Сучасний розвиток підприємництва в Україні

     — здійснення регулятивної реформи, спрямованої на зменшення впливу адміністративно-правового регулювання на розвиток економічних відносин і відбір його найоптимальніших форм. Дерегулювання підприємницької діяльності є складовим елементом регулятивної реформи;

     — скорочення масштабів прямого державного втручання в механізм суспільного репродукування.

     Успішна реалізація цієї політики неможлива  без проведення глибинно? адміністративної реформи, яка має забезпечити  побудову оптимальної структури  державного управління і встановити відповідальність (адміністративну  і судову) органів державної влади  за дії (бездіяльність), в результаті яких було завдано економічної шкоди  як державі, так і суб'єктам підприємництва. Крім того, враховується, що державний  вплив на економічні процеси, його обсяг, ступінь, напрями, результати та інтенсивність  залежать від багатьох факторів політичного, економічного, соціально-психологічного та іншого характеру, від етапів перехідного  періоду до соціальне орієнтованої ринкової економіки.

     Головна мета дерегулювання економіки — створення гнучкої та ефективної системи втручання держави в економічні процеси, зменшення державного впливу на механізм суспільного репродукування і адміністративно-правового регулювання економічних відносин.                 

     Зміст — створення такого економічного середовища, в якому між державою і суб'єктами господарювання формуються збалансовані взаємовигідні відносини, що сприятимуть зростанню ділової  активності, реалізації інтересів суспільства, особистості та держави при здійсненні економічної (господарської) діяльності.

     Головне завдання — встановлення державою ефективного, справедливого, адаптованого правового регулювання економічних  відносин, спрощення адміністративних процедур і мінімізація витрат на їх виконання. Для вирішення цих  завдань необхідно:

• забезпечити поступовий перехід від регулювання окремих аспектів економічних відносин за допомогою відомчих актів до їх законодавчого регулювання, що забезпечить стабільність нормативно-правової бази, виключить існуючі суперечності в правовому полі;
• проводити послідовну і передбачувану політику щодо створення сприятливого середовища для діяльності суб'єктів господарювання (підприємництва) всіх форм власності;
• встановити ефективні взаємоприйнятні відносини (форми і методи) між державою і суб'єктами господарювання;
• скасувати правила і практику державного регулювання, що втратили сенс за нових економічних умов;  
• зменшити адміністративний вплив на ринкові процеси;
• спрямувати систему заходів дерегулювання на економічне зростання;
• забезпечити ринкове зорієнтовану підтримку суб'єктів господарювання, узгоджену із засадами, методами і заходами структурного трансформування;
• скоротити державне втручання у фінансово-господарську діяльність підприємств;
• знизити надмірний вплив адміністративного регулювання у таких сферах, як зовнішньоекономічна, інвестиційна діяльність, оподаткування, екологія, безпека праці, стандарти, статистична і бухгалтерська звітності тощо, створивши сприятливі умови для виходу на ринок нових підприємств і для нормального функціонування вже діючих.

     Напрями дерегулювання підприємницької  діяльності вимагають вжиття заходів  щодо усунення адміністративних та організаційних перешкод на шляху розвитку підприємницької діяльності, які включають:

• спрощення порядку створення (реєстрації) та ліквідації суб'єктів підприємництва;
• скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню і патентуванню, вимагають сертифікації та інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності;  
• обмеження контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва межами економічної, екологічної та соціальної безпеки громадян і суспільства;             
• забезпечення пріоритетного розвитку малих та мікропідприємств.

       Результатами впровадження заходів  дерегулювання мають стати:                          

• створення гнучкої та ефективної системи втручання держави в економічні процеси, зменшення державного впливу на механізм суспільного репродукування і адміністративно-правового регулювання економічних відносин;
• зменшення державних витрат на утримання державного сектора економіки і направлення вивільнених коштів від регулювання на інвестування економіки;
• зниження втрат від некерованості процесів реформування вітчизняної економіки;
• поліпшення умов для залучення інвестицій;
• зростання виробництва та підвищення конкурентоспроможності продукції;
• зростання кількості новостворених малих підприємств і розширення сфери їх діяльності;
• підвищення прибутковості підприємницьких структур та поліпшення їх загальних фінансово-господарських показників;
• підвищення ділової активності та вихід підприємницької діяльності з тіньового сектора економіки;
• скорочення корупції та обсягів економічних злочинів;
• введення конкурсної прозорої систем й державних закупівель.

    Концептуальний  підхід до дерегулювання економіки  і шляхи його реалізації в Україні  детальніше висвітлені у наукових працях Г. Білоус. М. Вареник. С. Давимуки. М. Долішнього. М. Козоріз [26] та ін [21].

    Дерегулювання економіки не означає послаблення  державного регулювання економіки  на макрорівні. Навпаки, це дасть змогу  прискорити проекти приватизації, легалізувати «тіньову» економіку і таким  чином посилити регулювання державне. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. ПРОБЛЕМИ  І ПЕРСПЕКТИВИ  РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

    На  сучасному етапі проблема розвитку та регулювання підприємницької  діяльності в економіці України, належить до категорії особливо актуальних.

    В останні роки кількість підприємств  в Україні, зареєстрованих ЄДРПОУ, поступово  зростає, що можна побачити в таблиці  3.1 [21].

Таблиця 3.1. Розвиток підприємств - суб'єктів  підприємницької діяльності

     На 1 грудня 2010 року кількість підприємств  та організацій в Україні (за даними ЄДРПОУ) склала 1 млн. 291 тис. 916 одиниць, на 1 грудня 2011 року кількість підприємств та організацій в Україні складала 1 млн. 322 тис. 429 одиниць. А на 1 січня 2012 року кількість підприємств і організацій - 1 млн. 323 тис. 807 одиниць, в тому числі, зі статусом юридичної особи - 1 млн. 268 тис. 812 одиниць, без статусу юридичної особи - 54 тис. 995 одиниць [21].

     Сьогодні  саме з малим підприємництвом  держава пов'язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в  економіці, вихід з економічної  кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Воно розглядається  як провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного розвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць.

     Насамперед  важливість розвитку малого підприємництва полягає в тому, що самостійне господарювання суб'єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного  середовища. Адже кожен підприємець  намагається зайняти свою нішу на ринку товарів чи послуг, прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самим привернути до себе споживача. Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає  ринковій економіці необхідної гнучкості  і спонукає до зростання.

    Великою мірою роль малого підприємництва полягає  у вирішенні питання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності  малого та середнього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати  надлишкову робочу силу. Особливо це стосується нинішнього стану справ як в Україні  в цілому, так і в нашому регіоні  зокрема. Адже в той час, коли йде  процес скорочення робочих місць  на великих підприємствах, малі фірми  не тільки зберігають, але й створюють  нові робочі місця. З огляду на це, як, до речі свідчить і зарубіжна статистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим  фактором, ніж велика індустрія.

    Реалії  формування підприємницького ресурсу  в українській економіці свідчать, що цей процес натрапляє на ряд  істотних перешкод: по-перше, реформи, що проводяться, не завжди відповідають рівневі розвитку підприємництва; по-друге, унаслідок домінування умов трансформаційних процесів в економіці відбувається надмірне збільшення невизначеності підприємницької  діяльності; по-третє, недосконалість інституційного середовища підприємництва призводить до негативного обмеження  свободи підприємницької діяльності. Всі ці перешкоди стосуються як загального підприємницького середовища, так і, особливо, його невід’ємної складової  – сектора малого підприємництва.

     Україна продовжує зазнавати серйозні труднощі з проведенням  інституційних  і структурних реформ в різних областях. Не дивлячись на досягнутий останнім часом прогрес, Україна  займає низьке місце серед інших  країн в глобальних обстеженнях  ділового клімату і систем управління. Серйозні перешкоди зберігаються в  області антимонопольної політики, процедурах створення нових підприємств  і банкротства, а стандарти управління підприємницькою діяльністю все  ще слабко пророблені. 

    Пріоритетами  у сфері розвитку підприємництва є:

    у сфері регуляторної політики:

• завершення регламентування процесу регуляторної діяльності на рівні законодавчої влади шляхом прискорення процесу підготовки та внесення на розгляд Верховної Ради України законопроектів щодо внесення змін до Регламенту Верховної Ради України та Закону України „Про комітети Верховної Ради України”;
• вирішення на загальнодержавному рівні питання фінансування заходів з реалізації державної регуляторної політики через зобов’язання центральних та місцевих органів виконавчої влади враховувати витрати на здійснення заходів щодо реалізації державної регуляторної політики при формуванні бюджетних пропозицій центральних органів виконавчої влади; надання рекомендацій органам місцевого самоврядування збільшити фінансування відповідних заходів з місцевих бюджетів у рамках регіональних програм розвитку малого підприємництва;

    у сфері державної  реєстрації:

• запровадження електронної реєстрації на базі найсучасніших інформаційних технологій, розширення можливості безперешкодного отримання актуальної інформації як про національних суб’єктів господарювання, так і про іноземні компанії більшості країн Європи, завдяки приєднанню України до Європейського бізнес-реєстру;

    у сфері ліцензування:

• скорочення видів діяльності, що ліцензуються;
• запровадження нових принципів ліцензування, які унеможливлять необґрунтоване введення нових та виведення існуючих видів діяльності з під сфери дії Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;
• поступова децентралізація системи ліцензування;

    у сфері дозвільної системи:

• поширення застосування європейських принципів започаткування господарської діяльності шляхом застосування «декларативного принципу» та видачі документів дозвільного характеру за принципом організаційної єдності;
• визначення вичерпного переліку документів дозвільного характеру, передбачених законами, що унеможливить зобов’язання суб’єктів господарювання отримувати дозволи, запроваджені підзаконними актами;
• удосконалення та оптимізація функцій адміністратора з підвищенням його статусу;
• законодавче закріплення:

• визначення поняття "дозвільна процедура" та уточненого визначення поняття "документ дозвільного характеру";
• єдиних підстав для відмови у видачі документів дозвільного характеру, їх анулювання, призупинення, переоформлення;
• порядку функціонування регіональних дозвільних центрів;

• посилення відповідальності посадових осіб дозвільних органів та адміністраторів;

• запровадження ризик-менеджменту у сфері видачі документів дозвільного характеру;
• запровадження принципу "мовчазної згоди", згідно якого суб’єкт господарювання починає діяльність на підставі зареєстрованої заяви на отримання дозвільного документа у випадку відсутності будь-якої реакції на подані документи з боку дозвільного органу у визначений законом термін;
• забезпечення функціонування загальнодержавного Реєстру документів дозвільного характеру, поєднання його бази даних з базами даних ЄДР та ЄЛР;
• запровадження єдиного уніфікованого механізму визначення зразка документу дозвільного характеру, вартості його видачі та обліку;
• розроблення нормативно-правового акту, яким би: упорядковувались види документів, що видаються суб’єктам господарювання для провадження відповідних видів господарської діяльності і які виступають як елемент державного регулювання відносин у сферах економіки (ліцензія, дозвіл, погодження, висновок тощо), визначались єдині вимоги щодо їх видачі, що в свою чергу унормовувались би відповідним спеціальним законодавчим актом;