Морфеміка

Введення  слова у другий ряд зіставлень спрямоване на ідентифікацію префіксів, суфіксів, конфіксів, постфіксів, тобто  нефлективних афіксів. При доборі одноафіксальних  слів важливо також дотримуватися  семантичної тотожності афіксів, оскільки їм притаманна омонімія. Наприклад: для  виявлення у слові розкидати  префікса роз- необхідно підібрати однопрефіксальні слова, що включають у свою структуру цей префікс з тим самим значенням — «рух у невизначеному напрямку»: розкидати, розвіяти, розпорошити іт. д. У словах розбити, розтрощити, рознести (вщент) і под. префікс має інше значення — «деструктивної (руйнівної) дії», внаслідок чого він є омонімом до префікса першої групи слів.

Морфемний аналіз здійснюється у певному порядку. 1. Насамперед необхідно виділити закінчення. Для цього треба визначити: дане слово є змінним чи незмінним. Як відомо, поняття «змінне / незмінне»  слово не завжди цілком збігається з поняттям «частина мови». Так, наприклад, іменник — це змінна частина мови, тобто включає в себе слова, що змінюються за відмінками та числами (відмінюються). Однак серед них є група слів, які не змінюються за вказаними параметрами. Це, переважно, запозичені слова: шимпанзе, кіно, шосе, кафе, сафарі і т. д. Отже, не достатньо визначити причетність слова до частини мови, необхідно встановити його належність до класу слів за ознакою «змінюваності або незмінюваності».

Флексія встановлюється у процесі зміни граматичної  форми слова: день, дня, дню, день, днем, (у) дні. Треба пам'ятати, що, крім матеріально  виражених, можуть бути ще матеріально невиражені, тобто нульові закінчення. Нульове закінчення може виступати лише у словах, які змінюються. При словозміні на місці нульової флексії обов'язково з'являється матеріально виражена флексія. Наприклад: стілО, але стол-а, стол-у, стол-ом і т. д. Слід зазначити, що термін «закінчення», на відміну від терміна «флексія», має досить прозору внутрішню форму і своєю семантикою підкреслює, що йдеться про морфему (морф), розташовану в кінці слова. Однак закінчення не завжди займає позицію абсолютного кінця слова. Воно може знаходитися перед постфіксом, що викликає певні труднощі при його виділенні: збира-ло-ся, як-а-небудь, котр-ий-сь та ін.

Після виявлення флексії потрібно визначити її граматичне значення, яке, як правило, є синтетичним, оскільки флексії — багатозначні морфеми. Так, наприклад, флексія іменників має значення роду, числа та відмінка; флексія дієслів — часу, числа (у минулому часі — роду), дієвідміни, особи і т. д.

2.      Після відокремлення закінчення у слові залишається основа формо творення. Основа слова характеризується за такими параметрами:

а)      подільна / неподільна;

б)      вільна / зв'язана;

в)      неперервана / перервана.

Якщо основа включає в себе граматичні суфікси, то треба вказати на наявність другої основи — основи словотворення.

3.      Подальший морфемний аналіз може  йти двома шляхами: від кореня  до афіксів (цей шлях називають  «нанизуванням» морфем) або від  афіксів до кореня («роздягання»  кореня).

Корінь як головна значуща морфема у  структурі слова знаходиться  при введенні слова у перший ряд  зіставлень, коли слово вводиться  до одного ряду розбити, розтрощити, рознести (вщент) і под. префікс має інше значення — «деструктивної (руйнівної) дії», внаслідок чого він є омонімом до префікса першої групи слів.

Морфемний аналіз здійснюється у певному порядку. 1. Насамперед необхідно виділити закінчення. Для цього треба визначити: дане слово є змінним чи незмінним. Як відомо, поняття «змінне / незмінне»  слово не завжди цілком збігається з поняттям «частина мови». Так, наприклад, іменник — це змінна частина мови, тобто включає в себе слова, що змінюються за відмінками та числами (відмінюються). Однак серед них є група слів, які не змінюються за вказаними параметрами. Це, переважно, запозичені слова: шимпанзе, кіно, шосе, кафе, сафарі і т. д. Отже, не достатньо визначити причетність слова до частини мови, необхідно встановити його належність до класу слів за ознакою «змінюваності або незмінюваності».

Флексія встановлюється у процесі зміни граматичної  форми слова: день, дня, дню, день, днем, (у) дні. Треба пам'ятати, що, крім матеріально  виражених, можуть бути ще матеріально невиражені, тобто нульові закінчення. Нульове закінчення може виступати лише у словах, які змінюються. При словозміні на місці нульової флексії обов'язково з'являється матеріально виражена флексія. Наприклад: стілО, але стол-а, стол-у, стол-ом і т. д. Слід зазначити, що термін «закінчення», на відміну від терміна «флексія», має досить прозору внутрішню форму і своєю семантикою підкреслює, що йдеться про морфему (морф), розташовану в кінці слова. Однак закінчення не завжди займає позицію абсолютного кінця слова. Воно може знаходитися перед постфіксом, що викликає певні труднощі при його виділенні: збира-ло-ся, як-а-небудь, котр-ий-сь та ін.

Після виявлення  флексії потрібно визначити її граматичне значення, яке, як правило, є синтетичним, оскільки флексії — багатозначні морфеми. Так, наприклад, флексія іменників має значення роду, числа та відмінка; флексія дієслів — часу, числа (у минулому часі — роду), дієвідміни, особи і т. д.

2.      Після відокремлення закінчення у слові залишається основа формо творення. Основа слова характеризується за такими параметрами:

а)      подільна / неподільна;

б)      вільна / зв'язана;

в)      неперервана / перервана.

Якщо основа включає в себе граматичні суфікси, то треба вказати на наявність другої основи — основи словотворення.

3.      Подальший морфемний аналіз може  йти двома шляхами: від кореня  до афіксів (цей шлях називають  «нанизуванням» морфем) або від  афіксів до кореня («роздягання»  кореня).

 

. У системі іменникового словотвору  активно діє безсуфіксний або нульсуфіксальний спосіб. Мовознавці цей спосіб ще називають зворотним, регресивним, усіченням, способом заміни флексій, конверсією, нульовою суфіксацією тощо.

Нульова суфіксація – це утворення  похідних за допомогою нульових суфіксів, наприклад: добирати → добірØ.

Розрізняють два типи слів, утворених  нульсуфіксальним способом:

1) похідні, утворені від прикметників  і дієприкметників (деад’єктиви), наприклад: блакитний → блакить,  зарослий → зарослі;

2) похідні, утворені від дієслів (девербативи), наприклад: ходити → хід, вибирати → вибори.

При нульсуфіксальному способі  утворюються тільки іменники шляхом усічення частини твірної основи. Усічення виявляється без фонетичних змін (бігати → біг, насипати → насип) і з фонетичними змінами, які  полягають здебільшого у чергуванні голосних або приголосних (вивозити → вивіз, зав’язати → зав’язь). Допоміжним засобом безсуфіксного творення іменників може виступати також перенесення наголосу: закликáти → зáклик.

2. Складання (осново- і словоскладання) – різновид морфологічного словотворення, при якому нове слово утворюється шляхом об’єднання в одне ціле двох чи більше основ або слів: лісотундра, світловодолікарня.

Цим способом утворюються іменники, прикметники, рідше прислівники та дієслова.

У межах складання розрізняють основоскладання та словоскладання.

Результатом основоскладання є  складні слова, або композити.

Основоскладання – це поєднання  кількох основ слів ( основи та цілого слова) за допомогою інтерфіксів о, е або без них: сухофрукти, працездатний.

У композитах твірними виступають повні  основи слів, які співвідносяться зі словосполученнями, побудованими за типами підрядного зв’язку (близькоспоріднений) або сполученням компонентів із сурядним зв’язком (чорно-синій).

Словоскладання, або юкстапозиція – це поєднання кількох слів в одному складному слові: салон-перукарня, далеко-далеко.

Юкстапозити утворюються на основі словосполучень прикладкового типу і виражають одне поняття: лікар-онколог, фільм-опера.

3. Спосіб абревіації полягає  в утворенні похідних шляхом  скорочення твірних слів, наприклад:  педучилище ← педагогічне училище,  ВНЗ ← вищий навчальний заклад.

Цим способом творяться тільки іменники. Абревіатури утворюються головним чином на основі словосполучень прикметника  з іменником (дитбудинок, спецкор) або, рідше, від словосполучень двох іменників чи іменника з прикметником (начдив, комбат).

Джерела абревіації: науково-технічний  прогрес, поява політичних партій, розвиток ділового спілкування, реклами тощо.

Розрізняють три типи абревіатур:

а) часткові – це складноскорочені слова, утворені усіченням основ  кількох слів: фінвідділ, літредактор. Залежно від поєднання частин виділяється по- складова: Донбас, виконком;

б) ініціальні, в яких враховуються то букви, то звуки: ДАІ, АТС, ЦДІА;

в) комбіновані, в яких комбінуються частковий та ініціальний типи: райуно, соцзабез, ТУ-134.

 

1. Морфемний склад слова — сукупність морфем, послідовність яких визначають певні правила їх сполучуваності. На матеріалі словників української мови встановлено 368 морфемних структур. Під структурою слова розуміють взаєморозташування та взаємозв'язки його значущих частин. У будові простого слова української мови передбачено позиції для чотирьох морфем — префікса, кореня, суфікса, флексії, які розташовані у названій послідовності. Ці чотири типи морфем можуть бути зміщені. Залежно від типу морфем, слова української мови поділяються за наявністю морфем на структурні типи: а) за коренем, коли враховується кількість коренів, б) за афіксами (під-тип, зір-к-а, під-свин-ок, крутити-ся, хід), в) за флексією (змінні слова пол-е і незмінні голос-н-о).

2. Основа слова — частина  слова, з якою пов'язане його  лексичне значення і яка залишається  після відкидання флексії. Термін “основа” запровадив П. Дячан (1895). На думку В. Горпинича, всі морфеми, крім флексії, входять до складу основи (лексичної). Частина мовознавців до складу основи не зараховує формотворчі суфікси (дба-ючи, зна-ти, біл-іш-ий). Граматичні основи пов'язані з утворенням граматичних форм слів (словозміною). Лексичні — мають стосунок до утворення слів. розрізняють основи словозмінні (частина слова без закінчення) і формотворчі (частина слова без формотворчого суфікса і флексії): бачи-ти, добр-іш-ий, леж-ачи.

За типами основи поділяються на суцільні (які не перериваються службовими морфемами) і перервані (які перериваються): ясність і проясню-єть-ся.

За характером виявлення морфемного складу розрізняють основи вільні і  зв’язані. Основи вільні — це основи, які можуть функціонувати самостійно, без афіксів (плід-н-ий, бо плід). Зв’язані основи — це основи, корінь яких втратив ознаки вільної морфеми, втратив здатність вживатися самостійно птах, пташиний, птиця, бо пт-.

Субморфні основи — такі основи, у  складі яких, крім морфів, є асемантичні  сегменти, які не виконують самостійної  семантичної і словотворчої функції. Такі сегменти називаються субморфи: -ець (кін-ець, олів-ець, пал-ець, свин-ець, пер-ець). Субморфи тотожні до морфем, але лише за формою. Учені розрізняють субморфи суфіксальні і префіксальні (запах) залежно від кількості коренів основи поділяються на прості і складні (газопровід). Залежно від морфемного складу у кількісному плані основи бувають неподільні (дерев-о) і подільні (дерев-ян-ий). За словотвірною структурою основи поділяються на непохідні (дим) і похідні дим-ов-ий).

3. Подільність основ — їх  здатність поділятися на морфеми.  Подільність, неподільність основ  протиставляється подільності, неподільності  слів. слово може бути подільним,  а його основа неподільною  (сестр-а — слово має основу  і флексію — подільне, а основа  його сестр- — неподільна). Неподільні слова — перейняті з інших мов на зразок таксі, журі, купе, та слова тут, там, ой тощо.

4. Мовознавці називають різну кількість ступенів подільності. На нашу думку варто виділити чотири ступені.

І — мають основи з вільним  коренем та частовживаним (регулярним) афіксом: скло – скл-ян-ий.

ІІ — мають основи з вільними коренями, але з унікальним афіксом: поп-ад-я.

ІІІ — мають основи із зв’язаним  коренем, але регулярним афіксом: футур-изм.

ІV — мають основи із зв’язаним коренем і унікальним афіксом: вул-иця.

Подільність є історично змінною  властивістю слів: слово тур-изм  подільне, бо є слово тур (комерційний). Це третій ступень подільності.