Байдарочний спорт

     1.Вступ

   Веслування на байдарках і каное широко розповсюджений у світі й традиційний олімпійський вид спорту. У програмі Афінської Олімпіади-2004 було розіграно 15 комплектів Олімпійських медалей. Щорічно проводяться чемпіонати світу й першості Європи (раз у два роки).

   Розрізняють два види гребного спорту: на судах з кочетами і на судах без них. До першого ставляться веслування академічна, веслування на морських ялах і веслування на народних човнах (народна); до другого - веслування на байдарках і каное й водний слалом.

   Найбільший розвиток одержали веслування академічна й веслування на байдарках і каное, що виникли в результаті еволюції транспортного, господарського й народного веслування.

   Веслування на морських ялах перетворилися в спортивну із чисто прикладної в 30-х р. 20 в., коли на зміну гребним рятувальним судам у флоті прийшли моторні шлюпи й катери. Культивується веслування на 6- і 4-місцеві (веслових) ялах з кермовим. Перегони проводяться, як правило, по прямій дистанції 2000 м для чоловіків на 6-веслових ялах й 1000 м для жінок, юнаків і дівчат на 4-весельных ялах. Розвивається головним чином у спортклубах ДОСААФ і ВМФ. З 1966 щорічно (крім 1970) проводиться чемпіонат СРСР. Веслування на ялах входять як один з видів програми в змагання з морського багатоборства в соціалістичних країнах.

   Народне веслування - веслування на спеціальних спортивних 1-місцевих й 2-місцевих судах з кермовим і на вдосконалених прогулянкових шлюпках (які також беруть участь у змаганнях). Спортивні судна народного веслування відрізняються подовженим звуженим корпусом, розміри їх обмежені: максимальна довжина 4,8 м (1-місцеві) і 6,3 м (2-місцеві), мінімальна ширина відповідно 1 м й 1,5 м, вага судів і висота борта довільні. По техніці греблі, методиці навчання й тренування народне веслування найбільш близьке академічному веслуванню, дистанції гонок і правила змагань ті ж. В 1928-52 по народному веслуванню проводилися першості СРСР, з 1953 - першості республік. Найбільш розвинена народне веслування в РСФСР й УРСР.

   Водний слалом виник з туристичного веслування на байдарках і каное по гірських ріках. В 1934 в Австрії були проведені перші слаломні змагання. Цей вид спорту набув великого поширення в країнах Європи, Америки, Азії. Веслярі виступають на спеціальних байдарках-одинаках і каное-одинаках і двійках, виготовлених зі склопластиків з герметичними відсіками непотоплюваності.

   Змагання з водного слалому проводяться на дистанціях різних труднощів, що відрізняються: швидкістю плину (від 2 до 5 м/сек і більше), складністю водного потоку (звивистість, бурхливість і т.п.), довжиною (400-800 м), кількістю й складністю мистецтв, перешкод ("воріт"). У змаганнях беруть участь чоловіки й жінки на байдарках-одинаках, чоловіка на каное-одинаках, а також чоловічі й змішані екіпажі на каное-двійках. Розігруються особисті й командні (по трьох екіпажах у кожному виді програми) першості. З 1948 регулярно проводяться чемпіонати Європи (у парні роки) і миру (у непарні роки). В 9-му чемпіонаті світу (1969) брали участь спортсмени 21 країни. Водний слалом включений у програму Олімпійських ігор у Мюнхені (1972). Найбільш розвинений водний слалом у ГДР, ФРН, Австрії й Чехословаччині. Міжнародна федерація каное (ИКФ) має спеціальний комітет з водного слалому. У СРСР уперше всесоюзні змагання (особисті) проведені в 1970.

   В сучасній практиці проектування і будівництва міст озеленені і водні простори продовжують залишатися головними чинниками, сприяючими утворенню гармонійного архітектурного середовища. Велике містобудівне значення зелених насаджень і водоймищ в поліпшенні гігієнічних умов, формуванні загальної структури міста, створення зон відпочинку. Актуальність даної роботи обумовлена існуючою містобудівною ситуацією та сучасними проблемами використання річкових територій у межах міста. Все виникає з води чи діється біля неї. Все життя людини так чи інакше пов'язане з нею. Ще в стародавні часи перші людські поселення виникали біля річок, озер чи морів. Ось і сьогодні люди по можливості будують свої будинки поряд з водою.

   Вдосконалення умов для повноцінного відпочинку - одна з актуальних задач розвитку суспільства, останніми роками все більш популярними стають активні види відпочинку, включаючи водний спорт.

   Перші судна з папірусу, побудовані більше 6 тис. років тому, були знайдені в Єгипті. Там же на надгробній дошці, виконаної приблизно за 2,4 тис. років до н.е., «розшифроване» зображення двох човнів: один пересувався за допомогою весел, укріплених на бортах, інший - за допомогою веслярів, що сиділи, з веслами в руках.

   Коли людина навчилася робити човни зі стовбурів дерев, тоді ж, мабуть, виникли й прототипи весел для каное й байдарок. На глибокій воді й при хвилях вона могла управляти човном лише в положенні «сидячи» гребти коротким веслом з одного борта (як на каное). У той же час на вузьких човнах можна було працювати веслами з обох бортів (тоді Англійський археолог сер Чарльз Вуллей при розкопках могили шумерського царя виявив (приблизно 60 років тому) срібний човен-каное. Відповідно до опису цьому каное близько 6 тис. років тому було подаровано правителеві для поїздки на річці «у царство мертвих».

   Великим пропагандистом цих човнів й основоположником нового виду спорту, що заслужив зрештою визнання в усьому світі, став шотландський юрист, що жив у Лондоні, Джон Мак Грегор. В 1865 він, маючи прототип ескімоського каяка, спроектував і побудував для себе човен, що назвав «Робу-Рій». Він був довжиною 4,57 м і шириною 0,76 м. Обшивання - клінкерне, з дубу; палуба - з кедра. Параметри другого човна Мак Грегора - 4,26 й 0,66 м. Власник багато подорожував на ньому по озерах і рікам Центральної Європи, про що розповів у книзі «1000 миль на каное «Роба-Рій». У наступні роки він описав і свої подорожі по Норвегії, Швеції, Данії, Північній Німеччині й Балтійському морю, а також по ріці Йордан, Червоному морю й Суецькому каналу. Ці подорожі одержали міжнародну популярність і викликали великий інтерес. В 1866 Мак Грегор став засновником першого у світі гребного клубу - Англійського Королівського клубу аматорів гребли на байдарках і каное.

   Приблизно в 1875 Англійський королівський клуб побудував чотиримісну клінкерну байдарку типу «Роба-Рій» - попередницю сьогоднішніх четвірок. Англієць Уорингтон Боден Пауэль почав на каное «Роба-Рій» тривалу подорож по Швеції, під час якого використав при попутному вітрі вітрило. Створений ним в 1876 човен «Наутілус-8» для ходіння під вітрилом став прародителем вітрильних спортивних байдарок.

   Приблизно з 1880 усе більше канадських каное стали проникати в Європу, де вони знайшли широке застосування (в Англії й Франції, а пізніше в Чехословаччині й Німеччині) не тільки для подорожей, але й просто для прогулянок по річках й озерах.

   Французький каное-клуб, організований на початку XX в., став одним із центрів розвитку туризму на байдарках і каное, чому в чималому ступені сприяло появу складної байдарки.

   Ріст числа гарних човнів сприяв організації й проведенню змагань на них. Перше письмове повідомлення про змагання ставиться до 1300 (у Венеції для гондольєрів). Є й повідомлення про першу регату на Темзі (1775), про перші змагання в Америці (1811).

   У Росії перший гребний клуб організували жителі прибережної смуги Неви в Петербурзі, що займалися з 1858 у кружку аматорів греблі «Моряк на всі руки». В 1860 цей кружок одержав офіційний устав і був перейменований у Санкт-Петербургский річковий яхт-клуб, у якому розвивали веслування на академічних і народних судах і на байдарках.

   Специфіка розвитку байдаркового веслування в Росії (а потім й у СРСР) полягала в паралельності з розвитком так називаного народного веслування (на шлюпках і напівгічках, будівля яких починається з 60-х рр. у Петербурзі). Річковий яхт-клуб майже щорічно проводив змагання на Неві й у її дельті на Середньої Невке. У перших таких змаганнях - 31 липня 1860 - брали участь прототипи байдарок - «водні лижі», на яких гребли, сидячи на піднесенні, довгим байдарковим веслом. Дерев'яні байдарки клінкерної будівлі вперше брали участь у цих змаганнях в 1871 (серед чоловіків). З 1885 у заїздах стали стартувати й жінки. Список переможців заїздів на байдарках (18 липня 1871; дистанція - близько 400 сажнів, із двома поворотами) відкрив член яхт-клубу Марков-другий .

   В 1924 - 1928 починається посилене будівництво й відновлення гребних баз у прибережних містах, у результаті чого тільки в Ленінграді число гребних клубів за ці роки зросло до 19. На початку 30-х рр. у Ленінграді, Горькому, Миколаєві, Саратову, Києві, Іркутську та ін. містах налагодили будівництво судів для народного веслування - шлюпок і напівгічок, а також байдарок типу «Торпеда» (клінкерної будівлі). Працююча молодь одержала можливість у вільний час навчатися веслуванню в спеціально обладнаних клубах.

   Росте число водних рекреацій. В даний час створюються передумови для посилення захисту водного світу від руйнівних антропогенних процесів, для раціонального рекреаційного використання водоймищ, збереження водно-природних комплексів і їх відновлення, створенню пірсів і причалів. Всі роботи по облаштуванню водних, спортивно-розважальних комплексів повинні виконуватися з урахуванням сучасних вимог.

   Нажаль, при реальній розробці та проектуванні виникають ще проблеми і запитання. Таке положення можна пояснити тим, що питання проектування закладів гребного туризму до тепер не отримало належної наукової проробки ні в спеціальній ні в методичній літературі.

   Таким чином сьогодні назріла необхідність не тільки у вияві специфіки закладу яхто-туризму по відношенню до інших закладів масового відпочинку, але й в уточненні діючих нормативів на їх проектування, як тих що відповідають комплексу сучасних містобудівних, планувальних та експлуатаційних потреб, так і забезпечення необхідної зручності та широкої доступності для всіх категорій яхто-туристів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Генеральний план

Вибір території

   Як тренувальні акваторії допускається  використати природні водойми вільної конфігурації із тренувальними трасами, що складаються із прямих ділянок шляху довжиною менш 200-300 м для академічного веслування й 100-150 м - для байдарок і каное, і єднальних їхніх криволінійних ділянок траси з радіусом повороту не менш 1000 м для академічних судів 100 м .

   Для тренування спортсменів вищих  спортивних розрядів розміри  й конфігурація акваторії повинні  бути розраховані на невпинний  рух екіпажів протягом 10 км і  більше.

   Розміщення споруджень для гребного спорту не допускається з вітряної сторони по відношенню до промислових і сільськогосподарських підприємств, що є джерелом виділення в навколишнє природне середовище шкідливих речовин, а також у нижнього плину ріки внаслідок забруднення вод ріки шкідливими речовинами.

    Довжина дистанції для змагань  по веслуванню повинна відповідати вимогам спортивної класифікації. Дистанції повинні бути прямими (без поворотів і вигинів). Після лінії фінішу повинне залишатися не менш чим 100 м вільної води.

   Між зовнішнім огородженням дистанції та берегами (або закріпленим на місці плотом, бакеном і т.п.) повинне залишатися не менш 5 м вільної води.

   Глибина водойми в межах гоночних  трас повинна бути: при однакових  оцінках будь-якого поперечного профілю дна - не менш 2 м; при перепадах оцінок ± 0,1 м - не менш 3 м, в інших випадках - не менш 4м.

   У місцях проведення учбово-тренувальної роботи і в інших зонах гребних арен глибина водойми повинна бути не менш 1,5 м.

   При орієнтації гоночних трас  по сторонах світла варто дотримуватися меридіонального напрямку. Рух у гонці переважніше приймати з півночі на південь із можливим відхиленням до 10° на західні румби. У спорудженнях, призначених тільки для проведення змагань на байдарках і каное, дистанції можуть бути орієнтовані також з будь-яким східним азимутом для тих,що змагаються в гонці.

   Гребні гоночні дистанції варто  розміщати поздовжньою віссю уздовж напрямку пануючих вітрів. Уздовж траси повинна розташовуватися автодорога (одна смуга руху).

   Гоночні траси не повинні перетинатися  шляхами комерційного й прогулянкового судноплавства, мостовими естакадами, високовольтними лініями й іншими інженерними спорудженнями.

Зонування

   Функціональне зонування даного об'єкту загалом  не має чітких умов чи стандартів. Зазвичай просторово розвинутий комплекс, що складається  з послідовно пов'язаних один з одним  різноманітних об'ємів, вирішується  як одне ціле, дуже компактно.

   Здебільшого окремі групи вирішуються в одному об'ємі (група харчування з адміністративно-господарською  і обидві поєднуються з групою відпочинку). Одним із критеріїв  розташування приміщень є зручність.

   На  прикладі сталінського центру відкритого спорту можемо відмітити функціональне  зонування по вертикалі. Він розділений на три рівня. В першому - рівень землі - знаходиться всі під'їзди транспорту, господарські та технічні приміщення. Другий рівень землі зв'язує всі основні частини споруди, де розміщені і входи в них. Третій рівень включає відкриті тераси для відпочинку, інтернет - клуб, кают-компанія яхт-клубу.

   Композиційно  так як і функціонально ЦБС не має стандартних рамок і умов. Розглянемо ще один приклад, де здебільшого композиційні умови та образне вирішення продиктовано місцевим рельєфом, скелястістю - це розробка яхт-клубу "Маяк" на південному березі Криму. Композиційно яхт-клуб має два об'єми. Один із них розташований безпосередньо на скелі, а другий - біля моря. Перший блок має здебільшого жиле призначення. Приміщення призначені для прийому гостей. На другому, третьому та четвертому поверхах розташовані каюти для яхтсменів. П'ятий поверх відведений під клас-гостинну І велику відкриту терасу. Всі каюти облаштовані терасами чи балконами, повернутими в сторону моря. Другий пластичний об'єм у вигляді башти, призначений для обслуговування гостей і на саме функціонування яхт-клубу. На одному з його рівнів знаходяться торгові кіоски, бари. А головний об'єм башти займає комплекс кают-компанії з аудиторією, а також із рядом приміщень підсобного значення. Обидві частини яхт-клубу поєднані в єдиний комплекс переходами.