Хімічний комплекс України

ПЛАН

 

Хімічний комплекс України

1.Сутність, роль і місце

2.Фактори розміщення  і розвитку

3. Сировинна база хімічної промисловості України

4.Сучасний стан  та особливості розміщення хімічного  комплексу України

5.Перспективи  розвитку хімічного комплексу  України

6. Проблеми розвитку  хімічного комплексу України

7. Список використаної  літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. СУТНІСТЬ, РОЛЬ І МІСЦЕ

 

Хімічний комплекс - один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і  від розвитку машинобудування, значною  мірою залежить науково-технічний  прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей промисловості, транспорту, сільського господарства, оборони, побутового обслуговування та інших сфер діяльності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку економіки в  цілому.

Структура хімічного комплексу  досить складна. До його складу входять  ряд спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент продукції  і об'єднуються між собою загальною  технологією. Як правило, виділяють  основну (неорганічну) хімію, хімію  органічного синтезу, гірничохімічну промисловість, фармацевтичну промисловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію. Провідне місце за обсягом  виробництва, в тому числі за випуском кінцевої продукції, займають основна  хімія і хімія органічного  синтезу.

Використання хімічної продукції  в промисловості дає змогу  виготовляти значну кількість високоякісних  виробів, необхідних таким прогресивним галузям виробництва, як атомна енергетика, радіоелектроніка тощо. Продукція хімічної промисловості часто заміщує  природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів.

Рівень розвитку хімічної промисловості тієї чи іншої країни є важливим показником її індустріального  розвитку і економічної незалежності. Що стосується України, то хімічна промисловість  є однією із провідних галузей  її народногосподарського комплексу, галуззю її спеціалізації у міжнародному поділі праці. Україна має великі потенційні можливості для розвитку хімічної промисловості. На початку 90-х років вона налічувала понад 80 великих підприємств. Особливістю галузі є те, що в структурі постачання сировини, матеріалів і напівфабрикатів близько 60- 70% їх обсягу становили поставки за зв'язками по кооперації з підприємствами республік колишнього Радянського Союзу. У цих же регіонах реалізовувалася значна частка виробленої продукції галузі.

Формування в Україні  ринкових відносин супроводжується  проявом кризових явищ як в цілому в економіці країни, так, зокрема, і в хімічній промисловості. Це обумовлено, з одного боку порушенням налагоджених господарських зв'язків, а з другого - недостатньою адаптацією галузі до ринкових умов функціонування (насамперед це стосується пошуку компенсуючих джерел сировини, а також збереження старих ринків і проникнення до нових товарних ринків). Слід зазначити, що вітчизняні підприємства хімічної промисловості близько 60% продукції реалізують на зовнішніх ринках (переважно в країнах далекого зарубіжжя). Все це призвело до значного спаду виробництва основних видів продукції галузі. Стабілізація економічної ситуації в країні і активізація факторів її зростання дадуть змогу забезпечити структурну перебудову галузі відповідно до нових умов розвитку економіки.

 

 

2. ФАКТОРИ  РОЗМІЩЕННЯ І РОЗВИТКУ

Розміщення хімічної промисловості  має свої особливості у зв'язку з тим, що на неї впливає велика кількість чинників: сировинний, паливно-енергетичний, споживчий.

Частка сировини становить  від 40-45 до 90% всієї вартості готової  продукції цієї галузі. При значному асортименті продукції, що виробляється з різноманітної сировини (часто  для виробництва одного виду продукції  необхідно декілька видів сировини), проблема її постачання набуває особливо важливого значення. З іншого боку, хімічне виробництво, як правило, багатостадійне. Воно складається з низки послідовних  операцій, які взаємно доповнюють одне одного. При цьому виникає  багато відходів, для утилізації яких утворюються додаткові виробництва, що врешті-решт призводить до формування багатопрофільного хімічного комплексу. В цьому випадку майже половина сировини, що використовується, припадає на внутрішньогалузеві виробництва. Широко використовуються як сировина відходи  й інших галузей промисловості (перш за все чорної і кольорової металургії, вугле- і нафтопереробки, паливної промисловості, електроенергетики, лісової промисловості тощо). При  цьому часто ці відходи (особливо газоподібні і рідкі) незручно і  небезпечно перевозити. Вони, як правило, використовуються на місці їх утворення. Комбінація різних виробництв як самої  хімічної промисловості, так і виробництв різних галузей призводить до високої  територіальної концентрації виробництва, що створює значні економічні і екологічні проблеми.

Останніми роками дещо посилилася спеціалізація і зменшилася роль комбінування хімічних виробництв у  зв'язку з використанням трубопровідного  транспорту для транспортування  раніше "незручних" вантажів (наприклад, при транспортуванні етилену  з Поволжя в район Одеси).

Хімічна промисловість споживає значну кількість води (набагато більше, ніж будь-яка інша галузь обробної промисловості). Вода входить до складу деяких хімічних продуктів, а також використовується для промивки тих продуктів, що виготовляються для охолодження агрегатів, а також для розбавлення стічних вод хімічних підприємств тощо. Все це сприяє тяжінню хімічних підприємств до районів, котрі достатньою мірою забезпечені водою. До числа особливо водомістких виробництв відносять виробництва полімерних матеріалів.

Крім того, хімічні виробництва  потребують, як правило, багато теплової та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва полімерних матеріалів та їх переробки. Так, наприклад, при виробництві 1 т синтетичного волокна в середньому необхідно 15 тис. кВт електроенергії та 7- 8 т пари. Для розміщення таких виробництв особливо важливе значення має наближення їх до теплоелектростанцій.

При великих розмірах хімічних підприємств (перш за все комбінатів) та високому ступені автоматизації  і механізації виробництв у цілому хімічна промисловість належить до галузей з невисокою трудомісткістю виробництва, її підприємства можна  містити у слабо заселених  районах. Винятком є виробництва  хімічних волокон і фармацевтична  промисловість.

Споживчий чинник впливає  головним чином на виробництво основної хімії (виробництва мінеральних  добрив, крім калійних, сірчаної кислоти  тощо), а також на "верхні поверхи" деяких виробництв, що перероблюють напівфабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово-технічні вироби тощо). При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування екологічного чинника. При недосконалій технології галузь має багато відходів, що негативно впливають на навколишнє середовище. Необхідно вдосконалювати технологію виробництв, впроваджувати безвідходні і маловідходні технології, уникати надмірної територіальної концентрації виробництва. Всі вищезазначені чинники по-різному проявляються при розміщенні окремих видів виробництв галузі.

 

3. СИРОВИННА  БАЗА ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ  УКРАЇНИ

Україна має потужну сировинну  базу для хімічної промисловості, тобто  запаси майже всіх видів мінеральної  хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей, титанових  руд тощо. З основних видів мінеральної  сировини в країні поки що не виявлені великі родовища фосфорної сировини (відомі лише незначні родовища фосфоритів і апатитів).

Україна має практично  невичерпні запаси кухонної солі (понад 10 млрд. т), більше ніж половина яких припадає на Артемівсько-Слов'янське родовище Донбасу. Соляні пласти залягають тут  на глибині від 80 до 500 м, їх потужність місцями досягає 20-28 м. Вони розробляються шахтним способом шляхом "вилуження" солі з наступним викачуванням розсолу. Соляні пласти цього родовища виходять далеко на північ за межі Донбасу - переважно на територію Харківської області. Тут найбільший інтерес у майбутньому може мати Єфремівське родовище. З них з давнини розробляється Солотвинське родовище (шахтний видобуток). Значну цінність для хімічної промисловості мають запаси солей Північного Криму. Вони представлені як самосадочною сіллю, так і ропою Сивашських озер. В складі останніх розчини солей натрію, магнію, брому, йоду, титану та інших цінних елементів. Широке освоєння солей Криму почалося тільки у повоєнні роки. У Прикарпатті є ряд родовищ калійних солей, що йдуть на виробництво безхлорних добрив і магнію. Розробляються великі родовища в Івано-Франківській (Калуш) і Львівській (Стебник) областях. Україна має дуже великі родовища самородної сірки, що відриті у повоєнний час в Прикарпатті. Це такі родовища, як Роздольське, Яворівське, Немирівське (Львівська область), Глумаєвське (Івано-Франківська область) та інші. На базі перших двох створені великі промислові підприємства. Використовуються також відходи коксохімічної промисловості.

Що стосується розвіданих запасів фосфоритів, які йдуть  на виробництво фосфатних добрив, то як зазначалося вище, вони обмежені, а їх використання до останнього часу оцінювалося як малоефективне. Так, найбільше Кролевецьке родовище в Сумській області через глибоке залягання фосфоритів придатне лише для розробки дорогим підземним способом. Разом з тим, якщо родовище розробляти комплексно (видобувати глибоко розташовані фосфорити і цементну сировину, що її прикриває), то воно може мати промисловий інтерес. Як фосфорна сировина можуть бути використані апатитові руди, широко представлені в межах українського кристалічного щита, і насамперед в межах Дніпропетровської і Житомирської областей. При цьому витрати на її розробку можуть бути нижчими, ніж на імпорт кольських (Росія) апатитів. В Україні у наявності є реальні геологічні і економічні передумови для виявлення і використання нових родовищ фосфорної сировини. На території України розвідано кілька великих родовищ титанових руд. Як правило, вони належать до металургійної сировини, але водночас їх слід розглядати і як хімічну сировину, тому що вони значною мірою використовуються для виробництва пігментного двоокису титану. Основні родовища титанових руд є в Житомирській і Дніпропетровській областях. Сировиною для виробництва титанових барвників є й солі Сивашських озер.

Карбонатна сировина (крейда, вапняк), що використовується у хімічній промисловості, є у багатьох місцях країни (Причорномор'я, Донецько-Придніпровська низовина, Донбас тощо). Забезпечення України  цим видом сировини для хімічної промисловості не є проблемою.

Хімічна промисловість використовує в значних обсягах як сировину і промислові відходи. Вони створюються  у значних обсягах в деяких галузях промисловості (насамперед в чорній та кольоровій металургії, нафтопереробці, тепловій електроенергетиці, лісовій промисловості тощо). В  цьому відношенні особливо слід відмітити  коксохімічне виробництво, на базі якого  з вугілля (поряд з коксом, що направляється  у доменне виробництво) отримують  багато інших цінних продуктів: аміак, смоли, бензол тощо. Великі коксохімічні заводи збудовані поблизу основних споживачів коксу - металургійних заводів - у багатьох містах Донбасу і  Придніпров'я: Горлівці, Донецьку, Макіївці, Авдіївці, Алчевську, Стаханові, Єнакієві, Маріуполі, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Кривому Розі, Запоріжжі.

Комбінування коксохімічного і металургійного виробництва дає  значний економічний ефект, оскільки при цьому доменні гази використовують для обігріву коксових печей, а високоякісні гази - на технологічні потреби сталеварних  і прокатних цехів металургійних  заводів, підприємств хімічної промисловості  і газифікації населених пунктів.

Важливим постачальником сировини для хімічної промисловості  може служити нафтопереробна промисловість. При відносно невеликому видобутку  нафти в країні (приблизно 4 млн. т) в ній є значно більші потужності нафтопереробної промисловості (приблизно 60 млн. т на рік). Великі нафтопереробні заводи, що працюють головним чином  на імпортній нафті, розташовані  у Лисичанську, Кременчуці, Одесі, Херсоні. Разом з тим їх потужності для цілей хімічної промисловості використовуються ще недостатньо.

В цілому, незважаючи на наявність  потужної сировинної бази хімічної промисловості, для країни ще характерна істотна  залежність від імпортних поставок сировини (природних газів, апатитових концентратів, сірчастого колчедану  тощо) і напівфабрикатів (синтетичного каучуку, целюлози та ін.), що особливо згубно впливає на розвиток галузі в останні роки у зв'язку з переходом  до ринкових відносин і недосконалим законодавством щодо їх регулювання.

 

 

4. СУЧАСНИЙ  СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ХІМІЧНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Однією з провідних  підгалузей хімічної промисловості  України є виробництво мінеральних добрив. В цілому її частка становила понад 20% в колишньому Радянському Союзі. В країні вироблялись усі три основних види добрив - азотні, фосфорні, калійні. Виробництво складних добрив було незначним за обсягами. До початку 60-х років найбільше оброблялось фосфорних добрив, але потім на перше місце вийшли азотні добрива (понад 60% всього виробництва).

Азотні добрива (аміачна  селітра, карбомід, сульфат амонію тощо) отримують в результаті синтезу  азоту повітря і водню, виділеного з відходів коксохімічного і доменного  виробництва, а також природних  газів. Підприємства, що виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу  крупних коксохімічних заводів  у Донбасі і Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також  на трасі газопроводів в районах  інтенсивного розвитку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси. Поряд з добривами  тут, як правило, виготовляють азотну кислоту  і супутні продукти, що використовуються для виробництва пластмас, синтетичних  волокон, кіноплівки, різноманітних  барвників.

Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів; споживання (на 1 т простого суперфосфату витрачається 0,5 т провини), їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці і Одесі. Сировиною для їх виробництва до останнього часу були концентрати, що надходили з Кольського півострова (Мурманська обл. Росії). Останніми роками в зв'язку із значними фінансовими труднощами в країні сировина постачається нерегулярно і у малих обсягах, що є однією з причин різкого скорочення виробництва добрив. А втім в Україні є реальні геологічні і економічні передумови для використання своїх сировинних баз фосфоритів (особливо Кролевецького родовища Сумської обл.) і апатитів. Фосфорні добрива виготовляють також і в Маріуполі із шлаків, що їх отримують з фосфоромістких керченських залізних руд у процесі доменного виробництва.