Перехід від тоталітаризму до демократії

Льоворадікальниє тоталітарні політичні режими приживаються в среднеразвітих і країнах, що розвиваються, де зміна тих, що існували раніше соціальних і політичних структур, форм власності на абсолютно нові здійснювалася через робітничо-селянські революції, що направляються компартіями.

Таким чином в узагальненому вигляді  тоталітарний політичний режим можна  представити як систему насильницького панування партійно-державної бюрократії над суспільством і особою, загального контролю правлячої партійної номенклатури над економікою, соціальною, ідеологічною, духовною і навіть побутовою сферами. При тоталітарному режимі спотворюється  історичне минуле, заперечуються  традиційні форми існування суспільства та моралі.

• Праворадикальний тоталітаризм

Тоталітарні режими з правим ухилом з'явилися  вперше в Італії і Германії, тобто  в промислово розвинених країнах, але  з відносно нерозвиненими демократичними традиціями. Праворадикальний тоталітаризм ставить своєю за мету укріпити в суспільстві існуючий порядок без корінних змін, за допомогою звеличення ролі держави, скасування окремих суспільних інститутів і елементів. Одну з крайніх форм представляє фашистський режим, який перш за все характеризується націоналістичною ідеологією, уявленнями про перевагу однієї нації над іншими, крайньою агресивністю. Фашизм, як правило, грунтується на націоналістичній, расистській демагогії, яка зводиться в ранг офіційної ідеології. Метою держави оголошується охорона національної спільності, захист чистоти раси. Головна посилка фашистської ідеології така: люди не рівні перед законом, владою, судом, їх права і обов'язки залежать від того, до якої національності, расі вони належать. Одна нація, раса при цьому оголошується вищою, основнішою, ведучій в державі, в світовій спільноті. Інші нації або раси, якщо і можуть існувати, то всього лише як неповноцінні нації. Тому фашистський політичний режим – це, як правило, человеконенавістний, агресивний режим, ведучий у результаті до страждань насамперед всього свого народу. Але фашистські режими виникають в певних історичних умовах, при соціальних розладах суспільства, зубожінні мас. У їх основі лежать певні суспільно-політичні рухи, в які упроваджуються націоналістичні ідеї. Пошук зовнішнього ворога, агресивність, схильність до розв'язування воєн певним чином відрізняють фашизм від інших форм тоталітаризму.  При фашизмі відбувається руйнування загальнолюдських правових і моральних цінностей, зростає свавілля, робляться жорстокими санкції і вводяться особливі заходи, руйнівні права і свободи особи, збільшується число діянь, що визнаються злочинними. Держава при фашизмі неймовірно розширює свої функції і встановлює контроль над всіма проявами суспільного і особистого життя. Знищуються або зводяться нанівець конституційні права і свободи громадян. Відносно інших прав громадян часто допускаються порушення з боку властей і відкрито демонструється зневага до прав особи, на противагу їм підкреслюються державні пріоритети. В даний час фашизм в його класичній формі ніде не існує. Проте сплески фашистської ідеології можна побачити в багатьох країнах.

 

В першій частині  цієї роботи ми познайомилися з тоталітарним режимом . З’ясували що таке тоталітаризм,які бувають різновиди цього режиму, якими методами творить свою владу,які чинники сприяють що на тій чи іншій території сформувався тоталітарний режим. Далі ми будемо розглядати демократичний режим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Демократія. Форми та різновиди демократичних  режимів.

Демократія  – (від старогрецького DEMOS – народовладдя і CRUTOS – влада) це одна з основних форм пристрою будь-якої організації, заснованої на рівноправній участі її членів в управлінні і прийнятті  в ній рішень по більшості, ідеал  суспільного пристрою, свобода, рівність, пошана людської гідності, солідарність, соціальний і політичний рух за народовладдя.

У політичному  житті суспільства демократія  була і залишається вищим типом  політичного режиму, оскільки вона характеризується високою мірою  політичної свободи людини, реальним здійсненням його прав, що дозволяє йому робити вплив на державне управління суспільством. Початкову класифікацію демократичного режиму дали філософи античності. Ідеологічну основу демократичного режиму складають багаточисельні і постійно оновлювані теорії демократії, в розвиток яких внесли свій вклад не лише сучасні політичні демократи, але і їх попередники.

Прийнято  вважати, що одним з найважливіших  стабілізуючих чинників демократії, певною гарантією демократичної  дороги розвитку держави є наявність  в країні середнього класу. Як правило, до середнього зараховують:

1) управлінський і адміністративний персонал

2) наукових і інженерно-технічних працівників

3) міських і сільських місцевих власників

4) дрібних і середніх підприємців

5) високооплачуваних працівників сфери обслуговування Демократичний тип суспільного устрою відрізняється від тоталітарного політичного режиму наступними формально-юридичними принципами:

• суверенітет народа

В демократичній  державі носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Суверенний народ, якому належать верховенство і повнота державної влади, сам  визначає своє відношення до соціальної дійсності і виражає його за допомогою  держави і права, самостійно встановлює рамки і форми державно-правового  «вторгнення» в різні сфери суспільного  життя. Саме народ обирає своїх представників  влади і може періодично змінювати  їх.

• періодична виборність

Уряд народжується з виборів і на певний, обмежений  термін. Для розвитку демократії недостатньо  регулярно проводити вибори, необхідно, щоб вона спиралася на виборний уряд. Тому, необхідна умова демократичної  держави – особи, що здійснюють верховну владу, обираються, причому обираються на певний, обмежений термін, зміна  уряду повинна відбуватися в  результаті виборів, а не побажанню.

• народовладдя

При демократичному режимі забезпечується максимально  широка участь населення в управлінні справами держави. Участь населення  в справах законодавчої влади  забезпечується шляхом демократичних  виборів – загальних, рівних, прямих або непрямих при таємному голосуванні  – законодавчих державних органів. Участь населення в діяльності виконавчої влади досягається, як правило, проголошенням і гарантованістю рівного доступу до державної або цивільної служби за умови наявності відповідної кваліфікації (незалежно від раси, національності, підлоги, релігійної приналежності, місця проживання, роду занять). Участь населення у відправленні правосуддя може бути забезпечене двома шляхами. Перший полягає в рівному доступі до посад професійних суддів при дотриманні правив, другий – у створенні таких інститутів, як суди присяги і колегії судових засідателів при професійних суддях.

• гарантії основних прав людини

В сучасній політичній науці  і політико-правових документах права людини прийнято підрозділяти на: цивільні, політичні, економічні, соціальні  і культурні. Крім того, прийнято розрізняти права індивідуальні, які людина може здійснювати один, самостійно (наприклад, право на працю) і права  колективні, такі, що реалізовуються лише спільно з іншими людьми (наприклад, право на об'єднання).

Цивільні  права – це невід'ємні права людини, властиві йому як вільній особі. До них зазвичай відносять: право на життя, право на особисту недоторканість, право на недоторканість приватного життя, включаючи право на житло, таємницю листування, телефонних переговорів, поштових і інших повідомлень, право на захист честі і гідності, свободу пересування і вибору місця проживання і деякі інші.

Політичні права – забезпечують можливість участі громадян в управлінні державними справами. Це – право обирати і бути вибраним, право участі різними способами в прийнятті і реалізації політичних рішень, свобода слова, свобода об'єднань, свобода зборів, мітингів, ходів, свобода друку, право на інформацію, свобода совісті.

Свобода слова – одне з найважливіших прав людини. Громадяни демократичних держав живуть з переконанням, що за допомогою відкритого обміну думками і ідеями правда кінець кінцем переможе неправду, цінності і аргументи один одного будуть краще зрозумілі. Свобода совісті означає право сповідати будь-яку релігію, дотримуватися атеїстичних переконань або займати нейтральну позицію. Ця свобода стала признаватися після тривалого протиборства різних релігій. У демократичних країнах закони не в змозі змусити людину визнати офіційну церкву або зректися своєї віри. Можливі різні варіанти стосунків держави і церкви: церква може бути відокремлена від держави або бути як би частиною державної структури, але незалежно від цього за людиною признається свобода совісті. Свобода об'єднань передбачає право людей вільно об'єднуватися в будь-які асоціації (союзи, суспільства, рухи, партії, блоки), полягати в них і діяти за умови, що ці об'єднання не переслідують цілі і не здійснюють діяльність, заборонені конституцією і законами.

Економічні права забезпечують свободу господарської ініціативи. Вони вельми обширні: право власності, свобода підприємницької діяльності, право на працю, свобода інтелектуальної діяльності (наукового, технічного, художнього і тому подібне творчості).

Соціальні і культурні права повинні забезпечувати людині гідний рівень життя і соціальну захищеність: право на житлі, право на охорону здоров'я, право на освіту, свобода творчості, право користування культурними цінностями, право на сприятливе довкілля (інколи його відносять до особливих екологічних прав).

• рівність перед законом

Демократичні  держави гарантують рівність прав і  свобод громадян незалежно від підлоги, раси, національності, мови, походження, соціального і майнового положення, місця проживання, відношення до релігії, політичних і інших переконань і інших обставин, забороняють будь-які форми і види дискримінації.

• справедливе судопроїзводство

Для судової  влади характерні наступні принципи: презумпція невинності, право на захист, рівність громадян перед законом  і судом, гласності і змагальності процесу. Всі рівно перед законом  і судом, тому судді не віддають переваги яким-небудь органам, особам, що беруть участь в процесі сторонам по ознаках  їх державною, соціальною, половою, расовій, національній, політичній приналежності  або залежно від їх походження, майнового і посадового положення.

• свобода засобів масової інформації

До засобів  масової інформації відносяться  газети, журнали, радіо, телебачення. Основна  мета засобів масової інформації в будь-якому суспільстві – інформаційно-просвітницька.Ця їх функція набуває особливого значення в демократичному суспільстві, оскільки, щоб приймати розумні рішення, люди повинні володіти об'єктивною інформацією. У демократичних країнах друкарська продукція, теле- і радіопрограми в значній мірі є реакцією на реально існуючі або очікувані вимоги і інтереси суспільства. На відміну від тоталітаризму в демократичному суспільстві існує різноманіття точок зору, позицій, думок. ЗМІ покликані здійснювати контроль за діями уряду і інших інститутів влади. Тому окремі люди, групи, політичні партії можуть обнародувати свої погляди і позиції. Багато політичних партій, рухи, групи, асоціації мають свої засоби масової інформації:газети,журнали,теле- радіопрограми. Велику роль ЗМІ грають під час передвиборної компанії, коли народу чекає вибір тих, хто управлятиме країною, ухвалювати закони. Оскільки не всі кандидати ясно викладають свою програму, часто висувають нездійсненні обіцянки, поважно, щоб журналісти, оглядачі, кореспонденти роз'яснили їх погляди населенню, представили їх в об'єктивній формі, прокоментували їх.

• багато партійність

Демократичні  форми правління, на відміну від  тоталітарного режиму, передбачають широку участь населення в житті  країни. Окремі люди, всілякі об'єднання, групи, асоціації, партії, що не обов'язково входять в правлячі структури, можуть робити вплив на політику своєї держави. . Призначення політичної партії, що робить її необхідним компонентом політичного життя полягає в здійсненні функцій представництва інтересів різних соціальних груп, спільності на рівні загальних інтересів всієї соціальної цілісності. Партії мають свою програму, систему цілей, які вони активно пропагують і захищають. В основному партії представляють інтереси соціальних груп, що розрізняються по своєму місцю в структурі виробничих стосунків. При демократичному режимі держава дєїдеологизіровано, тобто жодна ідеологія, будь то релігійна або світська, не може бути визнана обов'язковою, пануючою, офіційною. В умовах демократії признається і гарантується економічна свобода особи.   Таким чином, в демократичному суспільстві кожна окрема особа або колектив повинні поважати думки і бажання тих, що оточують, терпимо відноситися до відмінностей, що існують між людьми, визнавати інші, відмінні від власних позицій,поглядів,та бачення тієї чи інщої ситуації. Демократія – це не раз і назавжди встановлена система. Це механізм, що створює можливість за допомогою суперечок і дискусій удосконалювати суспільство, виявляти протиріччя, незмінно в нім що існують, і долати їх.