Перехід від тоталітаризму до демократії

 

 

Розрізняють дві форми демократії. Пряма демократія передбачає, що всі громадяни безпосередньо  беруть участь в прийнятті і виконання  рішень. У громадських організаціях і інших колективах пряма (безпосередня) демократія реалізується на загальних зборах їх членів. У сучасних державах активно функціонують два інститути безпосередньої демократії: референдум і вибори.

Референдум  – це всенародне голосування з  якого-небудь питання. За допомогою  референдуму можуть прийматися конституції, закони, а також виявлятися думка  народу (наприклад, виходу тієї або  іншої території із складу держави). Референдуми проводяться за ініціативою  глави держави, парламенту, уряду, а  також громадян, якщо на підтримку  даної пропозиції буде зібрано необхідну (встановлене законом) кількість  підписів. Тому саме референдум дозволяє кожному громадянинові виразити  своє ставлення

др даного питання.

Вибори –  форма прямого волевиявлення  громадян, здійснюваного у відповідності  законами, в цілях формуванні органу державної влади, органу місцевого  самоврядності або наділу повноваженнями посадової особи. Громадяни беруть участь у виборах на основі загального рівного і прямого виборчого  права при таємному голосуванні. При цьому участь є вільною  і добровільною. Вибори мають бути чесними, змаганнями, регулярно проводяться.

Безпосередня  демократія завжди доповнюється показною, при якій громадяни передоручають  прийняття і реалізацію рішень своїм  вибраним представникам.   Як різновиду  демократичного режиму можна виділити президентський і парламентський, гуманістичний  і ліберально-демократичний режими. З них найбільш сучасний – ліберально демократичний режим. Він відстоює цінність індивідуалізму, протиставляючи його колективістським початкам в організації політичного і економічного життя. У економічній сфері людина володіє власністю, правами і свободами, економічно самостійний. Ліберальний режим обумовлюється, перш за все, потребами товарно-грошової, ринкової організації економіки. Державу проголошує формальна рівність всіх громадян, свободу слова, думок, форм власності, дається простір приватній ініціативі. Права і свободи особи не лише закріплюються в конституції, але і стають здійсненними на практиці.

Як різновиду  демократичного режиму можна виділити президентський і парламентський, гуманістичний  і ліберально-демократичний режими. З них найбільш сучасний – ліберально демократичний режим. Він відстоює цінність індивідуалізму, протиставляючи його колективістським початкам в організації  політичного і економічного життя. У економічній сфері людина володіє власністю, правами і свободами, економічно самостійний. Ліберальний режим обумовлюється, перш за все, потребами товарно-грошової, ринкової організації економіки. Державу проголошує формальна рівність всіх громадян, свободу слова, думок, форм власності, дається простір приватній ініціативі. Права і свободи особи не лише закріплюються в конституції, але і стають здійсненними на практиці. Таким чином, економічну основу лібералізму складає приватна власність. Держава звільняє виробників від своєї опіки і не втручається в економічне життя людей, а лише встановлює загальні рамки вільної конкуренції між виробниками. Воно ж виступає і як арбітр при дозволі між ними суперечок. Ліберальний режим допускає існування опозиції, більш того, в умовах лібералізму держава приймає всі заходи до існування опозиції, що представляє інтереси меншості, враховуючи ці інтереси, створює спеціальні процедури обліку цих інтересів. Крім того, при ліберальному політичному режимі існує безліч асоціацій, корпорацій, громадських організацій, секцій, клубів, об'єднуючих людей по інтересах. Виникають організації, що дозволяють громадянам виразити свої політичні, професійні, релігійні, соціальні, побутові, місцеві, національні інтереси і потреби.

При лібералізмі  державна влада формується шляхом виборів, результат яких залежить не лише від  думки, народу, але і від фінансових можливостей тих або інших  партій, необхідних для проведення виборчих компаній. Здійснення державного управління виробляється на основі принципу розділення властей. Система «заборон і противаг» сприяє зменшенню можливостей для зловживання владою. Державні рішення приймаються, як правило, в правовій формі, а в державному управлінні використовується децентралізація: центральна влада бере на себе вирішення лише тих питань, які не може вирішити місцева влада.

Зрозуміло, ліберальний режим має свої проблеми, головні серед них, – соціальний захист деяких категорій громадян, розшарування суспільства, фактична нерівність можливостей. Використання цього режиму найефективніше ставати можливим лише в суспільстві, високим рівнем економічного і соціального розвитку, що відрізняється.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Причини зміни режиму з тоталітарного на демократичний

Цілісному виді теорія політичних режимів сформувалася до 50-х років минулого сторіччя. Однак багато питань і дотепер   залишаються дискусійними. Існують також проблеми, теоретичні висновки про розвиток яких перетерпіли істотні зміни. Це стосується питання про переростання тоталітарних режимів у демократичні. В 70-х роках декілька вчених зробили висновок, що тоталітарний режим не спроможний змінюватися , що його лише можна знищити . Вони доводили, що всі тоталітарні держави приречені на загибель. Наприклад, загинув тоталітарний режим у Німеччині: розв'язавши другу світову війну, він програв її. Однак життя показало помилковість такої точки зору. Тоталітарні режими здатні еволюціонувати. Так відбулося після 1953 р. у колишньому СРСР, коли політичний режим став еволюціонувати від тоталітаризму до авторитаризму.

У різних країнах процес переходу до демократії специфічний, проте  , на основі порівняльного аналізу доцільно виявити деякі загальні риси. Один з теоретиків і політичних керівників процесів демократизації в Іспанії Ф. Гонсалес пише: "...не думаю, що є якась універсальна модель політичного переходу,яка була застосовна у світовому масштабі. Набагато корисніше...подумати про елементи, які найчастіше  зустрічаються і є найбільш загальними для будь-якої політичної зміни при переході від диктаторської форми до демократичного" . Гонсалес, зокрема , відзначає наступні елементи: бажання змін, воля більшості до перетворень у суспільстві; здатність членів суспільства до угоди, до домовленості.

Перш ніж охарактеризувати формування цих елементів, відзначимо, що демократія в наш час є процес у двоякому змісті: а) як сукупність дій по здійсненню її принципів і функцій її інститутів; б) як становлення, поглиблення в цілому системи демократичних структур і відносин, демократичної культури в тих або інших країнах.

Відомі факти про ситуації в Іспанії напередодні краху франкістського режиму свідчили про глибоку кризу, що існувала в країні.

Аналітики відзначають його особливості: це була криза державних інститутів (інституціональний) і криза легітимності. У суспільстві дозріло масове невдоволення режимом; в Іспанії був найвищий  у Європі рівень страйкового руху. Розгортався національний рух (у країні басків, у Каталонії, Галісії). Створювалися опозиційні режиму політичні блоки й партії, економічні конфлікти носили політичний характер. Виявилася характерна для тієї кризової ситуації в Іспанії особливість у розміщенні політичних сил, їхньому співвідношенні: установилася рівновага правих і лівих сил, що виключало можливість як тим, так й іншим удатися до насильства. У ситуації кризи й формувалося бажання більшості до політичних змін, викристалізовувалася воля більшості до змін у напрямку до демократії. У той же час складалася нова політична еліта, що здобувала більшу підтримку суспільства. Губили своє значення ,та роль старі політичні та ідеологічні цінності,  розгортався пошук інших опорних цінностей - цивільних і політичних.

Таким чином, початок у суспільстві політичної кризи - одна з істотних загальних рис процесу переходу до демократії. Кризова ситуація, як показує іспанський досвід, є попередником переходу до демократії при наявності в населення даної країни певної політичної культури й здатності до відповідних змін. Тим більше, якщо мова йде про еволюційний перехід. Які елементи культури маються на увазі? Насамперед , традиційна повага волі більшості й разом з тим визнання за кожним членом співтовариства й окремих меншостей (будь те соціальн або етнічними) захищати свої інтереси, виражати свою волю. Нетерпимість, ворожість у взаєминах, непримиренний антагонізм, що розділяє суспільство на полярні соціально-політичні полюси, перекреслюють можливість досягнення домовленості між політичними силами й реальності компромісів, необхідних у ході будь-яких соціальних демократичних з.

Отже, наявність культурно-політичних передумов, що забезпечують здатність більшості суспільств, його элит до соціально-політичних змін у напрямку демократії, і відповідальність за долі прогресу, виступає іншою загальною ознакою перехідного процесу.

З політичною національною кризою суспільство може покінчити за умови здійснення якісних змін системи, а не окремих часткових змін і поступок з боку застарілого режиму. Реформування політичної системи в напрямку введення демократичних інститутів і норм, розширення (або встановлення) прав і воль громадян; переростання обмежених реформ (якщо вони мають місце) у глибокі й всеохоплюючі, у результаті чого до влади приходять й у влади закріплюються справді реформаторські сили, - таке головний зміст політичного переходу до демократії. У цьому вузловому процесі простежуються, як правило, свої етапи: проведення реформ у рамках існуючого режиму, чому останній уже не в силах перешкоджати; здійснення реформ, що безпосередньо руйнують авторитарний режим. Між цими етапами можливі сплески політичної кризи, аж до відкритих масових виступів народу проти  політичних інститутів, що розклалися. Так було, наприклад, у східноєвропейських країнах, що ставилися до радянського блоку.

Конкретні особливості як політичної національної кризи, так і реформаторського процесу визначаються специфікою суспільно-політичної ситуації, характерної для тієї або іншої країни. При тоталітарному режимі держава поглинає цивільне суспільство. Воно прагне контролювати всі сторони життя людей, примушує громадян  до однаковості їхніх соціальних відносин, надаючи їм державну ідеологізовану форму. Велике розходження політичних процесів має місце в тих країнах, де твердження демократичних режимів зв'язано зі зміною соціально-економічних систем: у країнах Східної Європи, у республіках колишнього Союзу РСР.

В аналітичній частині ми узагальнимо загальні теоретичні питання й розглянемо особливості становлення й розвитку демократії в нашій країні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         Висновок

        Дана робота присвячена дуже цікавій та актуальній темі навіть у наш час «Переходу від тоталітаризму до демократії». Ми розглянули тоталітаризм  як  форму правління який зародився ще в минулому столітті в Італії згодом в СРСР потім в Германії...Весь світ побачив якими можуть бути згубними і фатальними наслідки такого режиму ,як на мене ,то в таких наслідках винні не тільки ті країни в яких він зародився,а всі ми …наглядним прикладом може служити той факт , не задовго до початку Другої світової війни країни Європи  вели політику умиротворення фашистської Германії ,внаслідок такого вчинку світ дав зелене світло до початку Другої світової війни, внаслідок чого багато країн світу поплатився смертю мільйонів людей. Після таких подій потрібно було всім країнам об’єднатися в боротьбі з тотальним контролем в деяких країнах. Тоталітаризм завжди з’являється виключно тоді, коли народ знаходиться в пригніченому стані,в країні панує економічна політична криза. Ми дізналися основні види тоталітаризму,згодом розглянули демократичний устрій . Основні його форми та різновиди. А на завершення з’ясували як відбувається трансформація тоталітарного режиму в демократичний.

      В даній роботі я розглянув  два зовсім протилежних  устрої. Для себе я зрозумів, що кращим являється демократичний ніж тоталітарний устрій. Зараз в нашій країні також намагаються побудувати демократичний світ, але не все населення нашої країни ознайомлені з демократією ,особливо це проявляється у людей похилого віку. Проте не зважаючи ні на що ,ми все таки будуємо демократію в нашій країні.

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

- Ф. Хайек “ Дорога до рабства ”

-Х. Арендт “ Витоки тоталітаризму ”

- К. Фридрихс і З. Бжезинський “ Тотальна диктатура і демократія ”

- Р. Арон “ Демократія і тоталітаризм ”

- Зиновьев А. «Коммунизм как реальность»

Також при  написання данної роботи використовувалися інтернет ресурси.