Вильям Голдинг Повелитель мух

      Отже, вже сама назва вказує на біблійні теми гріхопадіння, первородного гріху, зла, що існує ззовні та всередині  людини, створює багатовимірний простір роману, переводячи розповідь із земної, горизонтальної площини, в якій проходить побутове життя на острові, в духовну, антонімічно вертикальну сферу, в якій реальність набуває філософсько-релігійного змісту. 
 

У романі чотири головні герої: Ральф, Джек, Хрюша та Саймон.

        Позитивний герой – хлопчик на ім’я Ральф думає про те, як вибратися з острова всім хлопчикам. Великий світ повинен дізнатися про їх місцезнаходження. Ральф розпалює вогонь, щоб корабель, який пропливатиме поряд помітив його і зміг забрати дітей з острова. Єдиний шлях до порятунку – підтримання вогню. Образ вогню тут – символ існування людини. [2, с. 496]

      Ральфа  було обрано керівником, головним, хто  вирішує як поводитися на острові. Та від самого початку Ральф уособлює жертву нестримних і злих інстинктів своїх товаришів, тому що відносини із Джеком були натягнутими і доволі хиткими. Ральф – це своєрідний символ демократії у романі, демократії тієї країни, яку хлопчики покинули.

      У своїй діяльності керівника, ватажка Ральф керується принципами доцільності, розуму, здорового глузду. Під впливом Хрюши він доходить серйозного висновку: «Думки – цінна річ, від них є користь». Для Ральфа це стає головним світоглядним питанням. Воно й не вирішене самим автором. Вірогідно, Голдінг взагалі не знає на ньго відповіді. «Може, смислу взагалі немає?» - запитує Ральф свого друга. І автор спонукає читачів до роздумів, прикладаючи поняття смислу до суспільного життя. [9, с. 243]

      До  останнього моменту Ральф намагається не губити здорового глузду, свого людського начала. І тому у мисливців він стає вигнанцем, і залишається одним проти плем’я дикунів, яких дуже вдало характеризують близнюки Ерік та Сем: «Більше не шукай тут глузду. Цього вже нема» [ 4, с. 131]

Та Ральфу важко бути головним, він починає замовкати на півслові, перед його очима виникає все частіше завіса, яка не пускає розвиватися його думці, коли він виступає на зборах. Він сам це усвідомлює: «Коли ти головний, тобі потрібно думати та бути мудрим, і в цьому вся біда». [ 4, с. 67]

      І коли Ральф плаче в кінці роману, то він оплакує і втрачену чистоту  своєї необізнаності, глибоку темряву  людської душі, смерть істини, тобто  не тільки загибель своїх друзів, але  і майбутню загибель усього людського  роду, якщо воно не зможе протистояти злу.

      Також одним з центральних образів  роману є образ Хрюши. Цей інтелектуал-прагматик  є носієм здорового глузду й автором  раціоналістичних ідей суспільної будови. Саме Хрюша знаходить мушлю, символ свободи слова і совісті, саме Хрюша пропонує скликати збори і виступає за колективність рішень та керівництва, він голосує за Ральфа як за «головного» керівника їхньої навної демократії. Окуляри кумедного товстуна дають змогу розпалити вогонь, а тільки сигнальний вогонь здатен врятувати дітей. Окуляри ці – двоїстий символ знання, яке спочатку приносить прогрес і добробут, а врешті-решт стає руйнівною силою в руках варварського племені Джека, або – якщо перекласти метафору на мову політичної історії ХХ століття – бездушної технократії, фашистської вояччини.

      Лише  один Хрюша бореться проти містики, пояснює, чому в природі немає  і не може бути «звіра». Адже життя  «будується на науці». Інакше воно втрачає  сенс. А сенс для Хрюши – мета і критерій всілякої діяльності. Тільки Хрюша вродовж усіх трагічних подій на острові зберігає ясність мислення. Хрюша – носій раціоналістичного оптимізму. Він вірить: скінчиться війна, і люди полетять на інші планети. Подібний оптимістичний ідеал у реальному життя, на думку Голдінга, виявляє цілковиту неспроможність. Саме тому Хрюша приречений на загибель, приречений із самого початку. І в цьому – сумна закономірність суспільного розвитку, хоч Ральф і намагається переконати себе, що смерть Хрюши – випадковість. [9, с. 242]

      Дуже  важливу роль у романі виконує  образ Саймона, символічного Ісуса Христоса, святого-покутника. Саймон, якого автор описує як сором’язливого та хворобливого хлопчика, спочатку зовсім не виділяється із гурту товаришів. Та далі по сюжету ми бачимо, що перед нами – особливий персонаж. Те, що для інших було грою, забавою, для Саймона виявилося Голгофою. Він проходить свій христовий шлях: спочатку – розмова із Звіром, Володарем мух, спокусливим, який намагається залякати: «Ніхто тобі не допоможе, тільки я. А я – Звір… Але ж ти знав, правда? Що я – частина тебе самого? Невід’ємна частина! … Ти сам знаєш дуже гарно, що там, знизу, ти зустрінешся зі мною,- тоді чого ти?... Це все зайшло занадто далеко… Я тебе попереджую… Ти нам не потрібен. Ти зайвий, розумієш? Ми хочемо побавитися тут, на острові. Тому не упирайся, бідна заблукавши дитина, чи… ми вб’ємо тебе, зрозумів? Джек та Роджер, і Моріс, і Роберт, і Білл, і Хрюша, і Ральф. Ми вб’ємо тебе, зрозумів?» [ 4, с. 107]  Потім – здобуття найвищого знання: Саймон виявив пілота, що загинув в аварії, тіло якого діти вважають Звіром. Він упевнюється в тому, що Звір живе не в джунглях, а в середині кожної людини.

      Саймон  не відступає. На відміну від інших  хлопчиків, які піддалися страху, він мужньо іде до кінця в пізнанні істини. Коли він намагається розказати  цю єдину правду іншим, його вбивають по-звірячому. Саме «по-звірячому», тому що Саймон дійсно «там, знизу» зустрівся із Звіром, що заволодів душами дітей. Пророчення Володаря мух здійснюється.

      Після смерті Голдінг ніби канонізує свого  героя, він відносить Саймона до святих. Ми можемо це побачити  у цитаті: «Вода рушила далі та одягла жорсткі пасма Саймона у світло. Овал обличчя став сріблястим та плече заблищало мармуром статуї. Дивні блискучі створіння з очами, повними сяйва димними шлейфами метушилися навколо голови…» [ 4, с. 112], де сама сутність «дивних блискучих створінь навколо голови» наштовхує нас на думку, що Голдінг робить із Саймона святого мученика, таким чином символізуючи німб на голові.

      Протагоністом Саймона у романі є Звір, Володар  мух або диявол. Він, на відміну від біблійного сатани, не персоніфікований і фігурує в романі як «анархічна аморальна рушійна сила» [14, с. 205.], яка приховано існує у душі кожної людини, а потім виривається на зовні розтрощуючи все на своєму шляху.

      Тепер цікаво прослідкувати зміни, які зазнав Джек. Він і його хористи першими стають на шлях деградації. Це чітко можна побачити по поведінці Джека : спочатку він не може вдарить великим ножем дику свиню, хоча пролити кров тварини його, як не дивно, вмовляють Саймон та Ральф. Потім він, навіть не задумуючись, використовує ніж не тільки для вбивства тварин, а і людини.

      Пропозиція  Джека розфарбовувати обличчя для  ритуалу була прийнята його командою з радістю. Це «прикриття» звільняє і тіло, і дитячу пам’ять від  багатьох умовностей буття, що стали непотрібними. «Коли Джек дивиться на своє розфарбоване обличчя у дзеркалі калюжі, він бачить незнайомця із звірячою подобою. Він став на коліна та зачерпнув скорлупою воду. Сонце яскраво висвітлило його обличчя, та поверхність калюжі відобразила його. Він розглядав з нерозумінням – не себе вже, а страхітливого незнайомця. Потім вилив воду, засміявся та скочив на ноги. Біля заплави над міцним тілом стирчала маска, притягувала погляди та лякала. Джек зайшовся танком. Його регіт став кровожерним риком. [4, с. 67] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4.   Особливості стилістики тексту

      Головним  чином можна говорити про створення  автором цілком реалістичного перебігу подій, які в реальному житті  ніколи не могли б статися. Незважаючи на це, Голдінг притримується всіх правил гри, враховує всі тонкощі та особливості напрацьованого їм сюжету і створює настільки правдиву та реалістичну картину, що читач беззаперечно вірить, що таке буває, і що таке може статися з будь-ким. І починає замислюватися, чого і прагне автор.

      За  мовою твору, що здається безпристрасною та об’єктивною, ховаються почуття – симпатії та антипатії автора. Наближення до внутрішнього світу одних героїв, виражене у вигляді форм невласне-прямої мови, сусідить із дистанціюванням від інших, що побічно дає характеристику автора твору до тих чи інших персонажів. Форми невласне-прямої мови, а також суб'єктивації авторського мовного плану, що виявляється як майже повне злиття голосів автора і героя, відносяться до найбільш яскравих засобів імплікації авторських поглядів.

      Також буде цікаво зазначити один художній прийом, що використовує автор. Порятунок приходить до дітей випадково, та й значно пізніше, ніж він був їм потрібен. Тут Голдінг використовує художній прийом, що одержав латинську назву deus ex machina (Deux ex machina (the god from a machine) - термін, використаний вперше давньогрецьким драматургом Еврипідом). Лялька-рятівник вистрибує з механізму (військового корабля), щоб в останній момент зруйнувати задум лиходіїв і врятувати головного героя. Всі труднощі вирішуються самі собою, а небезпеки зникають. навмисна легкість перемоги над Злом в той же час насторожує читача. Офіцеру-рятівнику не судилося заглянути в самий центр темряви, що охопила дитячі душі. Він сліпий як більшість хлопчаків. Все, що він бачить це 'fun and games'. Бадьора дурість офіцера піднесена Голдінга з найжорсткішою іронією: 
«Ми побачили ваш дим. Що ви робили? Гралися у війну, чи що?» [ 11, с.3]

            Роман Голдінга "Володар мух" насичений діалогічної мовою. Діалоги тут різноманітні за семантикою та займають багато місця. Можна говорити про базове положенні діалогу в романі, тоді як всі інші форми мови носять підлеглий або додатковий характер. Проте "базовість" діалогічного мовлення виражена тут не в її кількісному переважанні над іншими формами мовлення, а скоріше в стилістичної значущості. Будучи формою спілкування людей, а отже, "дзеркалом", що відображає виникаючі між ними взаємини, діалог в художньому творі, як і діалог в житті, найбільш яскраво і достовірно демонструє зародження, розвиток, розквіт і, нарешті, розв'язання конфліктів, які так чи інакше мають місце при розбіжності сприйняття життя різних людей.

  Візьмемо для прикладу діалог Ральфа і Джека з третього розділу. Тут ще немає відкритої ворожнечі між Джеком і Ральфом, вони поки ще симпатизують один одному, вони цікаві один одному як дві сильні, незалежні особистості. Але на рівні діалогу Голдінгу вдається надзвичайно яскраво показати недовговічність цієї дружби. Наскільки протилежні сфери інтересів Джека і Ральфа - їх репліки абсолютно самодостатні, вони лежать у різних площинах і абсолютно не перетинаються:

«Ральф: Найкраще, що ми можемо зробити, це себе врятувати. 
 
Джек: Порятунок? Так, звичайно! Але все ж таки спершу я б хотів зловити свиню... 
 
Р.: До тих пір поки твої мисливці будуть підтримувати вогонь.. 
 
Ж.: Ти і твій вогонь! 
 
Р.: Ми не робимо досить диму. Вони носять зелені гілки. Цікаво чому? 
 
Ж.: Є! 
 
Р.: Що? Де? Це корабель?»

 
  Ми бачимо цілковите взаємне нерозуміння, глухоту до слів співрозмовника. Ця сцена закінчується раптовим спалахом люті з обох сторін і запеклої перестрілкою: «They faced each-other on the bright beach, astonished at the rub of feeling».  
 

           Висновок

     Складна метафорична основа творів Голдінга приймає різні варіанти їх трактування. Його притчі, як правило не пропонують готових рішень, не дають кінцевих відповідей. У когось вони можуть викликати сумніви, у когось – прямі заперечення, але байдужим вони не залишать нікого. Кожна з них має потужний інтелектуальний та моральний сенс, будить уяву, примушує ще і ще раз замислитися над нагальними питаннями людського буття, над наболілими питаннями сумління та самосвідомості.

     Таким чином, за цією фабульної простотою  оповідання про пригоди школярів на острові, ховалася зовсім не дитяча проблематика, що змушує замислитися над долею людства, шляхами цивілізації, взаємовідносинами особистості й суспільства. Голдінг свідомо відображає «вихідні людські умови», як він їх розуміє. Це світ, в якому все, що здається випадковим, насправді закономірно і побутово, де непорозуміння і помилки ведуть до пізнання вічних істин і реалізації своєї сутності. Іншими словами, будучи автором філософського роману, Голдінг неминуче приходить до необхідності моделювання своїх ідей, всі елементи художньої структури яких стають ідейно значущими і філософськи насиченими. Однак основоположними стають просторово-часові відносини та категорії міфу і символу.

     На мою думку, у цій роботі розкрито поняття «антиутопія» у повному обсязі. Ми можемо прослідкувати, що антиутопія базується на відході від науково-технічних концепцій та їх заміні концепціями самої людської сутності, та розвивалася активно на протязі ХХ століття. 
 
 

            Список  літератури:

1. Аллен У. Традиция и мечта. М.: Прогресс, 1970.
2. Аникин Г.В., Михальская Н.П., История английской литературы. Учебн. пособие для студентов педагог. институтов и фак. иностр. яз., М., «Высш. школа», 1975.
3. Голдинг (Golding), Уильям // Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия = Nobel Prize Winners. — М.: Прогресс, 1992.
4. Голдинг У. Повелитель мух. – изд. АСТ Москва, 2008
5. Зарубежная литература XX века: Учеб. для вузов / Л.Г. Андреев, А.В. Карельский, Н.С, Павлова и др.; Под ред. Л.Г. Андреева. 2-е изд. испр. и доп. — М.: Высш. шк., 2004.
6. Литературный энциклопедический словарь - М.: Сов. энциклопедия, 1987. - 750.
7. Ланин Б. А. Русская литературная антиутопия. — М., 1993
8. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997.
9. Література Англії ХХ століття: навч. Посібник/ К. О. Шахова, Н. Ю. Жлуктенко, С.Д. Павличко та ін.; за ред. К. О. Шахової.- К.:Либідь, 1993.
10. Минц Б.А. Проблема морального прогресса в философско-аллегорических романах Г. Уэльса и В. Голдинга - М. : Академия, 2006.
11. C. В. Чистякова  «Элементы социальной символики в романе У. Голдинга “Повелитель мух”
12. Українська радянська енциклопедія / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985
13. Энциклопедический словарь Брокгауз и Ефрон: Биографии: В 12 тт. — М.: «Советская энциклопедия», «Большая Российская энциклопедия», 1991—1996,т.5
14. Epstein E.  Notes upon Lord of the Flies. —  New York,  Penguin Group,  2006.
15. Golding W. Fable // Golding W. The Hot Gates and other occasional pieces. London, 1965.
16. Golding W. The Hot Gates. New York, 1967
17. Haffenden J. Novelists in Interview. London; New York, 1985
18. The Art of William Golding [by] Bernard S. Oldsey & Stanley Weintraub. New York Harcourt, Brace & World, 1965
19. The Meaning of It All // Books and Bookmen. London, 1959. Vol. V. P. 9