Вплив генетичних факторів у розвитку силової витривалості людини

Тренувальні заняття  юних спортсменів мають включати велику кількість силових вправ  із застосуванням таких принципів  підготовки:

• поступове збільшення навантажень та відсутність установки на максимальний результат у найкоротший термін;
• оздоровча спрямованість занять та всебічна фізична підготовка;
• навчання у поєднанні з виховними заходами, збільшення тривалості етапу початкової підготовки з обмеженням значної тренувальної роботи;
• забезпечення високої емоційності занять, страхування та самострахування під час вивчення техніки виконання силових вправ.

Тренувальна діяльність юних спортсменів визначається специфічними особливостями, що пов'язані з діяльністю внутрішніх органів і систем (особливо у період статевого дозрівання) та помітно відрізняються від діяльності організму дорослої людини. У період статевого дозрівання (в середньому з 12 до 16 років) здійснюється бурхливий розвиток усього організму. Це проявляється значним збільшенням зросту, маси тіла, обхвату грудної клітки, глибокими змінами у діяльності серця, центральної нервової системи і, особливо, статевих органів. Одночасно відбувається становлення особистості та характеру юного спортсмена.

Заняття силовими вправами призводять до специфічних змін у кістяку – гіпертрофії кісток, підвищення міцності з'єднань кісток і сухожилків. Розвиток м'язової тканини закінчується переважно у 15 – 16 років, але на цьому етапі сухожилки розвинуті слабше, ніж у дорослих спортсменів. Використання у тренуваннях різних акробатичних і гімнастичних вправ, спортивних ігор сприяє зміцненню та ефективному розвитку сухожилків.  
Під час статевого дозрівання підвищується, порівняно з дитячим віком, інтенсивність зростання м'язової маси. Це пов'язано з посиленням секреції андрогенів кори надниркових залоз, що стимулюють збільшення м'язової маси у підлітковому віці. Якщо у хлопчиків 8 років маса м'язів відносно загальної ваги тіла становить 27%, то у віці 15 років – 33%, а у 18 років – 40% і більше. Особливо помітно у підлітків відбувається зростання маси згиначів та розгиначів плеча.

У зв'язку зі збільшенням м'язової маси підвищується й рівень максимальної сили. Причому, абсолютна сила зростає рівномірно і безперервно протягом шкільного віку, а відносна – збільшується нерівномірно: періоди більш вираженого зростання змінюються періодами помірного приросту. Зростання сили різних груп м'язів (у перерахунку на 1 кг маси тіла) у 13 – 14-річних підлітків здійснюється більш інтенсивно, ніж у дітей 8 – 9 років і юнаків 18 – 20 років. Рівень відносної сили у підлітків 13 – 14 років дорівнює показникам дорослих. Формування відносної сили різних груп м'язів завершується у 16 – 17 років, а її рівень зберігається до 41 – 50 років.

Щорічне збільшення сили різних груп м'язів неоднакове. Так, у період з 10 до 14 років більше зростає сила розгиначів нижніх кінцівок (85%), менше – згиначів поясу верхньої кінцівки (24%). Показники загальної сили м'язів-розгиначів у всіх вікових групах від 16 до 18 років перевищують відповідні показники згиначів на 57%.  Як відомо, піднімання ваги пов'язане із затримкою дихання, що призводить до натужування, підвищення внутрішньогрудного та внутрішньочерепного тисків. Отже, юним спортсменам треба регулярно займатися зміцненням дихальних м'язів, особливо м'язів живота та діафрагми.

Заняття силовими вправами впливає на частоту серцевих скорочень. Із віком і в результаті спортивної діяльності ЧСС зменшується. Наприклад, у 13 років ЧСС становить в середньому 80 уд/хв, в 14 – 15 – знижується до 70 – 75 і у 16 – 17 – до 65 – 75 уд/хв. Під час максимальної силової роботи  
ЧСС сягає 200 уд/хв.

Підлітки та юнаки  відрізняються неврівноваженістю  нервових процесів. Процеси збудження  переважають над процесами гальмування.  
Під час планування силових тренувань на початковому етапі враховують особливості тілобудови юних спортсменів: довжину і масу тіла, пропорції, особливості конституції тощо. Існує три типи конституції тіла: мезоморф,    ектоморф, ендоморф.

Мезоморфний тип — м'язовий, сильний, атлетичний; має правильні пропорції тіла, м'язова система гарно розвинута, без жирових відкладень, плечі значно ширші стегон, талія вузька. Цей тип тілобудови найбільш сприятливий для цілеспрямованого силового тренування.

Ектоморфний тип (крихкий, тонкий) — має відносно довгі та тонкі кінцівки, стопи та кістки вузькі, грудна клітина довга і плеската, шия тонка й довга. М'язова система розвинута недостатньо. Для таких спортсменів характерне велике за обсягом, але короткочасне силове тренування.

Ендоморфний тип (крихкотілий, схильний до ожиріння) – визначається перевагою обхватних розмірів тіла. Це — масивний тип тілобудови, у якого короткі верхні та нижні кінцівки, кістки та стопи широкі, схильний до повноти за рахунок значного жирового шару. Силове тренування для цього типу спрямовується на зменшення зайвої маси тіла та жирового шару. Характер занять такий — мала та середня вага обтяження з кількістю повторень до 15 – 20, що чергуються з повтореннями «до відмови». Силові тренування поєднуються з якісним збалансованим харчуванням, засобами відновлення та активною руховою діяльністю.

У тренуваннях підлітків  і юнаків велике значення має емоційність  занять. Для зниження психічного навантаження під час виконання силових  вправ використовується легка інструментальна музика.

Юних спортсменів слід залучати до самостійного проведення розминки, а також надання допомоги молодшим за віком. Старші спортсмени мають допомагати тренеру оцінювати техніку виконання вправ, забезпечувати страхування, фіксування показників тренувань у щоденнику тощо. Ці заходи сприяють розвитку у спортсменів творчої ініціативи, підвищенню їх активності та формуванню навичок самостійної роботи.  
Підліткам 10 – 12 років, які захоплюються атлетизмом, рекомендується починати тренувальні заняття з гантелями вагою 1 кг. Через 2 – 3 місяці занять, якщо функціональний стан організму не погіршиться, вагу гантелів збільшують до 2 кг, а після 7 – 8 місяці систематичних занять можна переходити до вправ із 3 – кілограмовими гантелями.

Підліткам 13 – 14 років  тренування з обтяженнями рекомендується починати з 2-кілограмових гантелів, а через півроку або рік збільшити вагу до 3 кг. Будь-який комплекс силових вправ включає силові вправи для розвитку м'язів рук, поясу верхньої кінцівки, тулуба та ніг. Тренувальна програма має бути комплексного спрямування, щоб великі групи м'язів розвивалися пропорційно. Якщо є м'язи, що відстають у розвитку, з ними працюють за принципом пріоритету.

Силові тренування починаються із використання гантелів, через півроку включають вправи з амортизаторами, ще через півроку вагу обтяжень підвищують, застосовуючи гирі, а ще через півроку (рік) – штангу.  
Для розвитку дихальної та серцево-судинної систем додатково до силових вправ рекомендується застосовувати ходьбу, біг, плавання, спортивні ігри, весловий та велосипедний спорт тощо.

 

ВИСНОВКИ

 

У курсовій роботі проаналізувано ряд факторів здоров’я та їх значення для людини, досліджені особливості генотипу людини, визначено роль спадковості у розвитку силової витривалості людини.

З вищесказаного можна  зробити наступні висновки:

Фізична силова витривалість як рухова якість людини — це її здатність Долати втому у процесі рухової діяльності. Фізична витривалість має велике значення для життєдіяльності людини, бо дозволяє: тривалий час підтримувати високий рівень інтенсивності рухової діяльності; виконувати значний обсяг роботи; швидко відновлювати сили після навантажень.

Важливим є знання факторів, що зумовлюють витривалість, оскільки їх враховування, розвиток і  вдосконалення лежать в основі методики виховання витривалості.

Такими факторами є:

• генетичний (спадковий) фактор;
• структура м'язів. Люди, у яких переважають червоні м'язові волокна, мають генетичні задатки до тривалої роботи. Проте змінити структуру м'язів ми не в змозі, і тому цей фактор можна лише враховувати;
• внутрішньом'язова координація проявляється у почерговому залученні До роботи рухових одиниць м'язів при тривалому виконанні вправ із неграничною інтенсивністю. Вона добре розвивається при виконанні вправ на тлі помірної втоми. При жорстких режимах навантаження та відпочинку до роботи залучається щораз більша кількість рухових одиниць м'язів, що несуть основне навантаження у відповідній вправі. Це, в свою чергу, прискорює розвиток втоми;
• міжм'язова координація допомагає у залученні до роботи лише тих м'язів, що несуть основне навантаження при виконанні певної вправи. Це сприяє економії енергії, а, отже, забезпечує можливість виконувати більшу за обсягом і інтенсивністю роботу. Хороша міжм'язова координація зовні проявляється у плавності, злитості рухів, відсутності скутості.

При недостатній тренованості на тлі втоми знижується активність основних (необхідних) м'язових груп і  підвищується активність м'язів, які  не повинні брати участі у виконанні  даної рухової дії. Це призводить до зниження ефективності рухів, збільшення енерговитрат, поглиблення втоми і, як наслідок, падіння працездатності.

Фізичні вправи як основний засіб удосконалення витривалості повинні відповідати таким вимогам:

• бути простими за технікою виконання і доступними для всіх учнів;
• при їх виконанні повинні активно функціонувати більшість скелетних м'язів;
• їх виконання повинно викликати активність функціональних систем, що лімітують прояв витривалості;
• їх виконання дозволяє дозувати та регулювати тренувальні навантаження;
• їх можна виконувати тривалий час (від кількох хвилин до кількох годин).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Атлетизм: Навчальний посібник [Електронний ресурс] / О.І. Пуцов, І.О. Капко, В.Г. Олешко – К.: Київський університет, 2007. 230 с. – Режим доступу: http://miytrener.com/337-silova-pidgotovka-osib-riznogo-viku-ta-stati.html.
2. Ашмарин, Б.А. Теорія і методика фізичного виховання / Б.А. Ашмарин. – М.: Фізкультура і спорт, 1990.
3. Дешл С.А. Засоби для розвитку силових здібностей / / Фізична культура в школі. 1982, № 6.
4. Залеський М.З. Сила потрібна кожному / М.З. Залеський – К.: Знання, 1985.М – 64с.
5. Козленко, М.П., Теорія і методика фізичного виховання / М.П. Козленко, Є.С. Вільчковський . – К., 1984.
6. Савчин, М. В.,  Вікова психологія [Електронний ресурс] / Л. П. Василенко, М. В. Савчин – Київ: Академвидав, 2009. – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/psychology/savchyn_vp/part1/115.htm.
7. Смельченко О.М, Управління процесами підвищення рівня розвитку фізичної культури / / О.М Смельченко/ Теорія і практика фізичної культури. 1993. № 5.
8. Физиологические основы здоровья. Краткий курс лекций по валеологии [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://cito-web.yspu.org/link1/metod/met73/met73.html