Земельна рента як важіль управління земельними ресурсами

1.4. Земельна рента як важіль управління земельними ресурсами

Однією із складових  земельних відносин є рентні відносини, які виникають внаслідок привласнення частини доходу від використання землі. Ця величина залежить від того, наскільки раціонально використовується земля, і від родючості грунту. Адже на ліпших за природною родючістю грунтах створюються переваги сільськогосподарського виробництва і відповідно вищим є розмір земельної ренти. Взагалі поняття земельної ренти має надзвичайно важливе значення в ринкових умовах для наукового обґрунтування земельних відносин між власниками землі, її орендарями та між державою, землевласниками і землекористувачами для визначення ціни землі, земельного податку тощо.

В результаті проведених крупно масштабних ґрунтових обстежень у нашій кращі існує детальна інформація про ґрунтовий покрив. Так, у структурі земельного фонду України переважають чорноземні ґрунти (57 відсотків у складі сільгоспугідь і 67,7 відсотка - ріллі), на другому місці знаходяться сірі і темно-сірі лісові (відповідно 11,4 і 12,2 відсотка), потім - дернові та підзолисті (6,2 і 6,8 відсотка), темно-каштанові і каштанові солонцюваті та солонці (3,0 і 3,6 відсотка), дернові оглеєні, буроземно-підзолисті і лучно-буроземні оглеєні кислі (4,6 і 2,4 відсотка), лучні й алювіально-лучні (4,2 і 3,2 відсотка) та ін.

Потрібно зазначити, що за якістю і складом грунтів  Україна є найбагатшою країною  у світі, оскільки тут зосереджена  третина всіх чорноземів світу, на яких виробляється майже 75 відсотків валової  продукції зернових культур та 50 відсотків продукції тваринництва. За даними ООН, за умов раціональної структури землекористування та відповідного наукового і ресурсного забезпечення українська земля дозволяє прогодувати 140-150 млн. жителів. Більше того, серед вчених-економістів поширена думка, що українська земля може прогодувати і 250 млн. чол.

Але грунти мають  таку властивість, що їм присутня просторова постійність, тобто ґрунтовий покрив не може вільно переміщатися у просторі. Це означає, що суб'єкт господарювання на ліпших за якістю грунтах буде мати переваги у сільськогосподарському виробництві.

Ці переваги, як ми вже відзначали, будуть виражатися у формі земельної ренти. В  економічній науці виділяють  такі види земельної ренти: Диференціальна, абсолютна, монопольна та рента в несільськогосподарських галузях.

Диференціальна  земельна рента утворюється за умов однакових витрат на виробництво  продукції на різних за якістю і  місцеположенням грунтах, на яких створюється  різний обсяг продукції, а відповідно і неоднаковий додатковий дохід, який І є матеріальною основою ренти. Правда, вона формується на основі не тільки відмінностей у родючості ґрунтів, але і з врахуванням розміщення земельних ділянок відносно ринку збуту продукції, транспортної мережі тощо.

З огляду на сказане вище, диференціальна земельна рента поділяється на два види: диференціальну ренту 1 і диференціальну ренту II. Диференціальна рента І утворюється під дією об'єктивних чинників, а диференціальна рента II - під дією суб'єктивних чинників на тих самих земельних ділянках.

Однак не варто  пов'язувати земельну ренту з  тими чи іншими властивостями грунту - родючістю або місцерозташуванням. Ще К. Маркс дослідив, що ренту можна  отримати і на ділянках з найменшою  родючістю ґрунту, але за умов додаткової праці і капіталу на одній із цих ділянок. У результаті земля, яка раніше через надзвичайно низьку родючість грунту не залучалась у сільськогосподарський обіг, стає землею, яка приносить ренту. Маркс назвав таку ренту абсолютною.

Крім вищезгаданих видів земельної ренти, літературні джерела описують і монопольну ренту як результат обмеженості і невідтворюваності земель у певних природнокліматичних умовах. Наприклад, вирощування цінних сортів винограду може здійснюватися тільки в Криму або на Закарпатті. Вирощування баштанних культур доцільне на півдні України і т. д. З огляду на обмеженість земельних ділянок, на яких ці культури розміщаються, держава встановлює монопольні ціни. Власне, різниця між цінами і витратами на їх виробництво і буде складати монопольну ренту.

Описуючи види земельної ренти, автори не претендують  на відкриття: ці види земельної ренти  описані в економічній літературі. Однак проведені нами дослідження  свідчать, що в умовах ринкової економіки  зміст земельної ренти потрібно розглядати дещо ширше. Це зумовлено, в першу чергу, тим, що у вартість виробленої сільськогосподарської продукції треба закладати і частину вартості землі, яка повинна бути на рівні амортизаційних відрахувань за користування землею. Наприклад, цукрові буряки за умови урожайності 400 ц/га мінералізують 3,3 тонни гумусу на гектар, а при врожайності 250 ц/га - мінералізують лише 2,1 т/га, а озима пшениця при врожайності 60 ц/га мінералізує лише 1,2 т/га гумусу, при врожайності 40 ц/га ще менше - 0,7 т/га, тому й розмір амортизаційних відрахувань буде значно менший. Як бачимо, розмір земельної ренти повинен бути менший на величину амортизаційних відрахувань (зношення власності). Тому якщо в умовах монопольної державної власності на землю такі відрахування не проводилися, то в умовах ринкової економіки вони є обов'язковими. Таким чином, цілком закономірно, що грошова оцінка земель, в основу обчислення якої покладено ренту на виробництво зерна, вимагає свого коригування. І з цим, вважаємо, потрібно погодитися, оскільки тільки об'єктивна реальність - ключ до ефективного управління земельними ресурсами України.

Науково-організаційні  засади

формування системи  управління

земельними ресурсами

2.1. Поняття управління земельними ресурсами

У найбільш загальних  рисах поняття "управління" використовується для характеристики будь-яких систем - біологічних, соціальних і технологічних.

Відповідно до цього визначаються й різні сфери  управління:

• управління діяльністю в живій природі;

• управління процесами, зв'язаними з діяльністю суспільства;

• управління процесами функціонування і взаємодії технологічних систем.

Серед них найбільш складними є управління в живій  природі і соціальне управління. При цьому потрібно зазначити, що під управлінням в живій природі  автори розглядатимуть не управління несвідомими живими організмами, а земельними ресурсами як біокосним тілом (живим організмом). Досліджуючи проблеми управління земельними ресурсами, виходимо з того, що управління в широкому розумінні слова означає цілеспрямований вплив керуючої системи на керовану з метою збереження її стійкості або переведення з одного стану в інший відповідно до поставленої мети. Іншими словами, процес управління - це впорядкування соціальної системи, через яку буде впорядкована система "земельні ресурси".

Зазначимо, що системи, в яких відбуваються постійні зміни і перехід з одного стану в інший, прийнято називати динамічними. Динамічні системи, здатні здійснювати цілеспрямовані дії, тобто управляти своєю поведінкою, відносяться до самокерованих, для яких властива наявність двох підсистем: підсистеми управління (органа управління) і керованої підсистеми (об'єкта управління).

При цьому керована підсистема, в свою чергу, ділиться на соціальну, технічну, організаційну  та економічну підсистеми. Соціальна  підсистема охоплює виконавський персонал - інженерів, техніків (які не виконують управлінські функції), дослідників, робітників - і сукупність соціальних відносин між ними, умови їх праці і життя. Соціальна підсистема виконує двояку роль: вона є і об'єктом, і суб'єктом управління Технічна підсистема охоплює, власне, земельні ресурси, які діляться на такі категорії за цільовим призначенням:

• землі сільськогосподарського призначення;

• землі житлової і громадської забудови; 

землі природно-заповідного  та іншого природоохоронного призначення;

• землі оздоровчого  призначення;

• землі рекреаційного  призначення;

• землі історико-культурного  призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного  фонду;

• землі промисловості, транспорту, зв'язку, 
енергетики, оборони та іншого призначення.

У свою чергу землі кожної із категорій діляться на сільськогосподарські (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища і перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські двори, ліси тощо).

Організаційна підсистема представляє сукупність форм і методів організації використання земельних ресурсів, тобто характеризує організаційно-технічний бік управління земельними ресурсами.

Економічна підсистема - це комплекс господарських процесів, необхідних для функціонування і  розвитку соціальної, технічної та організаційної підсистем. Ця підсистема охоплює процес управління основними та оборотними фондами за допомогою таких методів, як фінансування і кредитування, форми і системи заробітної плати, матеріальне стимулювання тощо.

Підсистема управління (як суб'єкт управління) реалізує сам процес управління земельними ресурсами. Ця підсистема має ієрархічну структуру, починаючи від Кабінету Міністрів і закінчуючи органами місцевого самоврядування (сільськими, селищними радами).

Для того, щоб  процес управління самокерованими системами міг здійснюватись, потрібно, щоб забезпечувались такі основні умови:

1. Наявність  причинно-наслідкових залежностей  між елементами і принципу  зворотного зв'язку.

2. Наявність  у системі параметрів, вплив на  які дозволить змінювати їх  стан.

3. Цілісність і сталість самокерованої системи.

4. Здатність  системи "земельні ресурси"  реагувати на суб'єкти управління.

У процесі управління особливе місце належить причинно-наслідковій  залежності, здатній переходити з  одного стану в інший, оскільки «порядкування систем може здійснюватись тільки там, де існує мережа причинно-наслідкових залежностей. Цей процес є прямою протилежністю процесу дезорганізації і, власне, уможливлює стабілізацію системи, забезпечує її розвиток і досягнення поставленої мети. Розглядаючи проблеми управління (назвемо їх самокерованими системами), зазначимо, що процес управління можна забезпечити тільки за умови зворотного зв'язку за формулою "суб'єкт управління - об’єкт управління". Іншими словами, суб'єкт управління повинен отримати інформацію про досягнення (чи не досягнення) ефекту від об'єкта управління, належно оцінити її і скоригувати своє рішення із тим, щоб система функціонувала її заданому режимі.

Наприклад, запроектувавши систему сівозмін, сільськогосподарське підприємство досягло високих врожаїв, у результаті чого поліпшився його економічний стан, поліпшились соціальні умови селян тощо. Але отримавши зворотну інформацію про те, що в ґрунті різко зменшився вміст гумусу, суб'єкт управління може прийняти рішення про коригування структури посівних площ, внесення додаткової кількості органічних побрив тощо. Далі. Отримавши наступну інформацію про те, що певний вид культур не узгоджується з нормою осушення сівозмінної площі, суб'єкт управління знову ж таки коригує склад культур у сівозміні, доки не забезпечиться нормальний режим використання земель сівозмінної площі.

Потрібно зазначити, що зворотні зв'язки і є суттю  причинно-наслідкової залежності, яка  характеризується тим, що результат  попередньої дії впливає на прийняття  наступного управлінського рішення. Без такого зв'язку, без отримання Інформації від об'єкта управління про попередній ефект суб'єкт управління може ще більше посилити руйнівний вплив системи.

Наприклад, на земельній  ділянці з подвійним регулюванням водно-повітряного режиму суб'єкт управління, не маючи інформації про норму осушення на ній, вирішив закрити шлюз, щоб створити більш "сприятливі" умови для росту культур. Але в результаті цього рослини, щоб краще рости, перейшли в стан "пригнічення" через надмірну зволоженість ґрунту. Як Бачимо, інформаційне забезпечення управлінського процесу є основою основ забезпечення науково обґрунтованого режиму використання та охорони земель як екосистеми. Тому дуже важливо, щоб ця інформація була достовірною, тобто з достатньою точністю відображала дійсний стан розглядуваної системи.

Крім того, варто  зазначити, що не вся інформація, яка  надходить до суб'єкта управління, має  практичну цінність. Тому вона за своїм  змістом, крім такої ознаки, як достовірність, повинна бути ще й цілеспрямованою, своєчасною, ціннісною і надійною.

Цілеспрямованість полягає в тому, що інформація має  бути такою, що суто відповідає вирішуваній  проблемі. Наприклад, якщо суб'єкт управління поставив за мету дослідити особливості  винесення гумусу з ґрунту, то для  цього йому необхідні дані щодо виду культур, їх врожайності на досліджуваній земельній ділянці, способу використання супутньої продукції, гранулометричного складу грунту тощо, але не потрібні такі дані, як кількість населення, розмір оплати праці, амортизаційні відрахування тощо.

Своєчасність  тісно пов'язана зі строками подачі інформації суб'єкту управління. Чим  оперативніша така інформація, тим  вищою буде ефективність управлінського рішення.

Цінність виражається  в досягнутому ефекті управлінського рішення від поданої інформації. Причому цінність інформації зростає з підвищенням її достовірності і своєчасності.

Надійність полягає  у подачі гарантованої достовірної  інформації суб'єкту управління. Вона насамперед характеризує спосіб отримання  і подачі такої інформації споживачу. Наприклад, визначення розміру земельної ділянки за допомогою геодезичних інструментів буде точнішим, ніж визначення за допомогою мірної стрічки або сажня тощо.

Процес управління є циклічним і водночас безперервним. Безперервність його забезпечується послідовним виконанням численних циклів. До речі, цикл управління починається з поставленої мети і закінчується її досягненням.