процентних ставок, та ін.

Період між  поставкою товарів і отриманням платежів від імпортера хеджування валютного ризику шляхом форфейтинга за вартістю одно хеджування за допомогою форвардної продажу. Експортер може звернутися до форфейтеру до того, як він дасть згоду укласти контракт. Йому потрібно мати інформацію про приблизну обліковій ставці, щоб домовитися про ціну. Форфейтер встановлює комісійні на період між угодою здійснити форфейтинг та фактичною передачею торгових документів.

Але, природно, форфейтіровання не може бути використано завжди і скрізь. Це один зі способів зниження рівня валютного ризику. 

Для розрахунку показників, що характеризують валютну  позицію банку, використовують оборотно-сальдовий  баланс, звітні баланси, Звіт про дотримання економічних нормативів (форма 611), Розшифрування  валютних рахунків (форма 550).

Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті, пов'язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв'язку з використанням різних валют під час проведення банківських операцій.

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. У разі їх рівності позиція вважається закритою, у разі нерівності — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов'язань.

При цьому довга  відкрита валютна позиція при  розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус.

З метою зменшення  валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної  довгої відкритої валютної позиції банку (НІ3-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (НІ3-2). Одночасно банк на власний розсуд установлює внутрішні ліміти валютних позицій:

● ліміти на кожного дилера;

● ліміти на філії;

●ліміти за видами валют.

Розраховуючи норматив ризику загальної відкритої валютної позиції, уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, яка розрахована за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів. Наприклад, для розрахунку нормативів розпорядження валютною позицією за 3-тє число звітного місяця береться розмір регулятивного капіталу, що розрахований за даними балансу за станом за 1-ше число цього місяця.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженим банком зазначається у формі 611 «Звіт про дотримання економічних нормативів».

Валютна позиція  уповноваженого банку визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної  валюти. На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:

♦ купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної  валюти, поточні й строкові операції (на умовах «своп», «форвард», «опціон» та ін.), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків  за ними;

♦ одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів  або витрат та нарахування доходів  і витрат, які враховуються на відповідних  рахунках;

♦ купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

♦ надходження  коштів у іноземній валюті до статутного капіталу;

♦ погашення  банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунка  витрат);

♦ інші обмінні  операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів за незмінності пасивів, і навпаки).

До інших обмінних операцій банку можна віднести операції прийняття або списання активу, який виступає забезпеченням заборгованості (застава, гарантія, порука), відображення у обліку немонетарних статей балансу, купівля валюти для виконання зобов'язань перед клієнтами за депозитними та кредитними операціями тощо. У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:

● купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов'язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;

● купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їхніх зобов'язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів;

● купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, що не пов'язані з виконанням вищезазначених зобов'язань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку, та пунктом обміну іноземної валюти;

● купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;

●залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

● погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання здійснюється з відповідного рахунка витрат);

● безготівкові розрахунки уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками тощо.

Уповноважений банк набуває право на відкриту валютну  позицію з дати отримання ним  від Національного банку дозволу  на здійснення операцій із валютними  цінностями і втрачає це право  з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

Департамент валютного  регулювання залежно від ситуації на внутрішньому та зовнішньому грошово-кредитних  ринках визначає особливості щодо окремих  напрямів діяльності уповноважених  банків, які пов'язані зі здійсненням операцій на міжбанківському валютному ринку України. У межах установленого нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13), у тому числі обмеження ризику загальної довгої відкритої валютної позиції банку (НІ3-1) та ризику загальної короткої відкритої валютної позиції банку (НІ3-2), Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку можуть установлювати певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, що пов'язані з питаннями курсоутворення національної валюти та створення чіткішого й прозорішого механізму контролю за валютними операціями окремих банків.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

За кожною іноземною  валютою обчислюється підсумок за всіма  балансовими і позабалансовими  активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов'язаннями банку та розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою (розрахунок проводиться за звітну дату).

Величина загальної  відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами.

Для банків, статутний  капітал яких сплачено у вільно конвертованій валюті (внаслідок чого виникає збільшення загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті), надається можливість розміщення цих коштів на окремому депозитному рахунку у Національному банку України у частині, яка призводить до порушення установленого нормативу. Таким чином, кошти, що розміщуються на депозитному рахунку, вилучаються із підрахунку розміру відкритої валютної позиції банку.

Обсяг валюти на окремому депозитному рахунку в  Національному банку для розрахунку нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції визначається уповноваженими банками самостійно. При цьому банки здійснюють розрахунок нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції з вирахуванням суми коштів, які розміщуються на окремому депозитному рахунку в Національному банку.

Для відкриття  окремого рахунку уповноваженим  банкам потрібно використовувати кореспондентські рахунки Національного банку  за кордоном, інформація про які  доводиться до банків окремо.

В уповноваженому банку кошти, що розміщуються в депозит, повинні обліковуватися на балансовому рахунку 1212 «Короткострокові депозити в Національному банку України».

Мінімальна сума депозиту, ставки за депозитом, термін розміщення депозиту та інші умови  визначаються відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції  банку (Н13) має бути не більше, ніж 35 %. При цьому встановлюється обмеження  ризику окремо для довгої відкритої  валютної

позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

• загальна довга  відкрита валютна позиція (НІ3-1) має  бути не більшою, ніж ЗО %;

• загальна коротка  відкрита валютна позиція (НІ3-2) має  бути не більшою, ніж 5 %.

Стан валютної позиції оцінюється у розрізі  загального розміру, довгої та короткої валютної позиції. Форма 611 формується банком щомісячно в автоматичному режимі та забезпечує інформацією у повному обсязі. До інших операцій, що впливають на розмір валютної позиції, належать такі операції:

♦ трансформація  активів;

♦ погашення  банком безнадійної заборгованості;

♦ купівля валюти для закриття валютної позиції;

♦ купівля валюти для виконання зобов'язань банку  перед клієнтами тощо.

Аналіз структури  у розрізі валют у нашому прикладі свідчить про перевагу операцій з доларами США та євро, що забезпечує певну масштабність операцій та оптимізує їх ризикованість.

Операції з  торгівлі іноземною валютою є  досить значними за обсягами та досить прибутковими, але одночасно й  найбільш ризикованими. Зміни курсу  валют при відкритій валютній позиції впливають на фінансовий результат банку. Так, підвищення курсу іноземної валюти у разі довгої відкритої валютної позиції веде до збільшення фінансового (нереалізованого) результату, зниження курсу іноземної валюти відповідно до зменшення фінансового (нереалізованого) результату. Якщо банк має коротку відкриту валютну позицію, то у разі підвищення курсу іноземної валюти його доходи зменшуються, а при зниженні, навпаки, — підвищуються. Нереалізований фінансовий результат, що виникає від переоцінки відкритої валютної позиції, відображається на балансовому рахунку № 6204. Якщо банк веде окремо облік реалізованого та нереалізованого фінансового результату, то інформація за цими аналітичними рахунками може використовуватись:

—для оцінювання впливу відкритої валютної позиції на результат банку;

— для оцінювання ефективності торговельних операцій банку. Не менш важливо проаналізувати структуру  валютної позиції

у розрізі операцій та валют у динаміці.

 Зміни у  структурі операцій будуть наслідком  зовнішніх факторів: