Особливості розвитку швидкісних якостей у веслувальників високої кваліфікації в річному циклі тренування

При цьому  важливо ще на перших заняттях учити виконувати змагальну й будь-яку іншу вправу з установкою на правильність, ефективність і економічність рухів. Тільки на цьому концентруючи увагу, учень звикає в процесі утворення уміння, а потім і навички не відволікатися ні на які інші думки.

Учити цьому  набагато легше, якщо перед спортсменом не ставити спортивне завдання, виражене в конкретних величинах, наприклад, пробігти 100 м за 11 сек. Зрозуміло, надалі дуже важлива конкретизація спортивних результатів і показників контрольних вправ.

5. У процесі навчання спортивній техніці швидкість рухів поступово підвищується доти, поки не почнуть виникати зайві напруження. Тоді її варто трохи знизити, щоб вона була субграничною. Таку бистрота для спринту називають оптимальною, правильно вважаючи, що в цьому випадку спортсмен покаже кращий результат у змаганнях, чим при зайвих напруженнях. Не буде помилкою назвати оптимальною ту швидкість (бистроту), при якій формується й зміцнюється правильний руховий навик. 

6. Досить сформувавши цей навик й навчившись виконувати вправу досить швидко, спортсмен починає пробувати збільшувати швидкість рухів. Використовуючи рухливість рухового навику, спортсмен прагне виконувати рухи із ще більшою швидкістю й знову досягає границі виникнення зайвих напружень. Але тепер ця границя трохи відсунеться й рівень оптимальної швидкості підвищиться. 
7. Далі тренування проводиться на новій оптимальній швидкості, що може коливатися в невеликих межах залежно від стану спортсмена. Поряд з багаторазовим повторенням рухів або дій з оптимальною швидкістю виконуються рухи або дії із граничною швидкістю, виконують спроби, щоб відсунути верхню границю оптимальної швидкості, домогтися того, щоб і на граничній швидкості не виникали порушення нервово-м'язової координації. Таким чином, на шляху до вищої межі швидкості реакції, швидкості і частоти рухів треба утворити руховий навик з досить високим рівнем швидкості, потім значно зміцнити його і тільки потім домагатися перевищення.
8. Отже, максимально швидке виконання вправи - головний шлях виховання швидкості. Однак через дуже високі зусилля, що проявляють спортсмени, цей шлях постійно сполучений з можливістю виникнення порушень нервово-м'язової координації, що є самою серйозною перешкодою на шляху до підвищення швидкості. Звичайно це результат недостатньо міцного рухового навику. В процесі навчання й тренування дуже важко домогтися вільного виконання максимально швидких рухів з одночасним зміцненням навику в цьому режимі діяльності. Тому треба створювати й удосконалювати руховий навик в трохи зниженому (щодо граничного) режимі швидкості рухів, при якому нервово-м'язові координації не порушуються, зайві напруження не виникають. Цей режим може бути наближений до максимального настільки, наскільки вдається це зробити, не порушуючи кінематичну й динамічну структуру основного руху або його частини. Наприклад, для бігу на короткі дистанції цей режим 8/10- 9/10 від максимальної швидкості також важливо, що відсутність граничних зусиль у такій вправі знижує нервові витрати, дозволяючи тим самим збільшити повторність його. А повторність, повинна бути дуже великою, щоб утворити досить міцний і стійкий руховий навик.

9. З метою можливо більшої частоти рухів циклічні вправи можна виконувати з укороченою амплітудою. Варто думати, що це сприяє в першу чергу підвищенню рухливості нервових процесів, поліпшенню нервово-м'язової координації, що забезпечує чергування напруження м'язів і їхнього розслаблення. Однак укорочення амплітуди рухів у певній мері спотворює їхню техніку. Тому щоб уникнути негативного впливу на основний руховий навик такі вправи варто застосовувати не більше 1/5 кількості від виконуваних з повною амплітудою.

Спеціальні  вправи циклічного типу, несуть велике навантаження. Тому тривалість подібних вправ при виконанні на місці й у пересуванні звичайно невелика - усього 10-15 сек, але зате вони виконуються повторно. Спеціальні вправи ациклічного типу повторюються стільки разів, скільки вдається їх виконати, не знижуючи швидкість.

Бажано контролювати частоту й максимальну швидкість рухів. Зниження частоти й швидкості говорить про появу втоми. У цьому випадку треба припинити виконання вправи. 

10. Певне значення для розвитку швидкості має максимально швидке виконання рухів і дій, узятих з інших видів спорту. Наприклад: у грі в баскетбол для легкоатлетів та веслярів-академістів, у бігу на короткі дистанції для футболістів, при грі у волейбол для важкоатлетів. Біг на короткі дистанції використовується із цією метою спортсменами різних спеціалізацій: ковзанярами, баскетболістами, борцями, важкоатлетами, хокеїстами, метальниками, веслярами й багатьма іншими. 
11. Щоб перебороти швидкісний бар'єр у будь-яких вправах необхідно застосувати такі засоби, методи й умови, які допомогли б спортсменові не тільки перевищити граничну швидкість, але й у багаторазових повтореннях закріпити її на новому рівні. У принципі всі вправи й методи, що використовуються  для розвитку бистроти й частоти рухів із проявом максимальних зусиль у звичайних, полегшених і утруднених умовах, можуть бути застосовані для подолання швидкісного бар'єра. Особливо ефективні методи виховання здібності проявляти потенційні сили. Для подолання швидкісного бар'єра найбільш ефективне виконання вправи в полегшених умовах: вони дозволяють домогтися такої швидкості або частоти рухів і швидкості пересування, яка у звичайних умовах неможлива.

Кілька повторень над швидкого руху викликають у спортсмена нові відчуття, психічну настроєність і впевненість у можливості перевищення граничної швидкості у звичайних умовах. Треба думати, що виконання над швидких рухів у полегшених умовах залишає певні сліди в системі нервових процесів. Тому спортсмен, перейшовши в цьому ж занятті до виконання вправ у звичайних умовах, може перевищити граничний рівень швидкості. Спортсмени, що брали участь у подібних дослідах, затверджували, що при тренуванні у полегшених умовах вони здобували почуття більш високої швидкості, що дозволяло досягти її й практично.

Однак у зменшенні  ваги снарядів, опорів і ін., як і  взагалі в полегшенні умов, не можна  доходити до дуже малих величин. Умови повинні бути полегшені настільки, щоб вони забезпечували лише ту бистрота, що можливо відтворити й у звичайних умовах. Причому треба враховувати, що бистрота у нормальних умовах, у результаті різних гальмуючих моментів, буде здебільшого трохи нижче.

Для подолання  швидкісного бар'єра й закріплення швидкості рухів на більш високому рівні спортсменові треба спочатку підсилити спеціальний фундамент, після чого в полегшених умовах опанувати виконання вправи на більше високому рівні швидкості. Потім він пробує виявити ту ж бистроту у звичайних умовах. Якщо ці спроби вдалі, то можна сміливо переходити на багаторазове повторення тільки в полегшених умовах. Тепер тільки одне завдання – зміцнити руховий навик в більш швидких рухах. Тренування може бути щоденним. Вправа з більш швидкими рухами повторюється в кожному занятті стільки разів, скільки вдається це зробити без зменшення швидкості.

Найбільше часу - 2-3 місяці - займе зміцнення в полегшених умовах нового рівня швидкості. У цей період часу треба підтримувати (можна й поліпшувати) спеціальний «фундамент», а також виконувати іншу програму тренування.

Після закінчення цього строку спортсмен переходить на виконання тієї ж вправи, але у звичайних умовах, лише зрідка - 1-2 рази на тиждень - у невеликій мері тренуючись у полегшених умовах. Але може бути й паралельний шлях, що з'єднує в собі чергування в одному занятті виконання вправи в полегшених умовах, а потім у звичайних. Тут можна було б послатися на позитивний досвід радянських метальників диска, що використали з успіхом такий паралельний шлях. І все-таки нам представляється більше ефективним відразу перебудовувати навик й техніку на більше високий рівень швидкості за допомогою виконання вправи тільки в полегшених умовах. При цьому надзвичайно важливо зберегти або навіть підвищити рівень необхідних рухових якостей за допомогою виконання спеціальних вправ.

Паралельний же шлях - це шлях більше складної взаємодії двох структур: старої кінематичної й нової динамічної. Буде правильним використати той або інший шлях відповідно до особливостей виду спорту.

12. З метою перевищення максимальної швидкості пересування й частоти рухів можна використати звуковий прискорювальний ритм. Відомо, що наростаюча по ритму музика, наприклад, у російських, грузинських і інших народних танцях, допомагає танцюристам виконувати рухи в дуже швидкому темпі.

Пояснюється це не тільки емоційним підйомом, але й тим, що танцюрист не сам створює прискорюваний ритм рухів, а підкоряється тому, що він чує. Цей факт, ілюстрований звичайно прикладом позитивного впливу звуків барабана на ходьбу утомлених солдатів, загальновідомий. Він підтверджується Б.Н. Взоровим, що використовував звуколідер для підтримки в бігунів оптимального темпу на дистанції 100м, цитує [30].

Під музичний супровід з виразним прискорюваним ритмом, що розраховане на 15-30 с пересування, набагато легше виявити граничну бистроту і спробувати перевищити її. У дослідженнях було показано, що прискорення звукового ритму дозволяє спортсменам досягти дуже великої частоти рухів і швидкості просування. Можливо, найкращого ефекту можна досягти при поєднанні двох методів - просування в полегшених умовах з музичним супроводом у прискорюваному ритмі.

13. Для виховання швидкої рухової реакції використовуються різні спеціальні вправи й ігри, а також тренування в обраному виді спорту. Наприклад, вихід зі старту спринтера після пострілу; відповідь фехтувальника на рух зброї супротивника й т.п.

Добре сприяє вихованню рухової реакції вправа в обраному виді спорту або її частина в полегшених і ускладнених умовах, а також на спеціальних тренажерах.

14. При виконанні швидкісних вправ надзвичайно важлива роль психічної настроєності, волі й спрямованості думок спортсмена. Спрямованість свідомості при оволодінні бистротою може бути двоякого роду - прагнення виконати вправу вільно, без зайвих напружень або прагнення досягти граничної швидкості. Зрозуміло, може бути й сполучення цих двох напрямків. Але на вищому рівні спортивної майстерності ведучим буде прагнення до максимальної швидкості, тоді як воля рухів забезпечується автоматизуванням. Провідна роль свідомості особливо проявляється при прагненні спортсмена перейти грань своєї межі у швидкості рухів. При цьому спрямованість свідомості може бути різною.

Перша спрямованість - свідоме прагнення, сформульоване в думках, - якомога швидше, вище, далі. Спортсмен повинен у багаторазових спробах проявляти значні вольові зусилля, змушуючи себе виконувати рухи швидше, ніж звичайно. Таким свідомим вольовим впливом можна трохи відсунути верхню границю швидкості, домогтися більше швидкої нервово-м'язової координації.

Друга спрямованість - концентрування уваги на якомога більш швидкому виконанні провідного руху. Оскільки всі рухи в цілісному руховому акті взаємозалежні, прагнення прискорити одну фазу викликає таке ж прискорення й інших. Тому треба знаходити такий рух, що легше виконати більш швидко і який міцно пов'язаний з координацією цілісної вправи. Наприклад, що біжить спринтер, прискорюючи рухи руками, то він прискорює й рухи ногами. Є навіть така думка, що для більш швидкого виходу зі старту треба сконцентрувати «...нервову енергію на руці...», що робить перший рух. Відомо, що збільшення швидкості маху ногою сприяє більше швидкому відштовхуванню; що більш енергійна постановка ноги    «загрібаючим» рухом, прискорює розпрямлення її в поштовх.

Третя спрямованість - концентрування уваги на якомога швидкому досягненні конкретної мети, що виражає певними величинами й орієнтирами.  

15. Зі сказаного тільки що, треба звернути велику увагу на виховання здатності проявляти вольові зусилля, спрямовані на  граничну        бистроту. Із цією метою, крім зазначених вправ, треба час від часу застосовувати швидкісні вправи в утруднених умовах, після чого відразу ж виконувати їх у звичайних умовах. Наприклад, після швидкого бігу по піску - біг на звичайній доріжці, після 3-5 махів ногою з утруднених манжетом у стрибку у висоту - виконувати те ж без вантажу, після веслування з гідротормозом – веслування у звичайних умовах. 
16. У вихованні вольових якостей у зв'язку зі швидкістю рухів дуже велика роль групового виконання вправ в умовах емоційного підйому, коли кожний, спортсмен прагне не відстати, вийти вперед. Ніяке індивідуальне тренування спринтерів, бігунів, велосипедистів, ковзанярів, веслярів і т.д. не можуть у цьому змісті замінити групове тренування. Настільки ж необхідно спільне виконання вправ менш підготовленими спортсменами й кваліфікованими, наприклад у двійках або четвірках у веслуванні на каное. 
17. Нагадую вам важливе положення - спортсмени повинні регулярно зіставляти свої відчуття з досягнутим результатом. Без цього не може бути ефективного розвитку бистроти. Але кожний вимір часу, частоти рухів, швидкості повинен бути виправданий завданням, що поставлене у тренуванні. 
18. В основі методики розвитку бистроти лежить повторність впливу на організм спортсмена, на його психічну сферу вправ, що виконуються з субграничною, граничною й перевищуючою граничну швидкістю. При цьому залежно від завдань використовуються звичайні, полегшені й утруднені умови.  
19. Виконання циклічної вправи із прискоренням має більшу цінність для розвитку бистроти, оскільки допомагає перевищити максимальну бистроту. Наприклад, у бігу із прискоренням на 60—80 м спортсмен, плавно нарощуючи швидкість, доводить її до максимально можливої й намагається з розгону перейти свою межу. При цьому він намагається хоча б на невеликій відстані підтримати досягнуту їм граничну швидкість.

Дуже важливо  виконувати також прискорення зі старту якомога швидше, досягаючи максимальну швидкість в найкоротший час. Це положення ставиться до спринту в ковзанярському спорті, легкоатлетичному бігу, веслуванні на 200 м, плаванні, велосипедному спорті, лижному бігу. У цей час укорочення й прискорення стартового розгону - невідкладне завдання у всіх видах спорту, де є короткий спринт. Прискорення - відмінний засіб тренування швидкості. Однак у прискореннях можна перевищити сталу максимальну швидкість дуже незначно й на невеликій відстані, у зв'язку із чим вони впливають на організм короткочасно. Тому прискорення повинні багаторазово повторюватися (10 і більше раз).