Сучасний розвиток підприємництва в Україні

     Створення необхідних правових умов ефективної підприємницької діяльності також  має велике значення. Це, в першу  чергу, наявність законів, що регулюють  підприємницьку діяльність і створюють  найбільш сприятливі умови для розвитку підприємництва: спрощена та прискорена процедура відкриття та реєстрації підприємств; вдосконалення податкового  законодавства в напрямку мотивації  виробничої підприємницької діяльності, розвитку спільної діяльності підприємців  України з закордонними країнами.

     До  чинників, що сприяють розвитку підприємництва, також відносять:

     1) прагнення людей поліпшити свій  добробут, розширення їх запитів  та потреб. Підприємництво у різних  сферах життя людини - це короткий  шлях до добробуту та процвітання;

     2) підвищення матеріального та  культурного рівня життя суспільства.  Воно веде до зростання доходів  і заощаджень, які можна вкласти  у «справу» й отримати додатковий  дохід. Цей чинник сприяє розширенню  підприємницького поля, концентрації капіталу і збільшує можливості підприємництва у вирішенні народногосподарських завдань;

     3) наявність безробіття в економіці.  Воно є наслідком банкрутства  збиткових та закриття низькорентабельних  підприємств, а також результатом  порушення ринкової рівноваги  на ринку праці; за певних  умов безробіття може бути  джерелом кваліфікованих кадрів  для підприємницької діяльності;

     4) прагнення людини до незалежності  та самовираження, визнання її  таланту та заслуг, потреба в  повазі, взаємодопомозі. Ці психологічні  риси людини можуть бути реалізовані  саме у підприємництві.

     Отже, аналіз підприємницької діяльності дозволяє визначити такі істотні чинники її успіху, як висока кваліфікація, великі особисті контакти, достатні матеріальні і фінансові ресурси, наявність замовлень споживачів.

     Для сучасного виробництва економічно вигідною є ідея спеціалізації окремих  підприємств на виробництві певного  виду товарів. У провідних країнах  спеціалізація виробництва добре  розвинута в усіх галузях економіки. Ця форма організації виробництва  відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих  видів робіт [4].

     Спеціалізація підприємств є важливою передумовою  неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності. Поглиблення  й розвиток усіх видів спеціалізації  підприємств звичайно супроводжуються  більш широким застосуванням  прогресивної технології і високопродуктивного  спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації й автоматизації  взаємозв'язаних виробничих ланок. В сучасних умовах є потреба у спеціалізованих підприємствах, оскільки зросла необхідність у розширенні асортименту комплектуючих, зокрема, в машинобудуванні. Наприклад, для збирання телевізора потрібно 400-700 деталей, для легкового автомобіля 7-10 тис., а для авіалайнера типу «Боїнг-747» - 4,5 млн. деталей. Жодне підприємство не зможе забезпечити такий широкий асортимент комплектуючих. Тому, наприклад, компанія Ford має 5 тис. постачальників деталей з різних країн світу.

     Розвиток  спеціалізованих виробників потребує необхідних умов. Використання компонентів  з інших підприємств повинно  гарантувати їхню безвідмовну роботу після збирання основного виробу.

     Як  висновок можна сказати, що стан економіки  держави, а отже, її майбутнє визначають високотехнологічні та спеціалізовані підприємства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     

2. ДЕРЖАВНЕ  РЕГУЛЮВАННЯ І  СТИМУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА

           Важливим елементом  сучасної економічної системи є  оптимальне поєднання державного регулювання  економіки з ринковими важелями саморегулювання. Вирішальна роль при цьому належить державному регулюванню. Без нього сучасна економічна система, в тому числі підприємницька діяльність, існувати не може. 

     

1. СУТЬ  ТА НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ

 

     Державне  регулювання підприємницької  діяльності — комплекс форм, методів і засобів державного впливу на діяльність підприємств та організацій з метою створення нормальних умов їх функціонування і розвитку. послаблення негативних тенденцій від такої діяльності.

     Під методами державного регулювання економіки  треба розуміти способи впливу держави  через законодавчі і виконавчі  органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки  з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики. Схема класифікації цих методів показана на рис. 2.1.

     Основними методами державного регулювання підприємницької Діяльності є адміністративні, правові та економічні.

     Адміністративні методи — способи і форми регулювання, які базуються на силі державної влади, містять заходи заборони, дозволу і примусу та втілюються в життя за допомогою указів, розпоряджень.

     У розвинутих країнах світу адміністративні  методи регулювання підприємницької діяльності застосовуються здебільшого у сфері охорони довкілля. Водночас їх роль значно зростає у складних критичних ситуаціях. 

 
 
 
 
 
 
 

 
 
 
 
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рисунок 2.1 - Класифікація методів регулювання економіки за характером впливу на господарську діяльність її суб’єктів 

          У багатьох країнах світу державне  управління ґрунтується на принципах  централізації і децентралізації.  Наприклад, у США функція управління  кадрами розподілена між Департаментом  і Радою захисту системи послуг. Рада забезпечує правовий нагляд  і процес оскарження для державних  службовців. У Канаді рівні зайнятості  в департаментах контролює Скарбнича  рада. В Англії протягом вісімнадцяти  років прем'єрства Маргарет Тетчер  Департамент державної служби було скасовано, а контрольні функції перейняла скарбниця.

     У країнах Східної Європи головні  зусилля адміністративних органів  у перехідний до ринкової економіки  період спрямовані на державне регулювання  приватизації — вибір об'єктів  для продажу, проведення торгів тощо. В Україні цими питаннями відає  Фонд державного майна, який затверджує склад комісії з приватизації конкретного підприємства. Еволюція ринкових відносин - це перехід від  стихійного ринку через його розвиток і вдосконалення до впровадження державного регулювання, що дає змогу  збалансувати складові елементи системи  та поставити конкретні цілі, розробити  масштабні проекти та державні програми. В період війни, економічних криз адміністративне регулювання посилюється. Після стабілізації економічної  системи його вплив послаблюється. Проте вільного, повністю само регульованого  ринку немає. Отже, державне адміністративне  регулювання є об'єктивною потребою.          Правові методи — способи і форми регулювання підприємницької діяльності, які втілюються в практику за допомогою прийняття відповідних законів.

     Прикладом такого регулювання є антимонопольне законодавство і антимонопольна діяльність держави.

     Економічні  методи — способи і форми регулювання, які ґрунтуються на використанні податків, грошово-кредитних важелів, цін і тарифів тощо.

     Серед економічних методів розрізняють  прямі (за допомогою бюджетної політики) та непрямі (за допомогою податкової, інвестиційної, амортизаційної та інших форм економічної політики). Якщо прямі методи дають швидкий ефект, то непрямі — через відносно тривалий проміжок часу. Так, після прийняття нового податкового законодавства очікуваний ефект спостерігається, як правило, через 1,5—2 роки.

     Діяльність  підприємств з державною формою власності регулюють, в основному, адміністративними методами впливу, а діяльність підприємств з недержавною  формою власності в перехідний період - головно економічними (через фіскальну  політику та грошово-кредитну політику Центрального банку.

     Певну теоретичну цінність представляє дещо інша класифікація методів регулювання  підприємницької діяльності, в основу якої покладено дев'ять критеріїв: суб'єкти впливу, час дії, характер впливу, масштаби втручання, зміст, спосіб прийняття, характер дії, рівень впливу, об'єкти впливу (див. рис. 2.2)[20].  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.2. ДЕРЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ПІДПРИЄМНИЦТВА 

     За  останні  роки виникла і загострилася проблема дерегулювання підприємницької  діяльності. Ця проблема пов’язана  з державним регулюванням підприємницької  діяльності.

     Справа  у тім, що в останній час державне регулювання, тобто втручання державних  органів у підприємницьку діяльність досягло таких меж, що по суті були створені правові адміністративні, економічні та організаційні перешкоди  та обмеження, що стримують її розвиток, а це в свою чергу не сприяє економічному зростанню України. Це стосується спрощення  порядку створення, реєстрації та ліквідації суб’єктів підприємництва, скорочення переліку видів діяльності, які підлягають ліцензуванню та патентуванню, вимагають  одержання сертифікатів та інших  дозволів на здійснення підприємницької  діяльності, лімітування перевірок  та контролю, спрощення процедури  митного оформлення вантажів при  здійсненні експортно-імпортних операцій, забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правової бази і таке інше.

     Представники  багатьох державних органів управління стверджують, що їх дії з державного регулювання спрямовані на подальший  розвиток підприємництва, а результат  протилежний – стримується розвиток. За останні два роки кількість  зареєстрованих суб‘єктів підприємницької  діяльності в Україні скоротилася. Для вирішення проблем дерегулювання  в повному обсязі виконати укази  Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької  діяльності” і “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької  діяльності”, з урахуванням того, що чиновники особливо середньої  ланки, в зв’язку з наявністю  деяких недоліків в законодавстві  з відомих причин будуть виконувати ці укази дуже повільно. Без вирішення  цих питань подальший розвиток підприємництва просто неможливий.

     Таким чином, для забезпечення закріплених  в статті 42 Конституції України  права на підприємницьку діяльність і пов’язаних з ним зобов’язань  держави необхідно передбачити  у законодавстві чіткий і діючий механізм їх реалізації. Тому пріоритетним напрямком законотворчої діяльності в сфері підприємництва повинна бути розробка нових, а також удосконалення діючих актів законодавства (головне не кількість, а якість), які регламентують підприємницьку діяльність, а також захист прав підприємців.

     Забезпечення  виходу України з економічної  кризи, продовження курсу реформ та досягнення тривалого зростання  можливе за умови вдосконалення  системи державного регулювання, забезпечення змістовних і послідовних структурних  перетворень. Завдання полягає в  тому, щоб створити в Україні таке середовище, яке б сприяло зростанню  ділової активності промислових  і підприємницьких кіл, відновленню  і розвитку вітчизняного виробництва, продуктивних сил держави, підвищенню конкурентоспроможності продукті та добробуту  населення. Забезпечення ефективного  функціонування економіки за умов ринкових реформ вимагає створення гнучкої  системи впливу держави на економічні процеси.

     Дерегулювання є одним з основних напрямів реформування та оптимізації державного управління економікою. Під дерегулюванням економіки  слід розуміти сукупність заходів державного впливу на механізм суспільного репродукування та зменшення адміністративно-правового  регулювання економічних, відносин. Дерегулювання передбачає поступовий відхід від прямої регулюючої ролі держави. Методи, якими воно впроваджується, збігаються з регулюючими функціями  держави.

     Дерегулювання підприємницької діяльності — це сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва.         

     Як  важливий елемент (механізм) взаємовідносин держави та економічної системи  Дерегулювання застосовується для  зменшення і, в окремих випадках, для посилення впливу держави. Введення в економіку підойм Дерегулювання викликане необхідністю її реформування, в результаті чого мають бути досягнуті зрушення в процесах подолання економічної кризи, зниження втрат від некерованості процесів перебудови економіки [21].

     Пріоритетними напрямками проведення політики дерегулювання  економіки є: