Загальні особливості перекладу художньої літератури

1. Загальні  особливості перекладу художньої  літератури.

Переклад  художньої літератури є інструментом культурного освоєння світу, розширення колективної пам'яті людства, чинником самої культури. Теоретичною базою  такого перекладу є літературознавча теорія перекладу, спрямована на вирішення  історико-літературних завдань. Художній переклад – відображення думок і почуттів автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншої мови, перевтілення його образів у матеріал іншої мови. Художній переклад має справу не з комунікативною функцією мови, а з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як “першоелемент” літератури. У художньому творі відображаються не лише певні події, а й естетичні, філософські погляди його автора, які або становлять струнку систему, або – суміш уламків різних теорій У художньому перекладі важливе збереження форми, змісту, структури і естетичного впливу оригіналу тексту. Цей вид перекладу передає думки оригіналу, викладені за допомогою правильної літературної мови.

Характерні  особливості художньої літератури, проявляються у кожній індивідуальній художній манері письменника, обумовленні  його світосприйняттям, впливом естетики епохи і літературної школи, численне розмаїття як і лексичних так  і граматичних засобів мови, і їх різних співвідношеннях один з одним, багатообразне співвідношення письмової і усної мови в літературно-заломлених стилістичних різновидах тієї й іншої - все це разом робить питання про художній переклад надзвичайно складним.

При перекладі художньої літератури виникає задача передати індивідуальну  своєрідність оригіналу. Для літератури так як і для мистецтва, матеріалом якого слугує мова, характерно особливий, часто безпосередньо тісний зв'язок між художнім образом і мовною категорією, на основі якого він будується.

Другою  властивість художньої літератури, яка відрізняє її від інших  творів кожного слова, являється  її смислова ємкість. Вона проявляється в здатності письменника сказати більше, ніж говорить прямий сенс слів у їх сукупності, в його вмінні заставити читача задуматись, відчути, зрозуміти те, що автор мав на думці.

Ще  одна характерна риса художньої літератури – це яскраво виражене національне забарвлення змісту і форми, що цілком природно для літератури як для вираження дійсності в образах, які і нею обумовленні. Важливий також є тісний зв'язок між історичною обстановкою і відображаючими її образами твору.

В художній літературі велику смислову і значну роль може грати вибір  слова, що є за своїм речовинним змістом повним синонімом до відповідного слова і відрізняється від останнього лише своїм лексичним забарвленням. Також до числа задач відноситься використання архаїзмів, варваризмів, і взагалі іншомовних слів, до яких в мові перекладу не завжди можна підібрати прямі еквіваленти які б відігравали ту ж саму стилістичну функцію.

Наявність діалектизмів завжди викликають труднощі при перекладі. Можна сказати, що передача територіальних діалектизмів як таких не здійснена за допомогою  тих же територіальних діалектів  у мову перекладу. Справа в тім, що використання елементів того чи іншого територіального діалекту мови, на який ми здійснюємо переклад, неминуче вступає у протиріччя з реальним змістом оригіналу, з місцем дій, з його середовищем, з наявністю  діючих осіб і автора до визначеної національності. Елементи територіального діалекту по деякій мірі являються відхиленням від літературної норми, і можуть служити соціальною чи культурною особливістю характеристики персонажів твору.

До  числа особливостей перекладу художньої  літератури слід також віднести необхідність передавати деякі важливі смислові ефекти, які виникають шляхом неочікуваних співставленням значень самих слів, тотожних або близьких за звучанням. На цьому явищі виникає ї народна етимологія і так звана гра слів або як ще її називають каламбур. Тісний зв'язок гри слів і народної етимології з смисловим змістом відповідного місця самого оригіналу чи з його стилем є – беззаперечним. Існують широкі можливості їх передачі при умові використання різного кругу лексичних варіантів, спроможних вступати в омонімічні зв’язки і подвійне значення слова.

     Інша  проблема художнього перекладу –  співвідношення контексту автора і  контексту перекладача. У художньому перекладі контекст останнього дуже наближається до контексту першого. Критерієм співпадання, або, навпаки, розходження обох контекстів є міра співвідношення даних дійсності і даних, взятих з літератури. Твір не можна вирвати із стихії рідної мови і “пересадити” на новий грунт, він повинен народитися наново у новій мовній ситуації завдяки здібностям і талантові перекладача. Кожний мовний елемент, послуговуючись найтоншими асоціативними зв’язками, впливає на образне мислення носія цієї мови і витворює конкретно-чуттєвий образ. Закономірно, що при перекладі твору на іншу мову, в силу мовних розбіжностей, ці асоціативні зв’язки значною мірою руйнуються. Щоб твір продовжував жити як мистецький витвір в новому мовному середовищі, перекладач повинен перейняти на себе функції автора і певною мірою повторити творчий процес його створення і наповнити твір новими асоціативними зв’язками, які викликали б нові образи, властиві даній мові.

     При перекладі прозової літератури постійно приходиться мати справу з особливим  ритмом прози , яка значною мірою  відрізняється від ритму віршів. Ритм прози, спираючись на елементи конкретної мови завжди специфічний для цієї мови. Він створюється перш за все  впорядкуванням розташування більш  значних смислових і синтаксичних елементів мовлення, їх прямування в визначеному порядку – повторами слів, паралелізмом, контрастною симетрією, характером зв’язку фраз і речень. Крім того, ритм прози обумовлюється також емоційним нагнітанням, роз приділенням емоційної сили, патетичного забарвлення, зв’язаною чи з цим чи іншим частиною речення. Інколи у прозовому творі зустрічається однакове звучання закінчень чи скупчення однакових звуків.

     Ще  на що слід звернути увагу при перекладі  художньої прози, так це – національний колорит. Це цілком конкретна особливість  літературного твору, яка може бути яскраво виражена. Виражається вона найчастіше всього у образах, які безпосередньо відображають матеріальну обстановку і соціальні умови життя народу чи в насиченні ідіоматикою.

     Також, складність викликають віддаленні у  часі твори, що стосується стилістичних тенденцій і принципів, які ми можемо використати при перекладі, так це :

• Використання архаїчних засобів мови – художньо мотивовані чи немотивовані.
• Модернізація – надання тексту чи окремих його елементам сучасного забарвлення.
• Нейтралізація історичного колориту.
• Те чи інше використання цих тенденцій.

Разом з цим витікає і своєрідне  індивідуальне бачення автора написаного твору.

Частина цих проблем у перекладі художньої  літератури з часом зникає, а в  той час як з тим зявляється новий ряд проблем та труднощів перекладу. Мова в наші дні розвивається настільки швидко , що навіть науці інколи не вспіти за нею.