Розвиток німецької літературної казки в епоху Романтизму. Людвіг Тік"Білявий Екберт"

ЗМІСТ

Вступ

1.1. Розділ І. Людвіг Тік в контексті літератури романтизму.

1.2. Біографічні відомості про Людвіга Тіка.

2.1. Розділ ІІ. Поетика простору в казки "Білявий Екберт" Людвіга Тіка.

Висновок

Список використаної літератури

Додаток 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Німецький романтизм, що виник  на рубежі 1790-х і 1800-х рр., відзначався  підкреслено філософським характером. Його естетика складалася в „Ієнському гуртку", що сформувався наприкінці XVIIIст. у маленькому місті Ієні, поблизу  Веймара. Головними теоретиками  ієнських романтиків стали брати  Август-Вільгельм і Фрідріх Шлегелі .

     У німецьких романтиків казка була одним із улюблених жанрів. Всесвітньої слави зажили народні казки, записані й опубліковані братами Грімм - Якобом тa Вільгельмом. Роман-казка „Генріх фон Офтердінген" поета Новаліса (Фрідріха фон Харденберга) пройнята релігійно-патріархальною тематикою і меланхолійним настроєм. Новаліс хворобливо переживав крах старих, феодальних устоїв. Йому хотілося зупинити час, зберегти навіки старовинні замки, патріархальні звичаї .

    Видатною постаттю у тогочасній німецькій літературі був Ернест Теодор Амадей Гофман. Він створив химерні, смішні і водночас трагічні повісті й романи („3олотий горщик", „Життєва філософія Кота Myppa...", „Крихітка Цахес"). Цей письменник просто задихався в задушливій атмосфері Німеччини початку XIX ст.

    Творчість великого німецького поета Людвіга Тіка- це і напрочуд тонка лірика «Кіт у чоботях» і дошкульна політична сатира («Білявий Екберт», «Рунненбург» й іронія, завдяки якій було подолано романтизм і взято нову головну тему - реальне життя.

 

Актуальність роботи полягає  в тому, що в ній розглядається  аспект німецької літературної казки  в період романтизму в Німеччині.

 

Об‘єктом дослідження  даної роботи виступає німецька літературна  казка.

 

Предметом дослідження є  період романтизму в Німеччині ,передумови виникнення літературної казки.

 

Мета дослідження - вивчення характерних особливостей літературної казки,

особливості естетики та поетики  Людвіга Тіка.

 

 

Зазначена мета передбачає вирішення таких завдань :

1) проаналізувати теоретичні  джерела, які розкривають передумови  виникнення німецької літературної  казки;

2) вивчити характерні  особливості німецької літературної  казки, а також двосвіття як  специфічну особливість побудови  німецької казки;

3) розглянути класифікацію  літературної казки;

4) дослідити особливості естетики та поетики Людвіга Тіка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1. Розділ І. Людвіг Тік в контексті літератури романтизму.

Термін “романтизм” першочергово застосовувався в літературі, головним чином романо-германських народів, а пізніше охопив музику та образотворче мистецтво. Це дозволило трактувати романтизм як переважно художній напрямок. Однак вже в 19ст. починають  говорити про “романтичні тенденції” у філософії, “економічний романтизм”, “романтичні ілюзії” в соціалізмі, тобто трактувати його як загальнокультурний рух, а не лише напрямок чи стиль.

Те, що романтизм об‘єднував найрізноманітні явища, напрямки (прогресивний та реакційний, “епіко-міфологічний”  та “лірико-іронічний”, національні  форми романтизму, тощо) – ускладнює  виділення в ньому сталого  інваріантного ядра. Однак існують  фундаментальні фактори цілісності романтизму, що знайшли відображення у сукупності його суттєвих ознак. Це передусім – спільність соціокультурної  ситуації, спільність світосприйняття  та світосвідомість.

Головна соціокультурна передумова появи романтизму як цілісного напряму  в культурі криється в наслідках  Великої Французької буржуазної революції. Подібно тому, як революція  ознаменувала корінний переворот в  соціальному житті, романтизм позначає собою революцію в культурі. Однак  романтизм виник не на пустому  місці. Він мав попередників в  особі Руссо, який в період розквіту Розуму заговорив про першочерговість  почуттів, про своєрідність та неповторність  кожної людини. В якості найважливіших  джерел потрібно вказати також на філософію Фіхте з її абсолютизацією творчої свободи, й Шопенгауера  з ідеєю сліпого, нерозумного  бажання, що створює світ згідно своєї  волі. Ці ідеї були дуже цікавими та близькими  романтикам, так само як шукання  широкого кола музикантів, художників, в творчості яких пробивалися  паростки нового, відмінного від класицизму бачення світу та задач мистецтва.

    Розвиток романтизму — розпадається на три головні етапи: передромантизм кінця XVIII ст., романтизм першої половини XIX ст. і неоромантизм кінця XIX — початку XX ст. Крім того романтиків можна поділити на реакційних та прогресивних. Виходячи з однакового прагнення до вираження неприйняття довколишньої дійсності, реакційні романтики фактично відривалися від дійсності, протиставляючи їй ідеалізовані патріархальні відносини середньовіччя, тоді як прогресивні романтики, навпаки, усі свої надії покладали на майбутнє.

Незважаючи на виняткову  складність та суперечливість, романтизм  в цілому має ряд визначальних рис та ознак. Йому притаманні так  звана світова скорбота, романтичні “два світи”, підкреслений інтерес  до внутрішнього світу людини, гротескно-сатиричне  зображення дійсності та проникливе відтворення природи.

Заперечуючи класицизм і  просвітницький реалізм, їхню регламентацію  та світогляд, романтики прославляють самоцінність окремої людської особистості, її цілковиту внутрішню свободу. Романтики розкривають дивовижну  складність та суперечливість людської душі, її одвічну невичерпність. Заглибленість  у внутрішній світ особистості, пильний  інтерес до могутніх пристрастей  та яскравих почуттів, до всього надзвичайного, тяжіння до інтуїтивного та неусвідомленого - характерні риси романтичного методу в усіх видах мистецтв.

Якщо теоретики класицизму виходили з прагнення наслідувати  природу, то романтики виходять з  прагнення перетворити природу. Вони створюють свій, особливий світ, на їхню думку, величніший і прекрасніший, ніж світ реальний. У цьому й  полягає суть їхнього учення про  два світи. З уявленням про  два світи пов‘язаний суровий  захист романтиками цілковитої творчої  свободи митця від будь-яких регламентацій  і будь-яких норм.

Надзвичайно своєрідним явищем у поетиці романтизму була й так  звана романтична іронія. Головними  теоретиками її виступали письменники  такі, як Фрідріх Шлегель, Карл Зольгер  і Жан-Поль Ріхтер. До методу романтичної  іронії широко вдавалися майже всі  провідні романтики, а згодом і деякі  представники критичного реалізму, наприклад  Анатоль Франс. В основі романтичної  іронії лежить різке контрастове  підкреслювання відносності всіх і  будь-яких обмежень в особистому та в суспільному житті. Усі ці обмеження  романтики зображують як бездумне насильство над природним плином життя, як результат  глупоти та дурості людей. Природний  рух життя ламає усі ці штучні перепони, і той, хто намагається  втиснути природний плин в закам‘янілі  рамки, сам опиняється у смішному становищі.

Заперечуючи нормативність  в художній практиці, основними рисами поетики романтиків стали:

- уява, яка була не тільки  вимислом, фантазією, але й засобом  сприйняття світу та художньою  реалізацією цього пізнання;

- тяжіння до символу  та символіки чк до прешочергових  засобів художнього вислову, адже  головним стає вираження духовного  та душевного змісту, тобто змісту, позбавленого матеріального буття. 

Романтизм зруйнував нормативну систему жанрів і змінив її на культ  живописного синтезу протилежних  рис. Так виникли ліро-епічний  і ліро-епіко-драматичний жанри (Байрон, Шеллі ). Зацікавленість у фольклорі  призвела до створення літературної казки ( Тік, Гофман, Андерсен ). Зацікавленість у всьому оригінальному, неповторному призвела до відкриття колориту, а  зацікавленість в історичному колориті – до створення жанру історичного  роману ( Скотт ). Традиційна психіка  викликали в романтиків іронічне ставлення. Вони звертали увагу в  першу чергу на неймовірні зліти  і падіння, на патологічні прояви ( роздвоєння особистості, галюцинації ). І ці моменти досліджували дуже глибоко ( Гофман, Клейст). З абсолютною впевненістю можна сказати: романтики  зробили великий внесок у розвиток художнього психологізму, розкривши  людську душу як непояснимий, непідвладний раціональному аналізу феномен.

Виділяють такі загальні риси романтичного типу творчості:

- прагнення до суб'єктивізації  процесу творчості, усвідомлення  власної чужості «натовпу», що  живе примітивними інтересами  та вважає себе господарем  світу; 

- тяжіння до екзотичного,  надзвичайного фону зображення, до неймовірних ситуацій і  неординарних героїв, що нерідко  відображають авторську особу; 

- міфологізація дійсності  через звернення до форм символізування, гротеску, фантастики;

- усвідомлення катастрофічної  роздробленості, «розірваної» Нового  часу і «втеча» від нього  в світ ілюзії, мрії, казки; звідси  – інтерес до фольклору, національної  історії і національного колориту  як до засобів, що допомагають  повернути стан дитячої цілісності  і живописної безпосередності. 

Заслуги романтиків у розвитку світового мистецтва важко переоцінити. Вони розширили й оновили старі  художні форми, розробили жанри  історичного роману, фантастичної повісті, ліро-епічної поеми, нові форми драми, досягли небувалої майстерності в ліричній поезії. Романтизм - спадкоємець  кращих традицій літератури минулого, і зі свого боку, багато в чому сприяв великим досягненням мистецтва  критичного реалізму.

Майже для всіх видатних письменників першої половини XIX ст., які  починали свій творчий шлях з позицій  прогресивного романтизму, характерний  поступовий перехід до методу критичного аналізу. Така творча еволюція Г. Гейне, О. Пушкіна, Т. Шевченка, М. Лєрмонтова, Ш.Петефі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Біографічні відомості про Людвіга Тіка.

Народився у родині канатника. Батько мав необхідні статки, тож  Тік зміг здобути прекрасну освіту в одній із найкращих гімназій — Фрідріх-Вердерівській, де він  навчався з 1782 до 1792 р. У гімназії Тік  познайомився з В. Г. Вакенродером, вплив  якого помітно позначився на формуванні його естетичних і літературних уподобань. У 1793 р. друзі відвідали Нюрнберг і Бамберґ, що були центрами культурного  життя Німеччини в епоху Дюрера. Вихований у гімназії інтерес  до літератури, історії, мов визначив подальший вибір освіти Тіка. З 1792 до 1794 р. він вивчав історію, теологію та філософію в університетах  Галле, Геттінгена, Ерланґена. Після  закінчення університету Тік співпрацював з відомим видавцем Ф. Ніколаї, діяльність якого значною мірою сприяла  поширенню в Німеччині тривіальної  літератури та прищепленню читацькій  публіці смаку до такого чтива. Саме у видавництві Ніколаї Тік вперше познайомився із законами белетристики, самобутнім представником якої у романтичній літературі він, зрештою, і став.

   Початок творчої діяльності Тіка припадає на 1795—1796 pp. У 1795 р. побачили світ його твори «Абдалла, оповідання», написане ще у 1792 p., та «Примирення, оповідання». Проте літературне визнання Тіку приніс роман «Історія пана Вільяма Ловелла» («Geschichte des Herr William Lovell») у трьох томах, створений у 1795—1796 pp. У1796 р. Т. розпочав і свою перекладацьку діяльність — вийшла в світ його інтерпретація п'єси В. Шекспіра «Буря».,У 1797 р. поряд з публікацією своїх оповідань Тік видав книгу «Сердечні виповідання схимника-любителя мистецтв» («Негzensergiessungen eines kunstliebenden Kloster-bruders») В. Г. Вакенродера — твір, що справив потужний вплив не лише на формування естетичних уподобань самого Тіка, а й романтизму загалом.

    У 1797 p. Тік здобув визнання як самобутній драматург і новеліст. Побачили світ такі його твори, як «Кіт у чоботях, дитяча казка у 3-х діях з інтермедіями, прологом та епілогом, твір Петера Леберехта» («Gestiefelten Kater»), а також «Народні казки, видані Петером Леберехтом» у трьох томах («Volksmarchen»); до збірника увійшла й казка «Білявий Екберт» («Der blonde Eckbert»).

   У 1798 p. помер Вакенродер. Для Тіка це була величезна втрата. Тік вважав його не лише своїм другом, а й духовним наставником. Підтвердженням духовних та душевних зв'язків з Вакенродером став роман «Мандри Франца Штернбальда» удвох томах («Franz Sternbalds Wander-ungen», 1798). Своєрідним пам'ятником другові стало видання Тіка у 1798 р. «Фантазій про мистецтво для друзів мистецтва» («Phantasien tiber die Kunst far Freunde der Kunst»). В есе, оповіданнях, що увійшли до збірника, набуло втілення притаманне енським романтикам розуміння і трактування мистецтва. Того ж року побачили світ п'єси «Принц Цербіно, або Поїздка до Доброго смаку, у певному сенсі продовження Кота в чоботях, гра на 6 дій» і «Світ навиворіт. Історична драма на 5 дій».

   У1799 р. Тік зблизився із Й.К.Ф. Шиллером — провідником енських романтиків. У енському гуртку романтиків Тік — один із послідовних шанувальників творчості В. Шекспіра та М. де Сервантеса, твори яких він перекладає і видає. Інтерес до Відродження у Тіка не слабшав ніколи, такою ж відданою була його любов до старої німецької поезії. Ще у 1793 р. Вакенродер у листі до Тіка звертав увагу на непідробну вартісність і дивовижні чари старонімецької поезії: «Принагідно зауважу, — пише Вакенродер, — що ти вельми мало знаєш старонімецьку літературу, якщо знаєш лише міннезинґерів. Вона взагалі у нас надто мало знана. А поза тим, у ній є чимало доброго, цікавого та своєрідного, і вона безмірно важлива для історії нації та духу». Тік завжди був непоганим учнем, а свідченням його чудових знань у царині німецької поезії давніх часів стала публікація у 1803 р. збірника «Пісні кохання швабської епохи в новій обробці».

  У 1805 p. Тік зміг здійснити свою мрію про подорож до Італії. З липня 1805 до осені 1806 р. він мандрував країною Рафаеля, Мікеланджело, Л. да Вінчі, а в 1817 р. він, перекладач В. Шекспіра, знаний у Німеччині як шанувальник театру старої Англії, відвідав Британські острови.