Фотомонтаж як засіб маніпуляції

 

 

Факультет гуманітарно-правовий

Кафедра журналістики

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

ФОТОМОНТАЖ ЯК ЗАСІБ МАНІПУЛЯЦІЇ

 

Студентки групи ГП-410

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ФОТОМОНТАЖ ЯК ЖАНР ФОТОЖУРНАЛІСТИКИ ……….5

1.1. Фотографія та її жанрова різноманітність………………………………5

1.2. Історія становлення та жанрова своєрідність фотомонтажу…………...9

РОЗДІЛ 2. ФОТОМОНТАЖ НА СТОРІНКАХ  ДРУКОВАНИХ ЗМІ…….16

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..27

ДОДАТКИ……………………………………………………………………..29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Сучасне суспільство не може уявити засоби масової інформації, а особливо пресу, без використання фотографії, адже, як добре відомо, приблизно 70% сприйнятої інформації передаються  невербальними каналами, тобто через  відео або фотоматеріали.

Фотографія – це сукупність різноманітних науково-технічних  засобів і технологій, які мають  на меті реєстрацію одиничних довготривалих  зображень об’єктів за допомогою  світла. Жанри фотожурналістики мають  традиційний розподіл на: інформаційні (фотозамітка, фотоанонс, фотозвіт, фоторепортаж тощо), аналітичні (фотокореспонденція, фотоогляд, фотозвинувачення) та художньо-публіцистичні (фотонарис, фотозамальовка, фотомонтаж і фотоколаж). Кожен із цих жанрів використовується у ЗМІ, але з  плином часу змінюється не тільки структура, а й пріоритетність у виборі жанрів. У наш час актуальним  стає втручання у зображення на етапі  додрукарської підготовки: йдеться  про технічну корекцію фотографії і  її кінцевий результат. Фотомонтаж – це, порівняно, новий жанр фотожурналістики. Він активно використовується сучасними ЗМІ, але не зважаючи на це, мало досліджений. І тому потребує глибшого вивчення і дослідження.

Метою роботи є аналіз фотомонтажу як засобу маніпуляції реципієнтом.

Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

1) визначити жанр «фотомонтаж»;

2) з’ясувати поняття «маніпуляція»;

3) проаналізувати негативні і позитивні риси фотомонтажу;

4) дослідити аспекти впливу на аудиторію;

5) визначити маніпулятивні технології фотомонтажу.

Об’єкт дослідження:  газета «День», журнал «Cosmopolitan»

Предмет дослідження: особливості використання фотомонтажу на сторінках газети «День», журналу «Cosmopolitan».

У процесі дослідження  використовувалися такі методи: дослідження літературних джерел під час визначення наукових понять, аналітичний при аналізі об’єктів дослідження, синтезу та аналогії при порівняльному аналізі газети «День» і журналу «Cosmopolitan».

Методологічна і теоретична основа дослідження. До розгляду проблеми використання фотомонтажу у ЗМІ звертались такі дослідники, як В. Тулупов. А. Житомирський, В. Корецький, Є. Каждан, А. Родченко, Г. Клуцис, Е. Лисицький, С. Телінгатера, С. Сенькова та інші.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у роботі вперше була зроблена спроба проаналізувати і порівняти використання фотомонтажу на сторінках газети «День» та журналу «Cosmopolitan».

 Практичне значення одержаних результатів. Матеріали курсової роботи можуть бути використані під час подальших наукових розробок, а також при підготовці лекційних та практичних занять зі спецкурсу «Фотожурналістика».

Структура роботи: дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, 9 додатків. Список використаної літератури включає 24 найменування (викладених на 2 сторінках).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ФОТОМОНТАЖ ЯК ЖАНР ФОТОЖУРНАЛІСТИКИ

 

1.1 Фотографія  та її жанрова різноманітність

 

У наш час з його надзвичайно  високим темпом життя все менше  часу залишається на читання періодики, тому особливо гостро стоїть питання  про швидке й максимально адресне  донесення інформації в друкованих ЗМІ. Часовий потенціал людей постійно скорочується. Звідси і з’являється потреба в оптимальній організації зовнішнього вигляду преси. Лаконічний і функціональний дизайн видань, націлений на максимально швидке знаходження потрібної інформації й адекватну форму її донесення, здатний значною мірою вирішити цю проблему: «Сприйняття й ефективність впливу інформації залежать, передусім, від способів і засобів її передачі, тобто від форми» [2, 56]. Безсистемне використання фотографій, графічних засобів оформлення не лише не сприяє кращому донесенню змісту, а й деколи кардинально змінює його сенс.

Науковці визначають: «Фотографія – це дослідження дійсності, але відкриття відбувається в остаточному підсумку не тільки у видошукачі, але, головним чином, на носіях інформації для відображення зображень, чи то папір, чи екран монітора» [2, 30]. Саме зображення на площині містить (або не містить) щось таке, що дозволяє

нам говорити про наявність  або відсутність реальності, розпізнання образу або його художньої форми, яку сприймає спостерігач. Проблема в тому, щоб навчитися бачити це «щось», виділяти його у множині деталей і подробиць на фотознімку, тому що в більшості випадків нюанси практично невидимі, хоча від них все залежать.

У «Новому тлумачному словнику української мови» з’ясовуємо, що «фотографія» – спосіб одержання зображення кого-небудь, чого-небудь на світлочутливому матеріалі за допомогою спеціально-оптичного апарата. Подано й спеціалізоване тлумачення «фотографії» – спостереження та хронометрована фіксація якихось дій, прийомів роботи, процесів з метою дослідження. А «знімок» – фотографія, зображення когось,чогось, одержане способом фотографування; копія, точне відтворення чогось [18, 774].

Попри свою поширеність, здатність  проникати у різні субкультури, соціальні прошарки, мало не в усі  куточки повсякдення, перетворення на атрибут численних ритуалів, фотографія, як  стверджує В. Семенова, в соціологічному аналізі ще має бути відкрита: «Фотографія з’явилася приблизно одночасно із соціологією, однак використання фотографій як джерела соціальної інформації так і не стало популярним. Мільйони фотографій робляться щороку і стають надбанням сімейних альбомів, але соціологи не проявляють особливого інтересу до того, що могло б стати основною інформаційною базою дослідження і продемонструвати зафіксований образ індивіда, групи, місця дії»[9, 100 ].

Соціальне конструювання повсякденності – ось що виявляє фотографія у зафіксованих її засобами картинках світу, тому феномен фотографії в сучасному суспільстві та його пізнання можуть розглядатися як об’єкт соціологічного аналізу.

Фотографія як власне матеріал соціокультурного аналізу є документом, тобто зафіксованим текстом: «Цей документ створений у соціальній реальності й оповідає про неї, тому вимагає подвійного прочитання: по-перше – систем текстотвірних значень у знаках і символах, по-друге – значущостей самої ситуації фотографування. Адже суб’єктом текстотворення стає культурна реальність зображеного, а значущість ситуації створення фотографії визначається фотографом і соціальною взаємодією у процесі фотографування. Таким чином, сутність фотографії як артефакту, її полісемія (а також полісемія фільму чи плакату, листівки) зумовлені усе тими ж контекстами: соціальна даність, породжувана реальність і режисура» [9, 112 ].

У фотожурналістиці, як і  в кожному виді журналістики, творчий  процес пізнання дійсності протікає в рамках того чи іншого жанру: «Жанр – це  тип твору в єдності специфічних властивостей його форми і змісту» [19, 100 ]. Насправді, виділивши в навколишній дійсності факт, що представляє суспільний інтерес, і усвідомивши доцільність повідомити про нього в пресі, фоторепортер втілює зміст факту у відповідну форму. І хоча вибір жанру належить фотожурналісту, очевидним стає, що цей акт не є чисто суб’єктивний. По-перше, він керується певною метою, по-друге, повинен враховувати можливості жанру, оскільки кожен із них наділений особливими засобами відображення дійсності.

Сьогодні досить складно  говорити про фотографічні жанри  сучасних ЗМІ так, щоб не викликати  непорозуміння і заперечень. У кожному вузькому професійному співтоваристві поступово вироблялися свої критерії віднесення того або іншого виду фотографій до того чи іншого жанру. Фотожурналісти говорять однією мовою, більдредактори, іншою, мистецтвознавці і критики спілкуються, використовуючи свою термінологію. Часто, кажучи про одну й ту ж роботу, вони відносять її до різних жанрів, змішують поняття виду фотографії та фотографічного жанру. Іноді критерієм визначення фотографічного жанру стає об’єкт зйомки або ж специфіка і метод роботи фотографа: «Перш за все, жанри фотожурналістики розрізняються по конкретному призначенню. Так, в основі фотозамітки лежить одиничний факт, фоторепортажу – подія, фотонарису – явище» [7, 83]. Якщо провести порівняння зі словесної формою і тележурналістикою, то виявимо, що і там звертаються до замітки, коли треба повідомити про одиничний факт; до репортажу, коли потрібно документально засвідчити розвиток події; до нарису, коли необхідно відобразити суспільне явище, розповісти про людину, розкрити його характер. Таким чином, виявляється гносеологічна вибірковість жанрів.

Виявивши схожість, потрібно відзначити і відмінність: у словесній  журналістиці вводиться ознака «характер  об’єкта» і за ним жанри поділяються на дві групи, що показують дійсність безпосередню і відбиту. У фотожурналістиці такий критерій неможливий, оскільки фоторепортер завжди має справу з безпосередньою реальністю. Скажімо, не можна мовою фотографії зробити огляд преси. Фоторепортер, наприклад, може засвідчити, що яка-небудь газета користується попитом у читачів, знявши момент продажу її в кіоску. Але це буде фотозамітка. Не знаходимо також у фотожурналістиці аналогію статті та деяких інших жанрів.

Друга ознака – характер  відображення. Вчені зазначають: «У фотозамітці факт фіксується найчастіше в нерозгорнутому вигляді, в ньому виділяється головне, за яким читач робить свої висновки про факт: фоторепортер констатує факт. У фотонарисі особистісний момент виражається найбільш повно, дійсність показується в інтерпретованому вигляді. Саме на авторському судженні про відображуване «тримається» весь твір. Якщо реципієнт його не прочитує, фотонарис розпадається на окремі знімки, що укладають у собі фрагменти дійсності» [22, 84]. Таким чином, жанрам властива різна ступінь авторського самовираження, що і визначає характер відображення. Останній проявляється в обох компонентах: як у фотографічному, так і в словесному.

Третя ознака – своєрідність композиції творів фотожурналістики. Дослідник фотомонтажу А. Житомирський висвітлює  композицію фотографії порівнюючи фоторепортаж та фотонарис: «У першому фіксується хід зміни дійсності і потім у монтажі знімків відображається послідовність її розвитку. Фотографу ж важливо не стільки документальне свідчення якого-небудь «шматочка» суспільного життя, скільки вірність висновків, тому він має право перебудовувати відображений матеріал, щоб сутність його стала наочною, проступила виразніше» [22, 93]. Тут знову ми знаходимо схожість з іншими видами журналістики. Дослідники жанрів тележурналістики, наприклад, відзначають: «Композиційна організація репортажу «диктується самим устроєм події, наближаючись до його «реальної фабули», а нарис містить в собі елементи «драматургічної організації сюжету», контрольованого «реальною фабулою»» [22,100 ].

Різним жанрам притаманний  різний масштаб висновків і узагальнень. Все залежить від того, наскільки  творчо, глибоко освоює її фотожурналіст. Нарешті, вирішуючи різні творчі завдання, фотожурналіст по-різному використовує виразність фотографії та слова.

Саме за названими ознаками можна визначити форму фотопублікаціі в періодичній пресі. Деякі ж  відхилення в структурі свідчать про рухливості жанрів, їх постійний розвиток. Жанр визначається не за однією ознакою, а за їх сукупністю. А схожість жанрів за деякими ознаками дає можливість кваліфікувати їх за видами.

Професор В. Тулупов у роботі «Газета: маркетинг, дизайн, реклама» виділяє 3 жанри фотожурналістики: «На наш погляд, історично  склалося три «родових», канонічних жанри: фотоінформації (фотозамітка), фотопортерт і фоторепортаж. До цих провідних за значенням  власне публіцистичних жанрів додається фотоплакат, що представляє собою або самостійний знімок (портерт, етюд тощо), або монтаж, колаж» [19,203]. Таке визначення жанрової різноманітності фотожурналістики можна вважати неточним та неповним, адже в друкованих ЗМІ використовується інші жанри, такі як фотонарис, фотокореспонденція, фотоогляд тощо. В. Горохов зазначає: «У фотожурналістиці за багато десятиліть сформувалася певна система жанрів. Сучасна практика ілюстрування періодичної преси розрізняє інформаційні (фотозамітка, фотоанонс, фотозвіт, фоторепортаж тощо), аналітичні (фотокореспонденція, фотоогляд, фотозвинувачення) та художньо-публіцистичні (фотонарис, фотозамальовка, фотомонтаж і фотоколаж)» [6, 205].

 

1.2 Історія становлення та жанрова своєрідність фотомонтажу

 

Ідея фотомонтажу стає популярною в 20-ті роки XIX  і активно  відстоюється. Спонукальний мотив використання фотомонтажу полягає в економії друкованої площі шляхом зближення  двох знімків, які в образотворчому ряді пов’язані один з одним. Цей прийом знаходив застосування при ілюструванні шпальт друкованих ЗМІ. Такий само прийом був використаний при з’єднання фотозображень для побудови окремого кадру. Це поєднання зображень отримало назву «монтаж у середені кадру». У ньому виділилися дві гілки. «Якщо на знімку в якості «додатка» фігурує немало випадкового, що не має прямого відношення до теми, то знімки дуже багато втрачають у своїй виразності. Можна було почути і категоричні твердження про те, що проблема активної, синтетичної, організуючої свідомість глядача фотографії знаходить рішення лише у фотомонтажі.  Проте подібна «верстка» представляла собою серію, засновану на міжкадровому монтажі, який утримує за кожним фотознімком силу документа, не знеособлює знімок, зберігає його автономність» [17, 56].