Суспільні відносини, що виникають в процесі застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності

Не йдеться про звільнення від  кримінальної відповідальності і у  випадках коли особа вчинює діяння за обставин, що виключають злочинність  діяння. У цьому разі кримінальна  відповідальність не може настати, оскільки відсутня об’єктивна сторона злочину, діяння не є не тільки злочинними, а навіть можуть бути суспільно корисними. Ці обставини передбачені у таких статтях КК України: ст.36 (необхідна оборона), ст.37 (уявна оборона), ст.38 (затримання особи, що вчинила злочин), ст.39 (крайня необхідність), ст.40 (фізичний або психічний примус), ст.41 (виконання наказу або розпорядження), ст.42 (діяння, пов'язане з ризиком), ст.43 (виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації). Відсутність кримінальної відповідальності у згаданих випадках не є звільненням від кримінальної відповідальності, а є логічним наслідком відсутності складу злочину.

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності варто відмежовувати  від декриміналізації діяння. У цьому  випадку, закон, діючи у часі у  зворотному напрямку (бо має зворотну силу), скасовує злочинність діяння, і до особи не може бути застосована кримінальна відповідальність, оскільки для цього не має юридичних підстав. Отже застосування ст.5 ККУ (зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі) не є звільненням від кримінальної відповідальності.

Необхідно також розглянути правові наслідки, що виникають при звільненні від кримінальної відповідальності. Застосування цього інституту має наслідком скасування кримінально-правових правовідносин, що виникли між особою, яка вчинила злочин та компетентними органами держави. З цього моменту в суб’єктів кримінально-правових правовідносин зникають права й обов'язки, якими вони наділені у зв'язку з їх виникненням. Що стосується особи, то вчинене нею раніше діяння вважається таким, що не має будь-яких юридичних наслідків [Александров, 213]. Однак звільнення від кримінальної відповідальності не є визнанням особи невинною. При цьому кримінальна справа щодо такої особи закривається за нереабілітуючими обставинами. Реабілітуючими ж, є такі обставини закриття справи, за якими особа визнається невинною у вчиненні злочину, в зв’язку з чим відновлюється її добре ім’я, репутація. Це відсутність події злочину, відсутність у діянні складу злочину, недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (пункти 1, 2 ст. 6, п. 2 ст. 213 КПК). При закритті справи з реабілітуючих обставин повинні бути відновлені порушені права громадянина, відшкодована шкода, заподіяна незаконним затримуванням, запобіжними заходами, притягненням як обвинуваченого (ст.53¹ КПК). Питання відновлення порушених таким чином прав регламентуються у Законі України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. Відповідно до цього закону громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі  гроші, грошові вклади і відсотки  по них, цінні папери та відсотки  по них, частка у статутному  фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання  вироку суду, судові витрати та  інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у  зв'язку з поданням йому юридичної  допомоги;

5) моральна шкода. [Закон про  відшкодування]

Окрім матеріальної компенсації, можуть бути вчинені заходи щодо повернення доброго ім’я та репутації особи, наприклад, шляхом повідомлення про  реабілітацію у засобах масової  інформації та звернення до її трудового  колективу.

Очевидно, що до особи звільненої від кримінальної відповідальності, справа якої закрита за нереабілітуючих обставин, усі вищезгадані заходи щодо поновлення її прав не застосовуються. У цьому випадку усі процесуальні дії, а саме: притягнення як обвинуваченого, взяття і тримання під вартою, проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, відсторонення від роботи (посади) та інші, є законними, тому завдана ними шкода не компенсується.

Саме через відсутність таких  компенсаторних заходів щодо особи, яка звільняється від кримінальної відповідальності, законодавство дає їй можливість не погодитися із закриттям справи за нереабілітуючих обставин. Ст. 7¹ КПК вказує, що закриття справи із визначених підстав не допускається, якщо обвинувачений, підсудний проти цього заперечує. Такими підставами дійове каяття; примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим; застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру; передача особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації; закінчення строків давності. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. Таким чином, може виявлятися впевненість обвинуваченого у можливості закриття справи за реабілітуючими обставинами, або у винесенні виправдувального вироку. Внаслідок чого можливе відновлення доброго ім’я та репутації особи, а також відшкодування майнових витрат та інші визначені законом реабілітаційні заходи.

Оскільки після звільнення від  кримінальної відповідальності кримінально-правові відносини між особою та уповноваженими органами припиняються, то відповідні кримінально-правові наслідки для такої особи не виникають. О.О. Житний вважає, що “про повне припинення кримінально-правових відносин при звільненні від кримінальної відповідальності свідчить те, що вчинення після цього особою наступного, нового злочину не враховується у будь-якому виді множинності (що безпосередньо випливає зі змісту ч.4 ст.32 та ч.2 ст.33 КК України)”

Таким чином, хоча особа і не визнається невинною, обвинувальний вирок не виноситься або виноситься, але не набирає законної сили (у разі звільнення від кримінальної відповідальності у апеляційному/касаційному порядку). Відповідно, до звільненої особи не застосовується покарання, що також сприяє економії засобів кримінально-правового впливу. І хоча звільнення від кримінальної відповідальності не є її реабілітацією, особа вважається такою, що не має судимості. Судимість – це особливий правовий стан особи, який виникає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком щодо неї, яким вона засуджується до певного покарання, і пов’язаний з настанням для цієї особи певних негативних правових наслідків. Отже, при вчиненні цією особою нового злочину правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів, що пов’язані із судимістю, не настають (відповідно до статей 32-35 КК України).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підстави та умови загальних  видів звільнення від кримінальної відповідальності

 

Розглядаючи загальні види звільнення від кримінальної відповідальності важливо визначити які саме норми  закону слугують підставами для їх застосування. Це передусім норми  Загальної частини Кримінального  кодексу України, виражені у статтях 45 – 49. Вони не визначають конкретного складу злочинів і можуть бути застосовані до необмеженого кола випадків, у яких суд знайде відповідність фактичних обставин справи підставам, вираженим у нормах цих статей.

Отже, до загальними видами звільнення від кримінальної відповідальності, безумовно, є:

а) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);

б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);

в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);

г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);

ґ) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);

З іншого боку, до загальних видів  звільнення від кримінальної відповідальності, можливо, можна віднести і норму  ч.1 ст.97 КК України (звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру). Хоча у цьому разі має бути обмовлено, що ст.97 ставить жорсткі вимоги до суб’єкту злочину – ним може бути лише неповнолітній. Цим ст. 97 головним чином відрізняється від вказаних вище загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності.

Особливі вимоги до суб’єкту злочину  ставляться і у випадках звільнення за актами амністії або помилування. У законах про амністію чітко  визначається соціальний статус осіб (вагітні, неповнолітні, ветерани і т.д.), що скоїли злочини, але можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності. Цим вказана підстава відрізняється від загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених у статтях 45 – 49, де соціальний статус не має жодного значення.

Отже, найбільш загальними, не прив’язаними до конкретного складу злочину та соціального статусу особи, є  види звільнення від кримінальної відповідальності, визначені у статтях 45 – 49 Кримінального кодексу України.

 

 

 

 

 

Види звільнення від кримінальної відповідальності

 

Розглядаючи такий інститут кримінального  права України як звільнення від  кримінальної відповідальності, варто  відзначити значну кількість нормативно-правових підстав для його застосування. Внаслідок  цього з’являються окремі види звільнення від кримінальної відповідальності, які можна диференціювати за різними критеріями.

За найбільш загальним нормативним критерієм можна поділити види звільнення від кримінальної відповідальності на такі, що встановлюються безпосередньо Кримінальним кодексом і ті, для застосування яких необхідна наявність актів про амністію або помилування. Кримінальний кодекс залучає до підстав звільнення від кримінальної відповідальності закони про амністію та акти про помилування у ч.1 ст.44, ст..85-87 ККУ.

 

Схема 1. Нормативно-правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності

 

У Загальній частині  КК України норми, що забезпечують звільнення від кримінальної відповідальності містяться у ст.. 45-49 та ст.97. Вони не окреслюють конкретних складів злочинів, а лише встановлюють умови, за яких звільнення можливе. Ряд статей Особливої частини КК України вказують на застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності при наявності конкретних складів злочинів, при цьому умовою звільнення, як правило, є посткримінальна поведінка особи, що вчинила злочин, направлення на відвернення його негативних наслідків, що включає повідомлення правоохоронним органам. До таких підстав Особливої частини КК України належать: статті 111 ч. 2 “Державна зрада”; 114 ч. 2 “Шпигунство”; 175 ч. 3 “Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат”; 212 ч. 4 “Ухилення від сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів”; 255 ч. 2 “Створення злочинної організації”; 258 ч. 5 “Терористичний акт”; 260 ч. 6 “Створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань”; 263 ч. 3 “Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”; 289 ч. 4 “Незаконне заволодіння транспортним засобом”; 307 ч.4 “Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів”; 309 ч. 4 “Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту”; 311 ч. 4 “Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів”; 369 ч. 3 “Давання хабара”. Наприклад, у ст..311 ч. 4 “Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів”, вказується, що “Особа, яка добровільно здала прекурсори, що призначалися для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов’язаних із незаконним обігом прекурсорів, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконні їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання”. Таким чином, своєю посткримінальною поведінкою (після скоєння злочину) особа усуває потенційну небезпеку, пов’язану із вживанням наркотиків, і навіть сприяє розкриттю інших злочинів, повідомляючи про це правоохоронним органам. Тому держава не застосовує кримінально-правового впливу щодо такої особи, враховуючи її поведінку, спрямовану на усунення ще більш небезпечних можливих наслідків.

Загальні види звільнення від кримінальної відповідальності встановлюються такими статтями Загальної частині Кримінального кодексу:

а) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);

б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);

в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);

г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);

ґ) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);

До визначеного у ХІХ розділі  КК України переліку злочинів може застосовуватися звільнення від кримінальної відповідальності згідно до ч.4 ст.401 КК України. Особливістю цього виду є чітке визначення кола суб’єктів злочину: військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. При звільненні від кримінальної відповідальності за цією статтею, до особи, що вчинила злочин, застосовуються заходи, передбачені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Підстави й умови загальних  видів звільнення від кримінальної відповідальності розглядаються у наступному розділі цієї роботи.

Ст. 92 Конституції України встановлює, що “Законом України оголошується амністія”, таким чином, відносячи амністування до виключної компетенції Верховної Ради. Використання законів про амністію як підстав звільнення від кримінальної відповідальності затверджується у ч.1 ст. 44, ст..85, 86 КК України. Призначення амністій та особливості їх застосування регламентуються Законом України “Про застосування амністії в Україні”. Закони про амністію, Верховна Рада може приймати не частіше одного разу протягом календарного року. Законом про амністію може бути передбачене повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності. Особливістю звільнення від кримінальної відповідальності за амністією є те, що “дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію” (ст..4 Закон України “Про застосування амністії в Україні”). Тобто, закони про амністію діють у часі виключно у зворотному напрямку. Однією підстав звільнення від кримінальної відповідальності є акти Президента України про помилування. Прерогатива щодо видання таких актів надається Президентові у п.27 ст.106 Конституції України. У той же час КК України включає ці нормативно-правові акти до підстав звільнення від кримінальної відповідальності у ч.1 ст.44. Нормативно-правовий акт, що детальніше регламентує здійснення помилування Президентом України – “Положення про порядок здійснення помилування”, затверджене Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. Відповідно до нього, матеріали щодо помилування попередньо розглядаються Комісією при Президентові України у питаннях помилування. Видання актів про помилування реалізується у формі Указів Президента (п.16).