Земельна рента як важіль управління земельними ресурсами

Розглядаючи суть управління, французький інженер  А. Файоль відзначав: "Управляти - цс передбачати, організовувати, розпоряджатись, координувати і контролювати". Це означає, що суть управління земельними ресурсами полягає в забезпеченні цілеспрямованого, планомірного впливу суб'єкта управління на об'єкт управління (земельні ресурси) з метою підтримання їх стійкого стану або переведення в новий бажаний стан.

Економічний зміст  процесу управління земельними ресурсами  тісно зв'язаний з системою земельних  відносин, які виникають між людьми, колективами людей, державою та іншими структурами в процесі використання землі. З врахуванням сказаного відносини між суб'єктами управління земельними ресурсами можна розділити на міжособисті, міжсистемні і змішані.

Міжособисті відносини  виникають на рівні конкретних підприємств, організацій чи установ, між керівником і підлеглими. Міжсистемні відносини - це відносини, які виникають не між окремими людьми чи групами людей, а на рівні систем чи підсистем - від держави до області, району, міста, села тощо. І нарешті, змішані відносини представляють інтерпретацію міжособистих і міжсистемних відносин.

Розширене трактування  цих відносин дозволяє зробити висновок, що всі вони виражають позицію  людей щодо управління земельними ресурсами. І, власне, відносини, пов'язані з  управлінням земельними ресурсами. - це насамперед організаційні відносини, яким належить особливе місце в забезпеченні умови раціонального використання та охорони земель. Тому наука повинна вивчати їх сукупність, що дозволить збагатити наш світогляд у процесі управління. Це важливо тому, що в сучасній управлінській науці є багато положень, які є для багатьох спірними і вирішуються різними вченими, практиками в дусі тієї чи іншої школи.

У процесі дослідження  проблеми управління земельними ресурсами  виявилось очевидним, що суб'єкт  управління (людина, колектив) одночасно  є й об'єктом управління. Такий висновок є цікавим сам по собі, оскільки потрібно:

1. Визначити  місце кожної людини, наділити  її певними правами та обов'язками.

2. Навчити її виконувати  доручену роботу.

. Створити відповідні  умови для виконання поставленого  завдання.

4. Здійснювати контроль за виконанням роботи, координуючи її з роботою цілої системи (колективу).

Отже, крім управління земельними ресурсами, необхідне адміністративне  управління, тобто управління (керівництво) людьми. Нині у вітчизняній і зарубіжній економічній літературі за цим терміном закріпились слова "менеджмент" і "менеджер". Зазначимо, що менеджер чи група менеджерів представляють орган, який, керуючись економічними міркуваннями, виробляє і приймає відповідні рішення. Тобто менеджмент - це управлінська діяльність людьми для досягнення мети, поставленої менеджером.

Відомий усім менеджер Б. Карлоф зазначає, що будь-який менеджер, в першу  чергу, повинен:

1. Видати директиву, що  робити.

2. Налагодити контакти  між людьми.

3. Підтримувати дух людей  для виконання 
роботи.

Економічна політика менеджера  повинна забезпечити умови раціонального  використання та охорони земель. Отже, менеджмент і управління земельними ресурсами не одне й те ж. Менеджмент є складовою управління земельними ресурсами.

За характером управління в Україні сформувалось загальне і галузеве державне управління земельними ресурсами. При цьому загальне державне управління має територіальний характер, тобто охоплює відповідні території в межах адміністративно-територіальних утворень (країна, область, район тощо). Галузеве управління поширюється на землі окремих галузей (групи галузей) економіки країни (землі сільськогосподарського призначення, землі житлової і громадської забудови, землі оздоровчого призначення тощо). Хоч загальне і галузеве управління пов'язані між собою спільністю завдань - забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів, все ж вони різні за обсягом компетенції відповідних органів, їх підпорядкованістю та охопленням території.

Зазначимо, що крім державного управління в країні поширене самоуправління, тобто управління конкретних колективів процесами використання та охорони землі. З позиції цілісності самоуправління є невід'ємною складовою загальної системи державного управління земельними ресурсами країни.

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РИНКУ ЗЕМЛІ В УКРАЇНІ  
З прийняттям у 2001 році нового Земельного кодексу України визначилася земельна політика держави, яка концентрується на остаточному вирішенні проблеми розвитку відносин власності на землю, формуванні цивілізованого ринку землі, підвищення ефективності управління земельними ресурсами, організації державного контролю за їх використання та охорони.  
У цілому земельний кодекс створив широку законодавчу основу для вирішення проблем, які виникають в процесі реформування земельних відносин. Одночасно він не охопив всіх питань, пов'язаних з урегулюванням цих відносин, тому для його доповнення і створення законодавчої бази передбачалося розробити і прийняти закони, що стосуються функціонування ринку земель, використання земель природно-заповідного, історико-культурного, рекреаційного фондів.  
Але через об'єктивні і суб'єктивні причини цього не відбулося. До цих пір не були розроблені і передані на розгляд до Верховної Ради України понад 20 необхідних законопроектів. Більш того, не повністю виконуються вже прийняті закони, не виробляються відповідні нормативно-правові акти та державністандарти.  
За таких умов введення ринку земель сільськогосподарського призначення було б передчасним. Це можна робити лише після розробки і прийняття відповідноїзаконодавчо-нормативної бази в повному обсязі. Крім цього має бути створений Державний реєстр прав на землю, задіяні ефективні системи вивчення попиту та пропозиції, а також об'єктивне інформаційне забезпечення функціонування та регулювання такого ринку, яка належним чином забезпечило б інтереси селян. Інакше ринок землі буде розвиватися як спекулятивний.  
Цим і керувалося парламентська більшість, віддаючи свої голоси за подолання вето Президента України на закон про заборону продажу до1 січня 2008 земель сільськогосподарського призначення.  
Найбільшою помилкою наших державних діячів за роки незалежності є те, що в нашому законодавстві не передбачено основне - економічний оборот землі. Якби це було зроблено на зорі нашої незалежності, то земля цивілізованими методами, через земельний кадастр, стала б товаром. А так, держава не зробило жодного вкладення у розвиток головного багатства України - землю. 

Тим часом рішення парламенту, що стосується продовження мораторію на продаж землі відображає об'єктивну ситуацію, яка на даний момент склалася в суспільстві, пов'язана з розумінням необхідності негайного прийняття законів, без яких функціонування ринку землі неможливо.  
Підписання угод із землею має ряд особливостей. Нічийної землі в Україні немає. Вся земля в країні належить або державі, або територіальним громадам, або приватним та юридичним особам. При цьому поки не проведено розмежування земель державної та комунальної власності. Право розпорядження землею, яка не належить приватним чи юридичним особам, розподіляється наступним чином: землями в межах населених пунктів розпоряджаються місцеві (міські, сільські, селищні) ради, а землями за межами населених пунктів відають місцеві державні адміністрації або Кабінет Міністрів України. В даний час існує чотири форми володіння (користування) землею:  
· Власність на землю (фізичних або юридичних осіб);  
· Оренда земельної ділянки;  
· Право постійного користування земельною ділянкою;  
· Сервітут (обмежене право користування земельною ділянкою - для проїзду, обслуговування інженерних мереж і т. д.).  
Всі землі в країні розподілені на кілька категорій: сільськогосподарські землі, землі лісогосподарського фонду, землі промислових підприємств, підприємствтранспорту та зв'язку, а також землі, що належать військовим. За своїм цільовим призначенням землі можуть бути визначені для ведення індивідуального житлового будівництва або селянського господарства. Слід також мати на увазі, що земельні відносини в Україні регулюються величезною кількістю нормативно-правових документів. Всього їх близько двохсот.  
До початку реалізації земельної реформи вся земля в країні в тій або іншій формі належала державі. Після старту реформи землі стали розподілятися між користувачами. Частина земель була передана у користування, частина - приватизована або продана. У той же час існувала і до цього дня існує практика землевідведень. Наприклад, місцева рада приймає рішення про надання земельної ділянки якою-небудь будівельної компанії для зведення того або іншого об'єкту. Потім ця компанія приватизує ділянку і отримує можливість виставити його на продаж на вторинному ринку разом з побудованим на ньому об'єктом. Якщо ви маєте намір купити подібну ділянку, слід звернути увагу на первинні документи. Нерідкі випадки, коли рішення про землевідведення приймаються з порушенням закону і встановлених процедур. У такій ситуації є реальний ризик позбутися землі, оскільки порушення норм права при первинному відвід є достатньоюпідставою для винесення судового рішення про вилучення земельної ділянки та повернення його в державну власність. Також слід звернути увагу на правовстановлюючі документи. До них, зокрема, відноситься державний акт про право власності на землю. Буває, що документи по недбалості оформляються з помилками (і не тільки граматичними) або ж підписуються особами, які за посадою не мають права їх підписувати. Імовірність виникнення різних юридичних проблем з такою ділянкою теж досить висока.  
Останні зміни, внесені Верховною Радою до Земельного кодексу України, забороняють видачу довіреностей на право розпорядження земельним паєм (такадовіреність і була прихованою формою продажу землі) і визнають раніше видані довіреності недійсними з моменту їх підписання. Крім цього, в Україні існує цілий ряд категорій земель, зміна цільового призначення яких представляється досить складним. Це рекреаційні, заповідні, особливо цінні сільськогосподарські та інші землі. Зміна цільового призначення, а часто і придбання такої землі потребує погодження з вищими органами влади - Верховною Радою України або Кабінетом Міністрів. Незнання місцевими органами влади правових аспектів та порядку відчуження таких земель обіцяють як мінімум конфліктні ситуації з різними громадськими організаціями та населенням. І, як правило, такі конфліктні ситуації вирішуються не на користь покупця земельної ділянки.  
Існують деякі обмеження на право користування землею. Ці обмеження можуть бути встановлені законом або договором із власником земельної ділянки. До них відносяться:  
· Заборону на продаж ділянки або його відчуження іншим способом протягом певного часу;  
· Заборону на здачу землі в оренду або суборенду;  
· Пріоритетне право придбання даної земельної ділянки;  
· Зобов'язання розпочати або закінчити забудову (освоєння) земельної ділянки до певної дати;  
· Заборону на ведення певних видів господарської діяльності;  
· Заборону на зміну цільового призначення ділянки, його ландшафту, зовнішнього вигляду будівель і т. д.;  
· Зобов'язання виконувати комплекс природоохоронних заходів;  
· Надання права на полювання, рибну ловлю, збирання дикорослих рослин у встановлений період часу;  
· Інші обмеження.  
Дедалі більшого поширення набуває практика встановлення сервітутів. Земельний сервітут - це право власника або користувача земельної ділянки на обмежене платне або безкоштовне користування чужою земельною ділянкою або її частиною. Законом визначено, що це право може включати в себе право проїзду навелосипеді або прогону худоби по існуючому на ділянці шляху, будівництва і обслуговування ліній електропередач, прокладання труб та інших комунікацій і т. д. Земельний сервітут, як і правові обмеження, може бути встановлений органами влади за договором між сторонами. Приймаючи рішення про придбання земельної ділянки, слід з'ясувати, чи встановлені для даного ділянки будь-які правові обмеження або сервітути. Якщо ж обмеження існують, необхідно визначити, наскільки вони вплинуть на ваші плани щодо використання землі, яка купується.  
Крим є особливим регіоном України, де реалізація принципів нової економіки і проведення економічних реформ вимагає зваженого підходу до проблемреформування відносин власності, і особливо до приватизації землі як основного засобу виробництва, врахування соціально-економічної, політичної,демографічної, міграційної ситуації на півострові, що розвивається на недостатньо забезпечений правовому полі України.  
Ефективність використання ресурсного потенціалу, передусім земельного і трудового, і захист прав депортованих у земельній реформі є одним з найважливіших питань регіональної економіки Криму на сучасному етапі.  
Автономна республіка Крим зіткнулася з гострою проблемою, яка зачіпає інтереси не тільки Криму, але і перспективи соціально-економічного розвитку всієї Україні. Це питання рівноправної участі депортованих у земельній реформі. Сьогодні ми повинні констатувати той факт, що грубо порушуються права кримсько-татарського народу, що піддалося злочинної депортації в 1944 р . при сталінському режимі і в неймовірно важких економічних умовах повертається на Батьківщину.  
У приватизаційному процесі в Криму фактор повернення депортованих на свою історичну батьківщину був проігнорований, хоча він активно проявив себе ще в 90-і роки, у момент формування законодавчо-нормативної бази економічних реформ в Україні. Ігнорування цього важливого політичного та соціально-економічного чинника у реформуванні відносин власності в аграрному секторі призвело, особливо після прийняття нового Земельного Кодексу України, до різкого ускладнення і загострення соціально-економічної ситуації на півострові, наслідком чого сьогодні є виступи кримських татар за забезпечення їх прав на земельні ділянки для облаштування на споконвічно належної їм землі.  
Врегулювання земельних питань життєво необхідно не тільки для країни в цілому, а й для кожного міста окремо. Питаннями, які потребують правового закріплення, є:  
· Створення спеціалізованого фонду перерозподілу земель у межах всієї країни, який би поділявся на окремі фонди по областях. Для цього повинні бути реально сплановані джерела їх поповнення та напрямки розподілу.  
· Проведення реєстрації та обліку суб'єктів, які бажають отримати земельні наділи за єдиною для всієї країни системі, яка може бути автоматизована.  
· Встановлення розмірів земельних ділянок та їх цільового призначення, які можуть бути передані одній особі в процесі перерозподілу.  
· Виявлення можливих правопорушень у сфері перерозподілу земель і встановлення видів відповідальності за їх вчинення шляхом посилань на відповідні норми земельного законодавства, так і встановлення власних земельно-реформаційних видів відповідальності.  
Отже, подальше реформування ринку земельних ресурсів в Україні можливе лише при прийнятті відповідної законодавчої бази, яка існувала б не тільки на папері, а була б затверджена і втілювалася в життя. Без цього забезпечити стабільний розвиток економіки неможливий. Сучасний період є найголовнішим етапом реформ.  
Час покаже, які наслідки для економіки принесуть нові заходи щодо врегулювання ринку, прийняті урядом.  
 
ВИСНОВОК  
На даному етапі зростає роль держави на ринку землі. Обгрунтоване і своєчасне втручання держави в характер землеволодіння та землекористування, реалізація державного економічного механізму регулювання земельних відносин та ринку землі забезпечує еволюційний процес розвитку та становлення ринку землі в перехідній економічній системі, відродження земель, підвищення ефективності їх використання.  
Обмежуючим фактором розвитку аграрної економіки є земля. Тому землеволодіння та землекористування утворюють основу системи аграрних відносин. Володіння і користування становлять те, що необхідно для господарювання на землі, незалежно від форми власності на землю. Форма власності не є вирішальною умовою при переході від натурального аграрного виробництва до товарного. Приватна власність на землю сформувалася значно пізніше приватної власності на інші фактори виробництва і до цих пір не є домінуючою.  
Власник вимагає плату за право застосування капіталу до його землі. Це зменшує дохід підприємця. Вільне підприємництво можливо, якщо склався механізм передачі землі в оренду.  
Орендна плата за землю у всіх країнах враховує дохід на капітал, вкладений у майно землевласником. У силу цього плата за землекористування може включати амортизацію за споруди, що знаходяться на землі, відсоток на вкладений у землю капітал. Але основну частину орендної плати становить рента. Саме завдяки цій частині при оренді землі виникають рентні відносини.  
Рентні відносини являють собою по суті відносини між власником землі і орендарем щодо розподілу прибутку. Одна її частина у вигляді надприбутку - дістається підприємцю, а іншу частку - у формі надприбутки - отримує земельний власник. Можна сказати, що земельна рента - це форма економічної реалізації на землю.  
На відміну від звичайних індустріальних засобів виробництва, які можуть виготовлятися в потрібній кількості, земля кількісно обмежена. До того ж вона різниться за якістю (за родючістю та місцерозташуванням - віддаленості від ринку збуту сільськогосподарської продукції): кращі, середні та гірші ділянки землі.  
Власник земельної власності чудово обізнаний про якість належної йому землі. Тому різницева прибуток дістається йому у вигляді диференційної ренти. Така рента буває двох видів. Власник землі одержує диференціальну ренту 1 (першого виду) з найкращих ділянок. В орендному договорі він відразу передбачає таку орендну плату. Диференціальна рента 2 (другого виду) утворюється в результату того, що орендар підвищує економічна родючість землі. Вона означає збільшення випуску продукції без розширення земельних ділянок, шляхом поліпшення використання засобів виробництва і робочої сили.  
У розвинутому ринковому господарстві земля стає предметом купівлі-продажу. На ринкову ціну землі певний вплив має співвідношення пропозиції і попиту на даний товар.  
Для сучасних умов характерна тенденція зменшення пропозиції землі по ряду причини. Так безперервно прискорюється процес урбанізації та використання землі для інших несільськогосподарських цілей. Одночасно зростає попит на землю, внаслідок чого ціни на землю на Україну безперервно зростають.  
Формування цивілізованого ринку землі є складним і тривалим у часі процесом. На мій погляд, це обумовлено, по-перше, складністю переходу від державної до приватної власності на землю, по-друге, специфікою і важливістю даного економічного ресурсу, необхідністю його збереження для майбутніх поколінь, по-третє, неприпустимість з боку держави спекуляції при здійсненні ринкових спекуляцій землею.  
Складність процесу становлення ринку землі передбачає подальші наукові дослідження розвитку земельного ринку. Наукові пропозиції разом з розробкою та прийняттям низки законодавчих та нормативних актів у недалекому майбутньому приведуть до розвитку цивілізованого ринку землі в Україні.  
 
Список використаних джерел:  
1. Білецького Г.М. «Становлення та розвиток землi в Україні» - К., журнал «Економіка, фінанси і право» № 11; 2006, 216 с.  
2. Борисов Є.Ф. «Економічна теорія»; «Юристь»; 2000, 568 с.  
3. Бревнов А.А. «Основи Економічної Теорії»; навчальний посібник; Харків «Одісей» 2000, 512 с.  
4. Воробйов Є.М. «Економічна теорія»; Харків «Фортуна-Прес» 2000, 406 с.  
5. Гарбуз М.Л. «Формування і розвиток Ринку землі в Україні» - К., журнал «Економіст» № 9, 2005, 113 с.  
6. Гукасьян Г.М. «Економічна теорія», «Пітер», 2003, 400 с.  
7. Даниленко А.С. «Формування ринку землі в Україні» - К., журнал «Урожай»; 2002, 280 с.  
8. Добринін Н.В. «Економічна теорія», «Пітер» 3-е вид.; 2004, 544 с.  
9. Заєць Олена «Механізм регулювання земельної реформи в Україні»; журнал «Все про бухгалтерський облік» № 15, 2003, 165 с.  
10. Мартін О.Г. «Формування ринку землі в Україні» «Регіональна економіка» № 2, 2004, 211 с.  
11. Красноутская Л. І. «Плата за землю», журнал «Бухгалтерський облік і аудит» № 9, 2004, 104 с. 

Додати в блог або на сайт

 

 

 

 

 

 

 

ирішення нагальних  соціально-економічних проблем у  процесі розбудови незалежної України  нерозривно пов’язане з потребою прискорення управлінських реформ. Великої ваги набувають завдання розвитку та наповнення реальним змістом місцевого самоврядування. Вони зафіксовані в Конституції України – створення надійної економічної бази цієї інституції та досконалих механізмів її функціонування, надійна охорона землі державою.

У кожному розвинутому  суспільстві значна частина його багатства представлена землею. Процес “відкриття” цього багат-ства починається  із створення або формування тисяч  земель-них ділянок у будь-якому  суспільстві, розподілу різних прав стосовно кожної з них. Такі права часто розподіляються між власниками, позикодавцями, орендарями та іншими користу-вачами. Кожне з цих прав для конкретної ділянки землі з ча-сом матиме свою довгу історію.

Що ж це означає  для України? В її Конституції зазначаєть-ся: для розвитку та зміцнення демократичного, соціально спра-ведливого суспільства, яке будується на законах, право приват-ної власності, включаючи приватну власність на землю, має бути недоторканим.

Проте “захист права” торкається багатьох груп, кожна з яких має в цьому свої інтереси. В результаті виникають конфлікти вже в підході до розуміння “захисту прав”; тому що часто за-хист прав однієї групи означає обмеження прав іншої групи. Наприклад, якщо суспільство хоче надати високий ступінь за-хисту власникам нерухомості, тоді захист позикодавців послаб-люється. Представлення переваг захисту прав власника часто

Розділ X. Правові форми  управління замельними ресурсами

означає, що процедури  ліквідації невиплаченого боргу  шляхом відчуження земельної ділянки у власника стають настільки складними для позикодавця, що останній просто не може одер-жати у власність земельну ділянку.

Тому розроблення і  запровадження раціональних засобів  державного управління земельними ресурсами  є одним із найак-туальніших завдань, його вирішення сприятиме наповненню місцевих бюджетів, заохоченню інвестицій і пожвавленню місцевої економіки, відновленню та розвитку міст, селищ і сільських поселень, поліпшенню їх довкілля.

Це мають бути ринкові  і демократичні управлінські засоби, які відповідатимуть Конституції України та загальному напрям-ку здійснення реформ.

Методи вирішення питань управління міським та сільським  землекористуванням, які склалися за часів винятково держав-ної власності  на землю та значною мірою збереглись і до сьо-годні, не відповідають сучасним вимогам економіки, гальмують її розвиток, не задовольняють потреб фізичних та юридичних осіб. Зважаючи на це, Державним Комітетом України по зе-мельних ресурсах протягом 1997 р. проведені дослідження, спрямовані на створення нових управлінських засобів із залу-ченням найбільш прогресивного досвіду інших країн.

Основними принципами створення  в Україні системи уп-равління земельними ресурсами у перехідний до ринкової еко-номіки період є:

♦          забезпечення гарантії права власності на землю для роз-роблення ефективності житлової політики;

♦          визначення правового статусу землі для ефективного сільськогосподарського виробництва;

♦          офіційне встановлення структури права на землю і влас-ності інвесторів, які вкладають кошти в ринкову економ-іку країни;

♦          стійкий розвиток, який залежить від держави і яка несе основну відповідальність за управління інформацією про власність, вартість землі, режим землекористування навіть у випадку активної участі приватного сектора;

Земельне право України

♦          раціональне використання як самої землі, так і інформації

про землю як ресурсу  для забезпечення економічного

зростання.

Дані принципи узгоджуються з принципами, розроблени-ми експертами Європейської економічної комісії Організації Об’єднаних Націй, зокрема, відповідно до ст.1 Першого прото-колу до Європейської конвенції з прав людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 р. Ці принципи визначають фактори, які слід врахувати при розробці законодавства, організаційної структури, бази даних і карт, а також механізмів фінансування, необхідних для впровадження і обслуговування належної сис-теми земельного кадастру. Йдеться, насамперед, про реєстрацію землі та управління земельними ресурсами.

Основними перевагами, які дає ефективна система управл-іння земельними ресурсами, є:

♦          гарантія прав власності і надійний захист прав володіння землею;

♦          підтримка системи оподаткування землі;

♦          забезпечення гарантій під кредит;

♦          розвиток і контроль земельних ринків;

♦          охорона державних земель;

♦          зниження кількості конфліктів;

♦          спрощення землевпорядних робіт при проведенні земель-ної реформи;

♦          підвищення ефективності процесу міського планування землекористування;

♦          підтримка заходів щодо охорони земель та використання довкілля;

♦          збір статистичних даних.

Впровадження нової  системи управління земельними ре-сурсами, включаючи створення офіційних  інформаційних реєстрів землі, - досить складний і трудомісткий процес. Тому не можна недооцінювати важливість проведення глибоких дос-ліджень і детального планування створення системи реєстрації землі та прав на неї.

Розділ X. Правові форми  управління замельними ресурсами

На початку створення  системи управління земельними ре-сурсами необхідно:

♦          визначити потреби в інформації про землю держави та фізичних і юридичних осіб;