Вексельні операції в системі розрахунків на підприємстві

Векселі можуть видаватися тільки для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги.

Найбільш розповсюджені  такі два основних види векселів:

• простий (вексель-соло);
• переказний (тратта).

Простий вексель- є письмове боргове зобов'язання, установленої законом форми. У такому векселі беруть участь дві особи: векселедавець, що зобов'язується сплатити по виданому їм векселі і векселетримач, якому належить право на одержання платежу за векселем.

Використання простого векселя  при розрахунках за товар можна  представити в такому вигляді (рис. 1.1)

1 – векселедавець  передає вексель;

2 – власник векселю  пред’являє його до акцепту;

3 – векселедавець погашає вексель та передає його ремітенту;

4 – власник векселя  вручає погашений вексель векселедавцю.

 

З схеми видно, що простий  вексель можна використовувати  необмежену кількість разом. Підприємство у першій ланці є продавцем  товару, у другій ланці векселем із продавцем товару . Причому сума боргу за товар у другій ланки буде виплачена уже новому векселетримачу (індосату), що оформлюється передатним написом (індосаментом) на зворотній стороні простого векселя[22, с. 41].

Відповідно до законодавства  усі підприємства, задіяні в ланцюзі вексельних розрахунків, відповідальні за повернення боргу перед векселетримачем. Це правило зменшує ризик при розрахунках, сприяє зниженню простроченої дебіторської заборгованості.

Переказний вексель (тратта) являє собою доручення кредитора (трасанта) – особи, що видала вексель позичальнику (трасату), відповідно до яких останній зобов'язаний сплатити в зазначений термін позначену у векселі суму третій особі (ремітенту).

Видати (трасувати) переказний вексель – значить прийняти на себе зобов'язання гарантії акцепту і платежу по ньому. Виходить, трасувати на іншого можливо в тому випадку, якщо векселетримач (трасант) має в платника (трасату) у розпорядженні цінності на суму що трасується векселя.

На відміну від простого векселя в переказному беруть участь на дві, а три особи:

• векселедавець (трасант) – що видає вексель;
• векселетримач (або новий одержувач), що одержує разом із векселем право вимагати по ньому платежі;
• платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити платіж (у векселі це позначається словами «заплатите» або «сплачуєте»).

Розрахунки переказним векселем за поставлену продукцію можна представити такою схемою (рис. 1.2)[22, с. 42].

 

1 – підприємство А  трасує переводний вексель на  користь банку з метою погашення кредиту;

2 – банк надає підприємству  суму кредиту;

3 – підприємство А  відвантажило продукцію підприємству  Б;

4 – банк пред'являє  підприємству Б вексель для  акцепту;

5 – трасат сплачує  гроші банку по векселю.

 

Дії по даній схемі  дозволяють трасату не відволікати оборотні кошти і не брати кредити в банку, а це сприяє прискоренню взаєморозрахунків, поліпшенню його фінансового стану.

Якщо продавцю товару потребуються гроші до строку погашення  отриманого векселя під поставлений  товар, то він може продати свій вексель іншій особі, але по ціні, звичайно, меншої, чим номінальна, зазначена у векселі. У цьому випадку новий векселетримач одержує право вимоги боргу з покупця товару.

Переваги векселів полягає  в наступному:

1. для покупця товару - скорочення потреби в оборотних коштах, залучення до оплати за товар третьої особи, що має кошти, а також можливість використання для оплати товару векселів, отриманих від своїх боржників;
2. для продавця товару підвищення гарантій оплати за рахунок поручителя відповідальності усіх векселедавців перед векселетримачем;
3. можливість продажу векселів до строку їхній погашення боржниками й одержання необхідних оборотних коштів.

Недолік застосування векселів при використанні їх у розрахунках  за товари полягає насамперед у тому, що крім договору поставки потрібно оформлення ще одного документа – векселя. Для цього покупець повинний в окремих випадках дістати згоду надійного поручителя – банку.

У такий спосіб економічне значення введення вексельного обігу  складається в:

• прискоренні розрахунків і оборотності фінансових ресурсів, збільшення надійності розрахунків і зменшенні неплатежів;
• розширенні можливостей кредитування, наданні покупцем відстрочки платежів, зменшенні потреби в банківському кредиті;
• спрощенні безготівкових розрахунків у народному господарстві. Недостатнє використання векселів у господарському обороті України пояснюється визначеними сумнівами з боку підприємств щодо спроможності цього цінного паперу слугувати надійним розрахунково-платіжним засобом у ситуації загальної кризи платежів.

З одного боку, відпускати продукцію в кредит (за векселем) може тільки підприємство, що не відчуває фінансових труднощів і спроможне  чекати оплати. З іншого боку, щоб  уникнути ризику продавець буде приймати векселя тільки від платоспроможного підприємства, що може розрахуватися без використання векселя або від стабільно працюючого підприємства, у якого не буде труднощів погасити виданий вексель.

Тим часом, криза платежів відбиває ситуацію, коли фінансово-надійних підприємств – дуже мало. І якщо в ланцюжку обігу векселя виявляється хоча б одне неплатоспроможне підприємство, то можуть припинитися всі розрахунки з використанням векселя[22, с 49].

 

 

1.2 Нормативно – правова база, що регулює облік вексельних операцій

 

Правовою основою вексельного  обігу в Україні є законодавчі, нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єдиного вексельного закону, ухваленого Женевською вексельною конвенцією 1930 року.

Облік розрахунків  за векселями регламентується:

• Ухвала 18 червня 1991 р. Верховною Радою України Закону «Про цінні папери та фондову біржу»;
• Постановою ВРУ «Про застосування векселів у господарському обороті України» від 17.06.1992р.;
• Наказом Президента України «Про розширення сфери обігу векселів» від 26.07.1995р.;
• Листом Мінфіну України «Про бухгалтерський облік вексельного обігу» від 17.08.1992р. №18 – 4116;
• Листом ДПАУ від 17.01.1997р. №15 – 0214; ЗУ «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р. №3374;
• Постанови КМУ «Про затвердження правил виготовлення і використання бланків» від 10.09.1992 р. №528;
• Листом НБУ від 19.09.1996 р. №12-214/934-5548 встановлено вартість вексельного бланку;
• Наказу Президента України «Про сплату державного мита за вексельними бланками» від 02.01.1993 р. №504/93;
• Лист НБУ від 27.01.2000р. №18 – 211/224 – 550 набрання чинності Женевських вексельних конвенцій;
• Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання».

Основним документом, який визначає умови і порядок  випуску і обігу цінних паперів, є ЗУ «Про цінні папери і фондову  біржу» від 18.06.1991р. №1201 – ХІІ, ст..3 якого вексель відносить до цінних паперів.

Відповідно до цього  Закону вексель – це цінний папір, який посвідчує безумовні грошові  зобов’язання векселедавця сплатити після настання терміну певну  суму грошових коштів власнику векселя (векселедержателю). Векселі застосовують у випадках, коли необхідно провести відстрочку платежу, або коли є потреба оперативно провести фінансову операцію.

Відповідно до законодавства  в Україні вексельний обіг має  наступні особливості:

1. Використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, індосантами і авалістами можуть юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, котрі визначаються такими відповідно до чинного законодавства України.
2. Векселі можуть видаватися тільки для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи і надані послуги за винятком векселів Мінфіну, НБУ і комерційних банків України.

Відповідно до законодавства  в Україні вексельний обіг має  наступні особливості:

3. Використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, індосантами і авалістами можуть юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, котрі визначаються такими відповідно до чинного законодавства України.
4. Векселі можуть видаватися тільки для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи і надані послуги за винятком векселів Мінфіну, НБУ і комерційних банків України.
5. Використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, індосантами і авалістами можуть юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, котрі визначаються такими відповідно до чинного законодавства України.
6. Векселі можуть видаватися тільки для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи і надані послуги за винятком векселів Мінфіну, НБУ і комерційних банків України.
7. У господарському обліку можуть використовуватися прості і переказні векселя.
8. Вексельний бланк може заповнюватись як друкарським так і недрукарським способами.
9. Сума платежу за векселем обов’язково зазначається цифрами і літерами.
10. Вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи і засвідчується печаткою.

У 1992 році Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про застосування векселів в господарчому обороті України».

Застосування цих двох нормативних актів значно розширило  можливості правового регулювання  вексельного обігу.

З метою розширення сфери  обігу векселів 26 липня 1995 року був  виданий Указ Президента України «Про розширення сфери обігу векселів», який передбачав скасування обмежень стосовно розміру суми зобов’язань на один вексель. Розмір зобов’язань встановлювався за згодою суб’єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження правил виготовлення і використання бланків» від 10.09.1992 р. №528 визначено порядок випуску і обігу векселів.

Згідно до діючого законодавства  бланки простого і переказного векселя  придбаються підприємствами в установах  банку. Виготовлення таких бланків підприємствами не допускається. При їх придбанні покупець сплачує вартість самого бланка, державне мито і ПДВ.

Вартість вексельного  бланка визначена листом НБУ від 19.09.1996 р. №12-214/934-5548 – і становить 1 грн. (без ПДВ). За 1 бланк при придбанні до банку подають заяву на придбання вексельних бланків (із зазначенням виду векселів та їх кількості), а також документ, що підтверджує сплату за такі бланки.

До банку подається  документ, який підтверджує сплату державного мита за вексельним бланком.

Відповідно до Наказу Президента України «Про сплату державного мита за вексельними бланками» від 02.01.1993 р. №504/93, під час придбання  вексельних бланків покупці в  обов’язковому порядку сплачують  державне мито на кожний бланк в  розмірі 10% від неоподаткованого мінімуму громадян (НМДГ) (1,7 грн.).

Для України 6.01.2000р. (лист НБУ від 27.01.2000р. №18 – 211/224 – 550) набрали  чинності Женевські вексельні конвенції1930р. а саме: Конвенція, якою введено уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, Конвенція про врегулювання деяких колізій про переказні векселі та прості векселі, Конвенція про гербовий збір. До зазначених Конвенцій Україна приєдналась 06.07.1999р. №826 – ХІV, №827 – ХІV, №828 – ХІV.

Порядок відображення в  бухгалтерському обліку і звітності зобов'язань з 1 липня 2000 року буде регулюватися П(С)БО 11.

Умовне вексельне зобов'язання індосантів відповідає визначенню «непередбачене зобов'язанню», наведеному в п. 4 П(С)БО 11. У цьому документі під таким зобов'язанням розуміється зобов'язання, котре може виникнути в результаті подій, що відбулися, і існування якого буде підтверджене тільки тоді, коли відбудеться одна чи більше невизначених подій, над якими підприємство не має повного контролю.

 

 

РОЗДІЛ 2. ОБЛІК ВЕКСЕЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ

 

2.1 Документальне  оформлення вексельних операцій

 

Вексель належить до категорії суворо формальних документів. Жодні виправлення у векселях не допускаються. У випадку недотримання чітко встановленої форми векселя останній втрачає вексельну силу[13, с. 152].

В простому векселі, (Додаток Б), що є письмовим розпорядженням-зобов'язанням позичальника, обов'язковими реквізитами є:

• найменування – « Простий вексель»;
• проста і нічим необумовлена обіцянка сплатити певну суму;
• визначення терміну платежу;
• зазначення місця, в якому здійснюється платіж;
• найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений;
• дата і місце складання векселя;
• підпис того, хто видає документ (векселедавця).