Дослідження ефективності лікувальної фізкультури в системі фізичної культури

Фізична культура є основним засобом, що затримує вікове погіршення фізичних якостей і зниження адаптаційних здібностей організму в цілому і серцево-судинної системи в зокрема, неминучих в процесі інволюції. Вікові зміни відбиваються як на діяльності серця, так і на стані периферичних судин. З віком істотно знижується здатність серця до максимальних напруг, що виявляється у віковому зменшенні максимальної частоти серцевих скорочень (хоча ЧСС у спокої змінюється трохи). З віком функціональні можливості серця знижуються навіть за відсутності клінічних ознак ІХС. Так, ударний об'єм серця у спокої у віці 25 років до 85 років зменшується на 30%, розвивається гіпертрофія міокарда. Хвилинний об'єм крові у спокої за вказаний період зменшується в середньому на 55 - 60%. Вікове обмеження здатності організму до збільшення ударного об'єму і ЧСС при максимальних зусиллях призводить до того, що хвилинний об'єм крові при граничних навантаженнях у віці 65 років на 25 - 30% менше, ніж у віці 25 років (Роапег, 1986, та ін.) З віком також відбуваються зміни в судинній системі: знижується еластичність крупних артерій, підвищується загальний периферичний судинний опір, в результаті до 60 - 70 років систолічний тиск підвищується на 10 - 40 мм рт. ст. Всі ці зміни в системі кровоо-бращенія, зниження продуктивності серця спричиняють за собою виражене зменшення максимальних аеробних можливостей організму, зниження рівня фізичної працездатності і витривалості. Швидкість вікового зниження МПК в період від 20 до 65 років у нетренованих чоловіків складає в середньому 0,5 мл/хв/кг, у жінок -0,3 мл/хв/кг за рік. З табл. У період від 20 до 70 років максимальна аеробна продуктивність знижується майже в 2 рази-з 45 до 25 мл/кг (або на 10% за десятиріччя). З віком погіршуються і функціональні можливості дихальної системи. Життєва ємність легень (ЖЕЛ) починаючи з 35-річного віку за рік знижується в середньому на 7,5 мл на 1м2 поверхні тіла. Відзначено також зниження вентиляційної функції легень -зменшення максимальної вентиляції легенів (крейда). Хоча ці зміни не лімітують аеробні можливості організму, проте вони приводять до зменшення життєвого індексу (відношення ЖЕЛ до маси тіла, виражене в мл/кг), який може прогнозувати тривалість життя.

Істотно змінюються і обмінні процеси: зменшується толерантність до глюкози, підвищується зміст загального холестерину, ЛИП і тригліцеридів у крові, що характерно для розвитку атеросклерозу. Погіршується стан опорно-рухового апарату: відбувається розрідження кісткової тканини (остеопороз) унаслідок втрати солей кальцію. Недостатня рухова активність і недолік кальцію в їжі посилюють ці зміни. Адекватне фізичне тренування, заняття оздоровчою фізичною культурою здатні в значній мірі припинити вікові зміни різних функцій. У будь-якому віці за допомогою тренування можна підвищити аеробні можливості і рівень витривалості-показники біологічного віку організму і його життєздатності. Наприклад, у добре тренованих бігунів середнього віку максимально можлива ЧСС приблизно на 10 уд/хв більше, ніж у непідготовлених.

Такі фізичні  вправи, як ходьба, біг (по З ч. у тиждень), вже через 10 - 12 тижнів приводять  до збільшення МПК на 10 - 15%. Таким чином, оздоровчий ефект занять масової фізичної культурою пов'язаний перш за все з підвищенням аеробних можливостей організму, рівня загальної витривалості і фізичної працездатності.

Підвищення фізичної працездатності супроводжується профілактичним ефектом відносно чинників ризику серцево-судинних захворювань: зниженням ваги тіла і жирової маси, вмісту холестерину і тригліцеридів у крові, зменшенням ЛИП і збільшенням ЛВП, зниженням артеріального тиску і частоти серцевих скорочень.

Крім того, регулярне фізичне тренування дозволяє в значній мірі загальмувати розвиток вікових інволюційних змін фізіологічних функцій, а також дегенеративних змін різних органів і систем (включаючи затримку і зворотний розвиток атеросклерозу). У цьому відношенні не є виключенням і кістково-м'язова система.

Виконання фізичних вправ позитивно впливає на всі ланки рухового апарату, перешкоджаючи розвитку дегенеративних змін, пов'язаних з віком і гіподинамією. Підвищується мінералізація кісткової тканини і зміст кальцію в організмі, що перешкоджає розвитку остеопорозу. Збільшується притока лімфи до суглобових хрящів і міжхребцевих дисків, що є кращим засобом профілактики артрозу і остеохондрозу. Всі ці дані свідчать про неоціненний позитивному вплив занять оздоровчою фізичною культурою на організм людини.

 

2. Основні педагогічні принципи побудови методики лікувальної фізичної культури

Лікувальна  фізична культура власне кажучи є  методом лікувальним, однак як процес вона організується й проводиться  як педагогічний захід - у формі занять. Основне, що відрізняє лікувальну фізичну культуру від інших лікувальних засобів, це те, що хворий повинен бути активний і виконувати довільні рухи відповідно до запропонованої форми вправ і певним ступенем зусиль.

При навчанні фізичним вправам, а також при тренуванні необхідно дотримувати основні дидактичні принципи побудови занять лікувальної фізичної лантух турою: свідомість, активність, наочність, систематичність, доступність і закріплення застосовуваних навиків. 

Принцип свідомості в процесі навчання й тренування варто розуміти, як осмислене відношення хворого до пропонованого йому фізичним вправам. Хворий повинен вірити в ефективність лікувальної гімнастики. Принцип свідомості тісно пов'язаний із принципом активності хворого. Цьому повинен усіляко сприяти методист по лікувальній фізичній культурі. Активність сприяє кращій функціональній перебудові організму, підвищує емоційність занять.

Принцип наочності  припускає показ фізичних вправ, образна розповідь, наслідування або  імітацію рухів раніше відомих з побутовий або трудовий практики (пиляння або рубання дров, їзда на велосипеді й т.д. ).

Принцип доступності  позначає навчання фізичним вправам  відповідно до основних правил переходу від відомого до невідомого або від  уміння виконувати вправи більше прості до виконання вправ більше складної, потребуючої більшої координації рухів, більших зусиль. Тільки така послідовність у чергуванні фізичних вправ з урахуванням їх засвоєння може забезпечити ефективність у лікуванні. Варто враховувати також вік, підлогу, клінічний стан хворого, ступінь його фізичної підготовленості, тренованості і професійних навичок.

Принцип з полягає  в тім, щоб всі заняття по фізичній культурі проводилися регулярно, послідовно з поступовим підвищенням фізичного  навантаження, збільшенням кількості різних фізичних вправ, збільшенням часу занять й ускладненням техніки їхнього виконання. Особлива увага повинне бути звернене на правильний підбор фізичних вправ, залежно від завдань, що коштують перед даними заняттями, на зв'язок кожного заняття з попереднім і наступним. Систематичність залежить від цільової настанови лікувальної фізичної культури на кожному етапі лікування. Варто координувати періоди роботи й фази відпочинку в заняттях.

Принцип закріплення  навичок полягає в тім, щоб вправи й навички запам'ятовувалися, для чого необхідно забезпечити можливість виконання вправ у різних варіантах і ситуаціях, що зустрічаються в житті. Необхідно багаторазово повторювати досліджувані рухи відповідно до фізичних можливостей хворого, виробити вміння виконувати самостійно й правильно комплекси вправ у поза лікарняній обстановці.

Принцип індивідуального  підходу - це основний принцип побудови всієї лікувальної системи. Облік  всіх особливостей даного хворого, його реакція на середовище, на ті або інші методи лікування, його відношення до медикаментів і т.п..

Для системи  фізичного виховання надзвичайно  важливий принцип виховання особистості  в цілому, а у фізичному відношенні розвиток всіх фізичних здатностей людини. Всі дидактичні принципи зв'язані один з одним і порушення одного з них у навчанні й тренуванні спричиняє руйнування всієї системи правильного навчання й тренування.

Рекомендується  не застосовувати нових вправ, поки не засвоєні попередні, призначати відомі вправи в різних нових варіантах рухів і ситуаціях, поступово підвищувати навантаження, будячи активність хворого, інтерес до проведених занять.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Лікувальна  фізична культура звичайно є складовою  частиною загального плану лікування  хворого й використається в комплексі  в різних сполученнях і на різних етапах з лікарськими, хірургічними методами лікування, фізіотерапією, лікувальним  харчуванням і проведенням мер по подальшій раціональній організації праці й побуту хворого.

Лікувальна  фізична культура, в основі якої лежить фізична вправа, робить на організм хворого не тільки місцеве, але, що саме головне, і загальний вплив, а  це відбиває основні принципи сучасного клінічного лікування.

Лікувальна  фізкультура має загальнотонізуючий вплив на організм. Вона сприяє якнайшвидшій ліквідації анатомо-фізіологічних  порушень в окремих органах, нормалізує патологічно змінені і компенсує втрачені функції, поліпшує якість рухів, виробляє і закріплює замінні навички.

Дослідження довели, що вона добре впливає на стан серцево-судинної і дихальної систем, на психіку хворих, активізує обмін речовин, зміцнює кісткову і м'язову системи, посилює збудливі і гальмівні процеси. Разом з тим лікувальна фізкультура підвищує дію медикаментів та інших лікувальних засобів, скорочує час між клінічним та функціональним одужанням.

Під впливом  фізичних вправ у тканинах організму настають зміни білкового обміну з утворенням продуктів розпаду, які стимулюють тканинний обмін і, надходячи в кров, підвищують нервово-м'язовий, тонус.

Лікувальна  фізкультура сприяє відновленню  фізіологічних функцій, порушених хворобливими процесами.

Лікувальна  фізкультура є засобом відновної  і компенсаторної терапії. З допомогою фізичних вправ можна посилити компенсаторно-пристосувальні функції і спрямувати їх на відновлення здоров'я хворого.

Ідеї лікувальної  фізичної культури одержали відображення в працях геніального таджицького  вченого Авіценни (980-1037). Одна з його п'яти книг знаменитої праці "Канон медичних наук" присвячена питанням лікування фізичними вправами. У цій книзі Авіценна дає деякі обґрунтування до використання фізичних вправ з лікувальною й профілактичною метою, до застосування сонячних і повітряних ванн. Особлива увага Авіценна приділяв застосуванню фізичних вправ у старості.

ЛФК є складником комплексної кардіологічної реабілітації, яка використовує координоване призначення  медичних, соціальних та професійних  засобів з метою пристосування хворого до нового способу життя та забезпечення йому можливості досягти високого рівня працездатності.

Лікувальна  фізична культура в нашій країні докорінно відрізняється від  старої, так званої лікарської гімнастики. На відміну від колишніх установок  лікувальна фізична культура як частина радянської медицини й системи фізичного виховання переслідує дозвіл більше глибоких завдань як в області лікувальної, профілактичної, так і соціальної, ніж лікарська гімнастика - зміцнення й підвищення функцій окремих органів і систем.

Крім фізичних вправ для зміцнення і збереження здоров’я використовують загартовування – комплексну систему оздоровчих дій, які спрямовані на досягнення стійкості, не сприйняті організмом до шкідливих  для здоров’я метереологічним і іншим факторам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА  ТА ДЖЕРЕЛА

1. Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров’я, працездатність.— Львів, 1993.— 131 с.
2. Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання.— Тернопіль: Збруч, 2000.— 183 с.
3. Шлемин А.М. Один из эффективных методов // Физическая культура в школе.— 1981.— № 11.— С. 27-29.
4. Лікувальна фізична культура та спортивна медицина / В.В. Клапчук, Г.В. Дзяк, Г.В. Муравов І.В. та ін. - К.: Здоров'я, 1995. - 312 с.
5. Милюкова И.В., Евдокимова Т.А. Лечебная физкультура: Новейший справоч. / Под общ. ред. проф. Т.А. Евдокимовой. - СПб.: Сова; М.: Эксмо, 2003. - 862с.
6. Сердюк Александр Андреевич Глубинная медицина.- Запорожье: Дикое Поле, 2003.- 216с.
7. Круцевич Т.Ю. Теория и методика физического воспитания. – 2 том. –К.: Олимпийская литература, 2003.- С. 201-252.
8. Авдушна А.С. Жизнь без лекарств. М.: Фізкультура и здоровье, 1985.- 71 с.
9. Апанасенко Г.Л. Проблемы управления здоровьем человека //Наука в анатомическом спорте. – 1999 – спец. выпуск. – С. 56-60.
10. Апанасенко Г.Л., Попова Л.А. Медицинская валеология. – К.: Здоров’я, 198. – 248 с.
11. Аронов Д.М. Сердце над защитой. М.: Физкультура и здоровья, 1985. – С. 33-35.
12. Бальсевич В.К., Запорожанов В.А. Физическая активность человека. –К.: Здоров’я, 1987. – 224с.
13. Вайкбаум Я.С. Дозирования физических нагрузок. – М.: Просвищение, 1991. – 64с.
14. Иващенко Л.Я., Круцевич Т.Ю. Методика физкультурно-оздоровительных занятий. - К.: УГУ ФВС, 1994. – 126с.
15. Круцевич Т.Ю. Теория и методика физического воспитания. – 2 том. –К.: Олимпийская литература, 2003.- С. 201-252.
16. Макилова В.Н. Физическая культура в пожилом возврасте. – К.: Здоров’я, 1980. – с.3-9.
17. Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я., Странко Н.М. Влияния упражнений на работоспособность и здоровье человека. – К.: Здоров’я, 1986. – 152с.
18. Симаков А.Ф. Рецепты для здоровья. М.: Физкультура и здоровье, 1996.- С. 5-9.
19. Солодовиченко О.Е. Самостоятельные занятия оздоровительной гимнастикой для женщин второго зрелого возраста.: Метод. Рекомендации. – К.: Олимпийская литература, 1996. – 24с.
20. Транквилитати. Золотая осень жизни. М.: Физкультура и здоровье, 1989. – С. 80-92.
21. Фомин Н.А., Филинг В.П. Возрастные основы физического воспитания. М.: Физкультура и спорт, 1972. – 176с.
22. Шенкман С.Б. Физкультура и здоровье. М.: Физкультура и спорт, 1984. – С.48-52.
23. Журавлева Антонина Ивановна, Граевская Нина Даниловна Спортивная медицина и лечебая физкультура.- М.: Медицина, 1993.- 432с.
24. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я.- Львів: Новий Світ-2000, 2004.- 376с.
25. Спортивная медицина.- М.: Гос. изд. медицинской литературы, 1957.- 375с.
26. Спортивная медицина.- М.: Физкультура и спорт, 1980.- 352с.
27. Спортивная медицина, лечебная физическая культура и массаж.- М.: Физкультура и спорт, 1985.- 351с.
28. Богданов Г.П. Школьникам — здоровый образ жизни. — М.: Физкультура и спорт, 1989. — 192 с.
29. Бурно М.Е. Трудный характер и пьянство. — Киев: Вища школа, 1990. — 175 с.
30. Василенко В.Х. Пропедевтика внутренних болезней. — М.: Медицина, 1983. — 640 с.
31. Васильева З.А., Любинская С.М. Резервы здоровья. — Ленинград: Медицина, 1982. — 314 с.
32. Вашляки А., Кириленко З. Краткий справочник по диетическому питанию. — Кишинев: Картя Молдовеняска, 1980. — 254 с.
33. Веляев Ф.П. Мозг, эмоции, здоровье. — М.: Знание, 1983. — 64 с.
34. Вельховер Е.С., Кушнир Г.В. Экстерорецепторы кожи. — Кишинев: Штиинца, 1991. — 112 с.
35. Воложин А.И., Субботин Ю.К., Чикин С.Я. Путь к здоровью. — М.: Знание, 1989. — 160 с.
36. Гримак Л.П. Резервы человеческой психики. — М.: Политиздат, 1989. — 318 с.
37. Дiнейка К. Рух, дихання, психофiзичне тренування. — Київ: Здоров’я, 1984. — 164 с.
38. Детская спортивная медицина / Под. ред. С.Б.Тихвинского, С.В.Хрущева. — М.: Медицина, 1991. — 560 с.
39. Для всех и каждого / Сост. В.Черников. — Харьков: Харьков, 1993. — 303 с.
40. Дунаевский В.В., Стяжкин В.Д. Наркомании и токсикомании. — Л.: Медицина, 1990. — 207 с.
41. Иглоукалывание /Под общ.ред. Хоанг Бао Тяу, Ла Куанг Ниен. — М.: Медицина, 1989. — 670 с.