Образ Марiї в однойменному романi Уласа Самчука

Коли повернувся Корній, Гнат якраз  був у лікарні. Марія, як могла, догоджала  Корнієві Перепутькові, що на той час  жив у неї. Ось якою бачив Гнат Марію в цей період після розповіді  брата Михайла: «Бачив Марію, що скидає матросові брудного чобота… Бачив  Марію, що хмелиною в’ється навколо  дужого тіла ворога… Бачив Марію-рабиню, Марію, що цілує ту руку, яка її б’є  по лиці» [51; 63].

Хоча Марія і страждала фізично, але вона не плакала, не сумувала: «Чого  ж їй плакати? Не для того рвалася, не того шукала. Сама винна, обіцяла  і забула обіцянку, не чекала. Не вірила в любов, захотіла багатства. Покутуй» [52; 69]. «Марія гнулася перед ним  лозою» – Марія з усієї сили намагалася догодити Корнієві.

Марія покидає Гната і йде  до Корнія. Знову втрачає дитину. Коли завагітніла вдруге, Корній виявив бажання одружитися; власне, цього  Марія і чекала все своє життя, це її мета: «Хомиха божилася, що Марія  ледь стояла під вінцем, такий вже  у неї живіт, але це не так важно. Досить, що Марія впертою працею, самовідреченням добилася нарешті  права бути законною власністю свого  чоловіка. Не чула границі радості» [53; 70].

Народжується син, Демко. Хоча Марія  хоче назвати хлопчика іншим ім’ям  та батько не погоджується, і жінка  підкоряється. Вона стала покірною: «Марії це ім’я не зовсім подобається, але раз хоче батько… Що може вона проти батька?» [54; 71].

З часом змінювалися риси характеру  Марії. Вона стала байдужа до думки  суспільства: «Гомонять сусіди. Не розуміють  вони Марії. Але їй байдуже» [55; 72].

Поволі Корній з Марією зводяться  на ноги, будуть своє господарство вперто. Лише тепер Марія щаслива, по-справжньому  щаслива: «Їй весело і радісно. На обличчі спокій, видно сяйво щастя – короткого і приходящого, але все-таки щастя. «Ми, – кажуть Маріїні очі, – не вимагаємо багато щастя. Щастя наше у повноті існування, але кілька разів на рік ми скупчимо його в одно велике видиме щастя, щастя, яке випромінює з наших віч, з наших уст, з наших душ» [56; 76].

«Ті кілька добрих слів відняли всю  її втому» [57; 43]. Марія, як і всі, прагне добра, любові.

«Жінка рве з останніх сил» [58; 72] – таки не змінюється одна з найважливіших  рис характеру Марії – працьовитість.

Марія не вибаглива до одягу, не перебірлива  – «До цього часу вона нічого не купувала для себе. Доношувала все  те, що принесла з собою від Гната» [59; 75].

«Марія виросла на господиню  й матір» [60; 80] – так автор засвідчує, що Марії притаманні риси як чудової  господині, так і матері – любов, ніжність, терплячість.

І ось Марія знову вагітна, проте  «…не зважає на свою вагітність. Підтикнувши  високо спідницю, містить ногами глину, викладає заступом на стіл…» [61; 80]. Марія  працьовита, невтомна, не може сидіти без  роботи, адже навіть тоді, коли їй личить відпочивати, вона важко працює.

«Марія й не думає журитися» [62; 80] – ця жінка дуже життєрадісна, весела.

«А Марія ночей не спала –  виглядала і сподівалася» [ ; 84] –  так Марія чекала на Корнія, якого  забрали на війну.

«Упораюсь, Гнате… Якось упораюся…» [63; 85] – так різко відповіла  Марія на пропозицію Гната допомогти. Це свідчить про те, що жінка покладається лише на свої сили, можливо вона трішечки самовпевнена, вважаючи, що впорається зі своїм господарством, не бажає нічиєї допомоги.

«…не знаєш людей, у кожного  язики без кості…» [64; 85]. Це свідчить про її досвід: у власному житті  вона вже, напевно, не раз стрічалася з пліткарством.

«…і за неграмотну Марію Перепутько…» [65; 84]. За все своє життя Марія  так і не навчилася читати і  писати.

До цього часу жінка не втратила дівочої сором’язливості: «Марія ніяковіє…» [66; 86].

«Чого лякаєшся, Маріє?» [67; 93] – з  часом Марія стала ляклива.

«У тебе (у Марії) … порвалися  чоботи. Не мерзнуть ноги? Скоро ж  зима…

– Чи ж то первина» [68; 96]. Марія терпляча, не звертає уваги на свій зовнішній вигляд, і, нарешті, не піклується про своє здоров’я.

«Марія йде з долини і несе на коромислі повні два відра  води. Засапується, стає, перекладає коромисло  на друге плече, відсапується» [69; 70]. Марія знову показує свою працелюбність. «Не думає над тим, чи це комусь подобається» [70; 70] – жінка байдужа  до думки суспільства, не звертає  на неї уваги.

«Марія бігає, руки мліють від утоми, але лагідна усмішка не сходить  з її уст» [71; 73] – Марія терпляча, любляча.

«Марія нічого з себе не уявляла, але Марія не могла натішитися. Вона в житті ще не дістала кращої спідниці – це ж купив він, той, який ще ніколи нічого не купував. Кинулася йому на шию» [72; 75]. Марія задоволена тим, що має. Для неї важливий не подарунок, а любов, щирість того, хто його зробив. Вона вдячна навіть за не найкращий  дарунок близької людини.

«Марія думає…» [73; 76]. З часом  Марія стала роздумливою, поміркованою людиною.

«Ах, Марія пережила всього. Було і  хрестин, і мерлин. Не первина. Видно, під такою планетою родилася» [74; 100]. Автор показує величезний життєвий досвід Марії, а також власноруч  підносить її до неба, пов’язуючи її життя, її долю з планетою.

«Їй всі рівні, всі добрі. Не робила різниці між дітьми, не заважала батькові давати їм накази, але й  не боронила нічого дітям» [75; 103]. Такою  була позиція Марії у вихованні  дітей.

«Це нічого, що прийдеться дещо живота стягнути. Нічого. Десятина є завжди десятина. Вона готова з останнього пнутися, а все-таки десятинка буде» [76; 100]. Ця цитата засвідчує знову  ж таки терплячість, силу у тому плані, що вона не боїться відмовити собі у деяких благах, також з цих  рядків можна визначити важливість для Марії матеріальних цінностей (а вони для неї важливі), і ціну, яку вона готова за них заплатити (вона «…готова з останнього пнутися»).

« – Підріс, хай погуляє, – казала вона (Марія). – Прийде час і покине. Молодість є молодістю…» [77; 103]. Марія  не забороняє дітям гуляти, поважає  юнацький вік, бо вона ще, певно, пам’ятає й себе.

«Найулюбленішою дитиною обох Перепутьків  була Надія» [78; 103]. Так як у цієї сім’ї  були як і хлопці, так і дівчинка, а вона була найулюбленішою, то це означає, що вони любили більше дівчаток, як хлопців.

«Марія сиділа дома, приходили сусідки, і розпочинався сейм. Обговорювали неприсутню сусідку Химку, з Химки  переходили на господарські справи, далі про сватання та весілля розмова, і так до вечора» [79; 103]. Тому можна  вважати, що в характері Марії  присутнє пліткарство, адже вона обговорювала сусідку Химку. Жінка має багато вільного часу, якщо могла цілий  день до вечора розмовляти з подругами. Марія безпосередньо брала участь у житті всього села, якщо обговорювала у товаристві різні важливі речі. Марія мала подруг, які приходили до неї. Жінка обізнана в цих питаннях, якщо могла їх обговорювати.

«Марія ходить до церкви, як і раніш, стане десь збоку і молиться за здоров’я свого сина» [80; 104]. Не зникає також і Маріїна любов до церкви, що була притаманна їй протягом усього життя.

«…розважала Марія…» [81; 104] – з  часом Марія стала поміркованою, роздумливою.

«Здавалося, не образа, а її розстріляв Масим» [82; 116] – таке велике значення надає Марія іконі.

«Посварився з Марією і Корнієм, назвав її контрреволюцією і подався» [83; 117] – Марії притаманні контрреволюційні риси, її можна назвати консерватором, адже вона не прагнула нової влади, нових порядків.

«Марія уміє годувати веприків» [84; 74] – така характеристика показує  Марію як чудову господиню.

«Марія зготовити потрапить, аби  з чого…» [85; 69] – знову ж автор  зображує Марію як господиню і  непогану куховарку.

Іде час, Марія старіє: «Втоплена  Марія, притягла з поля старечі ноги, сіла під залитою цвітом грушею і  слухала згасаючу пісню сонця  та вечірнього дзвону» [86; 132]. Марія  романтична, вже похилого віку, і  знову ж таки працьовита.

«Скільки, Маріє, вилилось нашого поту. Вилилось… Пригадай тільки, скільки  поту вилилось… Страшно подумати» [87; 131]. Ця цитата показує, як багато напрацювалась  Марія за все своє життя, скільки  сил вклала вона в своє господарство для того, щоб воно процвітало.

«Марія зложила обидві поморщені  старечі руки у пелені і спокійно, рівно дивиться перед собою в  далечінь вечірнього смеркання» [88; 102]. Марія стала смиренною, вона втомилася  від життя, заспокоїлася, втратила свою невтомність, невгамовність.

Марія гостра на язик:

Чому ж ти нічого не казала?..

А чому ж ти нічого не казав за корову?.. [89; 126].

«Мала і я багато горя, але, коли б Бог не дав гіршого, все ще можна було б пережити. Не можу скаржитися» [90; 138]. Марія терпляча, не нарікає  на свою долю, смиренна. Хоча й багато труднощів мала у житті, не скаржиться, не плаче, не вважає свою долю трагічною, а життя – важким. Це свідчить про її життєрадісність, життєлюбність.

«Марія молилася і думала … Ніколи стільки не думала, як тепер» [91; 134]. Марія стала вдумливою, поміркованою.

«Очі бачили, але серце її (Марії) бачить ще більше» [92; 136]. Ця цитата показує  багатий духовний світ Марії, її безпомилкову інтуїцію, якій вона довіряє більше, ніж очам.

«Корній і Марія, мов старі птахи, залишили своє давнє гніздо і вилетіли…  Чулися відірваними від землі. Боялися  ходити по чужій хаті. Боялися голосно  говорити. Все здавалося, що прийде справжній власник цього гнізда – і прожене, і посміється, і  оганьбить їх…» [93; 138]. Це свідчить про  те, що Корній і Марія боялися  покидати свою оселю, їм було важко  залишати свій дім, до якого вони звикли. Вони не хотіли брати чужого, боялися  стати посміховиськом, бути вигнаними, зганьбленими.

 

 

Уважно читаючи текст роману, можна зауважити, що Марія помирає  двічі. Перед останнім розділом, книгою про хліб, перед Голодомором, автор  зазначає: «Дні Марії скінчилися» [117; 124]. Проте Марія жила. І останнім рядком стали слова: «Марії не стало…» [118; 170]. В першому випадку Марія  помирає духовно, в другому –  фізично. Останні дні жінка жила без душі – Голодомор не має  ані моралі, ані духовності як і  в книзі, так і в житті.

Причинами ж другої смерті стали, власне, старість і голод. Скінчилися дні  Марії… Так, для Марії щасливе  життя закінчилося, скінчилося все  те, чого вона так прагнула: жити і  працювати спокійно поруч зі своїм  чоловіком, бачити дітей, онуків живими. Починалося нове життя, як автор зазначає: «початок кінця». Проте «сонце так  само сходило і заходило». Життя  Марії, хоча і понівечене, продовжувалося до фізичної смерті.

 

 

 

На початку твору Корній - бідний заробітчанин. Після довгої служби у війську, що негативно змінює його характер, Корній знову повертається в рідне село. Тут крок за кроком жорстокий, ледачий та надмінний вчорашній матрос стає добрим господарем, турботливим чоловіком, мудрим батьком, який своє життя звіряє за Божими Законами та нормами народної моралі. 
Які причини цих змін? 
Безумовно, це безмежна жертовна любов Марії та праця біля землі. Письменник відтворив, як поступово прокидається в Корнія споконвіку притаманна українцям любов до землі. Праця вже не тільки годує, а й виховує, облагороджує. Як пише автор, у своїй роботі чув Корній присутність вищої сили. Людянішим стає він і після народження дітей. 
Маючи на початку тільки невелике поле, гармонь та кілька сорочок, Корній зумів стати заможнім господарем, почесним чоловіком в громаді. Він пишається результатами своєї роботи. 
Можемо сказати, що Корній - типовий образ селянина, що своєю працею творить добробут своєї родини. Він дбає про сім'ю, родину, односельчан. Стає заможнім господарем, шанованим у селі. 
Показавши еволюцію в характері Корнія, письменник наголошує, що кожна людина при бажанні і наполегливій праці може вибороти право на гідне життя. 
На жаль, його життя закінчується трагічно. Письменник описав, як страшні дії людей нової влади ламають долі тисячі таких селян, як Корній.

 

 

Гнат - гарний господар, працьовитий, терплячий. За характером добрий і милосердний. Вирізняється силою духу. 
Покохавши на все життя Марію, він витривалістю та впертістю, терпінням та добротою завойовує її прихильність. Розуміє, чому Марія виходить за нього, тому на весіллі прагне розвіяти її сум, прогнати жаль. 
Не оздоблюється Гнат за гіркі слова докору після смерті їх дітей, захищає від людського поговору, коли Марія починає гуляти. 
Довгий час він живе коханням, простим щастям бути біля коханої людини, а коли Марія іде від нього, добровільно прирікає себе на самотність. 
Розраду від нерозділеного кохання Гнат знаходить у Біблії. Віра рятує його від розпачу. У монастирі, серед церковних книг, шукає він відповіді на свої питання. 
Коли Гнат повертається в село, біля нього починають збиратися люди. Кожен приходив із своїми думками й болями послухати Божого слова. А воно було особливо необхідне для селян в ті скрутні дні. 
Гнат умів розрадити людей, допомагав повернути віру в себе, не зневірюватись. Автор створив чудовий образ духовно багатої людини, яка, переживши не одне власне горе, не зламалася, не озлобилась, а вірою вилікувала власну душу та за допомогою Божого слова зцілювала душі людей, повертала надію. 
«Повстаньте і повірте в себе, - говорив їм. - Повірте у вашу силу, у вашу землю. Душі ваші сплять, думи повільні і не хочуть напружуватись... Бог любить тих, хто бачить в собі частину його самого, його безсмертного, його розумного, його всемогутнього.

 

 

Порівняйте образ  Максима та Лавріна.

Два сини Марії  відрізняються вже з дитинства - працьовитий, спраглий до знань Лаврін і лінивий розбишака Максим. 
Лаврін відстоює необхідність незалежності України. За свої погляди, коли до влади приходять більшовики, потрапляє на Соловки. 
Створивши цей образ, письменник показав людину нового покоління, що дбає не тільки про інтереси родини, села, а й добро для своєї країни. Вперше у творі звучать слова про те, що вільне, щасливе життя людей можливе тільки у вільній, незалежній країні. 
На противагу образу Лавріна створений образ Максима. 
У пошуках легкого хліба, залишає Максим батьківський дім і іде до міста лакеєм у дворянський клуб, згодом пристає до більшовиків. Йому подобається влада, що дозволяє безкарно в ім'я революції вбивати людей, грабувати, забирати чуже майно. Створивши цей образ, письменник показав, які люди приєднувалися до більшовиків, ставали обличчям нової влади. 
Описуючи Максима, автор показав процес деградації людини та причини, що привели до цієї деградації.