Облікова політика підприємства

 

ІІ. ПОЛОЖЕННЯ (СТАНДАРТИ)  БУХГАЛТЕРСЬКОГО   ОБЛІКУ В УКРАЇНІ, зокрема такі положення:

1. Положення  (стандарт)  бухгалтерського   обліку(П(С)БО) 1 "Загальні вимоги  до фінансової звітності" - цим Положенням (стандартом) визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до  визнання і розкриття її елементів.

2. П(С)БО 2 «Баланс» - цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей.

3. П(С)БО 6 «Виправлення  помилок і зміни у фінансових  звітах» - цим Положенням (стандартом) визначаються порядок виправлення  помилок, внесення та розкриття інших змін у фінансовій звітності.

3. П(С)БО 7 «Основні  засоби» - цим Положенням (стандартом) визначаються методологічні засади  формування у бухгалтерському  обліку інформації про основні  засоби, інші необоротні матеріальні  активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи.

4. П(С)БО 8 «Нематеріальні  активи» - цим Положенням (стандартом) визначаються методологічні засади  формування у бухгалтерському  обліку інформації про нематеріальні  активи і незавершені капітальні  інвестиції в нематеріальні активи та розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

5. П(С)БО 9 «Запаси» - цим Положенням (стандартом) визначаються  методологічні засади формування  у бухгалтерському обліку інформації  про запаси і розкриття її  у фінансовій звітності.

6. П(С)БО 10 «Дебіторська  заборгованість» - цим Положенням (стандартом) визначаються методологічні  засади формування у бухгалтерському  обліку інформації про дебіторську  заборгованість та її розкриття  у фінансовій звітності.

7. П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції»- цим Положенням (стандартом) визначаються методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції, операції із спільної діяльності та її розкриття у фінансовій звітності.

8. П(С)БО 15 «Дохід»  - цим Положенням (стандартом) визначаються методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

9. П(С)БО 16 «Витрати»  - цим Положенням (стандартом) визначаються  методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності

 

 

 

3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ОБЛІКОВОЇ  ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

 

Ефективна та раціональна  організація бухгалтерського обліку на підприємстві починається з розробки його облікової політики, яка передбачає вибір комплексу методичних прийомів, способів та процедур організації та ведення бухгалтерського обліку підприємством з числа загальноприйнятих в державі. Тобто облікова політика конкретного підприємства залежить від політики держави в сфері бухгалтерського обліку.

Політика обліку - це сфера нормалізації обліку через певні правила, стандарти, методологічні норми з метою визначення загальних і докладних принципів функціонування обліку в даній країні (об'єднанні країн) на певний період.

Розмежування  понять теорії, політики і практики має принципове значення для практичного  розуміння політики обліку.

Теорія обліку не є національною, вона має за мету розробити загальні методи ведення  обліку, такі, наприклад, як подвійний запис, рахунок, інвентаризація, складання балансів, способи оцінки і реєстрації господарських подій, таких як фінансова звітність тощо. Теорія обліку є не тільки наднаціональна, але й над часова. Наведені вище елементи методу обліку не зазнають змін, їх лише доповнюють в частині зміни організації та форми ведення обліку. Двоїстість, наприклад, є законом подвійного запису в усьому світі і ніяким змінам не підлягає.

В той же час  політика обліку має і національний характер та відображає особливості  ведення обліку кожного окремого господарюючого суб'єкта.

Закон "Про  бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні змінив існуючі  раніше правила та принципи ведення  обліку, а нововведення Закону, які  практично вже реалізовані, змінили  і доповнили існуючий донедавна, стереотип про єдиний і незмінний облік в усій державі.

На фоні стандартизації обліку створилась міжнародна стандартизація, що має наближені риси макрополітики  обліку до принципів теорії обліку.

Враховуючи  те, що багато держав пов'язані виключно з власною політикою бухгалтерського обліку або частково з використанням міжнародної політики бухгалтерського обліку, на рис. 1. представлено її відповідну класифікацію.

Політику бухгалтерського  обліку слід розуміти як сферу діяльності державних органів (наприклад, Управління методології бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України) або інститутів, утворених через державні та міжнародні об'єднання бухгалтерів і направлені на нормалізацію чи стандартизацію бухгалтерського обліку. Політика обліку випливає з рівня

значення норм у правовому врегулюванні технології ведення бухгалтерського обліку, які здобули перевагу над звичайними традиційними способами організації  та ведення обліку.

 

 

Рис. 1. Класифікація бухгалтерської політики за територіальним критерієм

 

Політику бухгалтерського  обліку називають ще сферою діяльності нормалізації, яка знаходиться між  практикою і теорією бухгалтерського  обліку. Сформульована в такий  спосіб сфера політики бухгалтерського  обліку має загальний характер і  не охоплює всієї облікової політики.

Для складання  фінансової звітності відповідно до чинних нормативних актів та надання  її користувачам керівництво підприємства формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури обліку таким  чином, щоб достовірно відобразити  фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність показників фінансових звітів.

Отже, облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності. Основна її мета - забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.

Формування  облікової політики може відбуватись на двох рівнях (див. рис. 2.).

Документальне оформлення облікової політики підприємства здійснюється у вигляді наказу про  облікову політику підприємства, який після його затвердження набуває  статусу юридичного документу. Наказ  про облікову політику є основним внутрішнім документом, яким регулюється організація  облікового  процесу  на  підприємстві  та  є  обов'язковим  для виконання всіма службами і працівниками підприємства.

 

 

Рис. 2. Рівні облікової політики

 

Наказ про облікову політику може складатись з таких  розділів: Преамбула

1.  Організація  бухгалтерської служби па підприємстві.

2.  Методологічні  аспект

3.  Організаційно-технічні  аспекти

В преамбулі  вказується основні відомості про підприємство та основи документи, якими керуються при веденні бухгалтерського обліку н підприємстві.

Підготовка  Наказу про облікову політику підприємства на практиці досить  трудомісткою  справою   і   вимагає   від  учасників   цього   процес неабияких здібностей, комплексних знань всіх процесів, які відбувались н підприємстві    за    його    межами    в    минулому,    здійснюються    зараз проводитимуться в майбутньому. Усе це потребує ґрунтовного аналізу подій і фактів, вміння бачити перспективу, не ординарно мислити тощо.

Вибір облікової  політики залежить від особливостей діяльності кожного конкретного  підприємства. При формуванні облікової  політики слід враховувати фактори, що на неї впливають (рис. 3.).

 

 

 

Рис. 3. Фактори, які впливають на формування облікової політики

 

Іноді нормативні документи взагалі не містять  конкретних рекомендацій щодо правил обліку окремих фактів господарського життя.

Якщо система  не встановлює спосіб ведення бухгалтерського  обліку з конкретного питання, то при формуванні облікової політики підприємство самостійно розробляє відповідний спосіб, виходячи з діючих положень.

Правильно розроблена облікова політика, яка враховує умови  та можливості ведення господарської  діяльності, повинна забезпечити:

♦   повноту  відображення   в   бухгалтерському   обліку   всіх   фактів господарської діяльності;

♦  готовність бухгалтерського обліку до втрат (витрат) та пасивів, ніж можливих доходів  і активів - не допускаючи створення  прихованих резервів;

♦   відображення     в    бухгалтерському    обліку    фактів    та    умов господарської діяльності, виходячи не тільки з їх правової форми, але й з їх економічного змісту;

♦   тотожність даних аналітичного обліку оборотам та залишкам по рахунках синтетичного  обліку  на   1-ше число кожного місяця,  а також показників бухгалтерської звітності даним синтетичного та аналітичного обліку;

♦ раціональне  ведення бухгалтерського обліку виходячи, з умов господарської діяльності та величини підприємства.

Таким чином, облікова політика є сукупністю конкретних елементів організації бухгалтерського обліку, які визначаються підприємством на підставі загальноприйнятих правил з врахуванням специфіки (особливостей) його діяльності.

Способи ведення  бухгалтерського обліку, обрані підприємством при формуванні облікової політики, застосовуються з 1-го січня нового року всіма структурними підрозділами (включаючи виділені на окремий баланс) незалежно від місця їх розташування.

Розкриття інформації про облікову політику та її зміни  у фінансовій звітності є передумовою зіставності фінансових звітів одного підприємства за різні періоди, а також фінансових звітів різних підприємств. Тобто користувачі набувають можливості оцінити, наскільки порівнювальними є дані окремих статей фінансової звітності того чи іншого звітного періоду, того чи іншого підприємства.

При формуванні облікової політики підприємства слід орієнтуватись на діючі стандарти  та інші нормативні акти (табл. 1, див. додаток  №1).

До елементів  звітної політики також відносяться: 1) порядок обліку курсових різниць протягом звітного року; 2) порядок утворення та використання резервного капіталу, крім випадків, коли він утворюється в порядку, встановленому законодавством; 3) порядок розподілу чистого прибутку; 4) склад і порядок утворення і використання фондів спеціального призначення; 5) порядок збільшення статутного капіталу та оцінка вкладів; 6)встановлення порядку вибуття учасників і визначення розміру частки належного їм додаткового капіталу.

Облікова політика розробляється  на багато років і може змінюватись лише у випадку:

♦   зміни  статутних вимог;

♦   зміни    вимог   органу,    що   затверджує    положення   (стандарти) бухгалтерського  обліку;

♦   забезпечення внесеними  змінами більш достовірного відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для: а) подій  або операцій, які відрізняються  за змістом від попередніх подій  або операцій; б) подій або операцій, які раніше не відбувалися.

У разі зміни облікової політики у примітках до фінансової звітності слід розкривати причини і сутність зміни, суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року або обґрунтування неможливості її достовірного визначення.

Наказ про облікову політику є одним з перших документів, які використовуються податковою інспекцією, аудиторськими фірмами та іншими відповідними службами при перевірці діяльності підприємства. [16; 18-21]

 

4. РОЗРОБКА ТА ЗАТВЕРДЖЕННЯ ОБЛІКОВОЇ  ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

 

Важливим  моментом при розробленні й прийнятті облікової політики є те, що, згідно з пунктом 2 статті 8 Закону про бухоблік, «питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи), відповідно до законодавства та установчих документів». Таким чином, правомірним буде розгляд питань, пов'язаних з організацією бухгалтерського обліку й обліковою політикою, і прийняття за ними рішень тільки власником (ами) підприємства. А якщо керівник підприємства не є його власником, треба, щоб саме власник (и) наділив(ли) його відповідними повноваженнями. Делегування їх здійснюється вищими органами управління (загальними зборами акціонерів, засновників, наказом власника придатного підприємства або розпорядженням відповідного державного органу, коли йдеться про державне підприємство, іншим органом, який передбачений установчими документами). Тільки в такому випадку юридичну чинність наказу керівника підприємства вже не можна буде взяти під сумнів.

Поміж фахівців з обліку побутує помилкова думка про те, що розробка облікової політики цілком і повністю покладається на головного бухгалтера підприємства або особу (юридичну чи фізичну), яка здійснює бухгалтерський облік на підприємстві. Можна навести безліч аргументів, які доводять хибність такого твердження, — я обмежусь лише одним.

Візьмемо, знову ж таки, нарахування амортизації за основними засобами. Серед п'яти (плюс один) методів нарахування є надто складні, для виконання яких лише економічних знань замало, щоб із найменшим ризиком упроваджувати їх у практику. Для таких розрахунків потрібно знати технічні особливості того чи іншого об'єкта амортизації, технологічні умови його експлуатації, вивчити процеси морального старіння та ринок продажів на такі або подібні засоби тощо. Усе це може безпосередньо впливати на строк корисної експлуатації того чи іншого об'єкта основних засобів. Вимагати таких знань від однієї людини (головного бухгалтера) або однієї служби підприємства (бухгалтерії) принаймні нерозумно!