«Мій Ізмара́гд» — збірка творів Івана Франка. Видана у 1898 році

 

 

«Мій Ізмара́гд» — збірка творів Івана Франка. Видана у 1898 році.

Зміст

 

    1 Ідея збірки

    2 Зміст збірки

        2.1 Поклони

        2.2 Паренетікон

        2.3 Притчі

        2.4 Легенди

        2.5 По селах

        2.6 До Бразілії!

 

Ідея збірки

 

Свою збірку І. Франко не випадково назвав «Мій Ізмарагд». У староруській літературі «Ізмарагдами» називалися збірки статей і притч морального характеру, в яких читач знаходив відповідь на ті чи інші питання повсякденного життя.

 

Збірка «Мій Ізмарагд» об'єднала твори, написані за мотивами стародавніх притч, легенд, повчань, що містилися у давньоруських рукописних збірниках.

Зміст збірки

Поклони

 

    Поет мовить

    Україна мовить

    Рефлексія

    Сідоглавому («Ти, брате, любиш Русь…»)

    Якби

 Декадент ( відповідь на обвинувачення російського критика. Спростування власного декаденства)

    Моїй не моїй

    Спомин

 

Паренетікон

 

    «Коли обід хтось славний зготував»

    «Не слід усякого любити без розбору»

    «Не такого  посту хоче бог від нас...»

    «Як у хвилі сумніву і муки»

    Богач

    «Серцем молився Мойсей»

    «Гнів — се огонь. Чим більше дров кладеш…»

    «Немає друга понад мудрість…»

    «Себе самого  наперед застав робить…»

    «Хоч хто і сто літ проживе»

    «Хоч від хліба здержусь»

    «Як сережки  золотії»

    «Здоров, Степане!»

    «Не високо мудруй...»

    «Годуй гадюку молоком»

    «Як промінясто гарний цвіт...»

    «Як лампа  розбита»

    «Хто тому шкодить»

    «Ворог батько, ворог мати…»

    «Як пчола»

    «Хто лиш квітки»

    «Богатство злом  не є»

    «Як риба без води»

    «Хто в першій чвертині життя»

 

Строфи

 

    1 «Пурпуром сонечко сходить»

    2 «Мужню силу хоч похилить горе»

    3 «Обрубане дерево знов зеленіє»

    4 «Не цурається правди мудрець»

    5 «Добру науку  приймай»

    6 «Хто має мудрість а з неї»

    7 «Мудрість захована»

    8 «Дурний, хто помилок лякаючись»

    9 «Не пливе супроти вітру»

    10 «Навить той,  хто призначення вірить»

    11 «Не звикай утертими стежками»

    12 «Бережи маєток»

    13 «Гість, дитя, і цар, і жінка»

    14 «Хто духом низький, не мішайся там»

    15 «Та й глупі ті богатирі»

    16 «Щасливий той багач»

    17 «Отрута є зле вивчена наука»

    18 «Скупий не пан своїх засіків повних»

    19 «Книги —  морська глибина»

    20 «Хто власного ума не має»

    21 «Клониться  дерево»

    22 «Великі дерева шануй»

    23 «Мухи сідають на ранах»

    24 «Як війско скликає труба»

    25 «Лихвар і п'яниця»

    26 «На двоє створено богом вино»

    27 «Як від лютого татарина»

    28 «Хто з всіми добрим хоче буть»

    29 «Від слона на тисяч п'ядей»

    30 «Як метіль прошумить»

    31 «Як за порохи чоловік»

    32 «Хоч би мертвого міг гнівливий воскресить»

    33 «Хоча б ти і муки тяжкі потерпів»

    34 «Як та опука від скали»

    35 «Огневі, що лісі палить»

    36 «Наче віз без коліс»

    37 «Молодість у бідності»

    38 «Ти сто людей побив у бою»

    39 «Купа дров  і жура»

    40 «Хоч би все небо папером було»

 

Притчі

 

    Притча про  життя

    Притча про  віру

    Притча про  любов

    Притча про  красу

    Притча про  приязнь

    Притча про  вдячність

    Притча про  покору

    Притча про  правдиву варгість

    Притча про  нерозум

    Притча про  радість і смуток

    Притча про  піст

    Притча про  смерть

 

Легенди

 

    Арот і Марот

    Указ проти  голоду

    Побіда

    Свята Доместіка

    Життя і страждання ... преподобного Селедія

    Легенда про вічне життя

 

По селах

 

    «На Підгір'ї села невеселі…»

    «В шинку шумить»

    «Вранці-рано по селі»

    «Зразу сварилися»

    «Того рана  з криком»

    «Ворожка мовить»

    «Іде Пазюк від ворожки»

    «Ой-ой! Метушня»

    «Три неділі вже»

    На пастивніку

 

До Бразілії!

 

    Лист до Стефанії

    «Коли почуєш, як в тиші нічній…»

    "Два панки  йдуть попри них"

    «Гей, розіллялось ти, руськеє горе…»

    Лист із Бразілії

 

 

 

 

 

2Покутська трійця

          Поку́тська трі́йця — умовне об'єднання трьох українських письменників Василя Стефаника, Леся Мартовича та Марка Черемшини. Назва походить від регіону, оскільки усі троє походили з Покуття.

 

Назву Покутська трійця, очевидно, отримали з легкої руки Івана Франка, оскільки саме він брав активну участь у становленні та формуванні таланту Стефаника, Мартовича та Черемшини. Завдяки постійній та тісній співпраці молоді письменники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом.

 

Про ознаки, які об'єднали письменників нової ґенерації, найкраще сказав Іван Франко:

«  Переважно хлопські сини походженням, соціалісти з переконання, молоді

 

письменники, взялися малювати те життя, яке найліпше знали, — сільське життя. »

 

Отже, можна виділити такі ознаки, притаманні письменникам Покутської трійці:

 

    вік — почали творити у молодості;

    походження — родовід вели із нижніх верств суспільства;

    тематика — в основі творів лежало вкрай важке життя селян Покуття, Буковини та Галичини за часів правління Австро-Угорщини;

    жанрова своєрідність — незважаючи на традиційність тематики, Стефаник, Мартович та Черемшина (у значній мірі під впливом Франка) формувалися як письменники-модерністи. Скажімо, це виявлено у новій формі зображення тематики села — створення новел, етюдів.

 

Таким чином працюючи в одному напрямку, але маючи власний та оригінальний стиль, кожен із письменників — Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина — зробили свій внесок як індивідально, так і колективно в умовному об'єднанні Покутська трійця.

Див. також

 

 

 

Найяскравішим зразком соціально-психологічної новели стефаниківського типу є "Новина". Тема твору - вбивство батьком своєї дитини - була взята Стефаником із самого життя. Головну увагу в ньому зосереджено на психоло-гічному вмотивуванні дій Гриця Летючого. Письменник порушив тут усталені прийоми композиції: новела починається нібито з розв'язки: "У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася". Причина цього страхітливого злочину - голодне бідування сім'ї після смерті Грицихи. Примара солоду оселилася в хаті.

    В експозиції письменник використовує вражаючі деталі, що ніколи не зітруться з пам'яті читача: "Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили б так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла б за вітром, як пір'я!" Впадає в око майстерність у поєднанні погляду автора і точки зору батька на страждання дітей. Гриць жахнувся від їхнього вигляду, все його єство пронизала страшна думка: ."Мерці". Найголовнішим у творі є показ моральних страждань Гриця, котрий не зміг визволитися від нав'язливої ідеї про мертвих дітей і скотився до злочину. Великою силою емоційності позначений фінал твору. Одного вечора батько виходить з дітьми надвір. "Довгий огневий пас" пік у серце й голову, камінь давив на груди. він "скреготав зубами, аж гомін лугом розходився". Кинувши дитину в річку, Гриць відпустив старшу Гандзуню, порадив стати в людей за няньку ще й бучок дав у руки, щоб могла захиститися від собак. А сам пішов до міста, щоб заявити про злочин, вчинений з любові до страждаючих дітей.

 

 

 

 

 

Ідейно-художній аналіз новел «Новина», «Кленові листки» Василя Стефаника.

Василь Стефаник дуже любив дітей. Дітям він присвятив найліричніші свої твори — новели «Новина», «Катруся», «Кленові листки».

Родинні драми, зумовлені соціальними причинами, відображені в новелі «Кленові листки». Головна дійова особа — заробітчанин Іван. Його дружина народжує четверту дитину, а сама тяжко хворіє. Ввечері батько покликав кумів, пригощає їх і скаржиться на свою долю, на дітей. Щоб вижити, Іван змушений каторжно трудитися, бо треба годувати малих дітей. Бідність так вкорінилась у їхнє життя, що навіть посягаює на життя дітей. Та іноді в ньому прокидаються добрі і ніжні почуття до них. Іван жаліє дітей, думає, яка ж доля чекає на них. Але життя Іванових дітей ще трагічніше, ніж самого Івана, бо вони, крім наймитської долі, зазнають ще й сирітства. Як якесь віщування сприймається передсмертна пісня матері про кленові листочки, що розвіялися по полю і вже ніколи не зазеленіють. Це ніби порівняння з долями дітей, які також можуть піти по світу і не зазнати кращої долі. З великою любов’ю Стефаник змальовує шестилітнього Семенка. Цей ще маленький хлопчик залишається за старшого. Письменник розповідає про господарювання Семенка. Перебуваючи в ролі дорослого, хлопчик ще не відчуває всіх прикрощів дорослого життя, всіх проблем, що можуть його спіткати. Семенко ще не розуміє трагедії своїх батьків, але ми вже відчуваємо трагізм його власного становища.

Вершиною художньої досконалості, композиційної оригінальності є новела «Новина». Вона починається з розв’язки: Гриць Летючий утопив свою меншу доньку, а старша випросилася. Але автор не засуджує свого героя. Своєю розповіддю Стефаник захищає Гриця, намагається дати читачеві дійсну картину подій, що призвели до трагедії. Цю новелу не можна читати без внутрішнього здригання і страху. Головний герой гине у великих нестатках, не в змозі прогодувати своїх дітей. Дружина його померла, а сам він не може забезпечити своїм дітям бодай кусок хліба щодня. Гриць приходить до висновку, що його діти — то вже живі мерці, але ще сам боїться визнати свій намір. Він хоче якось виправити становище (бігає по сусідах), але у кожного своє горе і такі ж нестатки. Гриць робить свій страшний крок, не думаючи, що це злочин. Автор намагається переконливо вмотивувати вчинок свого героя. Стефаник не тільки захищає свого героя-дітовбивцю, а й кидає звинувачення суспільству, що призвело до такого страшного вчинку.

 

Новела «Новина» — невеликий, але надзвичайно художньо дос­коналий твір письменника. У ньому зображено тяжке становище зубожілого селянина, обставини соціального буття якого довели до страшного злочину: він утопив рідну дитину. Новела навіяна подією, що сталася в селі Трійці 1898 р. У психологічних новелах Стефаника нема композиційної послідовності. Новела «Новина» побудована своєрідно. Вона починається з розв’язки — лаконічного повідомлення про злочин головного героя твору Гриця Летючого. Дещо ширша експозиція — розповідь про життя удівця Гриця з двома дітьми після смерті його дружини. Найбільшою мукою для Гриця-батька була неможливість прогодувати і зігріти своїх доньок. Він з розпачем дивиться, як голодні діти заходяться біля шматка хліба, «як щенята біля голої кістки». Батько, глянувши на них, жахнувся і подумав: «мерці». Під впливом цих душевних мук у Гриця визріває рішення — втопити своїх дітей, бо змінити їхнє життя на краще він не може. Стефаник не відійшов від правди характеру Гриця Летючого — не природженого злочинця, а трагічно нещасливої людини, люблячого батька, для якого муки рідних дітей страшніші від кари смерті.  

 

 

 

 

 

 

 

Методологія — це вчення про методи, принципи, підходи до пізнання й перетворення світу, сукупність прийомів дослідження у будь-якій науці. Методологія є спеціальною формою рефлексії над науковим пізнанням, особливий тип усвідомлення науки. Сучасна методологія не обмежується вивченням методів і прийомів наукового пізнання й дослідження. Вона досліджує також підвалини, структуру і властивості наукового знання, його генезис і функціональні закономірності розвитку та трансформації. На рівні методології створюються умови визначення адекватної аксіології науки — системи критеріїв і оцінок наукової діяльності та її результатів, таких як істинність, об’єктивність, раціональність, ефективність, прагматизм тощо.

Однією з найактуальніших проблем  сучасного етапу розвитку методологіїї науки є проблема виокремлення поряд з емпіричними та теоретичними рівнями ще й метатеоретичного рівня наукового пізнання. У сучасній філософії такі конструкції зустрічаються в методологічних концепціях Т. Куна, І. Лакатоса та інших філософів. Це в першу чергу такі поняття: «парадигма», «стиль мислення», «картина світу», «архетип наукового мислення».

Парадигма — інтегральна характеристика тієї чи тієї науки в певну епоху. Вона включає, по-перше, символічні узагальнення (формалізовані компоненти теорії), по-друге, картину світу (модельні уявлення, образи об’єктів науки), по-третє, загальноприйняті в товаристві вчених методологічні вимоги й ціннісні орієнтації, по-четверте, поширені в науковій громаді зразки опису, пояснення, базисні приклади розв’язання конкретних наукових проблем.