Шпаргалка по "Криминалистике"

 Тільки наявність сукупності  розглянутих чотирьох ознак - суспільної небезпечності, винності, протиправності, караності - характеризує діяння, вчинене суб'єктом злочину, як злочин.

 

 

 

9. Класифікація злочинів. ( версія 2))

Під класифікацією злочинів розуміють  поділ їх на групи залежно від  того чи іншого критерію. Так, залежно  від форми вини злочини можна поділити на умисні і необережні; залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності - на закінчені і незакінчені тощо.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі (ч.1 ст. 12 КК). матеріальний критерій, що відбиває внутрішню соціальну сутність злочинів — ступінь їх тяжкості, небезпечності для суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом.

Формальний критерій — певний вид  і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи (категорії) злочинів. Так, для злочинів невеликої тяжкості закон передбачає, як граничний критерій, покарання у виді позбавлення волі на строк не > 2 років або інше, більш м'яке покарання; для злочинів середньої тяжкості — покарання у виді позбавлення волі на строк не > 5 років; для тяжких злочинів — покарання у виді позбавлення волі на строк не > 10 років, а для особливо тяжких — покарання у виді позбавлення волі понад 10 років або довічного позбавлення волі.

За об'єктом посягання злочини поділяють за ознаками родового об'єкта посягання:

• злочини проти основ національної безпеки України;
• злочини проти життя та здоров'я особи;
• злочини проти волі, честі та гідності особи;
• злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;
• злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина;
• злочини проти власності та ін.

За моментом закінчення злочину:

1)матеріальні - момент закінчення яких співвідноситься з моментом настання шкідливих наслідків (вбивство - ст. 115 КК, крадіжка - ст. 185 КК, умисне знищення або пошкодження майна -ст. 194ККтаін);

2)формальні — момент закінчення яких співвіднесено із вчиненням діянь, що утворює об'єктивну сторону складу злочину (розбій - ст. 187 КК, порушення обов'язків щодо охорони майна -ст. 197 КК, порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю - ст. 202 КК ;

3)усічені - момент закінчення яких віднесено на ранню стадію розвитку злочинної діяльності (готування або навіть виявлення умислу: бандитизм , погроза знищення майна)

 

 

 

 

 

 

 

10. Поняття кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність – це різновид юридичної відповідальності.

Поняття кримінальної відповідальності відповідає родовим ознакам відповідальності юридичної і, водночас, має видові, визначальні ознаки. Ними є такі: 1) кримінальна відповідальність — це вид державного примусу, що полягає, насамперед, в осуді злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, а також у покладанні додаткових для винного позбавлень і обмежень; 2) вид і міра обмежень особистого (наприклад позбавлення волі), майнового (наприклад штраф) або іншого характеру (наприклад позбавлення права обіймати певні посади) визначені тільки в кримінальному законі і, насамперед, у санкції кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 3) кримінальна відповідальність являє собою реальну взаємодію суду і спеціальних органів виконавчої влади, держави та особи, визнаної винною у вчиненні злочину, в результаті чого ця особа зазнає визначених обмежень; 4) зазнавання зазначених обмежень завжди має вимушений, а не добровільний характер, оскільки їх застосування є обов’язком суду та спеціально уповноважених органів держави; 5) кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення злочину, що є підставою такої відповідальності. З урахуванням викладеного, кримінальна відповідальність — це передбачене Кримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, що індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спеціальними органами виконавчої влади держави. виникає з моменту набуття законної сили обвинувальним вироком суду і закінчується, за загальним правилом, у момент погашення та зняття судимості.

Підстави відповідальності конкретної особи.

Наявність відносної свободи вибору вчинку (міра свободи) і є етичним  обґрунтуванням кримінальної відповідальності конкретної особи за обраний нею  злочинний варіант поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст.2 КК підставою кримінальної відповідальності КК визначає наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого КК. У цьому положенні закону міститься відповідь на питання, за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідальності. Очевидно, що вона підлягає КВ за вчинення такого суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки певного складу злочину, передбаченого КК. Тому говорять, що єдиною підставою Кв є склад злочину. Розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною — обвинувальний вирок суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду».

 

 

 

 

 

 

11. Поняття складу злочину,  його структура та значення.

Уперше термін «склад злочину» застосував у 1581 р. Однак тривалий час це поняття  використовувалось не як кримінально-правове, а як кримінально-процесуальне І  криміналістичне.

Склад злочину — це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.

Важливе значення складу злочину виявляється і  в тому, що він дозволяє провести,

по-перше, чітке розмежування між злочином і незлочинним суспільно небезпечним діянням;

по-друге, відмежувати один злочин від будь-якого іншого (наприклад, крадіжку від грабежу, зловживання владою або службовим становищем від перевищення влади або службових повноважень).

Елементи і ознаки складу злочину.

Об'єкт злочину — це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна  сторона — зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину. Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони як елемента складу злочину є: діяння (дію чи бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечним наслідком, що настав.

Суб'єкт злочину — це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Тому юридичні особи не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є. колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини. Відповідно до ст. 19 КК .У частині І ст. 22 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з 16 років, а за окремі злочини (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з 14 років.

Суб'єктивна  сторона — це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов'язкового (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності». При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки.

Стаття 24 КК передбачає умисел і його види — прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Стаття 25 КК передбачає необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати.

Ознаки злочину. Поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкові — це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину.

Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов'язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші.

Поділ ознак складу на обов'язкові і факультативні сприяє більш глибокому з'ясуванню складів  окремих злочинів та їх відмежуванню від суміжних. Так, наприклад, відкритий спосіб викрадення майна при грабежі (ч. 1ст. 186) є обов'язковою ознакою цього складу.

 

 

 

 

 

 

12 (40).Види складів злочинів.

1 За ступенем суспільної  небезпечності (тяжкості) виділяють:

1. простий (іноді його називають основний) склад злочину — він містить у собі основні ознаки злочину і не містить ні обтяжуючих (кваліфікуючих), ні пом'якшуючих обставин. Так, у ч. 1 ст. 185 КК дається визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна;
2. склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. Прикладом кваліфікованого складу можна вважати ч. 2 ст. 185 КК, тобто крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб ;
3. склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Наприклад, крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованого групою (ч. 5 ст. 185);

4) склад злочину з пом'якшуючими обставинами (так званий привілейований склад), що характеризується обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину (наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання — ст. 116, або вбивство при перевищенні меж необхідної оборони — ст. 118).

Цей вид класифікації є єдиним нормативним, визначеним чинним законодавством (ст. 12 КК).

2. За характером  структури складів, тобто за  способом описування їх ознак  безпосередньо в законі, усі вони  можуть бути поділені на прості і складні.

До простих  складів відносять ті, які містять у собі ознаки одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об'єкт. Прикладом простих складів є умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК), крадіжка.

Складним є  склад, законодавча конструкція якого ускладнена якими-небудь обставинами. Тому складними слід визнати склади з двома об'єктами (розбій — ст. 187), із двома діями (самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь — ст. 353), із двома формами вини (умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, — ч. 2 ст. 121).

До числа  складних відносять також і альтернативні склади, об'єктивна сторона яких може виражатися в декількох діях чи способах дії або в різних наслідках. Так, державна зрада в ст. 111 визначена як злочин, що може бути вчинений шляхом переходу на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

3. За особливостями  конструкції виділяють злочини  з формальним складом, злочини  з матеріальним складом і злочини  з усіченим складом.

Злочинами з  формальним складом називають такі, що не містять у собі як обов'язкову ознаку суспільно небезпечні наслідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі діянь.

Злочинами з  матеріальним складом вважаються такі, при конструюванні яких як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони включаються певні суспільно небезпечні наслідки вчиненого злочину. У таких складах об'єктивна сторона отримує свій повний розвиток лише за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. У злочинах з матеріальним складом потрібно обов'язково встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали. Прикладом злочину з матеріальним складом є вбивство,

Злочинами з  усіченим складом вважаються такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху (готування). Наприклад є бандитизм, погроза, заклики, змова.