Вивчення впливу телебачення на дитину

          На жаль значна частина зарубіжних мультфільмів наповнені агресивними чи аморальними сценами. Згадаймо різноманітних покемонів та кіборгів, які постійно знищують один одного. Як позитивний приклад слід згадати добрі радянські мультфільми: «Снегурочка», «Аленький цветочек», «Карлсон», «Леопольд», «Козаки» та інші, які викликають позитивні емоції і виховують прагнення до дружби, взаємодопомоги, щедрості, доброти, милосердя, любові. А деякі навіть в цілому добродушні американські мультфільми наприклад «Шрек», мають сцени, що виховують жорстокість. Мене та й багатьох моїх знайомих шокувала сцена, коли Шрек, щоб сподобатись Фіоні, надуває жабку. Що ж тоді діти будуть робити, щоб сподобатись іншому. Дослідники виявили, що діти, які здійснили злочин, покалічивши інших дітей під час гри, взагалі не розуміють, що таке біль живої істоти та співпереживання, бо вони не можуть поставити себе на місце тої дитини, якій вони завдали шкоди, бо батьки їх цьому не навчили, а мультфільми навпаки показували, як «прикольно» завдавати болю іншій істоті чи людині, як це показано в «Томі і Джеррі». 

          Тому подібні мультфільми дітям не можна показувати ні в якому разі, а в нас вони транслюються щоденно, є навіть спеціальні канали, здебільшого наповнені подібною продукцією. То якою виросте дитина, яка дивиться такі фільми. Згадаймо випадок з кількома старшокласниками ужгородської школи, які били та всіляко принижували кількох своїх однокласників та молодших дітей. Хулігани викручували дітям руки, використовували окремі «прийоми» армійської дідівщини, голову однієї жертви засовували в унітаз шкільного туалету, на одному хлопцеві імітували статевий акт. Але вони ще й зняли все це на відео, да ще й запустили в Інтернет відеоролик під назвою «Лох — це доля», щоб всі бачили, які вони круті. Багатьох вразив також той факт, що один із старшокласників показував відзняте відео своїй мамі, яка... лише весело сміялася, дивлячись, як «приколюється» її син. Я думаю, що через деякий час вона буде гірко плакати, пожинаючи плоди свого виховання, але буде вже пізно. Згадаймо також популярний серед підлітків серіал “Беверлі Хілз” з його вседозволеністю, яка трактується як незалежність, ледь не щоденною зміною партнерів і щовечірніми пиятиками, як типом культурного дозвілля. Результати ми вже спостерігаємо в реальному житті.

 
          Барселона. Троє підлітків вирішили повторити трюк, який вони побачили по телебаченню і пізно ввечері натягнули через вулицю пластиковий шнур і спостерігали як він перерізав горло мотоциклісту.

 
          Лондон. Двоє шестилітніх хлопчика повністю зруйнували будинок своїх сусідів, щоб повторити телепередачу і заслужити премію. В дитячий передачі пропонувалося самим орігінальним способом зруйнувати, побудований в телестудії будинок.

 
          Осло. Група 5-6 літніх дітей гралися в черепашки – ніндзя і насмерть забили одну із дівчаток.

 
          Валенсія. 20-літній юнак, переодягнувшись черепашкою ніндзя заліз в сусідній будинок і зарізав подружжя і їхню дочку.  
21 січня 2009 року на Вінничині 13-річний хлопчик здійснив самогубство. Журналіст вінницької газети “33 канал” Анатолій Мельник описав цей жахливий випадок: “Останні хвилини перед самогубством він провів перед телевізором – дивився передачу, де “реконструювали” самогубство дівчинки (йдеться про цикл журналістських розслідувань 1+1 “Поки батьки не бачать”). Ось вона приймає фатальне рішення, ось пояснює його причини, ось в’яже петлю… Стасик уважно дивився майстерно зроблені “новини”, дочекався, коли з кімнати вийде мама, і зав’язав петлю з власного ременя у власній шафі”. Важко сказати, що саме послужило причиною до цього вчинку: чи проблеми у стосунках з іншими дітьми чи порушена психіка дитини. 
          І таких випадків стає все більше, так як заради видовищності і наживи телекомпанії часто нехтують моральними нормами і переходять дозволені межі. В США був такий випадок. 1 травня 1998 року більшість американських телекомпаній перервали трансляцію дитячих передач і в прямому ефірі почали показувати самогубство на вулиці Лос Анжелеса чоловіка, який дізнався що він хворий СНІДом. І більшість дітей були змушені дивитися як цей чоловік бігав з рушницею, а потім вистрелив собі в голову заливши власною кров’ю частину вулиці. Телекомпанії пізніше попросили пробачення у батьків, але ситуації це не міняє і наслідки ми вже спостерігаємо сьогодні, коли мало не щомісяця передають новини, що той чи інший школяр чи студент застрелив своїх однокласників чи вчителів чи просто незнайомих людей, бо їм поставили погану оцінку чи образили і вони таким чином відплачують за образу.

          Німецькі вчені провели дослідження рівня інтелекту. Виявилося, що у перегляді ТБ користь усе ж таки є. Наприклад, поєднання роману про Робінзона Крузо і фільму за цим твором дасть можливість порівняти прочитане і побачене. Візуальна інформація про голодомор 1932-1933 років закарбується в пам’яті надовго.

 

 

 

          2.2. Протидія негативному впливу на дітей

 

          Наукові дослідження підтверджують негативний вплив телебачення на збільшення рівня злочинності. Зокрема дослідженнями В.І.Ролінського встановлено, що рівень злочинності в тій чи іншій країні зростає через 10-15 років після появи в ній телебачення з елементами насильства та агресії. Інший відомий експерт в галузі інформаційного простору Борис Потятиник наводить факти декількакратного росту підліткової злочинності, що відбувався паралельно з наступом телебачення. Так дослідження певних районів у Південній Африці та Канаді, які з політичних чи технічних причин не мали телебачення аж до початку 70-х років ХХ ст., показали , що через 3-8 років після запровадження телебачення відбулося різке зростання підліткової злочинності (у 2-3 рази) і в цих регіонах. Дослідники Медичного центру при Колумбійському університеті провели експеримент, учасникам якого запропонували переглянули декілька уривків з популярних фільмів, що містили у собі сцени насильства. У дослідженні науковці послуговувалися апаратом магнітно-резонансного сканування мозку (fMRI). Результати показали, що перегляд «жорстоких» телешоу, призводить до пригнічення активності ділянок мозку, що відповідають за контроль агресивної поведінки, тобто контроль людини за власними агресивними проявами зменшується.  
          При Міністерстві охорони здоров’я США ще у 1969 році був створений Науково-консультативний комітет з метою більш детального аналізу впливу демонстрації насильства на суспільство. Висновок комісії шокував Америку: фактом став безпосередній зв’язок між насильством на екрані та насильством у житті, і компанії, що демонструють інформацію з елементами насильства, несуть відповідальність за асоціальні дії своїх глядачів, а особливо дітей та підлітків. У 1977 році трьом телекомпаніям США (ABS,NBS,CBS) було пред’явлено обвинувачення в «інтоксикації» через сцени насильства 15-річного мешканця Маямі, який убив 83-річну сусідку. Соціологічне дослідження проведене у 80-х роках у США серед засуджених злочинців навело дакі данні: 63% засуджених злочинців заявили, що вони здійснили злочини, копіюючи телевізійних героїв, а 22% перейняли із телефільмів «технологію» злочину.

          Щоб протидіяти негативному впливу на дітей ЗМІ слід об’єднати зусилля батьків, громадських організацій, відповідних державних структур. Можливо варто створювати певні просвітницькі програми, зокрема здійснювати навчання дітей вмінню аналізувати побачене на екрані, зіставляння його з реальним життям, вмінню оцінити побачене якомога різноманітніше, дати кілька прочитань одного кадру. Варто також вивчати і використовувати досвід зарубіжних країн. Зокрема У США в шкільну програму введені уроки кінокритики. Над їх розроблянням працювали педколективи провідних університетів, представники релігійних організацій та приватних компаній за сприянням ЮНЕСКО.

         У Великобританії вимагається, щоб всі програми, які транслюються до 21 години, відповідали певним вимогам для перегляду їх дитячою аудиторією. У Німеччині за Конституцією дозволено обмеження свободи інформації «законоположеннями про захист молоді». Ряд суспільних телекомпаній керується положеннями, по яких здатні пошкодити здоров’ю дітей і підлітків програми не повинні випускатися до вживання заходів, що забезпечують малу вірогідність перегляду їх дітьми.

          Вища аудіовізуальна рада Франції, що діє згідно із законом від 1986 року, контролює мовлення програм, здатних завдати шкоди дітям. Зокрема, згідно з його директивою від 1989 року телекомпаніям не рекомендується транслювати еротичні сцени насильства програми, що містять, до 22 годин 30 хвилин і їх рекламу до 20 годин 30 хвилин.

 

 

Висновки

 

          Необхідно відзначити той факт, що повністю уникнути впливу телебачення не може навіть доросла людина, тому що для багатьох воно є не тільки джерелом інформації, а й засобом проведення вільного часу.

          Варто зазначити, що проблема, порушена у даній роботі, є складною і неоднозначною, а тому потребує уважного і глибокого осмислення. Її вивчення дасть можливість не лише активізувати пошуки ефективних заходів, які запобігали б негативним наслідкам, породжуваним сучасними іпостасями зла в комунікативно-інформаційних процесах,  спрямованих на дітей,  а й розширити уявлення про зло як особливий естетичний та креативний феномен, як важливий важіль  (разом із добром) суспільної моральності.

          Отже, з чого починається любов дитини до екранних мистецтв? Можна сказати одним словом: з руху. Згадаймо, що можна годинами дивитися на вогонь чи хвилі, а нестійка увага дитини тримається на рефлекторній реакції на рух. Тому програми для дітей мають бути динамічними за рахунок руху в кадрі, чи при зміні кадрів, чи за допомогою жвавої музики. Всенародна любов до анімації має у своїй глибинній основі ось цю увагу до руху.  Також на генетичному рівні в нас закладено любов до всього круглого та пухнастого. Герої фільмів Уолта Діснея тому яскраве підтвердження. Негативні персонажі мають гострі голки, кутасті форми і незграбні рухи.  Сучасна анімація,  бажаючи зламати стереотипи Діснея,  йде на створення персонажів,  які не відповідають потребам дитини на рівні інстинкту, а тому спотворюють світосприйняття дитини. Але дитина ще не має життєвого досвіду, в неї недостатні критерії оцінки людей і подій, тому в творах для дітей, особливо маленьких, автори мають орієнтуватися на інстинкти та навчати глядачів життю, допомагати виробляти правильні моделі життя, показуючи і називаючи добро – добром, а зло – злом. До того ж, треба створити для дітей щасливий фінал, тому що діти мають знати – їм завжди хтось прийде на допомогу або дитина сама може впоратись із складною ситуацією.  Екран повинен показати глядачеві шлях до перемоги.

          Не можна однозначно визначити, що телебачення має тільки негативний вплив на свідомість дитини, бо багато корисної інформації ми отримуємо за допомогою ЗМІ, але заперечувати негативний вплив телебачення на формування особистості теж не можна, адже йдеться про здоров’я людей – і дорослих, і дітей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1.    Допира А.И. Воздействие экранного насилия на подростающее поколение: история социально-психологических исследований.// Практична психологія та соціальна робота: Науково-практичний та освітньо-методичний журнал.--№8., 2000.—7-9с.

2.    Здіорук С.І. Психологічне обґрунтування використання ЗМІ та різних видів рекламної продукції з метою профілактики нарко-, токсикоманії та алкоголізму. // Практична психологія та соціальна робота: Науково-практичний та освітньо-методичний журнал.--№10., 2004.—7с.  

3.    Змановская Е.В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. Пособие для студ. высш. учеб. заведений.—М.: Издательский центр «Академия», 2003.—288с.

4.    Оржеховська В.М. Духовність і здоров’я. – К.: ПП „МЕДИАНА”, 2004. – 168с.

5.    Ролінський В.І. Агресивність на телеекрані та проблеми неповнолітніх.// Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Збірник наукових праць.—Київ-Житомир: Ви-во ЖДУ, 2004.—Кн.1.—363с.

6.  Федорченко Т.Є. Рання профілактика негативних проявів у поведінці дітей: Навч.-метод. Посібник. – К.: ТОВ „ХІК”, 2003. – 128с.

        7.   Малик Г. Злочинці з паралельного світу / Г. Малик. – Львів, 2001.

        8. Косюк О. Насилля в медіапросторі. Редукція до найдавніших форм дискурсу / О.Косюк // Вісник Дніпропетров. нац.ун-та., – 2006. – №1. – С. 33- 36.

        9.   Краско Т. Психология рекламы / Т. Краско. – Харків, 2002.

       10. Пенчук І. Вікові особливості сприйняття дитячих програм на ТБ: європейський досвід  [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http:/www.mediakrytyka.info