Хімічний комплекс України

Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті у  Калуші (Івано-Франківська обл.) і  Стебнику (Львівська обл.) і місцях видобутку калійних солей, що обумовлене його значною матеріаломісткістю. Калійні  добрива виготовляють також на титаномагнієвому комбінаті у Запоріжжі попутно  з основним виробництвом. Україна - великий виробник сірчаної кислоти  і соди. Сірчана кислота - "хліб" хімічної промисловості. Це один з універсальних  хімікатів, що використовується для  виробництва мінеральних (фосфорних) добрив та інших кислот в металургійній, нафтопереробній, текстильній та інших  галузях промисловості. Сірчана  кислота - мало транспортабельний продукт, а оскільки її головний споживач - суперфосфатне виробництво, то й виробництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах переробки фосфатів - у Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці ("Стирол"), Дніпродзержинську ("Азот"), коксохімічних заводах Донбасу і Придніпров'я. Сировиною для виготовлення сірки може бути будь-яка речовина, що її містить: природна сірка, сірчані колчедани, сірчанисті домішки, що містяться у попутних газах. В Україні є великі запаси сірки у Львівській області, на базі яких створені гірничохімічні підприємства у Роздолі і Яворові. У Костянтинівці сірчану кислоту виготовляють із сірчанистих газів - побічного продукту при виплавці цинку. За наявності вітчизняної сировини для сірчанокислотного виробництва до останнього часу значна її частина - сірчані колчедани - все ще завозилася з Уралу.

Для виробництва соди використовують кухонну сіль, вапняк і багато палива (на 1 т готової продукції йде 5 куб. м соляного розсолу і 1,5 т  вапняку). Содове виробництво переважно  сконцентроване у Донбасі (Лисичанськ і Слов'янськ), який має великі запаси кухонної солі. Необхідні для виробництва  соди вапняки виготовлюють безпосередньо  поблизу содових заводів. Крупне виробництво соди є і на Кримському содовому заводі в місті Червоноперекопську, що працює на солях Сивашських озер. Продукція содової промисловості (кальцинована і каустична сода, бікарбонати) широко використовується у скляному виробництві, куховарній, паперовій, фармацевтичній, харчовій промисловості, побутових потреб населення.

Провідне місце в структурі  хімічної промисловості України  у новітні часи стало посідати виробництво полімерних матеріалів: синтетичних смол, різноманітних  пластмас, синтетичного волокна, тощо. Виробництво це дуже складне. Для  нього використовується значна кількість  спеціально виробленої вуглеводневої  сировини, електроенергії, тепла і  води.

Синтетичні смоли і  пластмаси виготовляються в районі знаходження сировини в Донбасі (Горлівка, Сєверодонецьк, Донецьк, Рубіжне), у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), в Черкасах, Одесі тощо. Синтетичні смоли - вельми транспортабельний  продукт. Вони йдуть на виробництво  синтетичних волокон.

Синтетичні смоли, що виготовляються в Україні, а також переважно  привізна целюлоза використовуються для  виробництва хімічних волокон. Це виробництво  характеризується підвищеною І трудомісткістю і зосереджене в районах, добре  забезпечених трудовими ресурсами, котрі, як правило, є й регіонами  текстильної промисловості. Хімічні  волокна виготовляють в Києві, Чернігові, Черкасах, Житомирі, Сокалі (Львівської обл.). Приблизно третина хімічних волокон, що виготовляються в країні, використовується на технічні потреби. Більша частка хімічних волокон є  синтетичними.

На основі використання полімерних матеріалів в країні розвинута гумово-азбестова  промисловість. В її складі виділяється  и виробництво, що є великим споживачем хімічних волокон, сажі. Воно тісно пов'язане з машинобудуванням, особливо з автомобільною промисловістю - головним споживачем шин. Свого виробництва каучуку в Україні немає, він імпортується з Росії, з районів Поволжжя, Уралу, Ситру. Технічна сажа - важливий компонент виробництва гуми, то виготовляється з природних і попутних газів у Дашаві, Кременчуці, Стаханові. Найбільші підприємства гумово-азбестової промисловості - шинний завод у Дніпропетровську і Білоцерківський завод гумовотехнічних виробів. Підприємства цієї газі є також у Харкові, Києві, Запоріжжі, Одесі, Бердянську тощо. Україна - значний виробник лаків і фарб. У минулому її частка, становила 25% цієї продукції колишнього Радянського Союзу. Сировиною для її виробництва є природні смоли, рослинні масла, штетичні матеріали. Асортимент продукції, що виготовляється, достатньо широкий: антикорозійні і декоративні лаки і фарби, розчинники, смоли тощо. Основну частину цієї продукції виготовляють у Донбасі (Луганськ, Донецьк) і Придніпров'ї (Дніпропетровськ, Кривий Ріг). Виробництво лаків і фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Бориславі, Івано-Франківську, Одесі, Сімферополі. На відходах коксохімічного виробництва розвивається велика анілінофарбна промисловість, що виготовляє барвники для текстильної, взуттєвої, поліграфічної промисловості, її головний центр - Рубіжне (Луганська обл.). Анілінові барвники виготовляють також Горлівський коксохімічний і Сивашський анілінофарбні заводи. Створено велике виробництво оптичних відбілювачів, високоякісних пігментів. У великих містах, що мають значні науково-дослідні заклади, розвинута хіміко-фармацевтична промисловість, її центри - Київ, Житомир, Харків, Полтава, Луганськ, Львів, Одеса.

В цілому хімічна промисловість  набула розвитку в усіх економічних  районах України. На цьому тлі  особливо слід відмітити Донецький, Придніпровський і Карпатський  економічні райони. Найпотужніший з  них - Донецький район. Його частка становить  понад третину хімічної продукції, що виготовляється в країні. Тут  особливо вирізняється Луганська область  з найбільшим у країні Лисичансько-Рубіжанським промисловим вузлом хімічної спеціалізації. В Донецькій області виділяється  Горлівсько-Слов'янський промисловий  вузол. У межах Придніпров'я хімічна  промисловість набула розвитку в  Дніпропетровській області (Дніпропетровсько-Дніпродзержинський промисловий вузол), Львівській області (Львівський, Дрогобицький, Новодворівський  і Червоноградсько-Сокальський промислові центри) і Івано-Франківській області (Калуський і Івано-Франківський промислові центри). Добре розвинута  хімічна промисловість в Києві, Чернігові, Черкасах, Житомирі, Рівному, Вінниці та Сумській області (Шостка і Суми), поблизу Одеси і Автономної Республіки Крим (Сивашський промисловий  центр).

 

5. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ХІМІЧНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Хімічна промисловість є  одним з найбільших забруднювачів  навколишнього середовища. Водночас це по суті єдина галузь, що утилізує відходи виробництва. Оновлення  та використання прогресивних технологій у хімічній промисловості дає  змогу обмежити її негативний вплив  на природні умови життєдіяльності  населення. У перспективі в галузях хімічного комплексу України передбачається здійснити систему заходів.

В азотній промисловості  планується поетапна реконструкція та модернізація агрегатів синтезу аміаку, що забезпечить істотне зниження витрат енергоносіїв. Поряд з розширенням мережі аміакопроводів очікується повна переорієнтація на використання каталізаторів синтезу аміаку і азотної кислоти вітчизняного виробництвa та поступова переорієнтація збуту аміаку й карбаміду із зовнішнього ринку на внутрішній.

У виробництві фосфорних  та калійних добрив передбачається впровадження сучасних технологій у видобуток  та збагачення містких руд вітчизняних  родовищ, а також будівництво  нових агрегатів сірчаної кислоти  на підприємствах - виробниках фосфорних  добрив.

Велика увага приділятиметься  розвитку шинної промисловості, шинній та гумотехнічній промисловості  важливо досягти збільшення асортименту  та підвищення якості продукції. Очікується частко переорієнтація на поставку каучуку  з країн північно-східної Азії. У перспективі планується освоєння виробництва полімерної сірки та впровадження її у виробництво шин.

 

6. ПРОБЛЕМИ  РОЗВИТКУ ХІМІЧНОГО КОМПЛЕКСУ

Підприємства хімічного  комплексу в останні роки працюють у складних умовах неплатоспроможності  споживачів продукції, нестачі обігових коштів, обмеження в постачанні енергоносіїв, різкого спаду інвестиційної  діяльності, що призвело до обвального падіння обсягів продукції (у 1997 р. – 40% до 1990 р.).

 Головні проблеми розвитку  комплексу:

 – відсутність або  недостатність важливих сировинних  ресурсів (нафта, природний газ,  фосфати, віскозна целюлоза, каучук, напівфабрикати, субстанції для ліків тощо);

 – загальний спад  промислового виробництва;

 – низький технічний  та технологічний рівень виробництва,  хронічне недозавантаження виробничих  потужностей і неконкурентоспроможність продукції більшості підгалузей комплексу;

 – висока матеріало-  та енергоємність при майже  монопольній залежності від імпорту  енергоносіїв;

 – неефективна галузева  структура: переважають фондо-  та енергоємні виробництва, дуже  низький рівень наукоємних технологій  і виробництв, відсутність завершених технологічних циклів продукції кінцевого споживання;

 – дуже негативний  вплив на природне середовище  в районах високої концентрації  хімічних і нафтохімічних виробництв.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1.Статистичний щорічник України за 2008 рік. - К.: Українська енциклопедія, 2008 - С. 121.

2. Статистичний щорічник України за 2008 рік. - К.: Українська енциклопедія, 2008 - С.121,122.

3. А. П. Голиков, Я. Б. Олійник, А. В. Степаненко. Вступ до економічної і соціальної географії: Підручник. - К.: Либідь, 2007. - 320 с.

4. Заставний Ф. Д. Географія України. - Львів: Світ, 2007. - С. 268-270.

5. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. В. В. Кова-левського, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. - К.: Знання, 2004. - С. 307-324.

6. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана - К.: Вища школа, 2005.- С. 149-159