Мовленнєвий етикет ‒ основа успішного ділового спілкування

Дата добавления: 01 Февраля 2013 в 20:15
Автор работы: Пользователь скрыл имя
Тип работы: контрольная работа
Скачать (158.64 Кб)
Работа состоит из  1 файл
Скачать документ  Открыть документ 

Матеріали для заочників з (І Модуль).doc

  —  552.50 Кб

Хоч у повсякдення й увійшло  багато словесних вітань, проте українці з давніх-давен завжди були обачливими з ними, до кожного випадку використовували  далеко не увесь арсенал. Найчастіше вони уживали лише ті етикетні формули, що відповідали певному часові. Це ж стосується й кількості осіб, їх віку, статі, навіть соціальної належності. Наприклад, коли одинак вітався з гуртом людей, неодмінно вживав множинну форму: „здоровенькі будьте” чи „доброго вам здоров’я” тощо.

Однією з характерних ознак  мовленнєвого етикету українців  є наявність усічених етикетних  виразів: „Добрий день!” – „Добридень!”, „Доброго вечора” – „Добривечір!”, „Доброї ночі!” – „На добраніч!” тощо. Вирізняється мовленнєвий етикет українців і розмаїттям повторюваних виразів, зокрема вітальних, прощальних, привітальних. Їх особливість полягає в тому, що повторювана фраза (вимовлена у відповідь) щоразу містить якісь зміни, здебільшого лексичні: „Прощайте!” – „Бувайте!” – „На все добре!” – „До побачення!” – „Усього найкращого”. Однак деякі фрази-відповіді не припускають подібної варіативності: „Боже допомагай!” – „Дякую на доброму слові!”, „Щоб легко почалося та вдало скінчилося!” – „Дай Боже і вам у час добрий!”.

Суттєвою диференційною ознакою мовленнєвого етикету українців є уживання форми кличного відмінка (Олено Володимирівно, Тетянонько, пане професоре, чоловіче добрий, людоньки, бабуню, добродію). Однак, як свідчать спостереження, ця давня істотна риса мовленнєвого етикету катастрофічно, неприпустимо швидко зникає: молодь, школярі, люди середнього віку, міське населення майже не послуговуються кличним відмінком. На жаль, під час звернення майже не використовуються в мовленні засоби титулування пане, пані, панно або добродію, добродійко, хоча звертання „добродію” („добродійко”, „добродії”) вважається „давньою почесною назвою осіб, що добро для народу роблять”. І. Огієнко зауважував, що звертання добродій (протилежне – злодій) у цьому старому значенні часто вживається в Галичині. Але в останній час у Східній Україні сильно поширилось невластиве вживання слова „добродій” – пан, хто-небудь, або навіть зверхньо. На нашу думку, не варто було б губити виразного й почесного значення слова „добродій”.

Своєрідністю українського мовленнєвого етикету є використання синонімічних і варіативних рядів із зменшувально-пестливими суфіксами (демінутивами) в звертаннях, наприклад: малий, маленький, малесенький, малюненький, малюпенький, малюпусенький, малюсінький, маненький тощо. Такі зменшувально-пестливі форми здатні передавати найтонші порухи людської душі. У них закладені не лише ознаки мовного етикету – у них вияв загальної культури: здатність відчувати емоційну тональність слова.

Зрозуміло, що за тривалий час мовленнєвий  етикет українських обрядів значно змінився і в непоодиноких випадках зберігся на рівні уламків цілісної системи мовленнєвого етикету. Багато етикетних виразів унаслідок утрати первинного значення (чи призначення) важко дешифрувати сьогодні. Значення деяких уживаних у мовленні виразів можна пояснити лише за допомогою різноманітних словників, наприклад: „не при хаті кажучи”, „гарний нівроку”, „цур тобі пек”, „хай йому не шкодить” тощо. Отже, вивчення народного етикету неможливе без пізнання багатоманітності зв’язків з усім ритуально-міфіологічним комплексом українців.

Водночас варто зауважити, що в мовленнєвому етикеті українців  є чимало ідіоматичних виразів на зразок: „Не плач, до весілля заживе”, „Сідайте, щоб свати сідали”, „Рада б душа в рай, та гріхи не пускають”.

Для мовленнєвого етикету  українців важливими є й певні  заборони. Таких табу є кілька: говорити суржиком, виражати своє ставлення  до чогось вигуками ой, ага, угу чи вживати слова дідько, чорт, біс, часто повторювати слова страх, жах, Боже, називати конкретну людину він, вона. Не можна забувати також, що протягом століть український мовленнєвий етикет не був позбавлений інокультурних впливів, тому варто з розумінням ставитися до всього, що примандрувало в наш етикет з інших мов, і якщо воно не суперечить, не руйнує наші національні традиції, не поспішати „ворогувати” і витісняти кожне запозичення.

Отже, за багатовікову історію  наш народ виробив і відшліфував  самобутню систему мовленнєвого етикету, певні одиниці мови й  мовлення, які словесно виражають  етикет поведінки, мовні засоби, що накопичилися в кожному суспільстві для вираження неконфліктного, „нормального”, доброзичливого ставлення до людей і є феноменом і виразником його загальної культури.

 

 

 

Питання для самоконтролю

  1. Що таке вербальне спілкування?
  2. Чим стиль мови відрізняється від стилю мовлення?
  3. Що таке критерії культури мовлення? Перерахуйте їх.
  4. Чи можна в сучасному товаристві звертатися за допомогою слів пан, пані, панове?
  5. Чи є звертання до людини по батькові  власне української традицією?
  6. Які правила спілкування на „ти” та „Ви” Вам знайомі?
  7. Як вставні конструкції можуть сприяти „етикетності” мовлення?
  8. У чому полягає національна специфіка мовленнєвого етикету українців?

 

Висновки

У розділі висвітлено основні етикетні норми, що необхідно використовувати під час вербального спілкування, звернено особливу увагу на критерії культури мовлення, дотримання яких є показником загального культурного розвитку людину. Окремо висвітлено питання про особливості звертання в українській традиції, а також уживання займенників я, ми, ти, ви, він, вона, вони. Не стало поза увагою й місце вставних конструкцій як засобу етикетної модуляції мовлення.

 

 

 

 

Тема: „Невербальні засоби спілкування в мовленнєвому етикеті”

 

Зміст.

  1. Загальні відомості про невербальне спілкування.
  2. Екстралінгвістичні і просодичні норми спілкування.
  3. Кінесика й норми спілкування.
  4. Етичні норми зовнішнього вигляду під час ділової зустрічі.
  5. Правила рукостискання.
  6. Ольфакторика ділового спілкування.
  7. Невербальне спілкування на співбесіді: як уникнути помилок.
  8. Тест „Що нам говорять міміка та жести?”

 

Ключові слова: невербальна комунікація, екстра лінгвістика, просо дика, норми спілкування, швидкість мовлення, гучність, артикуляція, сміх, дикція, інтонація, темп, сила звучання, тембр, наголос, хезитаційні паузи, мовчання, кінесика, постава й поза, жести, міміка, просторові етичні норми, зовнішній вигляд, рукостискання, співбесіда.

 

Цілі та завдання вивчення розділу:

Мета розділу –  дати основні положення про невербальне  спілкування, визначити його етичні аспекти, зокрема встановити, у чому полягають етичні правила засобів, повʼязаних з технічним аспектом мовлення (правила дикції, сміху, мовчання тощо), а також правила використання жестів і міміки, простору під час ділового спілкування; пригадати головні принципи рукостискання; розвивати навички використання кінетичних засобів, удосконалювати вміння застосовувати будь-які невербальні знаки для успішної комунікації.       

 

Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.3.

У розділі 1.3 подано загальні відомості про етикетні норми використання невербальних засобів спілкування. Читаючи пункт 1, пригадайте, що Ви вже знали про невербальні засоби, виділіть ту інформацію, що стала для новою. Вивчаючи пункт 2, подумайте, з якими іншими науковими галузями повʼязаний матеріал. Опрацювавши пункт 3, сформулюйте найтиповіші помилки в застосуванні жестів і міміки. Розглянувши пункт 4, подумайте, чи завжди ваш зовнішній вигляд відповідає етичним нормам ділового спілкування.  Пункт 5 подає правила рукостискання: як ви гадає, чи завжди ці правила будуть діяти однаково і в діловій, і побутовій сферах спілкування? Подивіться в словник: що означає термін „ольфакторика”? Ознайомившись з пунктом 7, допишіть ще 2 – 3 правила, які, на Ваш погляд, мали б сприяти діловій співбесіді.  

 

Навчальний матеріал.

1. Загальні відомості про невербальне спілкування

У діловому спілкуванні, опанувавши практику вербальних і невербальних засобів, можна сподіватися на перевагу перед  партнером. „Читання” жестів, міміки сприяє формуванню точнішого уявленння  про людину, з якою вступають у діловий контакт. Користуючись такою інформацією, можна уникнути небажаних вчинків та слів, що іноді роблять людей ворогами, можна викликати до себе симпатію й довіру, схилити на свій бік опонентів, зробити їх однодумцями. Отже, безсумнівно, сучасній діловій людині дуже потрібно опановувати науку з такою незвичною назвою – боді-ленгвідж (мова тіла).

Невербальна комунікація – процес взаємообміну інформацією шляхом використання для передавання повідомлень немовних (несловесних) засобів комунікації.

Спілкування за допомогою мови тіла ведеться протягом тисячоліть, але предметом досліджень та уваги стало недавно. У кінці XX ст. виникла нова наукова дисципліна, у світі зʼявилися спеціалісти з невербального спілкування. Предметом їх вивчення є поведінка людей у найрізноманітніших ситуаціях. Ці спостереження допомагають краще зрозуміти інших, самих себе і на основі отриманих знань зробити спілкування людей більш ефективним.

Деякі вчені зробили висновок, що людське спілкування на 55 – 65 % є невербальним. Як вважає Альберт Мерабян, спілкування тільки на 7 % є вербальним (слова і фрази), на 38 % – вокальним (інтонація, тон голосу, інші звуки), а більшість інформації передається невербально.

У тих випадках, коли інформація, яка передається словами, не відповідає тому, про що говорять жести, міміка і т. ін., то на більшу довіру заслуговує інформація невербальна, тому що жести, пози, міміка – підсвідомості.

Різні люди реагують неоднаково на невербальні сигнали – усе залежить від рівня чутливості людини і від її вміння розшифровувати інформацію, передану за допомогою невербальної комунікації. Науковці стверджують, що жінки більше здатні до сприйняття невербальної комунікації, оскільки вони чутливіші, ніж чоловіки. До того ж кожна жінка наділена материнським синдромом, в основі якого – невербальне спілкування матері з дитиною у перші місяці життя. Особливо яскраво жіноча інтуїція виявляється в тих, хто займається вихованням дітей (розуміння невербальних сигналів дитини). Тому часто жінкам вдається більш вдало проводити відповідальні переговори, ніж чоловікам.

При трактуванні невербальних засобів комунікації варто звернути увагу на національні традиції співрозмовників, оскільки вони можуть мати різне значення або відтінки значень у представників різних народів. Наприклад, майже всі європейці, хитаючи головою зверзу вниз, передають згоду, болгари – незгоду, японці підтверджують, що уважно слухають співрозмовника.

Оскільки підсвідомість людей  працює автоматично, незалежно від них, невербальні знаки можуть „видати з головою”, тому, щоб сховати свої думки, доцільно:

• спеціально відпрацьовувати комплекс жестів, що надають правдоподібність сказаному;

• ширше використовувати позитивні  невербальні знаки, що залучають інших, і, по можливості, позбуватися від негативних;

• дотримувати дистанції щодо співрозмовника, щоб не були видні мікрознаки (румʼянець, зміни зіниць та ін.) і поза загалом.

 

Для встановлення взаєморозуміння  з партнерами, посилення впливу слів варто використовувати прийом „віддзеркалення”, тобто:

• приймати пози, схожі на пози співрозмовника (явне копіювання може бути розцінене  як передражнювання, що приведе до втрати контакту);

• синхронізувати жести й ритм своїх рухів з жестами й ритмом рухів співрозмовника;

• використовувати у своєму мовленні подібні темп, гучність, інтонацію  голосу, темп мовлення.

 

2. Екстралінгвістичні  і просодичні норми спілкування. 

Екстралінгвістика – наука, що вивчає елементи позамовної дійсності, у межах якої розгортається комунікація.

Велике смислове навантаження мають паузи в мовленні. Це здається парадоксом: людина мовчить, а інформація слухачам поступає. Невипадково Цицерон зауважив: „Найсильніший крик – у мовчанні”. Ця ж думка передана і в таких поетичних рядках В.Симоненка: Не жартуй наді мною, будь ласка, І говорячи, не мовчи. Нащо правді словесна маска? Ти мовчанням мені кричи.

Просодика – сукупність фонетичних суперсегментних (надзвукових) характеристик мовлення, те, що характеризує технічний бік мовлення.

Розрізняють такі характеристики людського голосу:

1. Швидкість мовлення: жвава манера говорити, швидкий темп мови свідчать про імпульсивність співрозмовника, його впевненості в собі; спокійна повільна манера вказує на незворушність, розважливість, обґрунтованість; помітні коливання швидкості мови виявляють недолік урівноваженості, непевність, легку збудливість людини.

2. Гучність. Більша гучність голосу властива, як правило, щирій силі спонукань (життєвій силі), або зарозумілості й самовдоволенню; мала гучність указує на стриманість, скромність, такт або недостачу життєвої сили, слабість людини.

 3. Артикуляція („вимова”). Ясна й чітка вимова слів указує на внутрішню дисципліну, потребу в зрозумілості, розпливчаста вимова свідчить про поступливість, непевність, мʼякість, млявість волі.

4. Сміх для зняття напруги в комунікації. Сміх уважається антистресовим фактором. Завдяки сміху розряджається обстановка, знімається психологічне, а часом і фізична напруга, вона є цілющим, оздоровлювальним. Існує „неписане” правило: сміх можливий тільки в групі, що складається хоча б із двох чоловік. Тому коли хтось спостерігає за людиною, яка сміється, хоча сидить сама й думає над чим-небудь або читає книгою, то реакція оточення – здивування й подив: від зморшок на чолі й злого погляду до відповідної посмішки або навіть сміху.

Для сприйняття людини, оцінки її внутрішнього стану важливе значення має її манера говоріння, особливості  голосу, на яких, за даними дослідників, ґрунтується від 60 до 90 % адекватних суджень про мовця.

Описание
Ключові слова: етикет, комунікативний (спілкувальний) етикет, мовний етикет, мовленнєвий етикет, комунікативна функція, спілкування, етикетний діалог, фрази-стимули і фрази-реакції, модель комунікації, постійні й змінні ознаки співрозмовників, ділове спілкування, мовленнєвий етикет ділового спілкування.
Содержание
Поняття етикету. Особливості мовного й мовленнєвого етикету.
Спілкування та його аспекти.
Етикет ділового спілкування.