Концепція чинників розміщення продуктивних сил

У нашій  країні накопичився комплекс регіональних проблем і диспропорцій, що зародилися у минулі десятиріччя. До основних з  них можна віднести такі:

- відставання  малих міських і ще більшою  мірою сільських поселень від  великих міст за рівнем економічного  і соціального розвитку;

- деформація  статево-вікової структури сільського  населення; 

- посилення  регіональної диференціації за  якістю навколишнього середовища;

- соціально-економічні, екологічні, психологічні та інші  проблеми у зонах радіоактивного  забруднення в результаті аварії  на Чорнобильській атомній електростанції, а також у регіонах розміщення  переселенців;

- застарілий  багатоплановий адміністративно-територіальний  поділ. 

Відповідно  до мети та назрілих проблем визначаються стратегічні завдання політики регіонального  розвитку, а саме:

- здійснення  реструктуризації економіки регіонів, яка ґрунтується на вимогах  забезпечення соціально-економічної  ефективності відповідних заходів; 

- налагодження  ефективних внутрішньо- і міжрегіональних  економічних зв'язків, спрямованих  на формування національної економіки  та регіо¬нальних господарських  комплексів;

- заохочення  розвитку інвестиційної діяльності  на території регіонів створенням  пільгових умов у оподаткуванні  та здійсненні інвестиційної  діяльності;

- формування  і розвиток спеціальних (вільних)  економічних зон, технопарків,  технополісів з першочерговим  визначенням локальних територій  для їхнього розміщення, а також облаштування державних кордонів і налагодження на новій основі системи зв'язків між прикордонними регіо¬нами;

- стимулювання  демографічного розвитку регіонів  з метою усунення негативних  наслідків, пов'язаних з високою  смертністю і низькою народжуваністю  населення; 

- створення  сприятливих умов для розвитку  малих підприємств виробничого  типу, фермерських господарств (пільгове  оподаткування, фінансова та морально-технічну  підтримка);

- формування  регіональних фінансово-бюджетних  і кредитно-банківських систем, які  мають регулювати надходження  та використання грошових ресурсів  у межах бюджетних та позабюджетних  фондів;

- здійснення  заходів щодо стабілізації регіональних  ринків праці, товарів та послуг  із застосуванням для цього  економічних важелів, а та¬кож  регіональних та місцевих замовлень; 

- створення  ефективних регіональних систем  соціального захисту населення. 

У сучасних умовах місцевим органам влади й  управління надається можливість вирішувати проблеми розвитку регіонів на основі власної фінансово-економічної бази, ефективного використання комунальної  власності, територіальних ресурсів і  надання законодавством повноважень. При цьому суттєво зменшується  пряме управління із центру з боку державних структур, але залишається  цільове фінансування окремих проектів, пільгові кредити тощо з метою  регулювання регіональних пропорцій  у розвитку регіонів.

Загальнодержавна  стратегія розміщення продуктивних сил має узгоджуватися з завданнями комплексного й ефективного розвитку еконо¬міки регіонів.

За центральними державними структурами мають бути закріплені питання регулювання  територіальних народногосподарських пропорцій, рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, проведення соціально-демогра¬фічної, природно-ресурсної, інвестиційної та містобудівної політики, а також розробка міжрегіональних стандартів, вимог, норм і нормативів.

Очевидною є також необхідність розробки та реалізації спеціальних державних  програм реформування господарства окремих регіонів з екстремальними умовами. Передусім такого перетворення потребують гос¬подарські комплекси  регіонів з порушеною структурою виробництва і складною екологічною  ситуацією. Це визначатиме нову якість соціаль¬но-економічних потреб, інтересів, пріоритетів і можливостей. Інакше ка¬жучи, до економічного, соціального  й екологічного добробуту слід йти  не під суспільства в цілому до регіону, як було раніше, а навпаки.

Механізм  реалізації політики регіонального  розвитку має забезпечуватися правовими  та економічними важелями. До перших належать су¬купність законодавчих і нормативних  актів, що регулюють відносини між  суб'єктами регіональної політики, форми  та методи її здійснення. Серед економічних  важелів найважливішим є формування фінансових ресурсів, які давали бможливість  забезпечити здійснення відповідних  регіональ¬них програм.

Тенденція становлення політики регіонального  розвитку така, що з часом її межа все більше має пов'язуватися  з комплексними завданнями стійкого економічного зростання. У своєму класичному вигляді вона зводиться до реалізації заходів, спрямованих на вирішення  конкретних регіональних проблем.

Реалії  господарської діяльності та життя  сприяють перетворенню політики регіонального  розвитку на досить складне, комплексне явище, що вбирає в себе компоненти багатьох традиційних напрямів політики дер¬жави. Реалізація активної політики регіонального розвитку в кінцевому  підсумку спрямована на вдосконалення  територіальної організації суспіль¬ства, передбачає врахування її основних аспектів: економічного, соціаль¬ного, демографічного, розселенського, екологічного, науково-технічного тощо. Сукупність цих аспектів найповніше охоплює термін «політика регіонального  розвитку» на відміну від термінів «регіональна економічна полі¬тика» або  «регіональна соціально-економічна політика». Водночас перший термін узгоджується з усталеним терміном «управління  регіональним розвитком».

Державна  політика регіонального розвитку ґрунтується  на таких принципах:

- децентралізація,  послідовне передавання прав  і обов'язків у сфері регулювання  регіонального розвитку місцевим  органам управління та самоврядування;

- законодавче  закріплення за останніми сталих  джерел поповнення місце¬вих  бюджетів для виконання своїх  функцій; 

- концентрація  зусиль центральних органів на  вирішенні завдань національного  масштабу, а також гострих проблем,  як правило, у великих регіонах;

- диференційований  державний вплив на розвиток  окремих регіонів країни у  вирішенні економічних, соціальних, екологічних, науково-техніч¬них  та інших проблем регіонів;

- превентивність  політики регіонального розвитку, зокрема на стадії зародження  великих територіальних диспропорцій.

Методи  і принципи управління мають використовуватись  у державній політиці регіонального  розвитку комплексно. З розвитком  ринкових відносин, децентралізації  управління переважного значення набувають  економічні та соціально-психологічні методи.

Основною  формою реалізації державної політики регіонального розвитку стають національні  програми вирішення комплексних  проблем великих територій. Розробка та реалізація їх фінансуються з державного і місцевих бюджетів, а також з  інших джерел. Регіонально орієнтовані  державні програми мають узгоджуватися  за термінами, заходами та ресурсами  з програмами зайнятості, науково-технічними, екологічними та іншими державними і  місцевими програмами.

Для окремих  територій необхідними заходами політики регіонально¬го розвитку є  такі:

- створення  пільгового режиму для підприємництва;

- застосування  пільгового режиму оподаткування  для населення; 

- адресне  спрямування державних інвестицій;

- кредити,  субвенції, субсидії та дотації  на розвиток соціальної сфери; 

- установлення  і диференціація обмежень та  нормативів, а також охоронних  режимів. 

Перелічені  заходи можуть бути разовими, коротко-, середньо- та довгостроковими.

Регіональне програмування вносить у систему  політики регіонально¬го розвитку елементи перспективності, орієнтованості на тривалі  зміни у сфері удосконалення  організації суспільства, перетворює систему за¬ходів на засіб досягнення визначених цілей господарського розвитку.  
 

ВИСНОВКИ  

В контрольній  роботі були розглянуті сучасні концепції  та чинники розміщення продуктивних сил. В результаті аналізу роботи можна зробити наступні висновки.

Чинники розміщення продук¬тивних сил —  це сукупність численних різно¬якісних  умов, ресурсів, передумов, потрібних  для вибору місця розміщення або  подальшого розвитку будь-якого соціально-економічного об'єкта з ураху¬ванням його особливостей, виробничих критеріїв і поставленої  мети.

Сукупність  чинників утворює своєрідний механізм, необхідний для «запуску» процесу  розміщення. Чинники регулюють кількісні  та якісні характеристики розміщення усіх конкретних видів людської діяльності та мають вирішальний вплив на цей процес.

Якщо  територіальний поділ праці пояснює  загальний механізм розміщення продуктивних сил у межах певної соціально-економічної  системи, то сукупність чинників розміщення конкретних економічних, соціальних та інших об'єктів є важливим інструментом вирішення конкретної про¬блеми  локалізації об'єктів, їхній облік дає можливість уникнути поми¬лок у розміщенні окремих підприємств, галузей і виробничих комплексів, підвищити економічну ефективність їхнього функціонування.

Майже всі чинники розміщення піддаються формалізації. Цим зумовлені можливості широкого використання науково-методичних підходів до обґрунтування комплексності  розвитку продуктивних сил. Посилення  вимог до якості цього процесу, особливості  регіональної соціально-економічної  політики змушують виробляти нові підходи  до оцінювання чинників розміщення продуктивних сил.  
 

ЛІТЕРАТУРА  

1. Іщук  С.І. Розміщення продуктивних  сил (теорія, методи, практика). Вид. 4-е, доп. – К.: Європ. ун-т  фінансів, інформ. систем, менеджм. і  бізнесу, 2002. – 216 с. 

2. Розміщення  продуктивних сил (підручник)., за  ред. Ковалевського В.В., Михайлюка  О.Л., Семенова В.Ф. — К.: “Знання”, 1998. — 546 с. 

3. Соціально-економічна  географія України: Навч. посібник., за ред. проф. Шабіля О.І. —  Львів: Світ, 1994. — 608 с. 

4. Стеченко  Д.М. Розміщення продуктивних  сил і регіоналістика: Підручник.  — К.: Вікар, 2006. — 396 с. 

5. Хвесик  М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.  Розміщення продуктивних сил  та регіональна економіка: Навч. посібн. — К.: Кондор, 2005. — 344 с.