Вильям Голдинг Повелитель мух

      Характеристика  роману «Володар мух» 

1. Жанрова своєрідність

    Твір  Вільяма Голдінга «Володар мух» написаний  у жанрі роману-притчі.

Притча — повчальна алегорична оповідь, в якій хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі підпорядковане моралізаційній частині твору. [8, с. 572-573]

Голдінг був видатним творцем саме цього  жанру, і багато критиків його називали «автор романів-притч». Видатний англійський критик Френк Кермод  наводить наступний вислів самого письменника на цю тему: «Таку характеристику я б прийняв як найбільший комплімент, якби хто-небудь замінив у ній слово «притча» на слово «міф»… Мені здається, що «притча» - це щось вигадане, щось зовнішнє, в той час коли «міф» бере початок десь біля самих витоків речей та явищ. У старовину міф відкривав доступ до буття, кінцевий сенс буття вбирав у себе  життєвий дослід у повному обсязі.»

Наведене  розмежування дуже важливе. Ми повинні тільки погодитися, що визначення Голдінга слова «притча» найбільше відповідає нашій уяві про його романи, які б ідеї письменник не вкладав у твори.

    «Володар  мух» - його перший і найкращий роман-притча, який цікаво задуманий і цікаво втілений у життя. [1, с.215-216] Спочатку роман був задуманий як пародія на відомий англійський твір для юнацтва – роман Роберта Баллантайна «Кораловий острів»(1857).  Голдінг добре знав його як шкільний учитель і так само добре знав, що герої цього «шедевра» вікторіанської чемності і пргладженості мало чим схожі на справжніх, живих підлітків. Життя героїв Баллантайна на острові було ідилічним, вони перемогли зовнішнє зло, котре загрожувало їхньому життю (піратів, людожерів), і навіть навернули піратів до християнства. У «Володарі мух» ж Голдінг моделює ситуацію, за якою острівна мікроцивілізація рухається в регресивному напрямку, більше того, письменник переконаний в об’єктивності такого руху. «Володар мух» - перша його спроба аналізу ідеї соціального прогресу. Тієї ідеї, яка формувалася на основі нового розуміння ролі і завдань людини, запропонованого англійськими філософами XVII століття. [9, с. 241]

     Розглянемо роман «Володар мух» з точки зору філософсько-алегоричного роману. Передусім потрібно визначитися з поняттям алегорія. «Аллегория (от гр. иносказание, инословие) - это изображение отдельных идей (понятий) посредством конкретных художественных образов» [6, с.23]. В сюжеті та образах філософсько-алегоричного роману філософські концепції відіграють важливу роль. Автор тяжіє до екзистенціалістської філософії, тобто філософії людського буття. В.Голдінг як представник цієї філософської течії в романі «Володар мух» позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

     Роман насичений різноманітними символами - чи то острів у вигляді корабля  як традиційний символ держави, чи то пожежа в останній главі твору  як руйнування, в якому горить не тільки острів, але моральні та духовні цінності людини, чи мушля - символ порядку, буржуазної демократії та парламенту. [10, с. 256]

        Досліджуючи твір «Володар мух» Уільяма Голдінга, ми можемо простежити характерні риси антиутопії та антиробінзонади. По черзі визначимо ці поняття:

Антиутопія (англ. dystopia) – напрям у художній літературі та кінематографі, у вузькому сенсі це опис тоталітарної держави, а у широкому сенсі – будь-якого суспільства, в якому взяли гору негативні тенденції розвитку. [7, с.199]

  Літературний  жанр антиутопії сформувався у XX столітті в період бурхливих політичних і  культурних катаклізмів. Становлення  жанру припадає на час світових війн та тоталітарних режимів з одного боку, та на період інтенсивного розвитку науки та техніки з іншого.

  Антиутопія  – зображення ідеально поганого суспільства, зображення не існуючого соціального  зла, життєвого зла, що є глибоко  особистісним. Зазвичай утопія напрямлена на скасування утопічних тенденцій ( зокрема висміювання захоплення НТР). Але головне – це відхід від науково-технічних концепцій та їх заміна концепціями самої людської сутності.

  За  великим рахунком анти утопічні романи не вигадують нових ідей та концепцій, вони просто імітують життя в його найтрагічніші моменти. Утопія та антиутопія часто стають нерозлучними супутниками один одного, як добро і зло, життя і смерть. Антиутопії відводять від мрій. Кінцевою мрією героя антиутопічного роману є просто бажання вижити, повернути свій світ, в якому йому було комфортно, та сприйняти його таким, який він є.

  Антиутопія  ХХ століття представлена літературними  надбаннями багатьох країн світу: найвідоміші  романи-антиутопії належать англійським  авторам О. Хакслі «О дивний новий  світ» (1932), Д. Оруеллу «1984» (1949); російському  письменнику Е. Замятіну «Ми» (1923),  американському Р. Бредбері «451 по Фаренгейту» (1953). Особливим типом анти утопічного роману стала книга Вільяма Голдінга «Володар мух» (1954). [1, с. 103]

  Щоб зрозуміти специфіку антиутопії перш за все треба визначити типові ознаки жанру утопії, на грунті якого і сформувався жанр, що нас цікавить.  Тут треба згадати твір, що став основоположним у цьому жанрі – «Утопія» Томаса Мора.  У своєму одноіменному творі він назвав утопією острів, на якому було створене ідеальне суспільство. Зараз це жанр, який є ближче до наукової фантастики, тобто: основна ідея утопічного твору в тому, щоб показати бездоганність світу. Антиутопії, в свою чергу, є повною антитезою до утопії.

  Твір  Голдінга також має характерні риси антиробінзонади.     

      Антиробінзонадою називається твір, в якому одна людина, або декілька людей, які опиняються за межею цивілізованого світу в результаті чого їм потрібно впоратися з дикою природою, і це не завжди героям вдається. Першоджерелом до створення антиробінзонади виступив твір Даніеля Дефо «Робінзон Крузо», де людина, опинившись на безлюдному острові не тільки не втратила контролю над собою,  людською природою і взагалі всім людським, а створила свій сприятливий мікроклімат, схожий на державу для однієї людини, і таким чином протягом  20 років зберігала правила, за якими жила. І, живучи на безлюдному острові, Робінзон залишився людиною, а не дикуном.

  Тепер звернемося до твору «Володар Мух». Цей твір можна вважати антиробінзонадою, тому що герої роману – англійські хлопчики, які потрапили на безлюдний острів під час авіакатастрофи, - так, як і Робінзон, намагаються організувати своє життя за законами цивілізації. Діти починають з того, що створюють певну суспільну організацію на зразок тієї держави, яку залишили, тобто демократичної держави. Великою мірою це нормальний інстинктивний порив, продиктований здоровим глуздом. У цьому випадку здоровий глузд як певна стихійна філософія, що служить основою моралі і діяльності кожної людини, збігається з тією суспільною філософією, котра становить фундамент західних суспільств. У романі ця філософія уже виявилася глобально неспроможною – події на острові стали можливими тому, що «великий світ» згорає в полум’ї ядерної війни. [ 9, с. 240 ]

  Бернард Олдсей і Стенлі Вайнтрауб у праці  «Мистецтво Вільяма Голдінга» перелічують усі традиції англійської прози, які, на їхній погляд, розвиває роман «Володар мух». Це і «книжка для хлопчиків», і роман-випробування в дусі Робінзона Крузо, і традиційний для ХХ століття роман, в якому наша культура потрапляє в екзотичні обставини, і нонконфорформістська релігійна традиція англійських писань, спрямованих проти науки, в межах якої автори століттями порівнювали науковий прогрес з дегуманізацією.[ 18, с. 106] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2 Проблематика

  Філософська основа романів Вільяма Голдінга має екзистенціалістський характер, хоча екзистенціалізм у його творах проявляється не так відкрито як у  творах французьких письменників-модерністів.

  Екзистенціалістські погляди з’являються у Голдінга після другої світової війни, в якій він приймав участь. І саме їх ми можемо прослідкувати у романі «Володар мух», де роздуми мають провідне місце. Жорстокість фашизму та жахи війни були основними факторами, які змусили письменника замислитися про долю людства та природу людини. Але ідеалістичні уявлення заважали oб’єктивній оцінці сучасного стану в світі, і письменник стає прихильником екзистенціалістських поглядів. У своїх філософсько алегоричних романах письменник полишає рамки екзистенціалістських схем та звертається до реалістичних принципів. Голдінг гостро висвітлює проблему моральної сутності прогресу, проблему «особистість і цивілізація», «людина і прогрес».

  Роман «Володар мух» написаний як «трагічний урок», як роман-попередження. Письменник хотів попередити про загрозу тоталітаризму та фашизму; на його думку, те, що сталося у Німеччині 30-х років ХХ століття може статися і в Англії також; і причини зла треба шукати в середині самої країни, в самих людях Англії. Про це свідчить цитата, сказана самим Вільямом Голдінгом:

“Я  можу сказати тут, в Америці те, що мені б не хотілося говорити вдома; що я засуджую і не люблю вади моєї країни саме тому, що я так пишаюся  багатьма її чеснотами. Один з наших  недоліків - віра в те, що зло лежить десь в іншому місці і притаманне іншій націі. Я знаю чому так сталося в Німеччині. Я знаю, це могло трапитись в будь-якій іншій країні. Воно могло трапитись тут.” [16, с. 87-88]

  Все,  що відбувається в романі, описане  у формі дитячої гри. Голдінг  хотів намалювати звичайних хлопчиків.  Але в побутове автор вкладає глибокий зміст. «Дитяча гра» асоціюється з історією людської цивілізації, яка представлена у прискореному її розвитку. Здичавіння дітей символізує процес відчуження, але фінальна сцена свідчить про те, що цей процес здичавіння-відчуження можна зупинити.

   Іронічний зміст алегоричного  образу цивілізації – «дитячої  гри» підкреслений з особливою  силою зміни фокуса у фінальному  епізоді, коли при появі дорослої  людини зіткнення між хлопчиками  відразу починають сприйматись  як злі і жорстокі витівки нерозумних дітей. Автор хоче сказати, що цивілізація, яка допускає такі нерозумні дії, знаходиться ще в незрілому стані, і тому треба нагадувати людям про прості, але мудрі істини – про добро та здоровий глузд.  [2, с. 495-497]

   Можна співставити окремі висловлювання Голдінга з його романом: « У людині більше зла, нуж можливо пояснити одним тільки тиском соціальних механізмів,- ось головне, чому навчила війна моє покоління»; «Те, що робили нацисти, вони робили тому, що якісь певні, закладені в них, можливо, схильності чи вади – називайте це як забажаєте – звільнилися….»

[16, с. 54]

    Голдінг не приховує своїх  намірів – показати «роздягнену  людину», яка залишилася наодинці  сама з собою, якою більше  не керують звичаї гуртожитку  та цивілізації. Так у Голдінга проявляє себе – чи проявить, якщо поставити в певні умови, - людська сутність. [1, с.217]

    Простежимо на практиці судження  автора. Голдінг розповів нам  про те, що сталося з дітьми, які опинилися на безлюдному  острові. Діти із цивілізованого  світу, поведінка яких не контролюється дорослими, дуже швидко забувають про норми моралі, стають мисливцями, розфарбовують себе кольоровою глиною (саме маски свідчать про зміни, які відбуваються з хлопчиками) і перероджуються у плем’я, яке, спочатку вбиває тварин, а потім і людину. Тут доречно згадати про такий феномен як атавізм (лат. atavus — предок) — появу у окремих організмів даного виду ознак, які існували у віддалених предків, але були втрачені в процесі еволюціі. [12, с 156]  У романі Голдінга зло має ім’я – це атавізм: тваринний початок у людині, проявлення племінної свідомості. Таким чином, ворог людини – в ній самій. Голод та умови на острові дуже швидко розбудили в дітях жагу крові та жорстокість.

    Виродження людського в людині  – найстрашніше потрясіння ХХ століття. І те, що герої притчі – діти, - ще більше підкреслює безперспективність, трагічну безвихідність та жахливу правду про людську душу, яка відкрилася письменнику, і яку він поклав у форму екзистенціалістської притчі.

3. Образна система

      Майстерність Голдінга-прозаїка не можна піддавати жодному сумніву, він в повному обсязі висвітлив свої думки та побоювання у своєму романі. Його твір насичений алегоричними образами та алюзіями. Проте перше, що привертає нашу увагу та змушує читача замислитися – це назва роману. Вже з перших рядків Голдінг акцентує увагу на темній силі, що має провідне місце у романі, адже Володар мух – це злий дух, більше відомий під іменами Сатана, Люцифер та диявол.

      На давньоєврейській мові словосполучення «володар мух» означає ім’я диявола – Вельзевула. Цей образ сягає зороастрійської традиції, де муха викликала цілком зрозумілі асоціації з нечистотою ( деякі дослідники відправлють Вельзевула ще далі – в давній Єгипет, виходячи із символізму скарабея – жука-гнійовика). Спочатку жителі міста Ханаан, де Вельзевул шанувався саме як верховне божество, зображували його у вигляді мухи з атрибутами верховної влади. Археологи зробили багато таких знахідок. Також він вважався «богом мух», який захищає людей від укусів мух, і одночасно покровителем лікарської справи, що з санітарної точки зору трохи незвичайно. [13, с. 256]