Вивчення впливу телебачення на дитину

Вступ

 

В наш час все більше уваги громадськості та науковців  привертають актуальні і болючі для українського суспільства проблеми, зокрема посилення негативного  впливу на дітей засобів масової  інформації (і в першу чергу  Інтернету та телебачення). Особливо потужний вплив на молодь здійснює телебачення. Телевізор стає для  дитини чи підлітка основним джерелом інформації. За даними дослідників (І.Черезова, Д.Салюк) вітчизняний підліток за середньостатистичними  показниками проводить біля телевізора 3-5 годин на добу (для порівняння: польський підліток дивиться телевізор 2-4 години на добу, у вихідні –  до 5 годин. У США телевізору діти присвячують більше часу, ніж навчанню. У Швеції учні впродовж 10 років навчання проводять 18 тисяч годин перед  телевізором ). 
          Телевізор розповідає чи показує дитині більше “оповідок”, ніж батьки, друзі чи вчителі і досить часто діти довіряють цим оповідкам не менше, а іноді навіть більше ніж рідним і близьким. А сучасне вітчизняне телебачення для приваблювання уваги широкої публіки та отримання більших прибутків від реклами схильне транслювати насильницькі чи еротичні сюжети, пробуджуючи самі найнижчі інстинкти людини. За даними Американської медичної асоціації, за роки, проведені в школі, середньостатистична дитина бачить по телевізору 8000 убивств та 100 000 актів насильства. Крім того, дослідники дійшли висновку, що телебачення пропагує розбещеність, адже у 91% епізодів, що показують сексуальний зв'язок між чоловіком і жінкою, партнери не одружені. Якщо дорослий ще може критично оцінювати всю цю телепродукцію і відмежовувати уявну реальність від дійсності, то дитина часто ці телевізійні схеми сприймає як план для реалізації в реальному житті і у неї поступово формується кримінальний стиль мислення. Якщо тебе образили — ти повинен дати здачі і знищити кривдника, якщо ти розумієш, що не можеш досягнути того, чого прагнеш законними методами, то не страшно в чомусь переступити межу; якщо ти багатий і сильний — то закон для тебе не писаний. У результаті маємо звикання до цих сцен, уявлення, що основний шлях вирішення більшості проблем – насильницький, та формування вельми дивних ідеалів чи взірців для наслідування (позитивний герой бойовика, на загал, стріляє чи вбиває учетверо більше, ніж герой негативний). Дані соціологічного дослідження канд. псих. наук О.Ю. Дроздова (Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України) зазначають що 58% молоді прагнуть копіювати поведінку телегероїв, здебільшого з іноземних фільмів, а 37,3% молоді взагалі готові вчинити протиправні дії, наслідуючи телегероїв. 

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       Розділ І. Вивчення впливу телебачення на дитину

 

1.1. Батьки-діти-телебачення

       

        Життя сучасної людини не можна уявити без телебачення. Більшість дітей нині починають регулярно дивитися телевізор у віці до 3 років, а до 15 років просиджують за телеекраном більшу частину вільного часу. Діти не ставляться до телебачення настільки критично, як дорослі. І якщо доросла людина зазнає змін під впливом того, що вона переглядає, то яким чином дитина може уникнути таких впливів? Звісно, і дитяча особистість зазнає змін. От тільки постає питання: чи на краще вони? Тому, можна сказати, що поряд з впливом сім’ї, школи на свідомість дитини слід поставити вплив ЗМІ.           

          Свідомість дітей та підлітків протягом останніх 15 років формувалися під впливом так званої свободи інформації (телебачення та друкованих видань), широкої демонстрації сили та відкритого сексу.           

 Уже в 3-5 років діти найбільше люблять « переглядати мультфільми» або «грати на комп’ютері». Для батьків добре: дитина зайнята «своєю»справою, а що відбувається з дитиною, коли вона годинами дивиться телевізор?

          Дитина, сидячи перед екраном, не має змоги діяти активно-тому після такого сидіння відбувається агресивний та неупорядкований вибух накопиченої, невитраченої активності.

          Навіть, здавалося б, безневинні «мультики» серйозно можуть впливати на розвиток нервової системи дитини, різних сфер психіки-від пізнавальної до емоційної, і навіть побічно впливають на формування характеру. Все це відбувається при безконтрольному доступі до телевізора і відсутності елементарної батьківської цензури.

          Психологів усе частіше непокоять труднощі в навчанні молодших школярів, спричинені  надмірним захопленням телевізором. Серед них: нерозвинута мова, не може читача, не може самостійно писати; не може сконцентрувати увагу - дитина пасивна, байдужа та бездіяльна.

          Необхідно зауважити, що потік як зорової, так і звукової телевізійної інформації формує в дитини « базу даних», підсвідомі настановлення, які впливатимуть на все її подальше життя. Агресивність, негативне ставлення до оточуючого світу, розчарування в житті-безпосередні наслідки отриманих у дитинстві настановлень.  

       Навіть, здавалося б, безневинні « мультики» серйозно можуть впливати на розвиток нервової системи дитини, різних сфер психіки-від пізнавальної до емоційної, і навіть побічно впливають на формування характеру. Все це відбувається при безконтрольному доступі до телевізора і відсутності елементарної батьківської цензури.

          Широко розповсюджена телевізійна реклама алкогольних напоїв, впливає на формування моделі поведінки підлітків. З одного боку, широко розповсюдженими стають різноманітні залежності-від алкоголю, наркотиків, Інтернету, ігрових автоматів, а з іншого-моделі насильницької поведінки щодо своїх близьких. Як результат-підвищена агресивність підлітків, розповсюдженість вживання  алкоголю, наркотиків, ризикованої сексуальної поведінки дітей та підлітків.

 

   Актуальною в нашому суспільстві є проблема девіантної поведінки підлітка (В.М.Оржеховська, Ю.О.Клейберг, Г.В.Кашкарьов, Т.Є.Федорченко, О.В.Безпалько). О.В.Безпалько розглядає декілька чинників, що призводять до девіантної поведінки: біологічні, психічні, соціально-педагогічні, соціально-економічні, соціально-культурні. Ми вирішили зупинитися на аналізі такого чинника девіантної поведінки як соціально-культурний, який характеризується зниженням морально-етичного рівня населення, розширенням кримінальної субкультури, руйнуванням культурних цінностей, пропагуванням засобами масової інформації аморальних, агресивних стереотипів поведінки. Найпопулярнішим засобом передачі різноманітної інформації, у тому числі і агресивно-насильницької, є кіно та телебачення. Саме з’ясування зв’язку між агресією на телеекрані і формуванням девіантної поведінки школярів стало метою нашого дослідження.

У спеціальній літературі термін „відхилена поведінка” нерідко замінюється синонімом „девіантна поведінка” ( від лат. deviatio — відхилення) й означає стійку поведінку особистості, відхилену від найбільш важливих соціальних норм, яка завдає реальний збиток суспільству чи самій особистості.  

Види девіантної поведінки  різноманітні і класифікуються на основі таких критеріїв:

-          вид порушеної поведінки;

-          психологічні цілі поведінки та її мотивація;

-          результат цієї поведінки та збиток, завданий нею;

-          індивідуально-стильові характеристики поведінки.

Згідно даних критеріїв, виділяють три основні групи відхиленої поведінки:

1)     антисоціальна (делінкветна) поведінка. Така поведінка суперечить правовим нормам, загрожує соціальному порядку та добробуту оточуючих людей.

2)     асоціальна поведінка, яка вважається відхиленою від виконання моральних норм та безпосередньо загрожує міжособистісним відносинам. Означена поведінка поширена серед дітей та підлітків і розглядається як агресивна поведінка з такими різновидами як брехня, втеча з дому, злодійство.

3)     аутодиструктивна (саморуйнуюча) поведінка. Це поведінка, яка розглядається як відхилення від медичних та психологічних норм і загрожує цілісності та розвитку самої особистості. Видами аутодиструктивної поведінки є хімічна залежність, суїцидальна, фанатична, аутична поведінки, діяльність з ризиком для життя.

Ці форми відхиленої поведінки мають спільні ознаки вияву. Однією з таких ознак є деструктивність (руйнування). Як відомо, деструктивність, у свою чергу, тісно пов’язана з такою людською характеристикою як агресія. В психології під агресією розуміють прагнення, яке виявляється в реальній поведінці чи фантазуванні з метою підкорення собі інших або домінування над ними. Вчені зазначають, що агресія може бути позитивною, якщо вона служить життєвим інтересам та виживанню (відстоювання автономії, усування джерела загрози чи страждання), так і негативною, спрямованою на задоволення агресивного потягу (підвищення самооцінки, руйнування внутрішнього конфлікту, усунення перешкод на шляху до задоволення потреб). При цьому агресія може не усвідомлюватись її власником (В.М.Оржеховська, А.Й.Капська).

Історія людства довела, що агресія є невід’ємною частиною життя особистості та суспільства. Більш того, агресія наділена могутньою силою, що притягує та здатна заражати маси. А такі сучасні загальносуспільні засоби поширення інформації та культури як телебачення та кіно відіграють важливу роль в формуванні агресивної поведінки та схильності до насильства у суспільстві [3, с. 18-20].

Вивчення впливу екранного насильства на дітей та підлітків почалося разом з виникненням кінематографу. Цією проблемою займалися переважно зарубіжні вчені. У вітчизняній науці налічується незначний досвід подібних досліджень, як теоретичних так і практичних, що ще раз підкреслює актуальність нашої роботи.

Систематичне дослідження  та наукове вивчення впливу демонстрації насильства на екрані було започатковане У.Шортом. В 1928 році Шорт, який посідав на той час пост директора Національного центру вивчення кіно, створив авторитетну дослідницьку групу з 19 психологів, педагогів і соціологів, котра на протязі чотирьох років (1929-1933) розробляла цю проблему. Результатом цієї роботи став висновок: на поведінку та ціннісні орієнтацій дітей та підлітків кіно здійснює негативний вплив. З цією точкою зору частково не погоджувалась незначна кількість учених цього проекту (Г.Блумер, П.Хаузер), переконаних у тому, що демонстрація злочинності та насильства особливо відчутна тільки в тому середовищі, де послаблений вплив інститутів сім’ї, школи, церкви та сусідства.

Наступне значуще дослідження впливу інформації з елементами насильства на підростаюче покоління було проведено в 1955-1956 роках Х.Хіммельвейтом в 5-ти великих містах Англії. Вчений не виявив ні шкідливих, ні сприятливих наслідків демонстрації екранного насильства. До аналогічних висновків дійшли вчені США та Канади (У.Шрем, Дж.Лайл, Е.Паркер) в 1958-1960 роках. Згідно результатів їх досліджень встановлено: якщо у підлітка не спостерігається схильності до агресії, якщо в сім’ї ним опікуються та люблять, якщо він комфортно почувається в групі однолітків, то імітація ним насильства чи правопорушення, побаченого на екрані, практично виключена.

Нова активність у дослідженні впливу екранного насильства виникла у 70-ті роки минулого століття. На той час Сполучені Штати Америки захопила хвиля правопорушень та насильства. У 1968 році була створена Національна комісія з вивчення причин насильства та його попередження, яка дійшла висновку, що перегляд фільмів з елементами насильства збільшує вірогідність агресивної поведінки. У 1969 році при Міністерстві охорони здоров’я США був створений Науково-консультативний комітет з метою більш детального аналізувпливу демонстрації насильства на суспільство. Висновок комісії шокував Америку: фактом став безпосередній зв’язок між насильством на екрані та насильством у житті, і компанії, що демонструють інформацію з елементами насильства, несуть відповідальність за асоціальні дії своїх глядачів, а особливо дітей та підлітків. У 1977 році трьом телекомпаніям США (ABS,NBS,CBS) було пред’явлено обвинувачення в «інтоксикації» через сцени насильства 15-річного мешканця Маямі, який убив 83-річну сусідку. Суд виніс рішення на користьтелебачення. Хоча висновки комітету не вплинули на рішення суду, проте суспільний резонанс був сильний. І вже у 1980 році другий Науково-консультативний комітет, який проаналізував сотні досліджень констатував, що насильство на екрані призводить до насильства у реальному житті.

У 60-70 роки ХХст. соціальними  психологами були розроблені нові оригінальні  експериментальні програми з дослідження  агресивної поведінки. З’явилась „машина агресії” С.Басса, експериментальні методи Г.Милграма, Дж.Тейлора, У.Динера, А.Бандури для дослідження чинників агресивної поведінки, на яку, як вважали вчені, найбільш впливало екранне насильство. З цією метою застосовувався весь арсенал психологічних методів: спостереження, аналіз документів, анкетування, тестування, природні та лабораторні експерименти.

Найбільш поширеним методом  вивчення впливу інформації, яка містить елементи насильства, стало спостереження за поведінкою піддослідного в контролюючих лабораторних умовах. Досліди, проведені цим методом показали, що після перегляду епізодів з елементами насильства (погоні, стрілянини, бійки) піддослідні починали імітувати побачене, їх агресія ставала направленою на однолітків, що провокувало збільшення кількості бійок серед дітей, агресивність у грі; думки дітей, навіяні побаченими сценами, стають більш агресивними [1, с. 7-9].