Контрольная работа по "Криминологии"

Криміналістичні засоби розподіляють на технічні, тактичні та методичні, кожні з них розглядаються  у відповідних розділах науки  криміналістики.

Таким чином, розглянуті закономірності вчинення злочину, механізм його, криміналістичні засоби та методи збирання доказів складають  елементи предмета науки криміналістики.

 

 

 

 

 

 

Завдання 2. Поняття  і види криміналістичної ідентифікації.

Криміналістична ідентифікація як самостійне наукове  вчення. Наукові основи криміналістичного  ототожнення об’єктів. Види і форми криміналістичної ідентифікації

 

Ідентифікація у перекладі з латинської означає  ототожнювати, тобто встановлення тотожності об’єкта за якимось властивостями. Ідентифікація – форма пізнавальної діяльності, котра використовується в різних галузях знань, у тому числі і у кримінальному судочинстві  при встановленні істини у кримінальній справі.

Методологічною  основою ідентифікації як форми  пізнавальної діяльності є закони формальної логіки, головним чином закон тотожності і категорії матеріалістичної діалектики. Суть закону тотожності полягає в  тому, що будь-яка думка про предмет  в процесі даного розгляду тотожна  самій собі, скільки б раз вона не повторювалась, тобто суть ідентифікації  полягає у встановленні того ж  самого в різних об’єктах або того ж самого об’єкта в його різних станах. Таким чином, закон тотожності відображає структуру розгляду будь-чого; доказування існування будь-якого факту, події, явища; встановлення різних станів об’єкта на цей час, у минулому та майбутньому; визначення моментів часу.

Об’єктами ідентифікації, на основі закону формальнологічної тотожності, можуть бути як окремі предмети, так і їх види, роди, групи, класи, а також об’єми рідких, сипких та газоподібних речовин, ділянки місцевості, події, явища та різні стани матеріальних об’єктів, а також відрізки і моменти часу.

Ідентифікацію як загальний метод, що використовується в різних галузях знання, слід відрізняти від криміналістичної ідентифікації  як часткового методу науки криміналістики, який застосовується для розв’язання  ідентифікаційних задач у кримінальному  судочинстві.

Криміналістична ідентифікація – специфічний  метод, що дозволяє розв’язувати вузькі ідентифікаційні задачі, суть яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об’єкта, що має стійку зовнішню форму. Такі задачі виникають  при розслідуванні окремих видів  злочину, коли необхідно встановити вид, клас чи модель пістолета, конкретний екзкмпляр зброї, з якої було зроблено постріл в потерпілого, або знайти й ототожнити саме те знаряддя злому, яким залишені сліди.  В процесі доказу прийнято оперувати категоричними висновками, достовірними фактами, хоча можливе використання й імовірних суджень про клас, вид або родову приналежність конкретного об’єкта. Цим криміналістична ідентифікація відрізняється від ідентифікації як загального методу, що використовується в різних галузях знання.

Методологічну основу ідентифікації як методу встановлення тотожності складають такі положення  матеріалістичної діалектики:

1. Усі об’єкти, події матеріального світу взаємопов’язані та являють собою нескінченне сплетіння зв’язків та взаємодій. Якщо відомо наслідок, то неважко встановити причину і навпаки.
2. Події та явища матеріального світу індивідуальні (визначені), оскільки нема двох речей, які були б однакові. Це фундаментальне положення дозволяє знаходити та пізнавати реальні об’єкти, зумовлені практичною діяльністю людини.
3. Всі об’єкти матеріального світу перебувають у постійному русі, розвитку та зміненні. Однак індивідуальність та визначеність об’єкта передбачають його відносну стійкість, незмінність, тобто збереження характерних ознак, що дозволяють ототожнити його з самим собою. Хоча ототожнюваний об’єкт весь час змінюється, ідентифікація його в процесі пізнання взагалі та судово-слідчому зокрема, широко використовується як метод.

Ідентифікаційний  період для різних об’єктів різний і залежить від багатьох факторів, які поки що залишаються білими плямами  в теорії криміналістичної ідентифікації. Наприклад, проблема визначення давності походження будь-яких слідів, часу експлуатації об’єктів, давності подій минулого тощо залишається проблематичною.

Таким чином, криміналістична ідентифікація  як частковий метод криміналістики відрізняється від ідентифікації, що використовується в інших галузях  знання, формою встановлення тотожності: в першому випадку встановлюють тотожність конкретного об’єкта, що має стійку зовнішню форму, а в  іншому – тотожність множини однакових  об’єктів, розподілених на класи, види, роди і які завгодно малі групи.

Значний внесок у розвиток теорії криміналістичної ідентифікації було зроблено С.М.Потаповим  та іншими вченими-криміналістами.

Поняття “об’єкти” в теорії ідентифікації мають, принаймі, два значення. У першому значенні – це матеріальні об’єкти – фізичні тіла, тверді, сипкі, рідкі, як неорганічного, так і органічного походження, щодо яких тореба встановити тотожність або групову належність. Такі об’єкти називаються ототожнюваними або ідентифікованими. Ідентифікується тільки один об’єкт, оскільки встановлюється тотожність конкретного об’єкта. Якщо об’єктів кілька, тоді і актів ідентифікації буде декілька.

В другому  значенні об’єкти – це будь-які  матеріальні тіла органічного та неорганічного походження, які є  засобами для встановлення тотожності. Такі об’єкти називаються ототожнюючими або ідентифікуючими. Ось чому процес встановлення тотожності у своїй структурі вміщує : ідентифікований (ототожнюваний) та ідентифікуючий (ототожнюючий) об’єкти. Ідентифікуючих об’єктів у процесі ідентифікації може бути кілька.

Криміналістична ідентифікація як метод відрізняється  від від ідентифікації в інших науках за специфічними ознаками, а саме тим, що:

а) об’єктами  криміналістичної ідентифікації є  всі тіла живої та неживої природи, що мають стійку зовнішню форму;

б) криміналістична  ідентифікація здійснюється за матеріальним та ідеальним відображенням ознак  зовнішньої будови об’єктів;

в) метод  криміналістичної ідентифікації застосовується в процесі доказування у кримінальних справах під час спеціальних  слідчих дій (впізнання та судової  експертизи).

Таким чином, об’єктами криміналістичної ідентифікації  є: люди, тварини та їхні трупи, усі  фізичні тверді тіла, що мають стійку будову. Об’єктами ідентифікації  – загального методу пізнання є  всі об’єкти матеріального світу, які вважаються об’єктами криміналістичної ідентифікації, а також сипкі, рідкі, газоподібні речовини та їх стани. У  деяких випадках можуть бути відрізки і моменти часу та стану людей  в окремих ситуаціях.

Криміналістична ідентифікація – це процес та метод  дослідження, де потрібно розрізняти об’єкти, ознаки та властивості.

Ознака –  це показник, прикмета, знак, за яким можна  розпізнати, визначити що-небудь. Не всі ознаки є ідентифікуючими. Ознака вважається ідентифікуючою, якщо вона відповідає деяким вимогам, наведеним  нижче.

1. Ознака повинна відображатися в ототожнюючому (ідентифікуючому) об’єкті.
2. Ознака повинна бути нестандартною, а будь-яким відхиленням від норми, випадковим виробничим дефектом – дефектом обробки або експлуатації об’єкта.
3. Ідентифікуюча ознака повинна бути відносно стійкою і у певних межах ідентифікуючого періоду залишатися самою собою. Оскільки всі об’єкти підлягають постійним змінам, то для ідентифікуючої ознаки вони повинні бути несуттєвими.
4. Ідентифікуюча ознака повинна бути відносно незалежною, тобто мінімально корельованою з іншими ознаками. У світі все взаємопов’язане – поява однієї ознаки тягне за собою утворення іншої. Чим більше ознак взаємопов’язано, тим менша їх ідентифікаційна цінність.
5. Ознака є ідентифікуючою, якщо інформація про неї отримана методами та засобами, відповідними сучасному стану науки. Не можуть бути ознаками відомості окультних знань, результати явищ і фактів, які науково не підтверджені.

Властивості – це внутрішні ознаки, що відображають якісну кількість речовини (субстанції) та характеризують групову, родову та видову схожість порівнюваних частин цілого. Оскільки ототожнюванню  підлягає ціле, яке в даний момент не існує, то властивості частин його лише умовно відповідають ідентифікуючим ознакам.

Для класифікації видів ідентифікації у спеціальній  літературі використовують різні підстави. За рівнем досягнутої індивідуалізації ідентифікацію ділять на родову (групову) та індивідуальну, тобто криміналістичну; за природою ідентифікуючих об’єктів – на сигнальну та знакову; за способом відображення ідентифікуючої інформації – на ідентифікацію цілих структур, ділення цілого та ідентифікацію  джерела походження. Зустрічаються  ще змішані класифікації, з яких найрозповсюдженіші такі:

а) за матеріально  фіксованим відображенням;

б) за ознаками загального походження;

в) за уявним образом;

г) за описом ознак;

За характером порівнювальної інформації ідентифікацію  ділять:

а) за особливостями  зовнішньої будови;

б) за особливостями  зовнішньої будови і складу;

в) за функціонально-динамічними  особливостями.

Суть будь-якого  виду ідентифікаційного процесу  складається з порівняння ідентифікаційних ознак та властивостей ідентифікованого об’єкта з їх відображенням в  об’єкті ідентифікуючому. Порівнянню можуть підлягати: безпосередньо ідентифікований  предмет з відображенням його ознак, як, наприклад, взуття з його слідом, знаряддя злому з об’ємним слідом тиску; безпосередньо ідентифікований  об’єкт з його уявним образом –  слідом пам’яті, закарбованим людиною, допускається під час упізнання  людей та речей; порівнюватися можуть тільки відображення ознак ідентифікованого об’єкта, як це буває при ототожненні  людини з відбитками пальців рук, інакше кажучи, ідентифікації цілого за його частинами.

Неважко помітити, що в усіх випадках ідентифікації  фігурують тільки матеріальні або  ідеальні відображення. Порівнювальне  дослідження матеріальних та ідеальних  відображень розпізнається за засобами, методами та процесуальними формами, які  застосовуються. Ідентифікація за матеріальним слідом – відображенням, як правило, виконується спеціалістом з використанням  різних технічних засобів та методів  у формі судової експертизи, яку  призначає слідчий.

Ідентифікація за ідеальним відображенням –  слідом пам’яті, здійснюється джерелом ідеального відображення, тобто суб’єктом, який сприймав ідентифікуючий предмет (обличчя , річ тощо), при цьому  ідентифікація здійснюється під  час слідчої дії – пред’явлення для впізнання. Виконуючи різні  види ідентифікаційного процесу  встановлюють  тотожність об’єкта  або його класифікаційну належність.

Виходячи  з наведеного криміналістичну ідентифікацію, на відміну від ідентифікації  як загального методу, слід розділити  за видами відображень на:

1. ідентифікацію за матеріально-фіксованим відображенням;
2. ідентифікацію за ідеальними слідами відображеннями (уявними образами, слідами пам’яті).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 3. Види слідів рук і способи їх виявлення  під час проведення слідчих дій.

Будова  шкіри на долонних поверхнях рук  і механізм утворення слідів рук. Об’ємні і поверехневі (нашарування, відшарування), видимі, безколірні сліди.

Провести огляд скляного предмета (пляшки, банки тощо), описати методи виявлення, фіксації і вилучення  слідів.

 

Шкіра людини складається з двох шарів. Поверхневий, або зовнішній, шар називають  епідермісом, а другий – більш  глибокий – дермою (шкірою). Будова шкіри на різних частинах тіла людини не однакова: на обличчі вона має  форму зірочок, на поверхні долонь і  підошв ніг – паралельних валиків, на решті поверхні тіла шкіра має сітчасту будову.

Дерма, яка  знаходиться під епідермісом, має  чисельні горбики, котрі іменуються дермальними сосочками. Тільки на долонних поверхнях рук і підошвах ніг вони розміщуються рядами, останні покриті епідермісом і утворюють валики-складки, які можна побачити неозброєним оком і їх називають папілярними лініями. Усередині сосочка знаходиться потова залоза, протока, яка виходить на гребінь папілярної лінії та утворює отвір, який називається порою. Пора являє собою лійкоподібний отвір з нерівними краями, з якого постійно виділяється потова речовина. Через те, що на лодонях немає жирових залоз, то при торканні предмета рукою утворюється потожировий слід.

Валики розміщені  паралельно рядами і між ними існують  рядочки, а рядочки і валики, згинаючись разом, утворюють візерунки, які  називають папілярними. Особливу складну  будову вони мають нігтьових фалангах. На фалангах пальців папілярні лінії  починаються з одного боку і закінчуються на другому, утворюючи майже прямі  лінії. Лише на нігтьових фалангах лінії  піднімаються вверх, згинаються і утворюють  дуги, петлі, завитки (кола), які уявляють собою папілярні узори.

Кожна папілярна  лінія має зовнішні особливості  будови у вигляді розривів, роздвоєнь, злить, стовщень тощо, які називаються  деталями або частковими ознаками.

Розглядаючи папілярну лінію в лупу, на її гребені можна побачити будову пор, які мають форму багатокутників, овалів з нерівними краями, що дозволяє відрізняти їх один від одного. Краї папілярних ліній також не рівні, мають форму згину. Особливості  будови пор і країв папілярних ліній є власними ознаками, сукупність яких використовується для ототожнення. Таким чином, ознаки папілярних узорів допустимо розглядати на макрорівні і до них відносяться загальна форма узору, будова окремих деталей  папілярних узорів. Дослідження цих  загальних ознак, як правило, проводиться  візуально, часом із застосуванням  лупи малого збільшення. Цей розділ слідознавства (трасології) називають дактилоскопією.