Сутність та зміст ринкового закону

ЗМІСТ

стр.

Питання 1 Закон економії часу в логістичній діяльності…………………..…3

Питання 2 Логістичний  принцип «Точно в строк» (just in time)……………. 12

Питання 3  Економічний  ефект від реалізації економії часу............................17

Список використаних джерел…………………………………………………..20

 

Тема: Сутність та зміст ринкового закону.

1. Закон економії часу в логістичній діяльності.

Сутність цього  закону полягає у подоланні суперечності між необхідністю збільшення вільного часу і зайнятим часом.

Розвиток суспільного  виробництва на певному етапі зумовлює об'єктивну потребу збільшення вільного часу. Це пояснюється тим, що опанування знань і набуття працівниками майстерності відбувається не тільки під час самого процесу праці, а й за його межами, коли вони підвищують свій професійний і культурний рівень. Потреба у вільному часі для всебічного розвитку членів суспільства, відпочинку і виховання дітей ще більше зростає в умовах науково-технічного прогресу.

У недалекому майбутньому  мірилом багатства буде вільний  час, а рівень інтелекту людей стане головним чинником економічного прогресу.

Однак збільшенню вільного часу перешкоджає зайнятий час, який включає робочий і неробочий  зайнятий час. Фонд часу обмежений певним обсягом, його не можна збільшити, можна  лише змінити його структуру. Засобом розв'язання цієї суперечності с економія зайнятого часу.

Економія зайнятого  часу і збільшення вільного часу є  складовими суспільного прогресу. Сьогодні країни світу, які мають високі результати науково-технічного прогресу, високий  рівень культури населення, передову освіту головним чином досягають цього завдяки збільшенню вільного часу за рахунок економії зайнятого часу.

Практика багатьох розвинених країн свідчить, що формами  вияву закону економії часу є скорочення робочого часу, зайнятого неробочого часу, зменшення розмірів робочого дня.

Економія часу сприятиме збільшенню норми вільного часу. Вона відображає можливості суспільства  для інтелектуального розвитку особистості, рівень його прогресивності.

Відносини, які  формуються з приводу економічного та раціонального використання робочого часу в процесі виробництва матеріальних благ, регулюються об’єктивним загальним економічним законом економії часу.

Закон економії часу відбиває об’єктивну необхідність збереження, економного та раціонального використання часу в інтересах розвитку як особи, так і суспільства в цілому.

Об’єктом дії  закону економії часу є все економічне і соціальне життя суспільства, метою — економія всього суспільного  фонду часу, у тому числі й вільного часу.

У посібнику  розглядається дія закону економії часу в економіці країни. Причому економія часу виявляється як у масштабі економіки в цілому, так і в кожній галузі економіки, і насамперед це стосується галузей матеріального виробництва, значення яких визначається продукцією і обсягом виробництва в сукупному суспільному продукті.

Тому завдання нашого дослідження будуть обмежені провідними галузями виробництва —  промисловістю, будівництвом, транспортом, у яких створюється більша частина  суспільного продукту і національного  доходу. Під економією розуміється економія виробничого часу, досягнута в процесі виробництва продукції. Сутність закону економії часу виявляється в його якісній характеристиці, а також у визначенні кількісних меж економії часу.

Якісна характеристика закону полягає в тому, що внаслідок трудової діяльності між працюючими складаються такі причинно-наслідкові зв’язки, які відображають скорочення витрат часу відносно результатів праці за рахунок раціонального та економного використання робочого часу.

Максимальною  межею економії часу є повне використання всього фонду часу та сукупної праці при досягнутому в суспільстві максимальному рівні продуктивності праці. Мінімальною межею закону економії часу є фактично досягнутий рівень використання сукупної праці та фонду часу. Форми прояву закону економії часу різні, оскільки пов’язані з різноманітністю життєдіяльності людей. Основні джерела та чинники економії часу лежать у сфері матеріального виробництва. Виробництво є основною сферою дії закону економії часу, форма прояву якого — скорочення часу виробництва промислової продукції та особливо економія робочого часу. Основою економного та раціонального використання часу в цій сфері є використання кожної робочої хвилини та підвищення продуктивності праці. Крім виробництва, сферами дії закону економії часу є розподіл, обмін та використання. У цих фазах відтворення економія часу означає прискорення проходження створеного суспільного продукту до виробничого або особистого споживання. Одночасно скорочуються витрати виробництва, прискорюються темпи всього виробничого процесу. Дуже важливо, щоб у процесі розподілу якнайповніше задовольнялися суспільні та особисті потреби працівників. Процес споживання має здійснюватися з найбільш оптимальними витратами часу, в цій фазі відтворення взаємодіють як суспільні, так і особисті форми задоволення різних потреб працівників. Від функціонування фази розподілу, обміну та використання залежить не тільки економія часу зайнятих у них робітників, а й збереження часу всього населення. Дії всіх економічних законів залежать від взаємодії обох складових способу виробництва — виробничих сил та виробничих відносин, не становить винятку і закон економії часу.

У наш час  Україна переживає складний момент, коли спостерігається невідповідність  виробничих відносин та виробничих сил, і в цьому потрібно бачити причини несприятливих тенденцій, масштаби та ступінь конкретизації умов, у яких виявляється дія закону економії часу. Негативні наслідки цієї невідповідності полягають у значних утратах та невиробничих витратах на виробництві, які виражаються в простоях та нераціональному використанні робочого часу, зокрема, у внутрішньозмінних та цілодобових утратах робочого часу. Так, на окремих підприємствах промисловості внутрішньозмінні втрати робочого часу становлять до 45 % фонду робочого часу.

Таким чином, резерви  економії часу на рівні промислових  підприємств, будівельних організацій  та підприємств транспорту доволі істотні, є також можливості подальшої  економії робочого часу в економіці  в цілому, наприклад, за рахунок поліпшення організації та умов праці і виробництва, скорочення плинності кадрів тощо.

Утрати робочого часу негативно впливають на кількісні  та якісні показники роботи підприємств. Тому невід’ємною складовою суспільного  регулювання робочого часу є недопущення  втрат робочого часу та виробниче використання всього фонду робочого часу.

Основною особливістю  логістичних систем є їх чітка  спрямованість на задоволення попиту споживача, котрий розглядається як звротній зв'язок системи, який визначає стратегічні завдання функціонування, принципова схема логістичної системи наводиться на рис. 1.

 

Рис. 1. Принципова схема логістичної системи.

Розробляють та здійснюють заходи, спрямовані на повніше виявлення внутрішніх резервів підприємств промисловості, будівництва, транспорту, раціонального та економічного їх використання з метою забезпечення максимального зростання продуктивності праці, на усунення причин утрат робочого часу, органи Державної статистики.

Статистика  праці вивчає робочий час комплексно в масштабі як економіки країни в  цілому, так і окремих її галузей. Вона збирає, обробляє, групує та аналізує цифрові дані про використання робочого часу як у статиці, так і в динаміці за конкретними галузями матеріального виробництва, виявляє та кількісно вимірює вплив тих чи інших чинників на величину фонду робочого часу.

Основними завданнями статистики робочого часу є:

• вивчення величини, складу та динаміки фондів робочого часу;
• розроблення та вдосконалення методології обчислення показників використання робочого часу;
• виявлення резервів робочого часу та шляхів їх раціонального використання;
• визначення економічного ефекту від скорочення та недопущення втрат робочого часу.

Головна ідея логістики - організація у рамках єдиного потокового процесу переміщення матеріалів та інформації вздовж всього ланцюга від постачальника до споживача. Принципи логістичного підходу вимагають інтеграції матеріально-технічного забезпечення, виробництва, транспорту, збуту і передачі інформації про пересування товарно-матеріальних цінностей у єдину систему, що повинно підвищити ефективність роботи у кожній із цих сфер і міжгалузеву ефективність.

Таким чином, мета логістики – це оптимізація циклу  відтворення шляхом комплексного, орієнтованого на потребу, формування потоку матеріалів та інформації у виробництві та розподілі продукції.

Відомі дослідники у сфері логістики бачать мету логістики “в оптимізації пропозиції продукції компанією таким чином, щоб ця продукція знайшла свого споживача в найбільш вигідних щодо загальної рентабельності умовах”.

Найчастіше  мету логістичної діяльності пов’язують з виконанням так званих правил логістики. Найбільш розповсюдженим підходом є  виділення “шести правил логістики”, так званого логістичного міксу (за аналогією з маркетинговим міксом) чи комплексу логістики.

         - продукт-потрібний продукт;

- кількість-у  необхідній кількості;

- якість-необхідної  якості;

- час-необхідно  доставити у потрібний час;

- місце-у потрібне  місце;

- витрати –  з мінімальними витратами.

Однак деякі  автори дещо розширюють комплекс логістики, додаючи до нього такі елементи як “споживач”, тобто потрібному споживачу, “персоніфікованість”, що означає  розробку системи обслуговування для  кожного замовлення.

Мета логістичної  діяльності буде реалізована, якщо наведені вище правила виконані, тобто забезпечена  найкраща і швидка відповідь на ринковий попит при найменших витратах. При цьому необхідно підкреслити, що головна мета логістики є вираженням ідеальної ситуації, якої необхідно намагатися досягти.

Головна мета логістики  конкретизується в її завданнях, які за ступенем значимості розділяють на три групи:

- глобальні;

- загальні;

- часткові (локальні).

Логістика за своєю  сутністю в процесі управління господарською діяльністю виконує інтеграційні функції. Тому незалежно від виду логістичної системи до її глобальних завдань відносять:

- створення  комплексних інтегрованих систем  матеріальних, інформаційних, а якщо  можливо, й інших потоків;

- стратегічне  узгодження, планування і контроль за використанням логістичних потужностей сфер виробництва й обігу;

- постійне вдосконалювання  логістичної концепції в рамках  обраної стратегії в ринковому  середовищі;

- досягнення  високої системної гнучкості  шляхом швидкого реагування на зміни зовнішніх і внутрішніх умов функціонування.

Вирішення глобальних завдань не може бути реалізоване  без постановки і вирішення загальних  завдань. Умовою життєздатності логістичних  систем усіх видів є розв’язання  таких загальних завдань:

- здійснення наскрізного контролю за потоковими процесами в логістичних системах;

- розробка та  удосконалювання способів управління  матеріальними потоками;

- багатоваріантне  прогнозування обсягів виробництва,  перевезень, запасів і т.д.;

- виявлення  незбалансованості між потребами виробництва і можливостями матеріально-технічного забезпечення, а також потребами у логістичних послугах під час збуту і можливостями логістичної системи;

- стандартизація  вимог до якості логістичних  послуг і окремих операцій;

- раціональне формування господарських зв’язків;

- виявлення  центрів виникнення втрат часу, матеріальних, трудових і грошових  ресурсів;

- оптимізація  технічної та технологічної структури  транспортно-складських комплексів;

- визначення  стратегії та технології фізичного  переміщення матеріальних ресурсів, напівфабрикатів, готової продукції;

- формалізація  актуалізованих (поточних оперативних)  логістичних цілей і параметрів  функціонування логістичної системи.

Часткові завдання в логістиці мають локальний  характер. Вони більш динамічні та різноманітні:

- оптимізація  запасів усіх видів і на  всіх етапах товароруху;

- максимальне  скорочення часу зберігання продукції;

- скорочення  часу перевезень;

- швидка реакція  на вимоги споживачів;

- підвищення  готовності до постачань;

- зниження витрат у всіх ланках логістичного ланцюга;

- раціональний  розподіл транспортних засобів;

- гарантування  якісного після продажного обслуговування;

- підтримка  постійної готовності до прийому,  обробки і видачі інформації;

- послідовність  і поетапність просування через трансформаційні об’єкти і т.д.