Місцеві податки як джерело формування дохідної частини місцевих бюджетів

Канада, як і США, є федерацією 10 провінцій і двох територій, уряд яких є другим рівнем державної влади, а бюджети – рівноправними з федерацією учасниками міжбюджетних відносин. Це північні території, рівень життя в яких традиційно нижчий, ніж у провінціях.

Податки в Канаді можуть встановлюватися на всіх рівнях бюджетної системи: федеральному, провінційному, територіальному і місцевому. У Канаді немає регулюючих податків. Перелік податків, встановлюваних бюджетами провінцій, територій і місцевих бюджетів, є відкритим.

Основні надходження до консолідованого  бюджету Канади забезпечується за рахунок  податків, що вводяться федеральним  урядом. До них належать, наприклад, прибутковий податок із фізичних осіб, податок на доходи корпорацій, податок на товари і послуги (аналог ПДВ), акцизи, імпортні мита, відрахування на соціальне страхування. Доходи за даними видам податків зараховується як у федеральний бюджет, так і в бюджети провінцій/територій (у законодавчо встановлених частках). Виняток становлять лише імпортні мита, ряд акцизів і податки на нерезидентів, які стягуються тільки федеральним урядом. За прибутковим податком і податком на доходи корпорацій, що вводяться федеральним урядом, бюджети провінцій/територій можуть встановлювати додаткові податкові ставки і податкові пільги. Крім того, провінції мають право встановлювати власні податки, наприклад на використання природних ресурсів, на ігровий бізнес, алкогольну продукцію, податок із продажу, податки на майно і нерухомість, спеціальні ліцензійні збори.

Основні доходи бюджетів провінцій/територій забезпечуються за рахунок надходжень за прибутковим податком із фізичних осіб (30%), податком з продажів (16%), а також неподаткових доходів, зокрема від інвестицій, використання природних ресурсів, реалізації товарів і послуг (20%). Основні доходи місцевих бюджетів забезпечуються за рахунок податку на нерухомість (близько 70%).

У Канаді існує два види трансфертів: податковий і грошовий. Грошовий трансферт здійснюється у вигляді перерахування коштів із федерального бюджету до бюджетів провінцій/територій. Податковий – виникає у випадку, коли федеральний уряд знижує федеральні ставки з податків, одночасно надаючи провінціями/територіями право підвищувати свої ставки з відповідних податків на аналогічну величину.

Доходи бюджетів провінцій/територій у 2006-2007 фінансовому році становили $ 266,6 млрд. (зокрема $ 23,5 млрд. – 8,1% доходів за рахунок податкових трансфертів; $ 34,0 млрд. – 14,4% доходів за рахунок неподаткових трансфертів). Витрати бюджетів провінцій/територій становили $ 267,6 млрд.

Обсяг трансфертів і методика їхнього розподілу, як правило, визначаються на п’ять років, а передача здійснюється на річній основі.

Частка федеральних трансфертів  у доходах провінцій коливається від 14% (провінція Альберта) до 42% ( провінція Ньюфауленд). Територія практично всі свої доходи забезпечують за рахунок федерального трансферту. Загальний обсяг трансфертів, переданих із федерального бюджету у 2006-2007 фінансовому році, становив $ 57,5 млрд., тобто 17% витрат федерального уряду (22,5% доходів бюджетів провінцій/територій)[14].

Німеччина також є федерацією 16 земель, уряди яких становлять другий рівень державної влади. Третій рівень бюджетної системи представлений місцевими органами влади, незалежність яких гарантовано Конституцією.

Усі податки Федеративної Республіки Німеччина можна розділити  на дві групи:

1. Податки, які закріплені  за визначеним рівнем бюджету і надходять до нього в повному обсязі (федеральні податки, податки земель і місцеві податки), тобто власні податки.

2. Податки, що розподіляються  на частковій основі між рівнями бюджетної системи (загальні податки).

При цьому загальні податки  становлять близько 70% податкових доходів  зведеного бюджету країни.

Список податків визначено  ст. 106 Конституції Федеративної Республіки Німеччина:

1.Загальні податки: прибутковий  податок; податок на доходи  корпорацій; податки з обороту  ( ПДВ, податок на імпорт).

2.Федеральні податки:  мита; акцизи на нафту, тютюн,  каву, алкогольну продукцію( крам пива); дорожній податок; податок на операції з цінними паперами, страхові виплати; платежі на вирівнювання добробуту менш забезпечених земель; платежі в ЄС.

3.Податки земель: податок  на майно; податок на спадщину; податок із власників транспортних  засобів; акциз на пиво; податок  на ігровий бізнес.

4.Місцеві податки податок  на нерухомість; місцеві акцизи; податок на торгівлю; місцеві  збори ( з полювання, риболовлі тощо).

Федеральний уряд має виняткове  законодавче право введення і  визначення оподатковуваної бази і  ставок з митних платежів і податків з монополій. З усіх федеральних і загальних податків федеральний уряд і землі приймають спільне рішення. Землі беруть участь у законодавчому процесі через федеральні збори, до яких адміністація суб'єкта федерації призначає представників, число яких пропорційне чисельності населення.

Уряди земель мають законодавчу  владу щодо власних податків і  акцизів, які зараховуються до місцевих бюджетів (за умови, що ці акцизи не збігаються з федеральними).

При розподілі податку  на прибуток корпорацій і податків з обороту федерації та землі  також мають рівні права, оскільки в Конституції встановлено, що в різних землях повинні забезпечуватися рівні умови життя і податковий тягар не може бути надмірним. Частка податків з обороту може змінюватися залежно від зміни співвідношення витрат між федерацією та землями.

Починаючи з 1996 р., федерація  передає землям 18,2 % надходжень від  акцизів на нафту для інвестування в розвиток громадського пасажирського транспорту. Відбувається горизонтальнее вирівнювання через перерозподіл ПДВ. Первісний розподіл доходів, отриманих із регулюючих джерел. Потім трансформується за допомогою перерозподілу, заснованого на закріпленому в Конституції праві на однакові умови життя в різних землях. На першій стадії до 25 % ПДВ, зарахованих до бюджетів суб'єктів федерації, перерозподіляються на користь земель, в яких після первісного розподілу податкових ресурсів податкові доходи виявилися низькими. Сьогодні перерозподіл на цьому етапі відбувається в основному на користь східних земель.

На другій стадії застосовується схема з негативними трансфертами.

Розподіл трансфертів  споконвіку грунтується на прогнозах  оподатковуваної бази, а пізніше, коли стають відомі фактичні значення бази оподаткування, коригується. Додатковий тягар складається зі статей витрат, що мають місце лише у конкретного суб'єкта федерації. Витрати зафіксовано в законі про фінансове вирівнювання.

Таким чином, застосована  в Німеччині схема трансфертів  є схемою вирівнювання доходів на душу населення. На етапі негативних трансфертів відбувається підтягування душових доходів до 95 % «необхідних ресурсів».

На наступному етапі вирівнювання душові доходи слабкіших у фінансовому  відношенні земель збільшуються до 99,5 % «необхідних ресурсів» за рахунок  додаткової фінансової допомоги з федерального бюджету.

Крім того, федерація перераховує деяким землям так звані «спеціальні трансферти». Це додаткові відрахування для східних земель (ВМ 14 млрд. на рік до 2005 р.), трансферти західним землям, що компенсують втрати від включення східнх земель до єдиної трансфертної схеми (виплачуються протягом 10 років), трансферти малим землям, що компенсують більші адміністативні витрати. Федерація також може виплачувати землям тимчасові субсидії для полегшення обслуговування боргу.

Як свідчить порівняння механізмів бюджетного вирівнювання. Які застосовуються в різних країнах світу, підходи, що використовуються в Україні, мають з ними багато спільного. Більше того, Україна застосовує ряд елементів, які не тільки дозволяють урахувати особливості міжбюджетних відносин в інших країнах, а й забезпечують вищу порівняно з ними прозорість у розподілі фінансової допомоги.

Головне завдання бюджетного регулювання полягає в тому, щоб у конкретних економічних і політичних умовах обрати найефективнішу модель бюджетних відносин. Для цього насамперед необхідно чітко розподілити видаткові функції між рівнями влади, закріпити відповідні джерела фінансування, сформувати систему надання фінансової допомоги найбіднішим регіонам.

Критерієм ефективності кожної конкретної моделі зрештою можуть виступати  тільки якість та обсяг бюджетних  послуг, наданих населенню. Різні країни вирішують проблему вибору моделі бюджетних відносин порізному. Проведений аналіз засвідчив, що ефективність системи міжбюджетних відносин визначається не ступенем централізації/децентралізації бюджетної системи, не наявністю чи відсутністю регулюючих податків, не частками доходів/втрат центрального уряду, не обсягом і способами надання фінансової допомоги, а чітко встановленою та збалансованою системою всіх цих чинників, які точно відповідають особливостям держави.

Ефективність системи  міжбюджетних відносин у розглянутих  країнах досягається в результаті забезпечення адекватності дохідних джерел видатковим потребам усіх рівнів бюджетів. Сума власних доходів бюджету і переданих трансфертів дозволяє повністю виконати встановлені видаткові зобов'язання. Розподіл фінансової допомои характеризується прозорістю і стабільністю механізму вирівнювання. Процедура розрахунку фінансової допомоги залишається незмінною протягом як мінімум трьох-п'яти років. У результаті цього кожен суб'єкт має можливість спрогнозувати свої доходи на майбутні періоди. Розмір трансферту залежить тільки від об’єктивних чинників, які впливають на видаткові потреби та дохідний потенціал бюджетів , а процедура розрахунку фінансової допомоги не позбавляє одержувачів допомоги зацікавленості у зростанні власних бюджетних доходів[15].

3.2 Недоліки місцевого оподаткування в Україні

Зміцнення інституту місцевого  самоврядування в Україні значною  мірою залежить від того, чи будуть створені умови для фінансової незалежності органів місцевого самоврядування, основу якої становлять місцеві бюджети. Наявна бюджетна практика передбачає формування дохідної частини місцевих бюджетів в основному за рахунок  загальнодержавних податків і бюджетних  трансфертів (дотацій і субвенцій). Місцеві податки та збори як власне джерело бюджетів місцевого самоврядування становлять лише 2-3% від доходів місцевих бюджетів

Досвід державотворення  в ринкових економічних системах підтверджує, що міцне місцеве самоврядування неможливе без відповідного матеріального та фінансового підґрунтя. У багатьох країнах основу фінансової незалежності місцевих властей становлять місцеві податки, кількість яких досить значна; до складу місцевих належать такі податки, які в нас зазвичай вважаються загальнодержавними (податок на прибуток підприємств, податок на доходи громадян, майнові податки, місцеві акцизи). Великий перелік місцевих податків і зборів, віднесення до них не лише дрібних і другорядних, а й великих за обсягами надходжень прямих, непрямих і майнових податків зумовлює досить високу їхню фіскальну роль, перетворює місцеві податки і збори в одне з основних джерел доходів місцевих бюджетів розвинутих ринкових країн.

3 огляду на це, вітчизняна  система місцевого оподаткування потребує докорінного реформування.

Найсуттєвішими вадами місцевого оподаткування в Україні є:

- незначна фіскальна роль  місцевих податків і зборів  і, як наслідок низька їх  питома вага в доходах місцевих  бюджетів, у валовому внутрішньому продукті;

- невеликий перелік місцевих  податків і зборів порівняно  з іншими країнами;

- відсутність самостійних  прав у органів місцевого самоврядування  щодо запровадження на своїй території власних податків і зборів;

- незацікавленість місцевих  властей у додатковому залученні  коштів від справляння місцевих податків ізборів;

- відсутність взаємозалежності  між рівнем суспільних послуг, які надаються на певній території, із' податковими зусиллями населення;

- зволікання із запровадженням  суто місцевого податку - на  нерухоме майно фізичних і  юридичних осіб;

- нерозвиненість податків, які відображають політику , місцевих властей (екологічні податки, плата за певні послуги місцевих органів влади) [16].

Автор Садовенко М.М. у  своїй праці наголошує,що в Україні порівняно з іншими країнами перелік місцевих податків і зборів є досить незначний. Якщо в українському законодавстві визначено близько чотирьох місцевих податків і зборів, то в окремих країнах Європейського союзу їх кількість перевищує сто. Місцеве оподаткування в Україні поки що не виконує ні фіскальної, ні регулюючої функції, а є другорядним відносно до державного оподаткування. Саме тому вітчизняна система місцевого оподаткування, потребує докорінного реформування у контексті зміцнення фінансових основ органів місцевого самоврядування.

Система місцевих податків і зборів має багато недоліків. Найбільш суттєвими автор вважає наступні :

- незначна фіскальна роль  місцевих податків та зборів  у зведеному бюджеті України;

- вузький перелік даних  податкових платежів;

- відсутність у органів  місцевого самоврядування самостійних  прав щодо запровадження на  їхній території власних місцевих  податків та зборів[17].

3.3 Реформування місцевого оподаткування в Україні

В сучасних умовах особливо актуальною є проблема нестачі фінансових ресурсів органів місцевої влади  та нестабільність їх доходних джерел. Багаторічна практика місцевого  оподаткування в нашій країні приводить до висновку, що система  місцевих податків і зборів виконує  у нас ніби допоміжну роль щодо державного оподаткування. Виявлення  резервів зростання доходів місцевих бюджетів набуває особливої актуальності в умовах фінансової кризи в Україні  і світі та потреби підвищення самостійності регіонів.