Система стадій кримінального процесу, їх загальна характеристика.

Кожен,  кого затримано через  підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи,  повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання,  іншого позбавлення свободи та подальшого тримання.  Затримана особа негайно звільняється,  якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою.

Кожен,  хто понад строк,  передбачений КПК,  тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, повинен бути негайно звільнений. Затримання особи,  взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого законом, тягне за собою відповідальність, установлену законом (ст. 12 КПК).

Право на свободу і особисту недоторканність  є одним із основних прав особи, яке  гарантується як міжнародно-правовими актами про права людини,  так і Конституцією України, Кримінально-процесуальним кодексом.

Відповідно до ст. 5 Європейської конвенції  про захист прав і основних свобод людини жодна людина не може бути позбавлена волі інакше,  ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як:

- законне ув'язнення людини після її засудження компетентним судом;

- законний арешт або затримання  людини за невиконання законного  рішення суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом;

- законний арешт або затримання  людини, здійснені з метою забезпечення  її присутності перед компетентним  правовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її зникненню після її вчинення;

- затримання неповнолітньої людини  на підставі законного розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання неповнолітньої людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним правовим органом;

- законне затримання людини  для запобігання поширенню інфекційних  захворювань, людей психічно хворих, алкоголіків, наркоманів чи бродяг;

- законний арешт або затримання  людини, здійснені з метою запобігання  її незаконному в'їзду в країну, або людини, стосовно якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.

Аналогічні вимоги встановлені  ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і більш  детально висвітлені у Зводі принципів  захисту всіх осіб, що підлягають затриманню чи ув'язненню в будь-якій формі.

Конституція України значною мірою  демократизувала сам процес вжиття заходів,  що обмежують особисту недоторканність особи (стаття 29 Конституції).

Відповідно до ст. 207  КПК,  ніхто  не може бути затриманий без ухвали слідчого судді,  суду,  крім випадків,  передбачених законом.  Кожен має  право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-кого: 

1) при вчиненні або замаху  на вчинення кримінального правопорушення, або

2)  безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні. Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою  (службовою,  якій законом надано право здійснювати затримання)  і затримав відповідну особу в порядку,  передбаченому частиною другою цієї статті, зобов'язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

Уповноважена службова особа має  право без ухвали слідчого судді,  суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: 

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що самеця особа щойно вчинила злочин.

Уповноважена службова особа має  право без ухвали слідчого судді,  суду затримати особу,  підозрювану у вчиненні злочину,  за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,  виключно у випадку,  якщо підозрюваний не виконав обов'язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа,  що це підтверджує (ст. 208 КПК).

Позбавлення волі як міра кримінального покарання може призначатися лише за вироком суду.

Зазначимо,  що прокурор зобов'язаний негайно звільнити кожного,  хто  незаконно позбавлений волі або  тримається під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.  Крім того,  згідно із законом,  завідомо незаконні арешт, затримання або привід, а також винесення суддями завідомо неправосудних вироку, ухвали чи постанови тягнуть кримінальну відповідальність.

Отже,  всі правові акти,  що встановлюють будь-які обмеження особистої свободи (наприклад, вирок суду про позбавлення волі за вчинений злочин), чи дії, в результаті яких обмежується особиста свобода (наприклад,  арешт підозрюваного у вчиненні злочину),  є обмежуванням недоторканності особи  (особистої недоторканності). Тому можна говорити про те, що право недоторканності особи є своєрідною гарантією захисту особи від неправомірних посягань на її недоторканність.

Законодавство України встановлює додаткові гарантії недоторканності  певних осіб,  до яких,  передусім,  віднесено Президента України.  Недоторканність особи Президента України як глави держави встановлена ч. 1 ст. 105 Конституції України.

Відповідно до Конституції України  без згоди Верховної Ради України  не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності,  затримані чи заарештовані  (взяті під варту)  народні депутати України  (ч.  З ст. 80  Конституції України);  затримані чи заарештовані судді до винесення обвинувального вироку суду,  у тому числі судді Конституційного Суду України  (ч.  З ст. 126,  ст. 149 Конституції України).

 

 

 

 

3. Суд, суддя в кримінальному процесі. Функції та повноваження суду (судді)

 

Суд –  це єдиний державний орган,  на який покладена функція правосуддя. Відповідно до ч. 1 ст. 127 Конституції  України, правосуддя здійснюють професійні судді й, у визначених законом  випадках, народні засідателі та присяжні. Відмова у здійсненні правосуддя не допускається.

У кримінальному судочинстві суд  – це активний його суб’єкт. Тому не можна вважати суд виключно арбітром у кримінальному процесі.  Коли суд здійснює правосуддя, він реалізує суддівський розсуд. Суддівський  розсуд – це передбачена юридичними нормами правозастосовна діяльність суду, яка здійснюється у процесуальній  формі та встановлених кримінально-процесуальним  законодавством межах,  повинна бути мотивованою та полягає у виборі варіантів вирішення у кримінальному  судочинстві правових питань, що виникають.

Функції судів загальної юрисдикції є  основною складовою системи функцій судової влади загалом. Вони здійснюють правосуддя з цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справ, тоді як Конституційний Суд України є єдиним органом конституційного правосуддя в Україні. Його функціонування поширюється на вирішення питань про відповідність Конституції України законів та Інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також на офіційне тлумачення Конституції і законів України.

Отже, функції  судів загальної юрисдикції - це основні напрями та види діяльності судів загальної юрисдикції з  метою розгляду й вирішення справ  у сфері цивільного, господарського, адміністративного та кримінального  правосуддя, що здійснюється виключно судами на підставах, у межах та порядку, які передбачені Конституцією України та законами.

Цим функціям властиві загальні та спеціальні ознаки (дієвий характер цих функцій; вираження  в них сутності та змісту судової  влади загалом; системний характер зазначених функцій; нормативна визначеність цих функцій і форм їх здійснення; наявність системи гарантій реалізації вказаних функцій тощо).

Суддя чи склад колегії суддів для  розгляду конкретного кримінального  провадження визначається згідно автоматизованої  системи документообігу суду.

З метою виконання завдань, які  стоять перед судами щодо реалізації третьої – судової влади у  державі, їх наділено широкими повноваженнями. Під час судового розгляду кримінальної справи по суті, діють всі принципи кримінального процесу.

Отже,  суди мають,  на підставі закону,  всі необхідні й достатні процесуальні та матеріально-правові засоби для  правильного та неупередженого розгляду і вирішення кримінальної справи.  Ніякі інші органи й посадові особи  не наділено такими можливостями, як суд  та суддя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

У результаті дослідження теми ми можемо дійти таких висновків:

Стадії кримінального процесу  – це відносно самостійні етапи  кримінально-процесуальної діяльності,  що характеризуються безпосередніми завданнями, специфічним колом суб’єктів  процесуальної діяльності, властивою  їм кримінально-процесуальною формою та підсумковими рішеннями.

Система стадій кримінального процесу:

1) досудове розслідування; 

2) підготовче провадження;

3) судовий розгляд; 

4) провадження в суді апеляційної  інстанції (апеляційне провадження);

5) виконання судових рішень;

6) провадження в суді касаційної  інстанції (касаційне провадження);

7) провадження у Верховному Суді України;

8) провадження за нововиявленими  обставинами.

Засада забезпечення права людини на свободу та особисту недоторканність  означає,  що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, інакше як на підставах та в порядку, передбачених КПК.

Суд –  це єдиний державний орган,  на який покладена функція правосуддя. Суди мають,  на підставі закону,  всі необхідні й достатні процесуальні та матеріально-правові засоби для  правильного та неупередженого розгляду і вирішення кримінальної справи.  Ніякі інші органи й посадові особи  не наділено такими можливостями, як суд  та суддя.

 

 

 

Список  використаної літератури:

1. Конституція України  [Електронний ресурс] :  прийнята 26  черв. 1998  р. — Режим доступу : http://http://zakon4.rada.gov.ua/
2. Кримінальний процесуальний кодекс України :  Закон України від 13  квіт. 2012 р. // Голос України. — 2012. — 19 травня (№ 90—91).
3. «Про судоустрій і статус суддів» Закон України [Електронний ресурс] : від 07.07.2010 р. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2453-17
4. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України: Підручник. - К.: Правова єдність, 2010. - 432 с.
5. МВС України Національна академія внутрішніх справ. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (загальна частина), В.В. Рожнова, І.В. Чурікова та ін. – Київ, 2012.