Вплив генетичних факторів у розвитку силової витривалості людини

 

 

 

 

 

Вплив генетичних факторів у розвитку силової витривалості людини

 

 

Курсова робота з курсу «Теорія  та методика фізичного виховання»

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

 

Вітчизняними і зарубіжними  вченими встановлено, що на здоров'я  людини та на її силову витривалість впливає ряд факторів, згрупованих певним чином. Встановлено, що здоров'я людини на 20% залежить від стану довкілля. Це означає, що у людей, котрі проживають в екологічно чистій місцевості, здоров'я може бути кращим, ніж у людей, які живуть в екологічно забрудненій місцевості.

До іншої групи факторів (20%) належить генетичний фактор (спадковість). Відомо, що у батьків, які ведуть здоровий спосіб життя, є всі передумови для народження здорових дітей. Також доведено, що передумови негативної спадковості можна частково чи повністю усунути, дотримуючись здорового способу життя.

Метою курсової роботи є дослідження впливу генетичного фактору для розвитку силової якості у людини.

Дана робота направлена на рішення таких задач:

1. Проаналізувати фактори здоров’я та їх значення для людини.
2. Дослідити особливості генотипу людини.
3. Визначити роль спадковості у розвитку силової витривалості людини.

Методи дослідження: системний  аналіз літератури та публікацій ресурсів Інтернет.

 

РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ПРИРОДНИХ  ФАКТОРІВ ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

1.2 Фактори здоров’я та їх значення для людини

 

Здоров’я — найбільший дар природи. Людина отримала від природи надзвичайно досконалий організм прекрасної форми, з універсальною стійкістю до труднощів життя.

Фактори здоров'я — це ті якості, які контролюють стан організму, а також його здатність виконувати всі свої функції.

Експерти Всесвітньої  організації охорони здоров'я (ВООЗ) в 80-х рр.. XX ст. визначили орієнтовний  співвідношення різних чинників забезпечення здоров'я сучасної людини, виділивши  в якості основних чотири групи таких  факторів. На основі цього визначено це співвідношення стосовно до нашої країни наступним чином:

• генетичні фактори - 15-20%;
• стан навколишнього середовища - 20-25%;
• медичне забезпечення - 10-15%;
• умови та спосіб життя людей - 50-55%.

Величина внеску окремих  факторів різної природи на показники здоров'я залежить від віку, статі та індивідуально-типологічних особливостей людини.

До факторів, що визначають здоров’я населення, належать ще такі: відтворення здоров’я, його формування витрата і відновлення. Відтворення здоров’я, або охорона і реалізація генофонду, народження здорового потомства, визначається багатьма біологічними, соціально-економічними і санітарно-гігієнічними умовами. Це здоров’я батьків, рівень їх загальної та санітарної культури, умови перебігу вагітності і родів, збереження резерву фізіологічних функцій організму майбутньої матері, стан рододопоміжної служби та сітки медико-генетичних консультацій. Багато природжених захворювань та вад розвитку зумовлені не генетичними аномаліями, а токсичними, інфекційними та іншими шкідливими діями на плід під час вагітності. В цьому аспекті величезна роль належить стану навколишнього середовища і морально-етичним характеристикам майбутніх батьків.

Формування здоров’я визначається способом життя людини і станом навколишнього середовища. В генотипі індивіду закодовані всі його спадкові ознаки. Однак для того, щоб вони виявилися у вигляді певних якостей організму і особистості, природних для біологічних та соціальних функцій, необхідні певні умови, які визначаються власне способом життя та зовнішнім середовищем.

Процес витрати здоров’я відбувається у виробничій сфері. Тому особливе значення має: характер, організація та умови праці. У виробничій діяльності велика увага має приділятися оптимізації умов праці на основі санітарно-гігієнічних норм з допустимими рівнями і концентраціями різних фізичних і хімічних факторів (температура, шум, вібрація, освітлення, домішки газу та ін.).

Трьом рівням особистості (соматичному, психічному і соціальному) відповідають три аспекти здоров’я — фізичний (соматичний), психічний і соціальний. Вирішення практичних проблем в охороні здоров’я пов’язане перед усім з діагностикою рівня соматичного здоров’я людини.

1.2 Класифікація природних факторів

Прояв витривалості у  різних видах рухової діяльності залежить від багатьох факторів: біоенергетичних, функціональної і біохімічної економізації, функціональної стійкості, індивідуально-психічних, генотипу (спадковості), середовища та ін.

У тому числі виділяють:

• власне м'язові;
• центрально-нервові;
• особисто-психичні;
• біомеханічні;
• біохімічні;
• фізіологічні чинники, і навіть різні умови довкілля, у яких здійснюється рухова діяльність.

До власне м'язових чинників відносять:

• скорочувальні властивості м'язів, які залежить від співвідношення білих (що швидко скорочуються) і червоних (що повільно скорочуються) м'язових волокон;
• активність ферментів м'язового скорочення; потужність механізмів анаеробного енергозабезпечення м'язової роботи;
• фізіологічний поперечник й безліч м'язів;
• якість міжм'язової координації.

Суть центрально-нервових чинників полягає у інтенсивності (частоті) ефекторних імпульсів, що посилаються  до м'язів, у координації їх скорочень і розслабленні, трофічним вплив центральної нервової системи з їхньої функції. Від особисто-психологічних чинників залежить готовність людини до прояву м'язових зусиль. Вони містять у собі мотиваційні і вольові компоненти, і навіть емоційні процеси, які б прояву максимальних або інтенсивних і тривалих м'язових напруг. Певним впливом прояву силових здібностей надають біомеханічні (розташування тіла, і його частин у просторі, міцність ланок опорно-рухового апарату, величина переміщуваних мас та інших.), біохімічні (гормональні) і фізіологічні (особливості функціонування периферичного і центрального кровообігу, подиху і ін.) фактори.

Біоенергетичні фактори включають  обсяг енергетичних ресурсів, яким володіє організм, і функціональні можливості його систем (дихання, серцево-судинної, виділення та ін), які забезпечують обмін, продукування та відновлення енергії в процесі роботи. Освіта енергії, необхідної для роботи на витривалість, відбувається в результаті хімічних перетворень. Основними джерелами енергоутворення при цьому є аеробні, анаеробні гліколітичні і анаеробні алактатний реакції, які характеризуються швидкістю вивільнення енергії, обсягом допустимих для використання жирів, вуглеводів, глікогену, АТФ, КТФ, а також допустимим обсягом метаболічних змін в організмі.  
Фізіологічною основою витривалості є аеробні можливості організму, які забезпечують певну частку енергії в процесі роботи і сприяють швидкому відновленню працездатності організму після роботи будь-якої тривалості і потужності, забезпечуючи якнайшвидше видалення продуктів метаболічного обміну.

Анаеробні алактатні джерела енергії відіграють вирішальну роль у підтримці працездатності у вправах максимальної інтенсивності тривалістю до 15-20 с. Анаеробні гліколітичні джерела є головними в процесі енергозабезпечення роботи, яка триває від 20 секунд до 5-6 хв.

Фактори функціональної і біохімічної енономізаціі визначають співвідношення результату виконання  вправи і витрат на його досягнення. Зазвичай економічність пов'язують з енергозабезпеченням організму під час роботи, а так як енергоресурси (субстрати) в організмі практично завжди обмежені або за рахунок їх невеликого обсягу, або за рахунок факторів, що ускладнюють їх витрату, то організм людини прагне виконати роботу за рахунок мінімуму енерговитрат. При цьому чим вища кваліфікація спортсмена, особливо у видах спорту, що вимагають прояву витривалості, тим вище економічність виконуваної ним роботи.

Економізація має дві  сторони: механічну (чи біомеханічну), що залежить від рівня володіння технікою чи раціональної тактики змагальної діяльності; фізіолого-біохімічну (або функціональну), яка визначається тим, яка частка роботи виконується за рахунок енергії окисної системи без накопичення молочної кислоти, а якщо розглядати цей процес ще глибше — то за рахунок якої частки використання жирів як субстрату окислення.

Фактори функціональної стійкості дозволяють зберегти активність функціональних систем організму за несприятливих зрушеннях в його внутрішньому середовищі, що викликаються роботою (наростання кисневого боргу, збільшення концентрації молочної кислоти в крові і т.д.). Від функціональної стійкості залежить здатність людини зберігати задані технічні та тактичні параметри діяльності, незважаючи на зростаюче стомлення.

Особистісно-психічні фактори  дуже впливають на прояв витривалості, особливо в складних умовах. До них  відносять мотивацію на досягнення високих результатів, стійкість установки на процес і результати тривалої діяльності, а також такі вольові якості, як цілеспрямованість, наполегливість, витримка і вміння терпіти несприятливі зрушення у внутрішньому середовищі організму, виконувати роботу через «не можу».

Фактори генотипу (спадковості) і середовища. Загальна (аеробна) витривалість обумовлена ​​впливом спадкових факторів (коефіцієнт спадковості від 0,4 до 0,8). Генетичний фактор істотно впливає і на розвиток анаеробних можливостей організму. Високі коефіцієнти спадковості (0,62-0,75) виявлені в статичній витривалості; для динамічної силової витривалості впливу спадковості і середовища приблизно однакові.

Біологічні особливості  організму — це основа, на якій грунтується здоров'я людини. У формуванні здоров'я важлива роль генетичних факторів. Проте генетична програма, одержувана людиною, забезпечує його розвиток за наявності певних умов навколишнього середовища.

Кожен організм перебуває  в різноманітних взаємних зв'язках  з факторами навколишнього середовища, як абіотичними (геофізичними, геохімічними), так і біотичними (живими організмами  того ж і інших видів). Під навколишнім середовищем прийнято розуміти цілісну систему взаємопов'язаних природних і антропогенних об'єктів і явищ, в якій протікає працю, побут і відпочинок людей. Це поняття включає в себе соціальні, природні і штучно створювані фізичні, хімічні та біологічні фактори, тобто все те, що прямо або побічно впливає на життя, здоров'я і діяльність людини.  
Людина, як жива система, є складовою частиною біосфери. Вплив людини на біосферу пов'язано не стільки з його біологічною, скільки з трудовою діяльністю. Відомо, що технічні системи надають хімічний і фізичний вплив на біосферу за такими каналами:

1. Через атмосферу (використання і виділення різних газів порушує природний газообмін);

2. Через гідросферу (забруднення хімічними речовинами і нафтою річок, морів і океанів);

3. Через літосферу (використання корисних копалин, забруднення грунтів промисловими відходами і т. д.).

Очевидно, що результати технічної діяльності впливають  на ті параметри біосфери, які забезпечують можливість життя на планеті. Життя людини, як і людського суспільства в цілому, неможливе без навколишнього середовища, без природи. Людині як живому організму притаманний обмін речовин з навколишнім середовищем, який є основною умовою існування будь-якого живого організму.

Залежність здоров'я  людини від генетичних та екологічних  факторів робить необхідним визначення місця сім'ї, школи, державних, фізкультурних  організацій та органів охорони  здоров'я у виконанні однієї з  головних завдань соціальної політики — формування здорового способу життя.

У визначенні поняття  здорового способу життя необхідно  враховувати два основних фактори — генетичну природу даної людини і її відповідність до конкретних умов життєдіяльності.

Таким чином, здоровий спосіб життя повинен цілеспрямовано і постійно формуватися протягом життя людини, а не залежати від обставин і життєвих ситуацій.

Ефективність здорового  способу життя для даної людини можна визначити по ряду біосоціальних  критеріїв, що включають:

• оцінку морфофункціональних показників здоров'я: рівень фізичного розвитку, рівень фізичної підготовленості, рівень адаптивних можливостей людини;
• оцінку стану імунітету: кількість простудних і інфекційних захворювань протягом певного періоду;
• оцінку адаптації до соціально-економічних умов життя (з урахуванням ефективності професійної діяльності, успішної діяльності та її "фізіологічної вартості" і психофізіологічних особливостей); активності виконання сімейно-побутових обов'язків;
• широти і прояву соціальних і особистих інтересів;
• оцінку рівня валеологічної грамотності, в тому числі ступінь сформованості установки на здоровий спосіб життя (психологічний аспект);
• рівень валеологічних знань (педагогічний аспект);
• рівень засвоєння практичних знань і навичок, пов'язаних з підтримкою і зміцненням здоров'я (медико-фізіологічний і психолого-педагогічний аспекти);
• вміння самостійно побудувати індивідуальну програму здоров'я і здорового способу життя.