Переваги розширення НАТО

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

 

Вступ

1. Переваги розширення НАТО………………………………………….5
2. Відношення Росії до розширення НАТО……………………………..7
3. Україна і НАТО………………………………………………………..11

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В даний час у світі  існує безліч міжнародних організацій, які вирішують питання по всіх напрямках сфери життя людства; як економічної так і політичної. Найбільш гостро на сьогоднішній день стоять проблеми війни і миру, роззброєння та ліквідації воєнних конфліктів. Турбота держав про свою безпеку призвела до створення військово-політичних організацій. Однією, з яких з'явилася організація Північноатлантичного договору (НАТО). НАТО було створено 4 квітня 1949р. Країни НАТО вирішили об'єднати свої зусилля для колективної оборони, збереження миру та безпеки. Основною метою НАТО є забезпечення свободи та безпеки всіх членів політичними та військовими засобами відповідно до принципів ООН. Організація НАТО покликана забезпечити міцний мир у Європі і зберегти стратегічну рівновагу у всій Європі.

Учасники НАТО зобов'язуються вирішувати всі міжнародні спори  мирними засобами, щоб не поставити  під загрозу міжнародну безпеку. Згідно статуту НАТО збройний напад  на одного з членів НАТО вважається нападом на всі країни Північноатлантичного договору. Такі основні положення статуту НАТО.

Як і будь-яка міжнародна організація, НАТО має свою структуру. Керівними органами блоку є Північноатлантична рада, комітет оборонного планування, група ядерного планування, Генеральний секретар. Військова структура НАТО складається з військових комітетів, постійного військового комітету і міжнародного військового штабу. Штаб-квартира НАТО знаходиться в м. Брюсселі. В даний час в НАТО входять 28 держав: США, Великобританія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Португалія, Канада, Італія, Норвегія, Данія, Ісландія, Греція, Туреччина, Іспанія, Німеччина, Польща, Угорщина, Чехія, Мальта, Латвія, Литва , Естонія, Словаччина, Словенія, Румунія, Болгарія, Албанія та Хорватія. Але Ісландія не має власних військових сил і не входить у військову структуру НАТО, вона має лише статус спостерігача в Комітеті військового планування. Франція в 1966р. також вийшла з військової структури НАТО. З кожним роком організація планує розширення. 

Учасники Північноатлантичного договору зобов'язуються вирішувати всі міжнародні спори мирними засобами, щоб не були поставлені під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість. Вони утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або застосування сили, яким би то не було способом, несумісним з цілями ООН. 

НАТО в даний час  грає дуже важливу роль. Ця організація  бере активну участь у вирішенні  міжнародних конфліктів. Найчастіше НАТО підміняє ООН і її рішення. Лідируючу роль у прийнятті рішень відіграють США.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Переваги розширення НАТО

 

При всьому урагані критики, який пов'язаний з діяльністю НАТО, кількість охочих опинитися в  числі членів цієї організації з  часом тільки зростає. Ціла низка  розширень (а їх з 4 квітня 1949-го відбулося вже шість) триває, і апетити Брюсселя від цього тільки зростають. Причин такого практично тотального бажанням опинитися у Північноатлантичному альянсі серед Європейських держав можна виділити декілька. 

По-перше, розширення НАТО було покликане забезпечити щит безпеки, за яким країни Центральної і Східної Європи могли б поховати свої старі конфлікти і мирно інтегруватися із Заходом. Узявши на себе роль керівника розширення, НАТО сприяло і розширенню Євросоюзу. В результаті Європа стала найбільш демократичною, мирною і безпечною, ніж будь-коли. Виграли від цього всі – американці, європейці, росіяни. Загроза, яку зараз відчуває Росія, виходить не із заходу, а з півдня і сходу. Дійсно, для Москви західні кордони зараз безпечніші і надійніші, чим коли б то не було з часів Наполеона.

По-друге, розширене НАТО є страховкою від того, що Росія  з часом може знову стати регіональною загрозою. Саме така небезпека зараз є видимою, проте для країн Центральної Європи є хороша новина: тепер, вступивши в ЄС і НАТО, вони в безпеці. Якби не членство в НАТО, глави країн Центральної і Східної Європи приділяли б більше часу спробам встояти під тиском Росії, чим створенню демократичних інститутів і управлінню життєздатною економікою вільного ринку. Стосунки з Польщею і країнами Прибалтики були б схожі на ті проблемні стосунки, які зараз пов'язують Росію з Україною і Грузією.

Країни-члени НАТО виграють також від того, що узгоджують свої позиції на інших міжнародних  форумах. Регулярні контакти між  цими державами - як щодня в рамках НАТО, так і між їхніми столицями - разом із постійними міжурядовими консультаціями сприяють посиленню впливу і ролі, що Її відіграє кожна з них у міжнародних відносинах в цілому. Вони стають країнам-членам у пригоді тоді, коли виникають труднощі або суперечки, і дозволяють їм черпати зі спільного джерела взаєморозуміння й поваги, що допомагає їм визначати взаємоприйнятні шляхи розв'язання проблем та приймати спільні рішення. Завдяки їм члени НАТО вступають у переговори на інших міжнародних форумах, попередньо ознайомившись із позиціями союзників. При цьому вони нерідко заздалегідь узгоджують свої погляди на основні завдання в сфері політики. Скажімо, на двосторонніх і багатосторонніх переговорах з контролю над озброєннями і роззброєнням країни-члени НАТО часто досягали згоди щодо спільних позицій та координували свої ініціативи таким чином, що вони додавали їм впливовості й переконливості. За допомогою програми "Партнерство заради миру" та інших форумів співробітництва з Альянсом країнам, які беруть у них активну участь, вдається домогтися, щоб у світі більше рахувалися з їхніми думками щодо міжнародних справ та чули їхні голоси.

І хоча багато з нових  членів НАТО все ще бідніше, ніж країни Західної Європи, але їх вклад до альянсу з розрахунку на душу населення більше, ніж вклад більшості західноєвропейських союзників. Країни Центральної і Східної Європи є демократичними, стабільними і благополучними державами. Вони добилися такого прогресу саме завдяки тому, що змогли покинути радянську орбіту і стати частиною Європи. Мрія про вступ в НАТО і поверненні в європейську сім'ю об'єднала людей і допомогла їм пліч-о-пліч виступити на підтримку серйозних реформ, які були успішно здійснені лише тому, що вони були ціною вступу в НАТО. І сьогодні у них є необхідна упевненість і ресурси для протистояння зростаючому націоналізму Росії.

 

 

 

 

 

Відношення  Росії до розширення НАТО

 

Розширення НАТО вже  давно впритул торкнулося інтересів  Російської Федерації. Сьогодні на Заході Росія межує одразу з кількома державами, що входять до військового блоку: Польща, Латвія, Естонія, Норвегія, Литва. Калінінградська область з 2004 року перетворилася на анклав, який з усіх боків оточений територією країн-членів НАТО. Інакше кажучи, при всіх словах про те, що робота Північноатлантичного альянсу спрямована виключно на врегулювання питань безпеки в Європі та світі, ця сама безпека НАТО починається там, де закінчується безпека Росії.

Зрозуміло, Росія зацікавлена  в стабільності по всьому периметрі  кордону. І тому політика Заходу на розширення НАТО сприймається Росією однозначно - як ворожа й дестабілізуюча акція, акція підриву статусу великої держави й спроби перетворення в сировинний придаток.

Розширення НАТО за рахунок  країн Центрально-Східної Європи й Прибалтики порушило баланс збройних сил, що привело до підриву Договору по звичайних озброєннях у Європі. Сьогодні, навіть без врахування сил нових членів, НАТО перевершує Росію в 5 разів по чисельності населення, більш ніж в 10 разів за розмірами військових витрат, в 3 рази по чисельності збройних сил і кількості звичайних озброєнь.

Очевидно, що Америка  і Європа, навіть кожна окремо, має  значну перевагу над Росією, як у  матеріальних (у тому числі військово-економічних) і людських ресурсах, так і в  морально-політичному й ідеологічному  аспектах. Навіщо в такому випадку просуватися впритул до границь Росії шляхом розширення НАТО? Адже в сугубо геостратегічному плані загнаної в кут Росії буде однаково, вражати своєю ядерною зброєю всі країни Північноатлантичного альянсу або країни регіону Східної Європи (від Балтики до Чорного моря).

Одночасне збільшення міці звичайних сил НАТО й наближення до границь Росії має дестабілізуючий  вплив на баланс стратегічних ядерних  сил, тому що альянс одержує доступ до центральних (раніше тилових) районів, що мають ключове значення у військово-економічному відношенні. Тактична авіація НАТО вже може наносити удари по стратегічно важливих об'єктах у глибині території Росії як на північному й південному флангах відповідно з Норвегії й Туреччини, так і в центральному напрямку з боку Центральної й Східної Європи. Звичайні озброєння країн НАТО одержують можливість вирішувати стратегічні завдання на території Росії, наносячи поразку об'єктам стратегічних ядерних сил. У підсумку Росія виявляється в ситуації певного знецінювання її ядерного потенціалу, але цього, безперечно, вона ніколи не допустить.

Є ряд і інших доленосних для підтримки миру в Європі питань, де Росія повинна мати право вето у відносинах ряду рішень, і насамперед - НАТО. Очевидно, що не визнання цього  права означає визнання за НАТО виняткової відповідальності за забезпечення й збереження європейської безпеки й фактичне виштовхування Росії з європейського військово-політичного простору.

У цьому випадку право  вето Росії не тільки правомірно, але  й конче потрібно. Таке право повинне бути надане, якщо не після факту прийняття відповідних рішень, то до їхнього прийняття, що дасть Росії можливість виступити в процесі їхнього обговорення. У противному випадку може створитися ситуація, при якій ті або інші доленосні Росії рішення будуть прийняті без її участі, всупереч її волі й за рахунок її інтересів. Очевидно, що при такому розвитку подій Росії прийдеться поодинці вжити відповідних заходів для ліквідації подібних диспропорцій. Немає сумнівів, що вона здатна почати багато такого, що викличе в Заходу заклопотаність і головний біль. Більш-менш прийнятною відповіддю в даному напрямку, на думку фахівців, може стати більший упор на тактичну ядерну зброю. Росія може поставити виконання нею договірних зобов'язань у залежність від конкретних політичних кроків, що вживаються її західними партнерами.

Мова йде також про  критичний підхід до визначення прийнятних для Росії строків виконання  зобов'язань по роззброєнню. При  несприятливому розвитку подій не можна  виключати й можливість підняття питання про фактичний перегляд уже реалізованого Договору по ракетах середньої й малої дальності й повернення в лад ракет СС-20 і СС-23 або їхніх аналогів.

У підсумку може зложитися  так, що НАТО одержить менше вигід  від розширення, ніж збитків від  погіршення відносин з Росією й непередбачуваності цих відносин. Не виключено, що західні керівники наполягаючи на розширенні НАТО за всяку ціну, роблять помилку всесвітньо-історичного масштабу. Однак, майбутнє покаже по якому шляху піде розвиток подій.

Слід зазначити, що питання про розміщення й нерозміщення ядерної зброї або великих військових контингентів на території майбутніх членів має не тільки й не стільки чисто військове, скільки політичне, психологічне, моральне значення.

Необхідно врахувати, що розширення НАТО - це тривалий процес, що аж ніяк не завершився із прийняттям сакраментальних рішень у Мадриді в липні 1997 р. Очевидно, реальне розширення почалося тільки в 2000 р., коли законодавчі збори нинішніх членів альянсу приступили до ратифікації ухвалених рішень. Тут особливо треба підкреслити, що незалежно від того, як західні стратеги оцінюють нинішнє положення й історичні перспективи Росії, в остаточному підсумку європейська безпека буде визначатися балансом сил між НАТО й Росією в стратегічному плані, тому що обидві сторони володіють і в доступній для огляду перспективі будуть мати ядерно-стратегічний паритет. При такому положенні у випадку загострення міжнародного становища в Європі й у світі в цілому країни Центральної й Східної Європи можуть стати ядерними заручниками НАТО й США.

Сьогодні для Альянсу і так все йде достатньо спокійно та планомірно: американські військові кораблі з елементами ПРО (зокрема, крейсер «Монтеррей») вже спокійно входять до Чорного моря і кидають якорі у Севастополі та Одесі. А саме Чорне море вже відкрито називається американською акваторією своїх інтересів. Незабаром норвезькі фіорди стануть прикриттям для інших натовських кораблів з системами протиракетної оборони на борту. Елементи ПРО наземного базування розгортаються в Польщі та Румунії. В очікуванні запрошення до Альянсу перебувають Сербія; Грузія і Молдова з їхніми територіальними претензіями.

За такої активної військової геополітики Росія вже  навряд чи здатна активно протистояти  розширенню військового блоку на схід. Однак є об'єктивний інструмент, який все ж таки зможе припинити поглинання все нових і нових територій Північноатлантичним альянсом. І цей інструмент - внутрішні протиріччя. Чим більше нових держав виявиться у складі НАТО, тим більше таких протиріч виникатиме. Наявність в Альянсі Греції та Туреччини, можливий вступ Македонії, якій перешкоджає та ж сама Греція, очевидний конфлікт інтересів між Албанією, яка вже увійшла до НАТО, і Сербією, керівництво якої всіма силами прагне приєднати свою країну до Альянсу - все це з кожним днем до болю нагадує знаменитого колоса на глиняних ногах. Якщо у Брюсселі головним своїм завданням ставлять саме розширення, а не внутрішній баланс інтересів, то рано чи пізно Північноатлантичний альянс переварить себе зсередини. Це неминучий закон, за яким еволюціонує будь-яка імперія: спочатку розширення, згодом - внутрішня криза, а у результаті, – у кращому випадку залишається ядро, скажімо так, первісна конденсації, а у гіршому - лише дрібні уламки.

 

 

 

 

 

 

 

 

Україна і НАТО

 

Відносини між НАТО і  Україною постійно розвиваються з самого моменту отримання Україною незалежності в 1991 році. Зважаючи на стратегічну позицію України як моста між Східною і Західною Європою, відносини між НАТО і Україною мають провідне значення для розбудови миру і стабільності в євроатлантичному регіоні.

НАТО і Україна беруть активну участь у міжнародних  операціях з підтримання миру та розв’язанні спільних проблем  безпеки. З часом визначились  певні тенденції діалогу і  практичної співпраці з широкого кола інших питань. Ключовим аспектом партнерства стала підтримка Альянсом і окремими країнами — членами НАТО зусиль України з впровадження реформ, яка отримала додатковий поштовх після драматичних подій Помаранчевої революції 2004 року і залишається надзвичайно важливою для задоволення прагнення України інтегруватись до євроатлантичних структур.