Місцеві податки як джерело формування дохідної частини місцевих бюджетів

Для нашої країни, де місцеве  самоврядування перебуває на етапі  становлення, співвідношення джерел формування місцевих бюджетів викликане об’єктивною  потребою ефективного впливу держави  на розвиток місцевого самоврядування [9].

Провівши аналіз щомісячних податкових надходжень до місцевих бюджетів за 2006-2011 роки,можна зробити висновок,що вони мали тенденцію до збільшеня,оскільки у 2006 р.-максимальні надходження  становили -3500 млн.грн,а вже в 2010-7150млн.грн.

Для наочності аналізу  можна розглянути приклад фіскальної ефективності місцевих податків у зарубіжних країнах.

Аналіз організації фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування зарубіжних країн свідчить, що незалежність джерел фінансування означає й незалежність у прийнятті рішень органами місцевого самоврядування, а загальний обсяг коштів, що надходять до місцевих бюджетів, у структурі консолідованого бюджету країни визначає реальний обсяг повноважень органів місцевого самоврядування.

На відміну від України, наприклад у США, за рахунок місцевих податків забезпечується 65 % доходів  місцевих бюджетів, у Великобританії –36 %, Франції – 45 %, в Японії – 33 %. Унаслідок розвитку податкової системи на Заході створено розгалужену систему місцевих податків і зборів: у Бельгії – 100 місцевих податків і зборів; в Італії – 70; у Франції – понад 50[10].

У структурі доходів місцевих бюджетів місцевим податкам належить значна частина від загальної суми надходжень (табл.2.1).

Структура доходів місцевих бюджетів у деяких країнах,%

Види доходів	США	Франція	Німеччина	Японія
Місцеві податки	65	60	45	33
СубсидіЇ уряду	23	25	24	40
Інші доходи	12	15	31	27

Таблиця 2.1 [11]

Як видно з таблиці 1, місцеві податки є важливим джерелом доходів для місцевих бюджетів і їх питома вага в середньому в 5–6 разів більша в розвинутих країнах, аніж в Україні. Таким чином, створюється певний рівень фінансової незалежності місцевих органів влади. Отже, основою для виконання власних повноважень слугують власні доходи, що відбивається на ефективності функціонування такого інституту, як місцеве самоврядування. Він стає не просто регіональним відділенням центрального уряду, а самостійним органом, який виконує власні програми, спираючись на свої кошти.

Аналіз показує ,що у зарубіжних країнах фіскальна ефективність місцевого оподаткування набагато вища ніж в нашій державі.

Перш за все  це пов`язано з :

-недосконалою нормативно-правовою  базою;

-низьким рівнем розвитку місцевого самоврядування.

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ  В УКРАЇНІ

 

3.1 Зарубіжний досвід формування  бюджетів та можливості його  використання в Україні.

Прагнення до побудови в  Україні ефективної системи взаємовідносин між органами різних рівнів у бюджетній сфері і бажання уникнути економічно необґрунтованих рішень спонукає до вивчення як позитивного, так і негативного світового досвіду в організації міжбюджетних відносин. Будь-яка бюджетна система повинна бути зорієнтована на розв’язання завдань будівництва системи, яка відповідала б таким основним вимогам, як соціальна справедливість, економічна ефективність, політична стабільність. У різних країнах існують різноманітні умови (адміністративні, соціальні, національні, культурні, історичні тощо), які впливають на побудову взаємовідносин різних рівнів влади у бюджетній сфері. Залежно від цих умов кожна країна по-своєму вирішує питання побудови міжбюджетних відносин.

Види місцевих бюджетів у федеративних країнах визначаються на основі законодавства кожного суб’єкта федерації. В унітарних державах їхня система встановлюється на основі єдиного загальнодержавного законодавства. Як у федеративних, так і в унітарних зарубіжних країнах немає єдиної бюджетної системи та єдиної бюджетної класифікації. Тому стосовно практики розвинутих країн некоректним є вживання терміна бюджетна система. Слід користуватися поняттям система бюджетів. У цих країнах не формується єдиного зведеного загальнодержавного бюджету. Кожен рівень влади має власний, самостійний і відокремлений від інших бюджет. Цей бюджет він формує і виконує самостійно, відповідно до покладених на нього функцій. Бюджети адміністративних одиниць нижчого рівня зарубіжних країн не включається до бюджетів адміністративних одиниць вищого рівня.

Закономірним для всіх розвинутих зарубіжних країн є поділ  місцевих бюджетів на два самостійні функціональні види місцевих бюджетів. Це місцеві поточні, або адміністративні, бюджети та місцеві бюджети розвитку, або інвестиційні бюджети. Кожен із цих бюджетів має власні видатки і власні доходи.

Видатки місцевого поточного  бюджету спрямовуються на поточні  потреби, на забезпечення утримання  соціально-культурної сфери, на адміністративні витрати, на соціальний захист, на виконання делегованих повноважень, на сплату видатків з боргу місцевої влади. Доходи місцевого поточного бюджету формується за рахунок місцевих податків і зборів, платежів, загальних субсидій, що надаються державною владою, та деяких інших доходів.

Видатки бюджету розвитку, або бюджету інвестицій, спрямовуються  на розвиток соціальної інфраструктури, на капітальні вкладення, на придбання устаткування та обладнання, на інші інвестиційні програми, на сплату основної частини боргу місцевих органів влади.

Доходи бюджету розвитку формується за рахунок банківських  кредитів, муніципальних (комунальних) позик, інвестиційних субсидій, що надаються  державною владою, та за рахунок деяких інших джерел.

Законодавство більшості  зарубіжних країн забороняє використання доходів бюджетів розвитку на видатки поточних бюджетів.

У законодавстві багатьох зарубіжних країн є також поняття додатковий бюджет і приєднані бюджети. У Франції, наприклад, додатковий бюджет за своєю природою є уточнюючим основний бюджет. В основному бюджеті не може бути точно враховано всіх можливих змін фінансових показників протягом бюджетного року. Ці зміни можуть стосуватися бюджету як поточного, так і інвестиційного. Таким чином, у разі потреби прийнятий основний місцевий бюджет можна скоригувати з допомогою додаткового бюджету[12].

Для зарубіжних країн характерна, як правило,три-або чотирирівнева система бюджетів. Наприклад, у Швеції функціонує трирівнева система бюджетів. Це бюджет центрального уряду, бюджети губерній (ленів) та бюджети коммун. Трирівневу систему бюджетів сформовано в Норвегії, Фінляндії та в інших країнах. Чотирирівнева система бюджетів, наприклад, функціонує у Франції. Це бюджет центрального уряду, бюджети регіонів, бюджети департаментів та бюджети комун.

Як правило, більш висока централізація бюджетної системи  і більший обсяг бюджетних  коштів, що перерозподіляються, характерні для країн з високим ступенем нерівності бюджетної забезпеченості. Наприклад, у Німеччині після об’єднання західної і східної частин спостерігається нерівність бюджетної забезпеченості між землями: близько 73,0% податкових доходів стягуються на рівні федерації, а обсяг переданої фінансової допомоги з федерального бюджету перевищує 20% доходів земель[13].

В усіх розглянутих країнах, крім Австрії, регулюючу функцію виконують бюджетні трансферти та регулюючі доходи до місцевих бюджетів у вигляді відрахувань частини від загальнодержавних податків, які розподіляються на основі формалізованого механізму (що ґрунтується насамперед на подушовому підході). У той же час податки, що вводяться центром і розподіляються на частковій основі, закріплюються за всіма суб’єктами міжбюджетних відносин за єдиними нормативами.

В багатьох країнах місцеві  бюджети при формуванні своїх  поточних доходів в значній мірі залежать від трансфертів із бюджету центральної адміністації. Це – Нідерланди, Італія, Ірландія, Канада, Португалія. В цих країнах трансферти складають відповідно від 80 до 62% поточних доходів.

Слід відмітити, що вагоміша частка бюджетних трансфертів –  у країнах унітарного типу, тоді як у федеративних (США, Німеччина) – вона нижче. Це підтверджує висновок, зроблений ще у 70-ті роки у доповіді щодо країн з розвинутою ринковою економікою Мак-Дугласом Комісії Європейського співтовариства: рівень перерозподілу між регіонами в унітарних державах вищий, ніж у федеративних.

Якщо взятии за вихідний підхід до класифікації бюджетних трансфертів щодо їх джерел, механізмів розподілу та ступеня свободи використання, що критикується фахівцями з місцевих фінансів, то аналіз матеріалів дозволяє з'ясувати найбільш загальні особливості системи бюджетних трансфертів як такої:

1.Формування фонду бюджетних  трансфертів може здійснюватись  як:

а) Часткові відрахування від  одного або деяких податків, що надходять  до держбюджету;

б) Щорічні асигнування  держбюджету;

в) Обсяг видатків місцевих колективів.

Огляд джерел фонду бюджетних  трансфертів поданий у додатку Д

2. Світова практика виділяє такі методи розподілу бюджетних трансфертів:

а) пропорційно фінансовій силі (доходам) місцевого коллективу;

б) багатофакторна формула;

в) компенсація фактичних  видатків місцевих колективів;

г) як частина річного бюджету місцевого колективу.

Для розподілу бюджетних  дотацій найчастіше застосовуються другий та четвертий методи; для  зв'язаних бюджетних трансфертів – перший та третій.

Огляд міжбюджетних відносин у зарубіжних країнах та формування дохідної бази місцевих бюджетів включає  в себе характеристику адміністративно-територіального устрою держави, короткий огляд податкової системи і, насамперед, систему взаємодії центральних і місцевих органів влади, порядок надання бюджетних трансфертів місцевим.

Сполучені Штати Америки, наприклад, являють собою федеративну  республіку, що складається з 50 штатів. Конституція США, прийнята в 1789р., визначає повноваження федерального уряду та повноваження штатів у цілому. Федеральні органи влади не втручаються у питання податкової політики штатів, за незначним винятком, останні мають повну свободу в цій сфері. Відповідно до бюджету на 2008 р., основними дохідними джерелами федерального бюджету є податок на доходи фізичних осіб (48,2% усіх доходів федерального бюджету), внески на соціальне страхування та в пенсійні фонди (33,8%), податок на доходи корпорацій (9,6%) і акцизи (3,8 %). Ні конституція США, ні будь-який із федеральних законів не встановлюють обмежень на податки, які влади штату в межах своїх повноважень вважають за потрібне вводити на визначені види економічної діяльності, для фірм, приватних осіб. Штатам надано право самим вирішувати, які податки вводити, яку ставку оподаткування встановлювати і до якої бази її застосувати. Штати не мають права здійснювати грошову емісію та оподатковувати міжнародну торгівлю (встановлювати імпортні чи експортні мита), але можуть використовувати будь-які інші джерела доходів за умови, що це не суперечить чинному законодавству.

Основними джерелами доходів  бюджетів штатів у 2000 р. були платежі  до фондів соціального страхування та пенсійних фондів (25% власних доходів бюджетів штатів у тому ж році), податки з продажу (18,7%), податки на доходи фізичних осіб (17,9), акцизи (9,0%), і доходи за рахунок використання власності (9,0%). Основними джерелами доходів місцевих бюджетів були податки на майно (37,4% власних доходів місцевих бюджетів у 1996р.), доходи за рахунок використання власності (21,6%), інші доходи (19,4%) і податки з продажу (5,6%).

Частка фінансової допомоги, наданої нижчим рівням влади у вигляді грошових трансфертів, у витратах федерального бюджету протягом останніх 20 років залишалася досить стабільною та коливається на рівні 13% загального обсягу витрат федерального бюджету. У 1999р. вона досягла 15,2%, а в бюджеті на 2005р. становить 16,5% ( $ 305,6 млрд. при запланованих витратах федерального бюджету $ 1 835 млрд.). частка фінансової допомоги в доходах штатів становить близько 27,9%.

У федеральному бюджеті на 2005 р. передбачено виділення цільових трансфертів на суму $ 305,6 млрд. З них $ 273,0 млрд. передається у вигляді 160 цільових трансфертів, що розподіляються на підставі формули, а решта $ 32,6 млрд. передаються у вигляді трансфертів під проекти, що розподіляються на конкурсній основі. Найбільшу частку у трансфертах становлять кошти, які виділяються на охорону здоров’я (43,8% загального обсягу трансфертів), соціальну підтримку(22,5%), освіту, а також фонд зайнятості та на професійну підготовку (14,8%). При цьому 62% трансфертів спрямовуються на виплати фізичним особам, 17% - на фінансування капітальних витрат і 21% - на інші цілі, в основному на освіту, професійну підготовку та надання соціальних послуг. Найбільша сума ($ 174,4 млрд., або 57% загального обсягу трансфертів) виділяється через Департамент охорони здоров’я – у п'ять разів більше, ніж через будь-який інший департамент.

Сьогодні усі грошові  трансферти з федерального бюджету мають цільовий характер вузької спрямованості. Трансферти поділяються на цільові й вузькоцільові.

Вузькоцільові – виділяються  на чітко визначені цілі: наприклад, на будівництво визначеного об'єкта чи на виплату заробітної плати вчителям певної категорії.

Такі трансферти виділяються  або в абсолютній сумі, або в  порядку спільного фінансування витрат штатів. В останньому випадку  федеральний бюджет відшкодовує  частину витрат, зроблених бюджетами  штатів за даним його видом. Загальна сума коштів, які виділяються з федерального бюджету в порядку спільного фінансування, може бути як обмеженою, так і необмеженою.

Цільові трансферти мають цільовий характер, однак напрям їхнього використання визначається досить широко, що дозволяє владі штатів самостійно обирати спосіб використання отриманих коштів у досить широких рамках.