Науково-методичні підходи до трактування сутності та значення розрахунків за виплатами працівникам

ВСТУП

Облік виплат працівникам займає одне з центральних місць у системі бухгалтерського обліку, тому що є невід’ємною частиною діяльності будь-якої організації. Саме праця є одним з найважливіших елементів витрат виробництва та обігу. Виплати є основним джерелом прибутків робітників компанії, і за їх допомогою здійснюється контроль за мірою праці та споживання, вони використовується як найдієвіший важіль управління економікою.

Розвиток соціально-трудових відносин багато в чому залежить від рівня виплат працівникам, удосконалення цих відносин, політика грошових доходів населення повинна ґрунтуватися на реальній вартості праці, щоб усунути існуючі, сьогодні, диспропорції на споживчому ринку, і в мотиваціях

до праці. Виплати працівникам  були, є і ще тривалий час будуть важливим якісним показником економічного господарювання. Розмір виплат залежить безпосередньо від ефективності виробництва, продуктивності праці, конкурентоспроможності продукції, і є не лише індикатором, що визначає загальний життєвий рівень працівників, бо від їх стану та форм реалізації, частки у валовому національному продукті багато в чому залежать можливості розвитку економіки взагалі

В умовах сучасного ринкового механізму  через формування сукупного попиту виплати працівникам забезпечують не лише основи відтворення робочої  сили, вони стають дедалі вагомішим чинником відтворення суспільного виробництва.

Саме тому удосконалення організації  обліку та аудиту розрахунків за виплатами працівникам є актуальною проблемою сьогодення.

 

1.1 Науково-методичні підходи до трактування сутності та значення розрахунків за виплатами працівникам

 

Розвиток господарського життя  суспільства – поділ праці  та виконання праці різної складності – спричинив необхідність виникнення обліку розрахунків за виплатами працівникам. Саме в давні часи зародилися основні принципи обліку розрахунків за виплатами працівникам. Ще в Давньому Єгипті в ІІІ тис. до н.е. вівся облік робочої сили, що починався з оформлення працівників за місцями робіт. Облік працівників вели за головами та руками. Облік персоналу доповнював облік використання робочої сили. З цією метою застосовували поіменні списки із зазначенням в них неявок за причинами.

За часів елліністичного Єгипту у військових частинах складали платіжні відомості, які передавали у фінансове  відомство. Під кожним підсумком платіжної відомості фінансовий чиновник робив позначку про необхідність виплатити, потім передавав відомість в банк. Одержувач грошей, представник військової частини, повинен був пред’явити доручення у вигляді квитанції антисимбол, що звірялась з платіжною відомістю і служила підставою для виплати грошей [23, С.137].

 У Вавилоні в VШст. до  н.е. вівся облік персоналу, робочого часу і використання робочої сили, а також витрат на утримання. Для обліку використання робочого часу і робочої сили були призначені поіменні списки із зазначенням в них неявок за причинами. Але такі своєрідні табелі не могли забезпечити повного контролю за процесом праці. Саме тому виникає новий 9документ, який за характером запису був аналогічний наряду. Існували групові та індивідуальні наряди з показниками видів та сортів виробів, норм виробітку та їх виконання, відпрацьованих людино-днів, загальної маса виробленої продукції. Саме в Вавилоні проводилось планування, нормування та контроль витрат на оплату праці. Норми утримання робочої сили складали залежно від: категорій працівників, їх кваліфікації, посад, терміну використання найманих працівників, оцінки робочої сили [34, С.256].

Вперше елементи документування розрахунків за виплатами працівникам відслідковується в Персії (522 – 486 рр. до н.е.). Виплати супроводжувались заповненням такого документу, як «вимога-наряд», що оформлявся в конторі, а далі працівник пред’являв його казначею; казначей в свою чергу вів платіжну відомість, в якій робив відмітки про видачу грошей. По цьому ж документу працівник міг отримати і продукти.

В часи Римської імперії систематичний  запис витрат на персонал отримав  широкий розвиток. Так в регіонах для розрахунку з кожним військовим відкривався окремий особовий рахунок. Виплати працівникам нараховувалась три рази на рік, і могли виплачуватись грошима або харчами, одягом, взуттям, сіном. Вартість запропонованого майна та харчів вираховувалась з нарахованих сум платні. Сума, що призначалась для виплати, фіксувалась наростаючим підсумком [17, С.189].

Першим літературним джерелом, в  якому знаходимо згадку про облік виплат працівникам є робота Луки Пачолі «Трактат про рахунки та записи» (1494р.), де глава 22 містить інформацію про облік витрат на жалування помічникам та службовцям. В своєму трактаті італійський математик розкриває необхідність ведення окремого рахунку для відображення витрат на оплату праці [26, С.127].

Над проблемами обліку розрахунків за виплатами працівникам працювали вчені різних шкіл та течій бухгалтерського обліку в період XIX – XХ століття, до них можна віднести італійську, французьку, німецьку, російську та українську радянську школи.

В середин  ХІХ століття у Франції виникає два напрямки в обліку виплат працівникам: матеріальний (дебет рахунку Готової продукції) та фінансовий (дебет рахунку Збитків і прибутків), а кредитували рахунок Каси, бо рахунок Розрахунків з оплати праці робітників був не потрібним, тому що витратами вважались тільки фактично виплачені кошти, а не нараховані [23,

С.138].

В Німецькій бухгалтерській школі  в теорії і на практиці існувало чотири варіанти нарахування виплат працівникам:

- дебет рахунку Збитків та прибутків;

- дебет рахунку виробництва; 

- по дебету рахунків, до яких  відноситься оплата праці (матеріали, 

основне виробництво, допоміжне виробництво, збут);

- за допомогою спеціально введеного збирально-розподільного рахунку

заробітної плати.

У всіх випадках кредитувався рахунок Розрахунки з оплати праці робітників. Великим поштовхом для подальшого розвитку обліку розрахунків за виплатами працівникам став внесок англомовних країн зі щотижневою формою розрахунку з робітниками, використанням нормування праці [24].

Якщо ж говорити про облік  оплати праці в Росії, то у кінці  ХІХ ст. під час здійснення розрахунків з працівниками та службовцями конкурувало два способи: табель, прихильниками якого були А. Дікштейн, К. Білецький, Д. Хон, а також щоденний розрахунок за допомогою чеків, який пропагував І.

Федерченко. Він вбачав у цьому  методі ряд переваг – без табелю немає відомості, таким чином, зменшувалася кількість документації; підсилювався контроль, так як ускладнювалась можливість залучення підставних осіб, змова між табельщиком і працівником, касиру було складніше спотворити

підсумки касового журналу та вилучити частину грошей; полегшувалася техніка видачі заробітної плати. Але такий метод розрахунків не отримав підтримку з боку багатьох бухгалтерів і був заборонений законодавчо [23].

Вагомий внесок у розвиток обліку розрахунків за виплатами працівникам зробили і українські вчені такі, як: Горєлкін В.Г., Лозовський М.В., Фаріон І.Д., Швець В.Г, Пушкар М.С., Волошина О.В, Галузевський Г., Бутинець Ф.Ф., Лишиленко О.В., Малькова Т.Н. Ними були написані роботи, в яких розкривалися проблемні питання оптимізації використання робочої сили, підвищення продуктивності праці, покращення умов праці та нормування праці.

На сучасному етапі розвитку бухгалтерської думки як в міжнародній  практиці, так і у національній теорії бухгалтерського обліку, велика увага приділяється питанням класифікації та характеристиці видів виплат працівникам.

В Україні на основі Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 19 «Виплати працівникам» розроблене Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 з аналогічною назвою. вітчизняний стандарт містить лише поверхневу інформацію в порівнянні з зарубіжним аналогом. В П(С)БО 26 можна знайти поділ виплат працівникам на певні категорії, але щодо правил визнання, оцінки та відображення в обліку, то ці питання освітлені досить поверхнево, завуальовано і незрозуміло для пересічного бухгалтера. Слід зазначити, що деякі виплати, а саме виплати по закінченню трудової діяльності та компенсаційні виплати інструментами власного капіталу, в Україні надаються лише на одиницях підприємств, які засновані на іноземному капіталі. Саме тому П(С)БО 26 є складним для використання в бухгалтерській практиці.

Відповідно до МСБО 19, виплати працівникам  – це всі форми компенсації, які працедавець надає працівникам в обмін на їхні послуги підприємству. При цьому працівник може надавати послуги підприємству на основі повного або неповного робочого дня, постійної або періодичної зайнятості та на тимчасовій основі [26].

Вагомий внесок у розвиток, трактування  та адаптацію положень міжнародного стандарту 19, у вітчизняній бухгалтерській практиці, зробили такі українські науковців, як: Голов С. Ф., Костюченко В. М., Губіна І., Пархоменко В., а також російські фахівці: Мисливська Н. А., Вахрушина М.

А., Мельникова Л. А. та Пласкова Н. С.

МСБО 19 поділяє виплати працівникам  на чотири категорії:

- короткострокові виплати; 

- виплати по закінченні трудової  діяльності;

- інші довгострокові виплати  працівникам; 

- виплати при звільненні.

Короткострокові виплати працівникам  – виплати (окрім виплат при звільненні та компенсаційних виплат інструментами  власного капіталу), які підлягають сплаті в повному обсязі протягом дванадцяти місяців після закінчення періоду, в якому працівники надають відповідні послуги.

 

Інші довгострокові виплати  працівникам – це виплати працівникам (окрім виплат при звільненні та компенсаційних виплат інструментами  власного капіталу), які не підлягають сплаті у повному обсязі протягом дванадцяти місяців після закінчення періоду, в якому працівники надають відповідні послуги. До таких виплат належать, зокрема:

- компенсація за періоди відсутності  (додаткова відпустка за вислугу 

років, оплачувана академічна відпустка  тощо);

- виплати з нагоди ювілеїв або інші виплати за вислугу років;

- виплати у зв’язку з тривалою  непрацездатністю;

- виплати частки прибутку та  премії, які підлягають сплаті після

дванадцяти місяців з дати закінчення періоду, в якому працівники

надають відповідні послуги;

- відстрочені компенсації, сплачені  після дванадцяти місяців з дати

закінчення періоду, в якому  вони зроблені.

Виплати при звільненні – це одноразові компенсації працівникам, які:

- встановлені законодавством;

- передбачені контрактом з працівником  або колективним договором. 

 

Міжнародний стандарт фінансової звітності 2 «Платіж на основі акцій», а також  вітчизняне П(С)БО 34 з аналогічною назвою. Розроблене на його основі, передбачають здійснення компенсаційних виплат працівникам інструментами власного капіталу підприємства – це виплати працівникам у формі права на отримання фінансових інструментів капіталу, випущених підприємством, або коштів, сума яких залежить від майбутньої ціни фінансових інструментів капіталу, випущених підприємством. Компенсаційні виплати інструментами власного капіталу підприємства включають:

- акції, опціони на акції та  інші інструменти капіталу, випущені  для працівників за вартістю, нижчою від справедливої вартості, за якою ці інструменти були б випущені для третьої сторони;

- виплати грошовими коштами,  сума яких залежатиме від майбутньої  ринкової ціни акції підприємства [27].

У вітчизняний бухгалтерській практиці для оцінки розміру виплат працівникам, згідно Інструкції зі статистики заробітної плати №5, застосовується показник фонду оплати праці, що складається з:

- фонду основної заробітної  плати; 

- фонду додаткової заробітної  плати; 

- інших заохочувальних та компенсаційних  виплат [4].

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до установлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і підрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата —  це винагорода за працю понад установлені  норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати (за сумісництво професій, роботу в

понаднормовий час, роботу в святкові і неробочі дні, роботу в нічний час), надбавки, гарантійні і компенсаційна  виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі  винагород за підсумками роботи за весь рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсації та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством, або які провадяться

понад встановлені зазначеними  актами норми [6].

Таким чином, облік виплат працівникам є дуже багатогранним процесом, що зародився ще в давні часи і знаходиться весь час у процесі розвитку. Питаннями праці, її оплати, використанням робочого часу

займалася багато науковців різних бухгалтерських шкіл. Велику увагу було приділено формам документування розрахунків з оплати праці, методам нарахування виплат працівникам. Виплати працівникам – це широка система, що складається з поточних виплат, виплат по закінченні трудової діяльності, виплат при звільненні, виплат інструментами власного капіталу та інших довгострокових виплат. Для оцінки та обліку розміру виплат працівникам застосовується такий показник як фонд оплати праці.

1.2 Сутність та значення заробітної  плати, як основного з видів