Образ Ивана Мазепи

    Але спочатку кілька слів про історію  твору. Існує думка, що Словацький писав  трагедію «Мазепа» двічі. Уперше в 1834 р., перебуваючи в Швейцарії. Однак після появи поеми «Пан Тадеуш» свого літературного «конкурента» Адама Міцкевича, він знищив свій твір. Удруге написав трагедію в 1839 р. За свідченням Фридеріка Левенстама, Ю. Словацький самовіддано працював над цим твором – по шістнадцять годин на добу, тому протягом п’яти днів завершив роботу.

    Польські  критики поставилися до твору  стримано. Наприклад, Люціан Семєнський та Северин Гощанський оцінювали  його як посередній.

    «Мазепа»  Словацького викликав зацікавлення і в українських письменницьких колах. Переклад українською у 1926 р. здійснив Микола Зеров.

    За  бажання, можна кинути чимало критичних  стріл на адресу згаданої трагедії Словацького (деяка штучність сюжету, непереконливість образів тощо). Однак не варто забувати, що Словацький – не тільки поет, а й мислитель. У цьому йому не було рівних у тогочасному польському романтизмі. Тому в «Мазепі», як і в багатьох інших творах письменника, варто бачити не лише естетику, а й філософію.

    Аналізуючи  «Мазепу», чимало критиків вважали, що Ю. Словацький ніби наслідував Байрона та Гюго, творячи образ романтичного героя-коханця. Насправді ж це зовсім не так.

    Існує незакінчена повість Словацького  «Король Лядави», написана французькою мовою. Герой твору, подорожуючи, опиняється в Польщі. Далі Словацький не без іронії говорить про романтичну легенду, за якою Мазепа, прив’язаний до коня, долає за одну ніч сотні верств, не зустрівши на шляху жодного села чи міста. Та й у самій трагедії автор іронізує над витвореним образом Мазепи-гульвіси. Ось одне з таких місць

    У цій сцені Каштелянова веде мову з дружиною воєводи Амелією, до якої не байдужий Мазепа.

      …На ганку став з повагою  папуги

      Пан Пасек, а в руках у  нього довгий

      Сувій паперу – вірш макаронічний,

      Присвячений йогомосць королеві…

      Але про що ж я говорила, пані?

      Ах, про Мазепу. В того хлопчака

      Ще молоко під носом не обсохло,

      А скільки пліток і чуток  про нього!

    Формально Словацький використовує романтичну легенду  про Мазепу-коханця. Однак суттєво  змінює її. Мазепа симпатизує Амелії, молодій дружині воєводи. Але Амелію кохає Збігнєв, син воєводи від першого шлюбу. Життя Амелії і Збігнєва трагічно обриваються. Власне, винен тут воєвода, який у кінці трагедії свою вину хоче перекласти на Мазепу і скарати його, зв’язавши й посадивши на коня. Однак трагедія має щасливий кінець, бо в останній сцені з’являється король, який хоче скарати воєводу. Воєвода ж закінчує життя самогубством. Мазепа ж постає в трагедії благородною людиною, яка стоїть над тією ненормальністю, що панує в замку воєводи.

    Ось така незвична переінтерпретація легенди  про Мазепу-коханця. Звісно, в такій  переінтерпретації можна побачити літературну гру. І все ж не варто поспішати з висновками. Уже говорилося, що Словацький не просто письменник, а й глибокий мислитель. Творені ним образи мали свою символіку, а за ними проглядалися певні ідеї.

    Не  секрет, що Словацький критикував польських аристократів, засуджував їх недоброзичливе ставлення до українського простолюду. Саме така його позиція й знайшла свій вияв у трагедії «Мазепа». Воєвода – типовий представник польської аристократії. Його поведінка далека від істинного благородства й моральності. Він створює такі умови життя в своєму замку, які рано чи пізно мають закінчитися трагедією, смертю. Натомість Мазепа — зовсім інший. Він – простолюдин. Воєвода так і каже: «хлопський син». Хоча про це прямо не говориться в трагедії, але всім зрозуміло: Мазепа не поляк, він українець. Навіть у певному сенсі стає символом українства. До того ж, у сенсі моральному Мазепа помітно перевершує Воєводу.

    Звісно, не все так просто. І не варто  в трагедії «Мазепа» вбачати твір «антипольський» чи «проукраїнський». Його символіка не зводиться до протистояння польського та українського. Словацький (хай іноді наївно) шукав порозуміння між українцями й поляками. Зрештою, він сам говорив, що в нього є дві батьківщини – Польща й Україна. Щоправда, ідея порозуміння поляків та українців у трагедії «Мазепа» не є чіткою.

    За  життя Словацький так і не побачив  жодної своєї драми на театральній  сцені. Прем'єра «Мазепи» відбулася  у 1847 p., але угорською мовою в  Будапешті. У Польщі «Мазепу» поставили  у Кракові 1851 р.

    2.2. Володимир Сосюра

    Ім'я  та діяльність Івана Мазепи завжди привертали і привертають увагу багатьох істориків, критиків, літературознавців, письменників. Найчастіше його показували як підступного зрадника, самолюбця, людину ницу, прокляту церквою і Богом. І лише незначна частина авторів, відступаючи від загальноприйнятої думки, відтворювала справжнього Мазепу — борця за свободу своєї країни.

    Одним із них був Сосюра — автор глибокопатріотичної  поеми «Мазепа Іван Степанович». Початок її вперше був надрукований у журналі «Життя і революція» 1929 рік. І хоча в опублікованому уривку йшлося тільки про молодість Мазепи в ролі пажа при польському королі, задовго до його стосунків з Росією як гетьмана України, Сосюру почали всіляко цькувати й жорстоко переслідувати, звинувачуючи в українському буржуазному націоналізмі. Пізніше в автобіографічному романі «Третя рота» поет згадуватиме: «Образ Мазепи був ще тільки ембріоном, а мене навіть за ембріон почали бити».

    Лише  на початку 90-х років цей твір був нарешті реабілітований і  дійшов до українського читача, щоб із глибини кривавих 30-х сказати правду про непересічну особистість українського гетьмана, до кінця відданого своїй багатостраждальній країні.

    Кожна країна має своїх героїв-подвижників, що розбудовували державу, вершили  її історію. Цих людей об'єднує любов до своєї землі. Мало хто з них думав про славу, претендував на вічну пам'ять у нащадків. Вони втілювали в життя свою ідею. Таким був і гетьман Іван Мазепа.

    Вже на початку поеми Сосюра звертає  нашу увагу на славне минуле українського гетьмана. І потім через усю поему проходить образ Мазепи-патріота. Навіть будучи пажем у польського короля, він не перестає думати про Україну:

    “Ні, я згадав про Україну,

    Козацьку  волю і орлів...

    Там дзвін копит, і крик, і постріл,

    Там шаблі рух меткий і гострий... “

    Коли  молодий пажа був поранений в поєдинку з польським магнатом, то у його мареннях постає видиво всієї долі Мазепи, посланого самим Богом стати оборонцем України як від Польщі, так і від Москви. У віщому сні він бачить своє майбутнє.

    Гетьман мріяв об'єднатися з військом шведського короля Карла XII і звільнити Україну з-під російського ярма. Але не судилося цій мрії здійснитися.

    Сосюра  вважає, що головною причиною поразки  гетьмана та його прихильників стало  те, що народ, не зрозумівши високих  поривань Мазепи, відмовився його підтримати.

    У чому ж трагедія героя поеми? Сосюра не вбачає її у тій меті, яку ставить  перед собою гетьман, — звільненні України від тяжкого царського  ярма, забезпеченні її суверенності. Цю мету він вважає законною і патріотичною, вона ж народжена любов'ю до рідної землі. Адже поет і сам виходить із того, що Мазепа «серцем біль народу чув», тому категорично відкидає звинувачення у зрадництві.

    Трагедія  гетьмана, за Сосюрою, в тому, що він  не знайшов вірного шляху до втілення своєї мети, «шукав у морі броду», не зрозумів, що царевій «криці» треба протиставити «ще дужчу силу — гнів», народний гнів. Не даремно, коли Мазепа, скликавши старшину, відкриває їй свої наміри.

    Під Полтавою стогнало «роздерте серце  України», бо українці билися один проти одного «з боку Карла і Петра», а ще більше української крові пролилося вже після Полтави. Згадаймо нещадну різанину, яку вчинив Меншиков у Батурині, та хіба ж таке коїлося тільки у Батурині!

    Чому  ж народ не підтримав гетьмана? В особі Мазепи народ так і  не визнав, на відміну від Богдана  Хмельницького, свого вождя, не почував  до нього любові й шани, не вірив  йому, вбачаючи у гетьманові хто  таємного польського прихильника, хто  запопадливого царського прислужника, Петрового улюбленця. Та ось про що мовчать історичні дослідження, що відомо тільки поетові, й тільки він про це може сказати — про передсмертні слова Мазепи: “Прощай, Україно, прощай”. 

    Розділ 3

    Образ Івана Мазепи у  мистецтві

    Доля  Івана Мазепи цікавила багатьох відомих українських і закордонних письменників, поетів, художників, композиторів з різних країн: Франції, Англії, США, Канади, Польщі, Німеччини, Росії та інших країн.

    3.1. Образ гетьмана  Мазепи в театральних  постановках

    Постановка вистав з образом Мазепи на театральних сценах світу почалася ще на початку ХІХ ст. В Америці, в країнах Європи (особливо в Німеччині, Франції та Англії) і лише в другій половині ХІХ століття досягла Росії. Під час цих постановок, з легкої руки Г. Пейна, Л. Кюмевьера і Г. М. Мільнера, гетьман Мазепа трансформувався в татарського князя, а потім став асоціюватися з оголеним вершником, який мчить на коні диким степом.

    Серед основних сценічних жанрів, які представляли образ Мазепи, були драми, трагедії, пантоміми, опери, а також гіподрами.

• «Велика ідея» - театралізована вистава в Карнегі-Холі, постановка комітету Ліги української молоді Північної Америки, (Нью-Йорк, 1949);
• «Гетьман Іван Мазепа: три картини з життя Великого гетьмана» - театралізоване подання до Карнегі Холі, постановка комітету Ліги української молоді Північної Америки, (Нью-Йорк, 1959);
• «Розіп'ятий Мазепа» - п'єса Івана Огієнка (Канада);
• «Іван Мазепа» - драма Л. Старицької - Черняхівської була заборонена на Україну і ні разу не ставилася, до здобуття незалежності;
• «Мазепа» - драма О. Шатковського (1898);
• «Мазепа - гетьман малоросійський» - п'єса Б. Бродозлова (1909);
• «Мазепа» - п'єса Л. Манька (1911);
• «Мазепа» - театральна постановка театру імені М. Замковецької (Львів, 1992).

    3.2. Образ гетьмана Мазепи в музичних творах

• «Мазепа» - увертюра Ж. Матіаса;
• «Мазепа» - кантата О. Титова;
• «Мазепа» - незавершений вокальний квартет С. Рахманінова;
• «Мазепа» - симфонічна поема Ференца Ліста (за Гюго, 1851) і його ж фортепіанний етюд з циклу «Етюди вищої майстерності» («Трансцендентні»);
• «Мазепа» - опера Петра Чайковського (по Пушкіну, 1883):

    "Мазепа" - опера сильних страстей і  характерів, гостро конфліктна, яскраво  драматична. У ній трагедійна  міць сполучається із проникливим  ліризмом, гострою характерністю,  жанрово-побутовими, обрядовими сценами, різноманітним зображенням народного життя. Кожний з героїв опери, від основних до епізодичних, являє собою закінчений характер. Тут Чайковський виступає як геніальний майстер психологічного портрета. При цьому діючі особи дані не статично, а показані багатогранно.

    Найбільш  складний і суперечливий образ Мазепи. Композитор відтінив його властолюбство, егоїзм, інтриганство, але, уступаючи  наполяганню виконавця, увів арію, що невиправдано підкреслила ліричну  стихію, його любов до дочки Кочубея.

    Контрастність як основний принцип драматургії  визначає весь розвиток дії й кожного  з героїв. Чайковський використовує цей принцип глибоко й тонко.

    3.3. Образ гетьмана  Мазепи в кінематографії

• Мазепа (фільм, 1909) - німий художній короткометражний фільм Василя Гончарова за мотивами поеми А. Пушкіна «Полтава» (1909);
• «Мазепа (фільм, 1914)» - фільм Петра Чардиніна знятий за поемою Юліуша Словацького. Актори: Арсеній Бібіков (Король Ян Казимир), Іван Мозжухін (Мазепа, дворянин з свити короля), Едуард Пухальський (воєвода), Надія Нельський (Амелія), Н. Нікольський (Збігнєв) (1914);
• «Молитва про гетьмана Мазепу» - український повнометражний художній фільм.
• «Гетьман Іван Мазепа» - режисер О. Скрипник, наукові консультанти В. Чуб, Г. Ярова (1992);

Образ Мазепи у фільмі О. Скрипника був  вперше поданий не як образ зрадника і запроданця, створеного протягом століть російської і радянської пропагандою, а як образ державного діяча в складних умовах існування  Україна. У той же час автори фільму пішли і від надмірного «освячення» Івана Мазепи. Автори показали значущість постаті гетьмана, складність і суперечливість його дій.